 |
|
Дмитро Чередниченко
Дмитро Семенович Чередниченко народився 30 листопада 1935 року в селі Межирічі Черкаської області. Поет, прозаїк, перекладач, педагог, мистецтвознавець, громадський діяч.
Після Межиріцької середньої школи (1953) закінчив Київський педінститут (1957), вчителював на Канівщині й Васильківщині (1957-1963), працював у пресі та видавництвах (1963-1982). З 1991 по 2002 рік редагував українознавчий часопис для українського шкільництва «Жива вода».
Автор поетичній книжок «Отава» (1966), «Межиріч» (1974), «Золоті струни» (1981), «Сад» (1983), «Рось» (1985), «Доброю любов'ю» (1986), «Неопалима колиска» (трилогія, 1987), «Брама» (1991), «Родень» (1995), «Наші стежки додому» (2000), «Батиха» (2002), «П'ятерик» (2005).
Двадцять років життя присвятив праці над українським букварем «Материнка» (1992). Разом із дружиною письменницею Галиною Кирпою (під спільним псевдонімом Оксана Верес) уклав чотири шкільні читанки «Ластівка», «Біла хата», «Писанка», а також «Короткий біографічний довідник» авторів цього букваря й читанок; тритомну читанку-хрестоматію для дошкілля «Український садочок» (1997-1998) та двотомну антологію поезії української діаспори «Листок з вирію» (2001-2002). Багато зробив як перекладач із чеської, словацької, литовської, латиської, білоруської мов.
Д. Чередниченко – автор досліджень про Павла Чубинського, Василя Сухомлинського, Кирила Стеценка та іншій діячів української культури.
Лауреат премій імені Павла Чубинського (1992), Максима Рильського (1994), Івана Огієнка (1996) та премії Литовсько-Українського Фонду імені Тараса Шевченка (1999). Кавалер ордена Великого Князя литовського Гедимінаса III ступеня (1996) та ордена «Лицарський хрест» (за заслуги перед Литвою), як один із найкращих в Україні перекладачів литовської літератури. Відмінник народної освіти.
Багато пише для дітей і про дітей. Півтора десятка книжок віршів, оповідань, казок створив він для юних читачів, серед яких «Щедринець» (1968), «У країні майстрів» (1974), «Священна діброва» (1995), «Гарна моя казочка?» (1998) та ін. Лише протягом останніх років надрукував: «Вишневий острів. Три повісті для дітей» (2001), повість «Камінь–дерево» (2003), збірку казок, притч та оповідок «Летюча ящірка» (2003), «Ми ходили в зоосад» (2004), «Колискова для котика» (2004), «Горобець-хвастунець» (2005).
У видавництві «Веселка» побачили світ: «Чебрики» (1970), «Мандри Жолудя» (1973), «Ковзанка» (1978), «Ми будуємо дім» (1980), «Жар-півень» (1985).
ïïï
Хитрий няв
– Ходи, котику, грядку копати.
– Няв.
– Ходи, котику, дрова рубати.
– Н-няв.
– Ходи, котику, воду носити.
– Н-н-няв.
– Ходи, котику, кашу варити.
– Н-н-н-няв.
– Ходи, котику, сало їсти.
– Ня-а-а-ааввв! А де мені сісти?
ïïï
Білі лисиці
Білі лисиці
Із лісу прибігли,
Із лісу прибігли,
На шибку сіли,
Заглядають в хату,
Зазирають пухнасті,
Чи немає курочки,
Щоб украсти.
ïïï
Гусячі лапки
Гуси на траві походили,
Гуси по траві наслідили –
Тепер гусячі лапки ростуть,
Теплу стежку мою стережуть.
А де ж гуси?
До води полетіли.
ïïï
Галина Чорнобицька
Гулі, гулі, голуби
– Гулі, гулі, голуби,
Не злітайте над горби,
Прилітайте до вікон,
Принесіть дитині сон.
Принесіть дитині сон
І з тихої вулички.
Гулі, гулі, гулечки.
Воркували голуби:
– Ой якби же, ой якби
Милий хлопчик підростав,
На рівненькі ніжки став.
ïïï
Оповідання
Володимир Сутєєв
Володимир Григорійович Сутєєв (5 липня 1903 – 10 березня 1993) – один з тих, що зачинав радянську мультиплікацію. Дитячий письменник, художник-ілюстратор і режисер-мультиплікатор.
Народився в Москві, в сім'ї лікарки. Батько був обдарованою людиною, його захоплення мистецтвом передалося і синові. Поступив в чоловічу 11-у гімназію, останні класи вчився вже в радянській школі. З 14 років підробляв: малював діаграми для виставок охорони здоров'я, дипломи для переможців спортивних змагань, працював санітаром в першому комуністичному червоноармійському госпіталі, інструктором фізкультури в молодших класах школи. Вчився в МВТУ імені Баумана.
Поступив на художній факультет Державного технікуму кінематографії. Ще в час навчання прилучився до експериментально-виробничої групи мультиплікаторів при технікумі (Ю. Меркулов, Н. Заступників, З. Комісаренко, Черкес Данило Якович). Дебютував як аніматор у фільмі «Китай у вогні» (1925), де вперше був застосований альбомний метод анімації. У 1928 році закінчив навчання і влаштувався на кінофабрику «Межрабпомфільм». У 1931 році поставив перший радянський оригінальний звуковий мультфільм «Вулиця упоперек». Разом з Льом Костянтиновичем Атамановим і Дмитром Наумовичем Бабіченко розробляв серійного персонажа – Пляму.
У 1935 році перейшов в колектив Віктора Федоровича Смирнова (на «Експериментальну мультмастерню при ГУКФ», потім – на «Мосфільм»), де працював, в титрах – художником, фактично ж виконуючи і режисерські функції. З 1936 року – на кіностудії «Союзмультфільм». Воював, пройшов всю війну. Під час війни поставили ряд учбових фільмів на студії «Воєнтехфільм». З 1947 року викладав на курсах художників-мультиплікаторів при «Союзмультфільмі». Вніс вклад до освоєння кольорового кіно. У 1948 році припинив режисерську діяльність і звільнився з «Союзмультфільма», не закінчивши картини «Мисливська рушниця» (завершена Сазоновим). В. Г. Сутєєв написав близько 40 сценаріїв для мультиплікаційного кіно, і майже всі вони були екранізовані.
З юнацьких років Володимир Сутєєв як художник-ілюстратор періодично публікувався в журналах «Піонер», «Мурзілка», «Дружні хлопці», «Іскорка», в газеті «Піонерська правда». З 1947 р. працював в Детгизе.
Ілюстрував безліч дитячих казок радянських письменників: Чуковського, Маршака, Міхалкова. Вперше з ілюстраціями художника російською мовою вийшли книги: Д. Родарі «Пригоди Чипполіно» (Сутєєвські персонажі цієї казки стали зразком для дитячих іграшок), норвезького письменника А.Прейсена «Веселий Новий рік», англійського письменника Л.Мура «Крихта Єнот і той, хто сидить в ставку». А в 1952 р. вийшла перша книжка за авторством Сутєєва, «Дві казки про олівець і фарби». Чуковський вітав її появу рецензією в «Літературній газеті».
Володимир Сутєєв написав безліч казок, які відрізняються жвавістю, дотепністю, простотою і доступністю для найменших читачів. Майже кожне речення супроводилося яскравою ілюстрацією, в які Сутєєв багато привніс з мультиплікації: його динамічні малюнки схожі на кадри мультиків; персонажі мають графічну індивідуальність, виражену в подобі, рухах, міміці. У його книжках завжди багато гумору, що допомагає без моралізації пояснити дітям прості життєві істини. Помер Володимир Григорович 10 березня 1993 року.
Цікаві факти: Володимир Сутєєв однаково володів правою і лівою рукою, причому одночасно однією міг писати, а іншою – малювати.
ïïï
Цыплёнок и утёнок
Вылупился из яйца Утёнок.
– Я вылупился! – сказал он.
– Я тоже, – сказал Цыпленок.
– Я хочу с тобой дружить, – сказал Утёнок.
– Я тоже, – сказал Цыпленок.
– Я иду гулять, – сказал Утёнок.
– Я тоже, – сказал Цыпленок.
– Я рою ямку, – сказал Утёнок.
– Я тоже, – сказал Цыпленок.
– Я нашел червяка, – сказал Утёнок.
– Я тоже, – сказал Цыпленок.
– Я поймал бабочку, – сказал Утёнок.
– Я тоже, – сказал Цыпленок.
– Я не боюсь лягушку, – сказал Утёнок.
– Я то... тоже... – прошептал Цыпленок.
– Я хочу купаться, – сказал Утёнок.
– Я тоже, – сказал Цыпленок.
– Я плаваю, – сказал Утёнок.
– Я тоже! – крикнул Цыпленок.
– Спасите!..
– Держись! – крикнул Утёнок.
– Буль-буль-буль... – сказал Цыпленок.
Вытащил Утёнок Цыпленка.
– Я иду еще купаться, – сказал Утёнок.
– А я – нет, – сказал Цыпленок.
ïïï
Три котёнка
Три котёнка – чёрный, серый и белый – увидели мышь и бросились за ней!
Мышь прыгнула в банку с мукой.
Котята – за ней!
Мышь убежала.
А из банки вылезли три белых котёнка.
Три белых котёнка увидели на дворе лягушку и бросились за ней!
Лягушка прыгнула в старую самоварную трубу. Котята – за ней!
Лягушка ускакала, а из трубы вылезли три чёрных котёнка.
Три чёрных котёнка увидели в пруду рыбу и бросились за ней!
Рыба уплыла, а из воды вынырнули три мокрых котёнка.
Три мокрых котёнка пошли домой.
По дороге они обсохли и стали как были: чёрный, серый и белый.
ïïï
Лев Толстой
Толстой Лев Николаевич родился 28 августа 1828 года, в усадьбе Ясная Поляна Тульской губернии, граф, русский писатель.
Толстой был четвертым ребенком в большой дворянской семье. Его мать, урожденная княжна Волконская, умерла, когда Толстому не было еще двух лет, но по рассказам членов семьи он хорошо представлял себе «ее духовный облик»: некоторые черты матери (блестящее образование, чуткость к искусству, склонность к рефлексии и даже портретное сходство Толстой придал княжне Марье Николаевне Болконской («Война и мир»). Отец Толстого, участник Отечественной войны, запомнившийся писателю добродушно-насмешливым характером, любовью к чтению, к охоте (послужил прототипом Николая Ростова), тоже умер рано (1837).
Воспитанием детей занималась дальняя родственница Т. А. Ергольская, имевшая огромное влияние на Толстого: «Она научила меня духовному наслаждению любви». Детские воспоминания всегда оставались для Толстого самыми радостными: семейные предания, первые впечатления от жизни дворянской усадьбы и служили богатым материалом для его произведений, отразились в автобиографической повести «Детство».
Когда Толстому было 13 лет, семья переехала в Казань, в дом родственницы и опекунши детей П. И. Юшковой. В 1844 Толстой поступил в Казанский университет на отделение восточных языков философского факультета, затем перевелся на юридический факультет, где проучился неполных два года, лекции не вызывали у него живого интереса и он со страстью предался светским развлечениям. Весной 1847, подав прошение об увольнении из университета «по расстроенному здоровью и домашним обстоятельствам», Толстой уехал в Ясную Поляну с твердым намерением изучить весь курс юридических наук (чтобы сдать экзамен экстерном), «практическую медицину», языки, сельское хозяйство, историю, географическую статистику, написать диссертацию и достигнуть высшей степени совершенства в музыке и живописи».
В 1859 Толстой открыл в деревне школу для крестьянских детей, помог устроить более 20 школ в окрестностях Ясной Поляны, и это занятие настолько увлекло Толстого, что в 1860 он вторично отправился за границу, чтобы знакомиться со школами Европы. Толстой много путешествовал, провел полтора месяца в и Лондоне (где часто виделся с А. И. Герценом), был в Германии, Франции, Швейцарии, Бельгии, изучал популярные педагогические системы, в основном не удовлетворившие писателя. Собственные идеи Толстой изложил в специальных статьях, доказывая, что основой обучения должна быть «свобода учащегося» и отказ от насилия в преподавании. В 1862 издавал педагогический журнал «Ясная Поляна» с книжками для чтения в качестве приложения, ставшими в России такими же классическими образцами детской и народной литературы, как и составленные им в начале 1870-х гг. «Азбука» и «Новая Азбука». В 1862 в отсутствие Толстого в Ясной Поляне был проведен обыск (искали тайную типографию).
Годы перелома круто изменили личную биографию писателя, обернувшись разрывом с социальной средой и приведя к семейному разладу (провозглашенный Толстым отказ от владения частной собственностью вызывал резкое недовольство членов семьи, прежде всего жены). Пережитая Толстым личная драма нашла отражение в его дневниковых записях.
Поздней осенью 1910, ночью, тайно от семьи, 82-летний Толстой, сопровождаемый лишь личным врачом Д. П. Маковицким, покинул Ясную Поляну. Дорога оказалась для него непосильной: в пути Толстой заболел и вынужден был сойти с поезда на маленькой железнодорожной станции Астапово. Здесь, в доме начальника станции, он провел последние семь дней своей жизни. За сообщениями о здоровье Толстого, который к этому времени приобрел уже мировую известность не только как писатель, но и как религиозный мыслитель, проповедник новой веры, следила вся Россия. Событием общероссийского масштаба стали похороны Толстого в Ясной Поляне.
ïïï
У Розки были щенки
У Розки были щенки на дворе, на сене.
Розка ушла. Дети пришли, и взяли щенка, и снесли на печку.
Розка пришла, не нашла щенка и выла. После нашла щенка и выла подле печки.
Дети сняли щенка и дали Розке, и Розка снесла щенка во рту на место.
ïïï
Пошла Катя
Пошла Катя поутру по грибы, взяла Машу. Маша была мала. На пути была речка. Катя взяла Машу себе на спину. Сняла чулки и пошла по воде.
– Сиди крепче, Маша, да не жми меня за шею. Пусти ручки, а то мне душно.
И Катя снесла Машу.
ïïï