 |
|
Засади періодизації психічного розвитку дітей дошкільного віку
У процесі свого розвитку дитина під впливом обставин життя змінює місце, яке вона об'єктивно посідає в системі мюдських відносин. У ньому є якісно своєрідні стадії, кож-
Загальні засади дитячої психології
на з яких має свої особливості і характеризується місцем, яке посідає дитина в суспільстві, рівнем розвитку її психіки, свідомості. Внутрішнє життя, поведінка дитини теж залежать від її віку. З огляду на це більшість учених погоджується, що періодизація психічного розвитку в дитячому віці — фундаментальна проблема дитячої психології, оскільки через визначення періодів психічного розвитку, виявлення закономірностей переходів від одного періоду до іншого можна пізнати, раціонально задіяти рушійні сили психічного розвитку. Від неї залежить стратегія виховання і навчання молодих поколінь.
Системно оглянув цю проблематику Л. Виготський, який у своїй праці «Проблеми вікової періодизації дитячого розвитку» (1934) проаналізував різні схеми і психологічні засади періодизації дитинства, розподіливши їх на
такі групи:
1) спроби періодизації дитинства не шляхом розчленування процесу розвитку дитини, а на основі ступінчастої побудови інших процесів, пов'язаних з дитячим розвитком. До неї він зараховує періодизації дитячого розвитку, засновані на біогенетичному принципі, які беруть за основу етапи філогенетичного розвитку (розвитку організмів, органічного світу), а також періодизації дитинства відповідно до ступенів виховання та освіти дитини, з розчленуванням системи освіти (дошкільний вік, молодший шкільний вік тощо);
2) концепції, які беруть за критерій вікової періодизації одну з ознак дитячого розвитку. Такими були спроби П. Блонського побудувати періодизацію дитячого розвитку на основі дентиції — появи і зміни зубів (беззубе дитинство — від 8 місяців до 2—2,5 років; дитинство молочних зубів — приблизно 6,5 років; дитинство постійних зубів, яке закінчується з появою третіх задніх корінних зубів).
Періодизація В. Штерна виокремлює раннє дитинство (період до 6 років), протягом якого дитина включена лише в ігрову діяльність; період свідомого учіння з розділенням гри і праці; період юнацького дозрівання (14—18 років). Сюди зараховують концепції 3. Фройда, побудовані на основі стадій психосексуального розвитку дитини; концепція Еріка Еріксона (1902—1994), який взяв за основу стадії інтелектуального розвитку;
3) періодизації, що мають у своїй основі прагнення перейти від «симптоматичного та описового принципу до виділення суттєвих особливостей дитячого розвитку». Однак, на думку Л. Виготського, у цих спробах правильне
Сутність і закономірності психічного розвитку дитини 59
піше завдання. Наприклад, до таких спроб належить концепція А. Гезелла, який поділяє дитинство на окремі ритмічні періоди (хвилі розвитку), що об'єднуються постійністю темпу впродовж усього періоду й відмежовані від інших періодів зміною цього темпу.
Л. Виготський вважав, що проблема віку є центральною не лише для теорії дитячої психології, а й для психологічної практики. Основним критерієм визначення конкретних епох (періодів) дитячого розвитку він називав но-иоутворення, які характеризують суть певного віку. За ного переконаннями, новий тип структури особистості та її мпиіьності, психічні і соціальні зміни, які вперше виникають на певному віковому щаблі, зазвичай визначають свідомість дитини, її ставлення до середовища, внутрішнє й юішішнє життя, розвиток у певний період. З огляду на це еутпістю психологічного віку можна вважати такі ключо-ін моменти, як соціальна ситуація розвитку, діяльність ди-тмпи, новоутворення в діяльності й особистості.
На думку Л. Виготського, вік — певна епоха, цикл,
' і умінь, замкнений період розвитку, який визначається
ного місцем в загальному циклі розвитку, в якому загаль
ні : і; і кони розвитку щоразу знаходять якісно своєрідне ви
раження. Біологічний вік вказує на відповідність стану ор-
ічші.чму та його функціональної системи певному моменту
і пття людини. Психологічний вік вказує на рівень адап-
юнаності людини до вимог навколишнього світу, характе
ризує розвиток її інтелекту, здатність до навчання, рухо-
.... павички, а також такі суб'єктивні фактори, як ідентич
ність, життєвий план, переживання, установки, мотиви,
і ічіеи тощо. Кожному віковому періоду притаманні певні
х и | тктеристики.
1. Соціальна ситуація розвитку. Це особливі і непов-п.|ніі зв'язки, взаємини дитини з дорослими, із соціальним середовищем. Для аналізу соціальної ситуації розвит-г v дитини потрібно одночасно враховувати:
взаємини із «суспільним дорослим» як представником соціальної функції (вихователем, учителем, лікарем ■що), який втілює у своїй поведінці соціальні норми й ви-
..... п, суспільні види діяльності;
індивідуальні, особистісні взаємини з близькими дорослими (передусім у родині);
стосунки з дітьми, особливо з однолітками, у групі.
Головним дорослим для дошкільників є мати. Взаєминами у сім'ї обумовлюються їхня загальна і пізнавальна ні тіпшість, психологічна захищеність, життєва комфорт-
Загальні засади дитячої психології
сушість і закономірності психічного розвитку дитини
ність. Вихователя дошкільники люблять або не люблять залежно від того, наскільки його ставлення до них нагадує материнське. Отже, диференційоване, системне уявлення про соціальну ситуацію розвитку включає всі значущі для дитини сфери взаємин. Це дає змогу вихователеві, психологові відшукати причини труднощів, негативних тенденцій, порушень в її розвитку.
2. Ієрархія і структура видів діяльності. У них відбувається розвиток дитини, вони формують загальні та індивідуальні способи, стратегії виконання завдань. Особливу роль при цьому відіграє провідна діяльність, від якої залежать найважливіші особливості психічного розвитку на певному віковому етапі.
3. Психологічні новоутворення. У розвитку дітей дошкільного віку велике значення мають: рівень наочно-образного мислення, уяви, загальних пізнавальних мотивів; безпосередність у ставленні до завдань; рівень оволодіння знаковою символічною функцією; загальні уявлення про дійсність. Наприкінці дошкільного віку починає формуватись довільність психічних процесів.
Ідея психологічних новоутворень, яку було взято за основу критерію вікової періодизації, виявилася дуже плідною. На її основі проведені дослідження, пов'язані з визначенням віку, в якому дитина готова до шкільного навчання. Однак різні дослідники у цьому критерії бачать різний психологічний зміст.
Про недоцільність обмеження тільки цим критерієм вів мову і Л. Виготський, на його думку, необхідно враховувати динаміку переходів від одного віку до іншого і психологічні механізми цих переходів.
Вікові зміни можуть відбуватися як легко, поступово, так і різко, драматично. У відносно стійкі (стабільні) періоди розвиток відбувається здебільшого за рахунок мікроскопічних змін особистості дитини, його чинники нагромаджуються до певної межі і в якийсь момент радикально проявляються у вікових новоутвореннях. Такі зміни пов'язані з кризовими процесами, явищами в житті дитини.
Вікові кризи — періоди різких, стрибкоподібних змін, пов'язаних з відмиранням, зникненням попередніх і появою нових психологічних якостей, рис, які змінюють дитину; нормативні процеси осо-бистісного розвитку.
У кризовий період життя людини за відносно короткий час проявляються різкі і суттєві психологічні зрушення, зміни особистості.
У дитячому віці розрізняють кризу 1-го року життя; кризу 3-ох років («Я сам!»); кризу 6—7-ми років; підлітко-иу кризу.
Для кризових періодів у дитинстві характерні перехід до нового типу взаємин дітей з дорослими; зміна соціальної ситуації розвитку; зміна діяльності; перебудова структури свідомості дитини.
У кризовий період (декілька місяців, рік, два) розвиток ітбуває бурхливого, стрімкого, іноді катастрофічного ха-і>;истеру. На цьому етапі зосереджені «різкі і капітальні зрушення й зміщення, зміни та переломи в особистості дитини». Ці періоди розвитку були відкриті емпіричним шляхом, непослідовно в часовому вимірі (криза семи, трьох, тринадцяти, першого року, криза новонародженос-іі). Якби це не відбулося, емпірично вікові кризи необхідно було б обґрунтувати теоретично. Під час їх перебігу дитина швидко змінюється у своїх основних рисах як за темпами, г.ік і за змістом змін. Загалом критичним періодам характерні такі особливості:
а) вкрай невиразні, розмиті межі. Криза настає непо
мітно, дуже важко визначити момент її початку і завер
шения. Різке загострення (кульмінація) спостерігається
і пите всередині її;
б) прояв апогею кризи для оточення у зміні поведінки
цитини, її важковиховуваності. Дитина ніби виходить
І під контролю дорослих, стає вередливою, знижується її
працездатність, інтенсивнішими стають конфлікти з ти
ми, хто її оточує. Внутрішнє життя її пов'язане з болісни
ми переживаннями;
в) розвиток під час кризи має переважно негативний
к npa ктер. На відміну від стабільних періодів на цьому ета-
іп відбувається більше руйнівна, ніж творча робота. Дити
ни не стільки здобуває, скільки втрачає з набутого раніше.
Водночас спостерігаються і конструктивні процеси розвит-
і v. поява новоутворень, що мають перехідний характер і з
■ м змінюються (наприклад, автономна мова однорічних дітей).
'.in класичним розумінням кризи розвитку виникають ініііслідок внутрішніх особливостей дитини і суперечностей, які на цій основі виникають між нею і середовищем. Рому вони здебільшого неминучі, як і ці суперечності. Характерні для кожного етапу розвитку психологічні півості залежать не лише від місця, яке посідає дити-<■ уепільстві. Цьому переходу передують поява незадо-111 істі дитини місцем, яке вона посідає серед інших лю-
 | |||
 | |||
Загальні засади дитячої психології
дей, прагнення змінити його. Тому настає момент, коли розвиток всередині певного етапу породжує суперечливості між можливостями дитини (знаннями, уміннями, психічними якостями) з існуючим способом життя, усталеними видами діяльності. Не влаштовують її і стосунки з оточенням. Дитина відчуває в собі нові можливості і втрачає інтерес до діяльності, яка ще недавно її приваблювала, починає прагнути якісно нових стосунків з людьми, з якими взаємодіє. Ця суперечність набуває всіх ознак кризи: традиційне вже не влаштовує дитину, а нове ще не сформувалося.
Такі суперечності є рушійними силами психічного розвитку дитини.
Рушійні сили психічного розвитку — суперечності, які виникають у процесі психічного розвитку і породжують нові потреби, інтереси, спонукають до оволодіння новими видами діяльності.
У цей час нелегко дається виховання дитини, оскільки вона часто неадекватно реагує на вимоги дорослих, проявляє впертість, негативізм. Масштаб, тривалість цих проблем значною мірою залежить від дорослих. Насамперед вони повинні самі змінити своє ставлення до дитини: надати їй більше самостійності, визнати нові її можливості, допомогти побачити види діяльності, у яких ці можливості можуть бути реалізовані.
Основними в розвитку дитини дошкільного віку є такі
суперечності:
1) між новими потребами, запитами і рівнем розвитку
її можливостей;
2) між вимогами суспільного середовища і вимогами,
які визнає і приймає дитина;
3) між новими завданнями і звичними для дитини спо
собами мислення, поведінки.
Без цих суперечностей неможливий прогрес у психічному розвитку, дитина б зупинилася на досягнутому рівні, бо не мала б стимулу засвоювати те, чого її вчать дорослі і
реалії життя.
Подолання одних суперечностей зумовлює появу нових, які спонукають до подальшого вдосконалення діяльності особистості.
Основною суперечністю, що проявляється на всіх етапах життя і по-новому визначає розвиток особистості на кожному з них, Г. Костюк вважав постійне випередження потреб, цілей, прагнень особистості і можливостей щодо їх задоволення певними засобами.
її..... і і закономірності психічного розвитку дитини 63
(Становлення окремих сторін психіки також породжує немало суперечностей: при переході від перцептивного до ■ "■ммеленого пізнання дійсності, від нижчих до вищих І і \ 11 снів розвитку мислення і мовлення, від аналітичного і>"і|>і:шення ознак, об'єктів до їх синтетичного відобра-
іиЧІНЯ ТОЩО.
Кризи не є неминучими супутниками психічного розпитку. Неминучі не кризи, а злами, якісні зрушення в розвитку. Насправді криза є свідченням нездійсненого • m вчасного зламу, зрушення. їх може зовсім не бути, якії і.і) психічний розвиток відбувається не стихійно, а підпорядковується оптимальним, раціональним виховним ті її ивам.
Періоди психічного розвитку у дитячому віці
Психічний розвиток дитини проходить низку періодів. Кожний період є певним ступенем розвитку особистості. І 'піначення цих періодів необхідне для раціональної побудови системи навчання і виховання, використання потен-ЦІплу дитини на кожному віковому етапі.
Періоди психічного розвитку — відрізки життєвого шляху індивіда, яким притаманні специфічні потреби, інтереси, способи дії, ставлення до навколишньої дійсності.
Л. Виготський вважав, що критерієм розмежування ві-і .тих періодів є новоутворення віку, адже на кожному ві-і Оіому етапі можна завжди знайти центральне, провідне иі.поутворення, яке «характеризує перебудову всієї осо-■Стості на новій основі». Навколо нього розміщуються •ниткові новоутворення. Ті з них, що безпосередньо
.... і'ЯЗаНІ З ОСНОВНИМ НОВОуТВОреННЯМ, УТВОРЮЮТЬ ЦЄН-
iit/id ЛЬНу лінію розвитку в певному віці, всі інші часткові
Крої им:и (зміни) — побічну лінію розвитку. Ті з яких утво-
I...... ті.ся центральні лінії розвитку в одному віці, стають
■бічними лініями розвитку в наступному, а побічні лінії і'" івитку одного віку стають центральними на іншому ві-і иному етапі.
< 'труктура віку не є статичною, незмінною, нерухомою. 1 формована структура в одному віці з часом трансформу-■ 11' і у нову структуру, яка виникає у процесі вікового імпиитку. Вона є динамічним утворенням, яке постійно і' 1111 н >і гься як цілісність. Змінюються і її елементи (части-п і У 11, і.ому полягає динаміка розвитку — сукупність за-
Загальні засади дитячої психології
і ушість і закономірності психічного розвитку дитини
конів, якими обумовлюється виникнення, зміни і поєднання структурних новоутворень кожного віку.
До початку кожного вікового періоду формується своєрідна соціальна ситуація розвитку — специфічні для певного віку, виняткові, єдині і неповторні відносини між дитиною і навколишньою дійсністю, насамперед соціальною. Вона визначає форми і шлях, долаючи який, дитина набуває нових властивостей особистості, на якому соціальне стає індивідуальним. У перебудові соціальної ситуації розвитку під впливом новоутворень, які виникають у свідомості дитини, полягає суть і основний зміст критичних періодів.
У період від народження до вступу до школи дитина долає (якщо не брати до уваги кризу, пов'язану з народженням) три вікові кризи: в одно-, три- і шести-семирічному віці. Відповідно, в цьому періоді виокремлюють три вікові етапи: немовлячий (від народження до року), раннє дитинство (від року до трьох років) і дошкільне дитинство (від трьох до шести-семи років). Кожен період є відрізком життєвого шляху дитини, певним етапом її розвитку як особистості з характерними для неї відносно стійкими якісними особливостями.
Дітей, які перебувають на одному віковому етапі психічного розвитку, характеризують такі якості, як ставлення до світу, потреби, інтереси, види дитячої діяльності. Особливу роль відіграє провідна діяльність, від якої залежать найважливіші особливості психічного розвитку на певному етапі. Для немовляти провідною діяльністю є емоційне спілкування з дорослим, дитини раннього віку — предметна діяльність, дошкільника — гра.
Психологічна вікова періодизація (виокремлення етапів психічного розвитку) ґрунтується на закономірностях психічного розвитку і передбачає такі етапи:
а) криза новонародженості;
б) немовлячий період — від народження до одного року
життя ( 1 місяць — період новонародженості);
в) криза 1-го року;
г) раннє дитинство — від одного року до трьох років;
ґ) криза 3-х років;
д) дошкільне дитинство — від трьох до шести-семи
років;
є) криза 6-7-ми років.
Певною мірою з нею споріднена педагогічна вікова періодизація, критеріями якої є типи навчально-виховних закладів, завдання виховання дітей у різні вікові періоди.
< >днак вона не бере до уваги кризові моменти розвитку. І Іопри те, виховання завжди зважає на них, а його програми враховує психологічні особливості кожного віку, конкретні умови перебування дитини в навчально-виховному і.ікладі.
Отже, періодами психічного розвитку дитини є:
1) період новонародженості (від народження до кінця першого місяця);
2) немовлячий вік (1 місяць — 1 рік);
3) ранній вік (1—3 роки);
4) молодший дошкільний вік (3—4 роки);
5) середній дошкільний вік (5 років);
6) старший дошкільний вік (6—7 років).
У межах кожного вікового періоду спостерігаються шлчні індивідуальні відмінності. Вікові особливості існують як найбільш типові, що характеризують особли-пості розвитку в той чи інший період, вказують на затильний розвиток. Тому у навчально-виховній роботі з діп.ми необхідно враховувати вікові психологічні особ-ишості, а також потрібно знати індивідуальні особли-иості дітей.
Індивідуально-психологічні відмінності дітей
Серед загальнопсихологічних закономірностей постійно виявляються індивідуально-психологічні відмінності, які можуть характеризувати як часткові психічні І настивості, психічні процеси (пороги відчуття, час реак-п 11, індивідуальні особливості сприймання, уваги, пам'яті, мислення, емоційної реактивності тощо), так і цілісні "< обистісні утворення (наприклад, інтереси, здібності, кпрактер).
Індивідуально-психологічні відмінності — особливості психічних процесів, станів і властивостей, які розрізняють людей між собою.
Під впливом навчання, вправляння індивідуальні особин пості змінюються. Індивідуально-психологічні відміннос-н можуть мати різний ступінь складності. Вони пов'язані и- и шпе з кількісними показниками (мірою вираження пев-іпі особливостей), але і з якісною своєрідністю психічних
ИроііВІВ.
І {рахування індивідуально-психологічних особливос-М дитини обирають, удосконалюють виховні впливи,
І Дитяча психологія
 | |||
 | |||
Загальні засади дитячої психології
дбаючи, щоб кожна дитина досягла високого рівня психічного розвитку, підтримуючи позитивні якості, перебудовуючи негативні.
Однією із суттєвих індивідуальних відмінностей у психічному розвитку дітей є темп цього розвитку. Як відомо, в дітей, що виховуються в одній культурі, вікові кризи розвитку виникають у зв'язку з переходом з одного етапу в інший. Однак в окремих дітей вікові кризи можуть виникати як значно раніше, так і значно пізніше; в одних дітей можна спостерігати випередження, у деяких — значну затримку психічного розвитку.
Ще більші відмінності спостерігаються в темпах оволодіння окремими видами діяльності, розвитку психічних процесів і якостей. Наприклад, одні діти не можуть правильно відтворити просту мелодію, інші — легко виконують складні музичні твори; одним надто важко роз'язува-ти завдання, які потребують стійкої уваги, інші можуть годинами займатися улюбленою справою.
Діти відрізняються не лише за темпами розвитку, а й за індивідуально-психологічними якостями (інтересами, рисами характеру, здібностями). Є допитливі, розумово активні діти, які ставлять безліч різноманітних запитань, а є і інші — пасивні, які мало чим цікавляться. Серед дітей вирізняються як вередливі, дратівливі, так і спокійні, доброзичливі. У одних дошкільників яскраво проявляються музичні здібності (слух, відчуття ритму), в інших — математичні (у 5—6 років вони вже розв'язують складні арифметичні задачі). Є діти, що живуть одноманітним життям, настрій завжди у них пригнічений, нічого їх не цікавить; а є такі, що завжди бадьорі, життєрадісні, усім цікавляться.
Найпомітніше типові відмінності між дітьми проявляються у розумовому розвитку. За цим критерієм виокремлюють кілька категорій дітей.
1. Діти з нормальним розумовим розвитком. Вони здатні самостійно виконувати завдання, які вимагають бачення і використання зв'язків, відношень між предметами, явищами, діями. Всі вони розумово активні, ставлять перед собою пізнавальні завдання, відображають навколишній світ як власну пізнавальну проблему. Показником розумової активності дитини є запитання «для чого?» і «чому?». Не всі з них адресуються дорослим. Дитина, яка нормально розвивається, прагне сама знайти відповідь на свої питання. Вона може експериментально з'ясувати деякі з них, увалено спостерігати за тваринами,
Ні її, і закономірності психічного розвитку дитини 67
тоді.ми, явищами природи, розмірковувати і робити вис-нонки.
Кожен дошкільник у 5—6-річному віці може бути ви-| а ідливим, здатним до пошуку нових способів дій у грі, 11І ноканні, ліпленні, конструюванні, під час виконання Ипнчальних і трудових завдань.
'А. Діти з випереджувальним розумовим розвитком. На ііі'рпшх порах встановити ступінь випередження в розумо-ІОму розвитку важко, хоч таких дітей завжди видно. Вони ми кують своїм інтелектуальним розвитком, працездатністю та інтелектуальною активністю, здібностями. Тому їх ■мивають вундеркіндами (нім. Wunderkind — чудо-дити-ііі) безумовно, ранній розумовий розвиток є сприятливою v мо пою для успішної розумової діяльності і в подальшому
і ІІТТІ.
Діти, які випереджують однолітків у розумовому розпитку, вимагають особливої уваги. Вони рано навчаються Вітати, рахувати, цікавитися якоюсь галуззю знань, досягаючи в цьому неабияких успіхів.
Особливість дітей з випереджувальним розумовим розпитком полягає в яскраво вираженій розумовій активності, їх захопленість розумовою діяльністю є показником ішіидкого розвитку здібностей. Розумові заняття стають ііі них своєрідною грою розуму, під час якої вони можуть мшпіляти необмежену ініціативу, насолоджуватися проб-пмлми та їх розв'язуванням. Такі діти швидше за своїх Ьвесників долають егоцентричні установки, у них легше формується об'єктивне бачення навколишнього світу.
Розумово активні діти є досить самоорганізованими, нміють мобілізувати свої сили на виконання свого завданню, виявляють неабияку зосередженість, тривале розумове имнруження.
У роботі з ними важливо, щоб завдання, які їм дово-ш ті, ся вирішувати, були цікавими для них, приносили ко-ВОТЬ їхньому розуму. Залишати таких дітей незавантаже-u и ми не можна, бо вони потребують постійної розумової
І......... )ТИ.
3. Діти із затриманням розумового розвитку. Насамперед такі діти не можуть зосередити увагу на будь-якій ді-і g і.пості: не здатні міркувати над поставленим перед ними ■ШДанням, у них не виникає пізнавальних проблем, їм непі н и ко, нудно. Вони швидко виснажуються, тому багато ІвшкетуютБ, не дотримуються правил поведінки, не звер-і тючт, уваги на вказівки вихователя, заважають гратися,
68 Загальні засади дитячої психології
працювати своїм одноліткам. Багатьом із таких дітей притаманний виражений егоцентризм мислення.
Затримання розумового розвитку може бути спричинене ураженням або недорозвитком органів чуття (туговухість, слабозорість), відсутністю при цьому своєчасного компенсуючого навчання; тривалою і важкою хворобою, через що ніхто не піклувався розумовим розвитком дитини; педагогічною занедбаністю.
Негативно позначаються на розумовому розвитку дітей обділеність доброзичливим, повноцінним спілкуванням, любов'ю, людським теплом, конфлікти в сім'ї, педагогічні недоліки в роботі дошкільних закладів.
Суттєві труднощі виникають і в дітей, сім'ї яких поселилися в іншомовному середовищі і завчасно не зосвоїли його.
Затримання розумового розвитку дітей, в яких не було органічного пошкодження головного мозку, відбувається найчастіше з вини дорослих. Воно спричинене відсутністю їхньої уваги і турботи про таких дітей.
Діти із затриманням психічного розвитку повинні користуватися особливою увагою вихователя. Недостатній розвиток пізнавальної діяльності не може бути підставою позбавлення дитини повноцінного навчання і виховання. За уважного ставлення такі діти виявляють інтерес до занять, поступово вдосконалюються під впливом навчання. Однак вони швидко виснажуються, що вимагає від вихователя особливої уваги до них.
4. Діти з розумовою відсталістю (олігофрени). Причиною розумової відсталості є пошкодження головного мозку дитини через недорозвиток, хвороби, удар та ін. Розумово відсталими вважають дітей, у яких порушена пізнавальна діяльність унаслідок фактичного пошкодження головного мозку. Ними можуть бути діти, які перенесли в дошкільному віці енцефаліт, складну форму грипу з ускладненням на мозок, важку травму, хворіють на шизофренію, епілепсію тощо.
Олігофренією називають стан розумових можливостей, які виникають унаслідок пошкоджень центральної нервової системи дитини в домовний період її життя (до 1,5—2 років). Причиною цього є спадкові, внутріутробні пошкодження зародка (часто їх спричинює алкоголізм батьків), природові травми, захворювання, які впливають на центральну нервову систему. Під час олігофренії психічний розвиток дитини відбувається неповноцінно, хоч вона практично здорова. Характерними її ознаками є: знижені допитливість і пізнавальні процеси; слабка здатність до ро-
і-уїніоіь І закономірності психічного розвитку дитини 69
■ ■ МІННЯ проблемної ситуації та її розв'язання, утруднена
• ирпппятливість нового, малорезультативне навчання;
івіднений кругозір; малий запас уявлень; примітивність і
і..... іс|>етність мислення.
Відмінності у психічному розвитку дітей виникають і і'.' питаються в процесі їх життя і виховання. Формування и mix певних психічних якостей залежить і від вроджених Іадатків.
Кожна дитина народжується із тільки їй властивими ■датками, обумовленими спадковістю і внутріутробним рммиитком. Ці задатки певною мірою визначають мож-І п пості розвитку більшості анатомічних, фізіологічних і ■•яких психічних особливостей дитини. Навіть безумовні рефлекси різною мірою виражені в новонароджених. V різних немовлят із неоднаковою швидкістю утворюються умовні рефлекси: в одних переважають орієнту-и.і чі,ні реакції зорових подразників, в інших — тактильні. Деякі природні особливості спадково зумовлені, інші — ішпикають під впливом умов розвитку у внутріутробному періоді.
Зважаючи на те, що спадкові захворювання, недороз-ппток, травми під час родів спричиняють затримки психічного розвитку, а в особливо важких випадках — глобальні-іііі проблеми, іноді припускають, що незвичні здібності ті'ж пов'язані лише з вродженими особливостями мозку. Однак природні особливості, які передаються спадково, можуть слугувати лише задатками певних здібностей, передумовами психічного розвитку.
Відмінності у психічному розвитку дітей, формування їх здібностей, особливостей розвитку особистості значно ііип.ше залежать від виховання і навчання: соціальної будови суспільства; національної культури і традицій; типу сім'ї (повна, неповна, багатодітна, малодітна), кількісних і якісних характеристик сім'ї; ставлення до дитини, взаємин батьків тощо.
Запитання. Завдання
1. Охарактеризуйте місце дитячої психології у системі наукового шання.
2. У чому виявляється зв'язок дитячої психології з іншими психо-іюіічними науками?
3. Як науковий і життєвий досвід може прислужитися дитячій психології?
Загальні засади дитячої психології
4. 
Які методи дослідження використовують у вивченні психічного розвитку дитини дошкільного віку? Розробіть план дослідження на основі одного з них.
5. Розкрийте суть основних класичних теорій психічного розвитку дитини.
6. Охарактеризуйте головні закономірності психічного розвитку малюка.
7. Як взаємопов'язані провідні види діяльності дитини і її психічний розвиток?
8. Розкрийте суть зв'язку розвитку, виховання і навчання.
9. Яку роль відіграє зона найближчого розвитку у навчанні дитини?
10. Обгрунтуйте значення у психічному розвитку малюка розви-вального навчання.
11. Дайте характеристику віковим кризам дітей.
12. У чому виявляється історичний характер вікових періодизацій дітей дошкільного віку?
13. Прокоментуйте основні суперечності у розвитку дітей дошкільного віку. Які потреби вони породжують?
14. Обгрунтуйте доцільність врахування індивідуальних психологічних відмінностей дітей у навчально-виховному процесі.
15. Як у розумовому розвитку малюків проявляються типові відмінності? Охарактеризуйте категорії дітей, які виділяють за цими критеріями.
2.
Психологічні особливості дитини у фазі новонародженості, немовлячому і ранньому віці
У психічному розвитку велике значення мають періо-щ и смовлячого і раннього дитинства. Уявлення про нього и а ранніх вікових етапах дає змогу зрозуміти закономірності становлення психічних процесів, властивостей і т остей особистості в дошкільному віці.
Періодом новонародженості є своєрідний період житнім немовляти, який продовжується від народження до нінця першого місяця життя і розглядається як проміжнії іі між внутріутробним і позаутробним способом житнім, коли дитина пристосовується до життєвих умов. У тії виникає низка істотних змін, серед них — поява на ба-п осзумовних умовних рефлексів, виникнення зосередженії п. усмішки, яка свідчить про завершення підготовки дитини до спілкування з оточуючими людьми.
2.1. Психічний розвиток дитини у фазі новонародженості
За дев'ять місяців непомітна зародкова клітина пере-•інорюється у материнській утробі на організм з усіма влас-і пними йому органами і системами. Спадкові і вроджені
 | ||||
 | ||||
 |
Психологічні особливості дитини
властивості організму є важливими передумовами психічного розвитку дитини після її народження.
На першому місяці внутріутробного розвитку відбувається найінтенсивніший ріст організму (порівняно із зиготою ембріон збільшується в 10 000 разів), до кінця місяця його довжина досягає 1,3 см. Його кров уже тече артеріями і венами. Маленьке серце б'ється з частотою 65 ударів за хвилину. На цьому етапі вже є зачатки головного мозку, нирок, печінки і травного тракту, починає функціонувати пуповина — ланка, що зв'язує ембріон з матір'ю. Під мікроскопом на голові ембріона можна побачити декілька випуклостей, які з часом перетворюються на очі, вуха, ніс і рот. Визначити стать майбутньої дитини ще неможливо.
До кінця 2-го місяця плід дещо менший 2,5 см, а його вага становить 2,1г. Довжина голови становить половину довжини всього тіла. Чітко диференціюються частини обличчя, з'являються зачатки зубів і язика. На руках виділяються кисті і пальці, на ногах — коліна, стегна і стопи. Плід покритий тонкою шкірою, можна отримати відбитки пальців і рук. Кісткові клітини з'являються на 8-му тижні внутріутробного розвитку.
Мозок координує функціонування органів. Відбувається розвиток статевих органів. Сердечний ритм стабільний. У шлунку виробляються травні соки; у печінці утворюються кров'яні клітини. У нирках кров очищується від сечової кислоти. Шкіра реагує на тактильні подразники. На грубі механічні подразнення (удар) восьмитижневий плід реагує згинанням тулуба, розгинанням голови і відведенням рук назад.
Наприкінці 3-го місяця вага плоду досягає 28 г, зріст — 7,5 см. Плід має нігті, повіки (заплющені), голосові зв'язки, губи, ніс. Голова становить приблизно 1/3 його довжини, високий лоб. Стать майбутньої дитини на цьому етапі визначається легко.
Уже функціонують органи: плід може дихати (захоплюючи амніотичну речовину в легені і випускаючи її назад), інколи відбувається сечовипускання. У ребрах і хребті сполучна тканина змінюється хрящовою.
Достатньо різноманітні рефлекси плоду: він рухає ногами, руками, великими пальцями рук і головою; відкриває і закриває рот, здійснює ковтальні рухи. При доторканні до повік плід жмуриться, до долоні — частково стискає кисть у кулачок, доторкання до губ викликає ссальний рефлекс, при ударі по п'ятах пальці ніг розгинаються. Ці
Психічний розвиток дитини у фазі новонародженості 73
рефлекси присутні в новонародженого і зникають упро-іовж перших місяців.
У четвертому місяці внутріутробного періоду тіло рос-14 шнидше за голову, яка становить його четверту частину. Ірістнлоду — 20—25 см, вага — майже 170 г. Довжина пу-ІОВИни приблизно дорівнює довжині плоду і збільшується MtSOM з ним. До цього моменту закінчується розвиток пла-
ЦіЧІТИ.
Мати починає відчувати рухи ніг плоду (ворушіння), ні,і is низці країн і релігійних шкіл вважають початком рЮДСЬког-0 життя. Рефлекси плоду стають більш «живими » внаслідок розвитку м'язової системи.
Вага плоду на п'ятому місяці внутріутробного періоду
■ т.шовить 340—450 г, довжина — 31 см. З'являються інди-
ИДуальні риси зовнішності. Стабілізується зміна станів,
подібних до сну і неспання, особливе положення плоду (пе
рі -длежання). Підвищується його рухова активність: плід
штовхається, потягується. Якщо прикласти вухо до живо-
11 матері, можна почути серцебиття. Починають працюва
ти потові і сальні залози.
Дихальна система плоду ще не пристосована до адек-мптного дихання поза маткою, тому діти, які народжують-
■ * її цей період, як правило, не виживають.
Починає рости волосся: жорстке — брови і вії, тонке — ці голові і шовковисте (лануго) — на всьому тілі.
11 а шостому місяці внутріутробного розвитку швидкість і">< ту плоду трошки знижується, і до кінця 6-го місяця він посягає 35 см і 560 г. З'являється підшкірна жирова кліт-і оіпіна. Закінчується розвиток очей: вони розплющують-
■ |. заплющуються і дивляться у всі напрямки. Плід здат
нії іі чути, плакати, сильно стискати руку в кулачок.
Діти, які народжуються на 6-му місяці, мають дуже неги-чикий шанс залишитися живими, бо формування їх димні і,ного апарату ще не завершене. Іноді народжені в цей 11 -1' м і н діти виживають.
До кінця 7-го місяця довжина плоду наближається до П) і■ м, вага становить 1,4—2,3 кг. Рефлекси на цьому етапі поііпістю сформовані. Плід дихає, ковтає, рухається, ви-і " щось подібне на крик, може ссати великий палець ру-
■ п Лануго до цього часу можуть зникнути, а можуть збе
рігатися навіть до народження. На голові продовжує рости
поїтеся. Шанси на виживання плоду вагою мінімум 1,5 кг
и" гатньо високі за інтенсивного медичного догляду, і він
Івростає ізольовано від зовнішнього середовища до досяг-
ц> пня маси 2,3 кг.
 | |||
 |
Психологічні особливості дитини
8-місячний плід досягає 45—50 см і важить 2,3—3,2 кг. Йому стає мало місця, і його рухова активність знижується. Упродовж цього і наступного місяців по всьому тілу відбувається формування жирової клітковини, яка допоможе дитині пристосовуватися до змін зовнішньої температури після народження.
Приблизно за тиждень до народження плід перестає рости, досягнувши в середньому 50 см і 3,4 кг. Хлопчики здебільшого трохи довші і важчі за дівчаток. Триває формування жирової клітковини, підвищується ефективність роботи різних систем органів, частота серцевих скорочень, через пуповину починає відходити багато продуктів обміну. Колір шкіри спочатку червонуватий, потім блідніє. На момент народження загальний термін перебування плоду в утробі матері становить приблизно 266 днів (більшість лікарів починає цей відлік від останнього менструального циклу матері і нараховує 280 днів).
Отже, внутріутробний розвиток дитини детермінує подальший її психічний розвиток.