Главная | Обратная связь

У психічному розвитку дитини

Протягом першого року життя дитина досягає великих успіхів, оволодіваючи пересуванням у просторі і найпрос­тішими діями з предметами.

Поступальний розвиток моторики дитини забезпечує поновлення всіх психічних функцій. Досліджуючи про­стір, дитина ознайомлюється з властивостями предметів, поминає використовувати їх властивості для розв'язання тндань, що зумовлює розвиток елементарних форм мис-пення.

Характеристика рухів і дій на першому році життя

Моторна сфера (сукупність можливостей рухової систе-ми) немовляти з народження має досить складну організа­цію. Вона включає в себе багато механізмів, призначених для регуляції пози. У новонародженого часто проявляєть­ся підвищена рухова активність кінцівок, що позитивно позначається на формуванні в майбутньому складних ком­плексів координованих рухів.

Розвиток рухів дитини на 1-му році життя відбуваєть­ся дуже швидко. Із безпомічної істоти дитина перетворю­ється на людину, яка стоїть на ногах, відносно вільно і са­мостійно пересувається в просторі, одночасно з рухами ніг ■иконує складні маніпуляційні рухи руками.

Дитина навчається тримати голову, сидіти, повзати, пересуватися навколішки, набувати вертикального поло­ження і робити кроки. Вона починає тягнутися до предме-

Психологічні особливості дитини

і ('мовлячий вік і його особливості

 

тів, схоплювати й утримувати їх, маніпулювати ними: роз­махувати, кидати, постукувати об ліжечко. Усі ці рухи і дії є прогресивними етапами поступового оволодіння влас­тивими людині формами поведінки.

Прогресивні рухи і дії — рухи і дії, які сприяють розвитку дитини, отриманню нових вражень від навколишнього світу.

Крім них, за несприятливих умов виховання в дитини можуть виникати і закріплюватися гальмівні рухи, які не лише не сприяють подальшому розвитку, а стимулюють його гальмування: ссання пальців, розглядання піднесеної до обличчя руки, розкачування навколінки.

Гальмівні рухи і дії — рухи і дії, які стримують розвиток, відсторо­нюють дитину від навколишнього світу.

Прогресивні рухи і дії сприяють отриманню нових вра­жень, ознайомленню з предметами та їх властивостями, гальмівні — відгороджують дитину від навколишнього світу. Наприклад, ссання пальців викликає гальмування всіх інших реакцій: дитина стає нерухливою, ні на що не дивиться, ні до чого не прислухається. Відучити її від цьо­го буває надто важко.

У віці 7-ми—10-ти місяців дитина не тільки оволодіває достатньо тонкою моторикою, а й набуває здатності самостій­но рухатися у просторі. її дії мають уже маніпуляційний ха­рактер. Вона здійснює руками різноманітні координовані ру­хи з предметами (обмацує, обертає, перекладає, кидає тощо).

Високого рівня розвитку досягає зорово-моторна коорди­нація (здійснення координованих рухів під контролем зо­ру): дитина може відкривати і закривати кришку коробки, вкладати кульку в порожній кубик, діставати один цікавий предмет за допомогою іншого. Вона здатна, притримуючись за опору, самостійно ставати на ноги і навіть ходити. У прос­торі більшість дітей рухається навколішки, виявляючи при цьому високу дослідницьку активність — за допомогою рухів і рота обстежують кожен предмет, що трапляється на шля­ху, їхні ігри з предметами мають маніпуляційний харак­тер: перекладання з руки в руку, кидання, стукання тощо.

Після 10-ти місяців ігри з предметами набувають дифе­ренційованого, функціонального характеру: ляльку зако­лисують, гребінцем розчісуються, машину возять.

Функціональний характер дій — відтворення у структурі дій функ­ціональних властивостей предмета, а також рухів і дій, пов'язаних з його використанням.

Завдяки цьому багато дій дитини після 10-ти місяців стають осмисленими.

Отже, досліджуючи навколишній простір з допомогою можливостей рухової системи, дитина, здійснюючи про­гресивні рухи і дії, — розвивається, за переважання у неї гальмівних рухів і дій — стримує свій розвиток.

Оволодіння повзанням

та іншими рухами у немовлячому віці

Прогресивні види рухів і дій успішно формуються тіль-ілі за постійної уваги до дитини з боку дорослих. Вони ма­ють важливе значення для психічного розвитку, є показ­никами рівня розвитку, якого досягла дитина. Особливо иажливу роль відіграє оволодіння активним пересуванням v просторі (повзанням, ходьбою), хапанням предметів і ма­ніпулюванням ними.

Першим видом самостійного переміщення дитини є повзання. У більшості дітей воно виникає наприкінці пер­шого — на початку другого півріччя життя, коли новона­роджені намагаються дістати привабливий для них пред­мет. Дитина тягнеться до предмета то однією, то іншою ру­кою і, намагаючись його захопити, трішки просувається шіеред. Ці рухи поступово закріплюються, перетворюю­чись у спосіб пересування.

Повзати діти починають по-різному. Ті, що до 7-го мі­сяця навчилися ставати навколінки, відразу повзуть, спи­раючись на долоні і коліна. Інші повзають на животі, а до шісокого повзання переходять пізніше. Поступово всі діти добре засвоюють цей рух і користуються ним часто: під­повзають до іграшок і предметів, які їх цікавлять і які можна використати як опору для того, щоб встати, повза­ють і заради задоволення.

Дитина, яка своєчасно почала повзати, легко і швидко навчиться сідати, лягати, вставати, стояти і знову опуска­тися, притримуючись руками за опору. Починаючи з 9-го місяця, опора потрібна їй усе менше. Усі рухи вона засвоює, самостійно граючись за створених для цього умов. Граючись іграшками, спостерігаючи за іншими, дитина напівприсі-дае, спираючись то на одну, то на другу руку, опускається і :шову сідає, завдяки чому засвоює ці рухи. Спочатку вона сидить зовсім недовго, проте з часом сидіння триває довше. До 7—8-ми місяців дитина, яка раніше навчилася повзати, сідає самостійно.

У 8—9 місяців малюк засвоює і деякі інші рухи: стає на і опіна, сидить (недовго) навпочіпки, притримуючись ру-

Психологічні особливості дитини

її''мовлячий вік і його особливості

 

ками. Нові пози, рухи приносять йому задоволення, він ра­діє, голосно сміється. Однак не потрібно садити дитину ра­ніше, ніж вона навчиться повзати. Хоча 6-місячна дитина сама хапається за пальці і, спираючись на опору, встає, за­доволено присідає. Сидіти вона повинна тільки тоді, коли і сідає, і встає самостійно. Цим малюк оволодіває на 8-му місяці життя.

Багато дітей починає стояти без опори тоді, коли по­трібно щось зробити з іграшкою двома руками. Спочатку це вдається їм лише на нетривалий час, але задоволення вони отримують велике, тому знову вдаються до цього, поступово звикаючи стояти без опори довго.

Вставати й опускатися малюку найважче самостійно. Це вміння формується у нього до року. Та іноді дитина, яка не вміє ще міцно стояти, намагається піднятися на ноги без опори: спочатку встає навколінки, потім повільно випрям­ляється, стоїть мить, швидко втрачає рівновагу і, похит­нувшись, опускається на підлогу. Декілька разів поспіль вона може підніматися, опускатися і знову вставати.

Після того, як дитина навчиться вставати на ноги, во­на починає переступати вздовж билець ліжечка і швидко досягає необхідної вправності. Тому з 9-ти місяців її можна вправляти в умінні ходити, підтримуючи за обид­ві руки.

У 9—10 місяців дитина швидко ходить уздовж неру­хомих предметів, тримаючись за них руками. Незабаром вона зможе це робити і вздовж гладенької стіни, злегка спираючись на неї долонями, потім почне переходити від одного предмета до іншого, роблячи самостійно один-два кроки.

Оволодіння повзанням та іншими рухами у немовлячо-му віці — наступний важливий етап у психічному розвит­ку дитини.

Розвиток у малюка хапання і маніпулювання

На 3-му місяці життя немовля, хаотично водячи рукою по ковдрі, раптом хапає її край, випадково торкнувшись іграшки, стискає її пальцями. У цей час дитина починає ніби обмацувати однією рукою іншу.

З—4-місячний малюк може довго зосереджено гратися іграшками, які висять над її грудьми: вона то наштовху­ється на них руками і стежить, як вони погойдуються, то хапає і деякий час утримує їх. Намагається втримати

вкладений у руку предмет. Незабаром починає і сам тягну­тися до іграшки, яка висить. У 4,5—5 місяців діти вільно /метають, хапають і утримують іграшку, в 6 — можуть діс­тати її однією рукою. На 5-му і 6-му місяці вони вчаться ТОЧНО спрямовувати руку до іграшки, діставати і брати предмет, лежачи на боці чи на животі. До півроку вже вмі­ють брати в кожну руку по іграшці й утримувати їх. Вони розмахують іграшкою, перекладають її з руки в руку, роз­глядають, беруть у рот, постукують нею. Упустивши іг­рашку, намагаються її знайти: рухають рукою з боку на бік, шукають поглядом. Діставши іграшку, малюк продов­жує нею гратися. Якщо не вдається взяти її, виявляє неза­доволення і заспокоюється, лише тримаючи іграшку в ру­ках. Дитина, в якої відібрали іграшку, може розплакати­ся, не заспокоюючись до тих пір, поки її не повернуть.

Відтоді, як дитина навчиться брати іграшки і гратися ними (4—5 місяців), у неї виникає нова потреба — дістати і взяти іграшку, яка приваблює її увагу. Якщо не вдається відразу цього зробити (іграшка далеко або вислизає з рук), нона проявляє більшу наполегливість, застосовуючи всі дії, якими володіє, часто винаходячи нові.

Для виконання цих рухів потрібно, щоб малюк умів схоплювати предмети. Адже він не міг би почати самостій­но присідати, вставати на ноги, хапати і ходити, тримаю­чись за опору, якби не вмів братися руками за бильця.

Рухи піврічного малюка ще далекі від досконалості. Рука, яку він протягує до предмета, рухається не по пря­мій лінії, а петлеподібно, дугою, відхиляючись від потріб­ного напрямку. Всі предмети він намагається хапати одна­ково — притискаючи пальцями до долоні.

У другій половині 1-го року життя відбувається по­дальше вдосконалення хапання: уточнюється рух руки до предмета і розвивається протиставлення великого пальця всім іншим, дитина починає утримувати предмети пальця­ми. Послідовне наближення руки до предмета виробляєть­ся приблизно до 8-ми місяців, але позбавленим відхилень ноно стає тільки наприкінці року. Хапання й утримування предмета пальцями формується на 7—8-му місяці і про­довжує вдосконалюватися до кінця року. Розміщення пальців на предметі все більше залежить від предмета: м'яч вона бере розчепіреними пальцями; шнурок — кінчи-камй великого, вказівного і середнього пальців; при утри­муванні кубика пальці розміщуються на його гранях.

Як тільки дитина набуває вміння утримувати в ручці предмет, вона починає ним маніпулювати. Перші маніпу-

Психологічні особливоості дитини

І Іемовлячий вік і його особливості

 

ляції дуже прості: малюк хапає предмет і, потримаївши де­який час, випускає, потім знову хапає. Зауважиївши два предмети, він може схопити один із них, потім вищустити і схопити другий. Маючи предмет у руці, підносить» його до очей, роздивляється, бере в рот, розмахує ним. Пегрші ма­ніпуляції спрямовані на предмет, який приваблює, дитину. З часом маніпуляції з предметом ускладнюються.. Навіть найпростіші дії (розмахування, штовхання, стіискання предмета) зумовлюють певний результат — переміїщення у просторі, звучання іграшки тощо. Дитина починає; поміча­ти цей результат і активно його відтворювати. Д(о кінця першого — початку другого півріччя в її маніщуляціях з'являється стійка спрямованість на результат, нга зміни, що виникають під час виконання дій з предметом.

Невдовзі малюк починає діяти одночасно з двоіма пред­метами, наприклад, постукувати одним брязкальщем об ін­ше. Спрямованість на результат при цьому стає очевид­ною: дитина наполегливо намагається наблизити предме­ти, покласти або нанизати їх. Результатом цих ,дій стає потрапляння предмета на певне місце, розміщеншя двох предметів у певному положенні. Отримавши його,, дитина повторює дію.

До кінця першого року життя у маніпуляціях /дитини з предметами з'являється нова важлива особливість». За зов­нішніми ознаками дії зазвичай залишаються такиїми, як і раніше (вкладання, нанизування, відкривання товдо), але їх виконання стає точнішим. Якщо раніше дитина викону­вала дію так, як це показав їй дорослий, то тепер вона на­магається повторити самостійно її на всіх предметах. Ці дії змінюються залежно від особливостей предметів.

На цьому етапі розвитку діти починають помічіати пря­мі і непрямі результати своїх дій: потягнувши за мотузоч­ку, можна наблизити до себе прив'язаний до неї иредмет; натиснувши на кнопку — увімкнути або вимкнутій світло; знявши трубку телефона — почути гудок. Багато малюків вправно керують пультом телевізора. Усі ці дії приносять їм велике задоволення, тому вони намагаються багаторазо­во відтворювати їх.

Розвиток маніпулювання полягає у переході від спря­мованості на предмет до спрямованості на результат дії, в ускладненні досягнутих результатів. Спершу воно* полягає в переміщеннях або змінах, які зумовлюють прояви при­хованої властивості (наприклад, звучання) одного' предме­та, потім — у наданні певного взаємного положевшя двом

предметам, а далі — в отриманні знайомих змін на нових предметах або змін, побічно пов'язаних з дією. З допомо­гою дорослого можливості дії немовляти суттєво розширю­ються: дорослий може показати різноманітні властивості предмета і нові способи дії з ним (м'ячик можна котити, кільця пірамідки нанизувати на стержень, дзиґу крутити та ін.). Оволодіваючи цими діями, малюк переходить до специфічних дій з предметами, які він засвоює до кінця 1-го року життя. Поява специфічних дій свідчить про по­чаток нової, предметної діяльності дитини, характерної для наступного періоду.

Мовленнєвий розвиток немовляти

Перший рік життя є довербальним періодом розвит­ку, коли створюються важливі передумови засвоєння мовлення, які визначають подальший мовний розвиток дитини.

Потреба дитини у спілкуванні з дорослими в цей період за своїм змістом є прагнення до доброзичливої уваги, обмі­ну позитивними емоціями, на основі якого формується мотивація визнання і позитивної оцінки. У цей період від­бувається інтенсивний розвиток інтонацій і з'являються так звані псевдослова. Перші інтонації є спробами зверну­ти на себе увагу дорослого.

Довєрбальний етап розвитку мовлення

На основі потреби у спілкуванні дитина починає на­слідувати звуки людського мовлення, затихає, прислуха­ється, коли дорослий з нею розмовляє. Підготовка до по­яви мовлення відбувається на основі розвитку розуміння мовлення дорослих (розвиток пасивного мовлення), а та­кож розвитку передмовних вокалізацій дитини, які пере­дують активному мовленню. Розвиток розуміння мовлен­ня пов'язаний з розвитком мовного слуху, мовних вока­лізацій з відпрацюванням мовних артикуляцій. Пасивне мовлення засвоюється дитиною швидше, ніж активне. Дитина народжується з готовим мовним апаратом. Умін­ня його використовувати пов'язане з набуттям відповід­них навичок, ознайомленням із словесними формами, на­копиченням змісту для мовлення, встановленням соці-

•I Дитяча психологія

Психологічні особливості дитини

І її ^мовлячий вік і його особливості

 

альних зв'язків. Розвиток мовлення дитини пов'язаний з виникненням і посиленням потреби у спілкуванні з до­рослим.

Немовля ще не розуміє значення того, що йому гово­рять. У першій половині 1-го року життя воно особливо ре­агує на ритмічно-мелодійні звуки голосу людини, у друго­му — зі всіх голосових впливів дорослого виокремлює зву­ки мовлення. Особливо чутливе до інтонації, з якою до нього звертається дорослий, до міміки, якою супроводжу­ються висловлювання. Чітка вимова слів, які виражають похвалу, викликає в нього позитивні емоції, а слова, ска­зані з нахмуреним обличчям, — негативні.

Реагувати на слова дорослих дитина починає дуже ра­но: вже на 3-му тижні вона зосереджується на голосі; на 2-му місяці — перестає кричати, якщо з ним розмовляють, зосереджується на обличчі дорослого. У другій половині 1-го року життя встановлює зв'язок між словом і предме­том або дією.

Спочатку діти краще розуміють не слова, а жести до­рослого. У 5—6 місяців немовля підповзає до дорослого, коли він його кличе жестом. На словесний виклик малюк наближається до дорослого тільки після 11,5 місяців.

З часом реакції дитини на мовлення дорослого усклад­нюються. У 7—8 місяців малюк повертається до предмета у відповідь на запитання дорослого «Де?». Однак зв'язок між словом і предметом у цьому віці дуже нестійкий: якщо предмет змінює своє місцезнаходження, немовля його не впізнає. У 9 місяців дитина уже знаходить декілька знайо­мих предметів незалежно від їх місцезнаходження. 7—8-мі-сячний малюк виконує вивчені рухи, коли їх називає до­рослий («Встань», «Сядь», «До побачення»); 9—10-місяч-ний — розуміє елементарні доручення («Дай мені ложку»), 10—11-місячний — за вказівкою вибирає предмети. До кін­ця 1-го року життя у нього виникає зв'язок між назвою і са­мим предметом. Проявляється він у пошуку і знаходженні цього предмета. Це є основними ознаками початкової фор­ми розуміння мовлення. Розуміння зв'язку між предметом і його назвою — найважливіше досягнення у розвитку мов­лення немовляти. Пізніше на цій основі виникатимуть уявлення.

На 1-му році життя у дитини формуються передумови слухання: вона зосереджується не лише на мові дорослого, яка увиразнюється діями або мімікою, а й на звучанні не­великих пісень, віршів.

Розвиток мовлення у немовлячому віці

Розвиток передумов для засвоєння активного мовлен­ня також залежить від спілкування з дорослим. На 3-му місяці життя малюк реагує на «розмову» дорослого сміхом і звуками; у 2—4-місячному віці — видає характерні при­голосні звуки («к-к», «х-х»); приблизно у 4 місяці агукан­ня змінюється гулінням; на 4-му — перегукується з дорос­лим на відстані, вимовляючи звуки і після припинення спілкування. Важливим набуттям є вимовляння звуків під контролем слуху, перетворення вимови на самостійну ді­яльність. На 5—6-му місяці дитина вимовляє звуки і здій­снює різноманітні рухи, щоб привернути увагу дорослого, донести до нього свої бажання. її звуки чітко адресовані дорослому, засвідчують ініціативне спілкування, яке ви­окремлюється із загального складу виразних рухів. Дити­на вимовляє звуки під час самостійної діяльності, а також побачивши дорослого.

З другої половини 1-го року життя дитина виявляє еле­менти мовного спілкування. Після 6 місяців у її мовленні ^'являється лепет: тривалий час вона вимовляє різнома­нітні склади, намагається наслідувати ті, які чує від дорос-п их. Своїм лепетом малюк виявляє готовність до спілку­вання, завдяки йому навчається вимовляти і розрізняти нові мовні звуки. Вимова їх приємна для дитини, тому ле-пст триває іноді під час усього періоду неспання. Для роз­питку мовлення немовляти лепет має важливе значення, оскільки завдяки йому поступово вдосконалюється вико­ристання губ, язика і дихання. З такою підготовкою дити­на зможе засвоїти звуки будь-якої мови. За допомогою ле­пету малюк виявляє свої вимоги (наприклад, вимовляє «да-да-да», тягнеться до пляшечки з водичкою).

Із 7—8-ми місяців у дитини значно збільшується кіль­кість слів, які вона пов'язує зі своїми діями або враженнями.

Однак перші самостійно вимовлені слова дитина сприй­має досить своєрідно, для неї вони ще не є справжньою мо­жно, хоч вимовляються під час дій та емоційних для неї си­туацій. Початки дитячого мовлення проявляються у жес­тах, які супроводжуються певними звуками.

Із 8-ми—9-ти місяців починається активний період ! н >:шитку мовлення. У цей час дитина робить постійні спро-ґпі наслідувати звуки, які вимовляє дорослий. Однак це стосується лише тих слів, які викликають у малюка певну реакцію, тобто набули для нього певного смислу. Насліду­вання є своєрідною формою спілкування і механізмом роз-

Психологічні особливості дитини

■ мінячий вік і його особливості

 

витку мовлення. Дитина звертає увагу на артикуляцію до­рослого, повторює за ним нові звуки і слова.

До кінця 1-го року життя у своєму активному мовленні дитина має від чотирьох до двадцяти слів, які позначають назви осіб і предметів. їх значення дуже нестійке, однак використання відбувається в осмислених ситуаціях. Дити­на позначає цими словами не лише сам предмет, а й ситуа­цію, в яку вона включена, виявляє своє ставлення до ньо­го, вказує на дію, яка з ним виконується. Малюк легко пе­реносить назву з одного предмета на інший, подібний за певною несуттєвою ознакою. Найголовніше його досягнен­ня полягає у набутті слів предметної спрямованості, що створює основу для засвоєння дитиною їх значень. Значно багатший пасивний словник дитини, який охоплює назви більшості іграшок, посуду, одягу; накази («Дай!», «Зак­рий!», «Неможна!», «Ідисюди!», «На!», «Знайди!»); слова, які класифікують людей («мама», «тато», «баба», «діти», «тьотя», «дядя»).

Виникнення перших осмислених слів і розуміння мов­лення на основі мовних засобів, пов'язаних з певними фо­немами рідної мови, свідчать про перехід розвитку мовлен­ня в нову (фонемну) стадію, початок засвоєння звукової сторони мови. Раніше (на дофонемній стадії) розуміння ди­тиною мовлення дорослого ґрунтувалося на сприйманні не фонематичного складу, а загальної ритмічно-мелодійної структури слова, фрази. Слово сприймалось нею як єди­ний нерозчленований комплекс.

Із початком розуміння мовлення дорослого і з викорис­танням перших слів дитина сама звертається до дорослого, вимагаючи від нього спілкування, називання все нових предметів. Завдяки цьому до кінця немовлячого періоду засвоєння мовлення набуває активного характеру, стає од­ним із важливих засобів розширення можливостей спілку­вання дитини з дорослим.

Когнітивний розвиток дитини першого року життя

У немовлячому віці формуються основи орієнтування у навколишньому світі за допомогою пізнавальних пси­хічних процесів, пов'язаних із сприйняттям і переробкою інформації. Це такі психічні процеси, як відчуття, сприй­мання, мислення, мовлення, увага, пам'ять. Саме завдя­ки їм дитина отримує інформацію про себе і навколишній світ. Ці психічні процеси тісно взаємопов'язані, однак

миють і суттєві відмінності. їх називають когнітивними процесами — сукупністю процесів, що забезпечують пере­борення сенсорної інформації від моменту потрапляння ■ і пмулу на рецепторні поверхні до отримання відповіді у вигляді знання.

Особливості уваги

елементарним проявом уваги у немовлячому віці є ре-"і піл зосередженості, коли малюк ніби встановлює свій шімлізатор, щоб краще сприйняти сигнал.

Увага — спрямованість і зосередженість психічної діяльності на певних об'єктах.

На 3—4-му тижні життя спостерігається зорове зосе-идження на обличчі дорослого і слухове — під час розмо-

■ в малюком. Дитина не розуміє, що їй говорять, але
111 иіс.лухається, в результаті чого створюються передумови
І ми переходу до активного неспання. Наприкінці 1-го мі-
МЦЯ життя вона зосереджується на нових достатньо силь­
них подразниках, наприклад, затримує погляд на незвич­
ному предметі.

Найзначущішим подразником для немовляти є дорос-л п й. 2—3-місячна дитина зосереджується на обличчі мате­рі , потім на предметах, включених у контекст спілкування

■ Нею, що є найближчим для дитини протягом усього не­
мовлячого віку.

У 5—7 місяців немовля може достатньо довго розгляда­ти будь-який предмет, обмацувати його, брати в рот. Особ-ми вий інтерес викликають нові яскраві і блискучі предме-іп, що свідчить про нормальний розвиток мимовільної рати. Подальший розвиток уваги пов'язаний із засвоєн­ням хапання, яке дає змогу утримувати предмети і маніпу-мювати ними. Після 6-ти місяців рефлекс «що таке?» пе-IN "гворюється на рефлекс « що з цим можна робити? », дити­ни фіксує не лише предмет, а і його ознаки, дії з ним. Це і гнмулює орієнтувально-дослідницьку діяльність, зосеред­ження на пізнаванні навколишнього світу. Наприкінці ро-N v маніпулювання з предметами зумовлює розподіл уваги (дитина діє одночасно з двома предметами), переключення (малюк складає кульки в коробочку, переміщуючи фокус унпги з однієї кульки на іншу).

Виникнення властивостей уваги сприяє зародженню К мадніших форм поведінки і діяльності.

Психологічні особливості дитини

іь мі мінячий вік і його особливості

 

Розвиток відчуттів і сприймань немовляти

У немовлячому віці інтенсивно розвиваються відчуття, формуються сприймання, уявлення про предмети навко­лишньої дійсності, розширюється і диференціюється ста­влення до них. Відчуття починають розвиватися відразу після народження дитини. Суть їх полягає у відображенні психікою дитини окремих властивостей предметів, таких як тепло і холод, твердість і м'якість, колір тощо.

Відчуття — відображення властивостей предметів і явищ об'єк­тивного світу під час їх безпосереднього впливу на органи чуття.

Головною відмінністю сприймання від відчуття є те, що у процесі сприйняття у дитини формується цілісне уяв­лення про предмет, а не лише про його окремі властивості.

Сприймання — цілісне відображення предметів, ситуацій, явищ об'єктивного світу у процесі їх безпосереднього впливу на органи чуття.

До початку немовлячого віку удосконалюється робота зорового і слухового апаратів, оскільки виникає зорове і слухове зосередження. Зазвичай цей процес закінчується на 3—4-му місяці життя. Дитина вільно стежить за предме­тами, які рухаються в будь-якому напрямку з різною швид­кістю і на будь-якій відстані. Вона може зосереджуватись на предметі протягом необмеженого часу (до 25 хв. і довше). У цей період виникають ініціативні рухи очей — переведення погляду з одного предмета на інший без жодної зовнішньої причини. Слухове зосередження також стає тривалим. Його зумовлюють будь-які неголосні звуки, які приваблюють не­мовля. Зір і слух об'єднуються: дитина повертає голову ту­ди, звідки чути звук, шукає очима його джерело. Уже на 3— 4-му місяці деякі діти починають реагувати на спів і музику усмішкою, загальним пожвавленням.

Про розвиток мовного слуху свідчить реагування ма­люка на інтонацію мовлення. Відчувається це на 2-му мі­сяці життя, коли дитина заспокоюється, почувши ласка­вий голос матері.

Дещо пізніше дитина починає сприймати ритміку мов­лення і загальний звуковий малюнок слів. Розрізнення звуків мовлення настає наприкінці першого року життя. Відтоді починається розвиток власне мовного слуху. Спо­чатку виникає здатність розрізняти голосні, потім — при­голосні звуки.

Дитина не тільки бачить і чує, вона прагне зорових і слухових вражень, отримує від них задоволення. її погляд

иринертають блискучі, яскраві, рухомі, предмети; слух — ■муки музики, людського мовлення. Усе це помітно підчас простого спостереження, однак воно не дає підстав для ііигновків, що саме бачить дитина, як переживає отримані ирмження. Це можна з'ясувати експериментально. 3-мі-і и чи і діти добре розрізняють кольори, форми об'ємних і плоских геометричних фігур. Кольори привертають їхню унагу по-різному: як правило, перевага надається яскра-ипм і світлим кольорам. На основі розрізнення кольорів Г пиляється інтерес до різноманітних яскравих предметів. У другій половині 1-го року життя дитина починає ак-іпнііо розглядати, обстежувати предмети, маніпулювати ними (малюк стукає, розмахує, перекладає, кидає та ін.), Під час розглядання і маніпулювання з предметами вини­кають зорово-рухові координації. Спершу малюк орієнту-і ті.ся у навколишньому світі за допомогою зовнішніх орієн-гувальних дій. Коли він хоче взяти якийсь предмет, рука і 'V кається до нього, визначаючи віддаль практично і внося­чи корективи по мірі руху. Око, спостерігаючи за рухом ру­їн і, «вчиться» оцінювати відстань. У процесі хапання і ма­ніпулювання дитина пізнає різноманітні властивості пред­метів: форму, величину, вагу, температуру, міцність та ін.

Діти цього віку дуже чутливі до новизни: якщо поряд з предметами, на які вони часто дивляться, розмістити но­ші іі, відмінний від них за кольором або формою, малюк, помітивши цей предмет, цілком переключається на нього, іпідовго зосереджуючи погляд. Малюк переставляє пред­мет- в нові положення доти, поки він не вичерпає своєї но-ми.чни, що знизить орієнтувальну реакцію на цей предмет. Таке обстеження об'єктів свідчить про зародження інтере­су до їх властивостей. Предмети постійно нагадують дити­ні про своє існування в навколишньому світі, відкривають пі свої властивості. Пошук 9—10-місячними дітьми пред­метів, які зникли, засвідчує розуміння ними того, що предмет не перестав існувати, а знаходиться в іншому міс­ці- Вони починають впізнавати предмети незалежно від їх положення у просторі (перевернуті, показані у незвичному Місці), правильно визначати їх величину, якою б не була Відстань до них.

У цьому процесі враження перетворюються на образи ■ приймання, що відображають стійкі властивості предме­ті, з якими дитина ознайомлюється у своїх діях. Це ство­рки: основу для використання властивостей предметів під час виконання нових завдань, що виникають перед дити-ною, тобто для елементарних форм мислення.

104 Психологічні особливості дитини

Орієнтування немовляти у навколишньому світі за до­помогою зовнішніх рухів і дій виникає раніше, ніж орієн­тування на основі психічних процесів (сприймання, мис­лення) і слугує для них основою.

Розвиток пам'яті

Первинним проявом пам'яті можна вважати умовні рефлекси, помітні вже у перші місяці життя дитини (при­пинення плачу, коли в кімнату заходить мама). На 3—4-му місяцях життя починає формуватися образ предмета. Та­ким чином створюється основа образної пам'яті.

Пам'ять — запам'ятовування, збереження і наступне відтворення людиною свого досвіду.

Поступово збільшується коло об'єктів, які впізнає ди­тина. Першими вона впізнає обличчя і голос матері. Це важливе новоутворення свідчить про вибіркове сприйнят­тя подразників.

У 3—4 місяці дитина впізнає предмети, пов'язані з го­дуванням, у 5 — відрізняє людей за голосом, 6 — виокрем­лює улюблену іграшку. На 7—8-му місяці впізнавання предмета опосередковується словом (малюк знаходить річ у відповідь на запитання дорослого: «Де...?»). У 8—9 мі­сяців дитина упізнає знайому людину після двох-трьох тижнів розлуки. До 12 місяців розрізняє мелодію, яка ра­ніше викликала у неї позитивні емоції, виконує на вимо­гу дорослого нескладні рухи (робить «лади-ладусі», ляс­кає ручкою).

Впізнавання предметів у немовлячому віці відбуваєть­ся за однією, часто несуттєвою ознакою. Малюка ще дез­орієнтують навіть незначні зміни зовнішнього вигляду об'єкта (не впізнає мами у новому платті). Однак ознака, що зазнала у досвіді малюка найбільшого підкріплення, може виявитися достатньою для впізнавання. Наприклад, 7-місячний хлопчик не міг впізнати няні після її тривалої відсутності, навіть коли вона заговорила, однак легко це зробив після того, як вона заспівала.

Поступово період між запам'ятовуванням і впізнаван­ням подовжується, але залишається невеликим. У вільних спогадах образна пам'ять втілюється лише на початку дру­гого року життя дитини.

Про появу рухової пам'яті свідчить умовний рефлекс на звичні для малюка положення при годуванні: біля гру-

і пий пік і його особливості 105

і .і торі дитина починає робити ссальні рухи. Розвиток

,і\<іііої пам'яті активізується у другому півріччі життя

тки, коли він починає захоплено маніпулювати пред-

mviii (засвоєння хапання), рухатися, вчиться повзати і

І пі.

Пам'ять у немовлячому віці не є самостійним проце-імм, нона включена у сприймання і відчуття, тому матері-. піам'ятовується ніби мимовільно (сам собою). Якщо юка в один час годують, купають, у нього виробляєть-• н рефлекс на ту годину, він починає «готуватися» до від-ітиідного режимного процесу, наприклад прокидатися /п. годування. Побачивши незвичну іграшку, яка викли-и in- радість, вимагатиме її, маніпулюватиме нею. Емоцій­на нам'ять усе яскравіше виявляється у другій половині І і-о року життя, коли дитина переживає емоції від пев-[ и их об'єктів або ситуацій (наприклад, починає плакати, поОачивши предмети для купання, якщо ця процедура в пінулому була пов'язана з негативними переживан-іпши).

Інтерес до мовлення в малюка виникає рано, оскільки іипіо є характерною ознакою людини, слово дорослого «ке-р\ < » його поведінкою, дорослий називає предмети, їх озна-ки, дії, властивості. Унаслідок цього дитина починає іиш'язувати предмет зі словом, запам'ятовує його назву.

Психологічні особливості дітей немовлячого і раннього ппсу наведені у табл. 2.1.

Таблиця 2.1

І Ісихологічні особливості дітей немовлячого і раннього віку

Закінчення таблиці 2.1

і пий пік і його особливості 107

І > гже, спочатку в малюка розвивається рухова, емоцій-і і.сша пам'ять, а до кінця року створюються переду-іі для розвитку словесної пам'яті.

Передумови формування особистості дитини

У номовлячому віці закладаються передумови розвит-"'оґшетості. Дуже різноманітним є психічне життя намовляти. Під впливом дорослих у дитини формується Я концепція. Спочатку вона не відокремлює себе від зов­нішнього світу, лише на 3—8-й місяць усвідомлює власне тіло. Приблизно у 6 місяців починається становлення І іішнугінки шляхом наслідування дорослих, яке у 2 роки перетворюється на орієнтування на соціальні норми. Упродовж 1-го року життя психічне життя накопичує дос-иід взаємодії з навколишнім світом, під час якої виро­бляється ставлення до себе, інших людей і предметів.

Розвиток самосвідомості у немовлячому віці

У немовляти зароджуються і поступово формуються ішрші елементарні уявлення про себе, з'являється самосві­домість.

Самосвідомість — відносно стійка, більш або менш усвідомлена система уявлень про себе.

Основною умовою розвитку особистості дитини є її спілкування. Тільки в цій сфері немовля може виявити се­ні¹ як людина, висловити своє ставлення до іншої людини. Навіть предмети викликають інтерес малюка, якщо вони мключені в контекст спілкування з дорослим. Дитину при-иаблює насамперед те, чим захоплено діє дорослий.

Вона ще не розуміє звернених до неї слів, змісту оцінки, я ку дає дорослий, але чутлива до його ставлення. Ця чутли-пість яскраво виражена вже на 3-му місяці життя. Отже, дорослий виокремлює малюка з навколишнього світу, як щось особливо цінне, важливе, значуще для себе. Підтри­муючи ініціативу дитини, дозволяє їй впливати на себе, авансом наділяє її особистісною своєрідністю, неповторніс­тю та унікальністю. Таке ставлення до дитини формує у неї позитивне ставлення до людей і позитивне самопочуття, пе­реживання своєї значущості для близьких. Це переживан­ня створює основу для активного прояву дитиною себе.

108 Психологічні особливості дитини

...... ішячий вік і його особливості

 

Інтерес до дорослого і відповідна реакція на його ініціа­тивні дії виникає у немовляти наприкінці 1-го місяця жит­тя, а на 2-му — інтерес до людей і предметів. У 8 місяців у дитини формується активність — передособистісне утво­рення — частково вроджена якість, яка розвивається зазвичай під впливом соціальних умов життя, спілкування з дорослими. Свідченням цього є ініціативність, урізнома­нітнення її поведінки. У 4—5 місяців дитина проявляє себе як довірлива, життєрадісна, допитлива і вимоглива істота.

Позитивне самопочуття, яке виникає у першому пів­річчі життя під впливом доброзичливої уваги дорослого, після 6-ти місяців багато в чому залежить від успішності маніпуляцій малюка з предметами. Він уже чітко сприй­має результати своїх дій, намагається з допомогою дорос­лого отримати об'єкт, доторкнутися до нього, обстежити його. Невдача породжує в ньому невпевненість, а успіх спонукає знову і знову виконувати дію.

Свої перші захоплення немовля виражає позитивними емоціями, особливо коли виникає взаємообмін переживан­нями з дорослим. Дитина, яка переживає справжню емо­ційну ідентифікацію з дорослим, насамперед з мамою, у майбутньому по-справжньому пізнає всі відтінки люд­ських почуттів до людей, своїх батьків і дітей, виросте лю­диною з повноцінною емоційною сферою.

З віком підвищується і вибірковість ставлення до до­рослого. Якщо 3-місячний малюк приблизно однаково (ус­міхаючись і радіючи) реагує на кожного дорослого, то в дру­гій половині першого року життя він чітко розрізняє рід­них, знайомих і зовсім чужих людей. Після трьох місяців малюк починає виокремлювати другу близьку людину — тата. До 4-ох — 5-ти місяців звертає на нього особливу ува­гу, адже тато зовсім інакше спілкується, ніж мама, по-ін­шому пахне, що в немовлячому віці має особливе значення (запах дає дитині додаткові сигнали).

Малюки, особливо після 8-ми місяців, починають боя­тися незнайомих. Часто за відсутності близького доросло­го вони плачуть, відвертаються, відповзають від чужого дорослого, проявляють сором'язливість і невпевненість. У присутності рідних діти прагнуть привернути до себе увагу чужих людей. Сидячи на руках у мами, дивляться на нез­найомця, намагаються піймати його погляд, видають зву­ки, здійснюють інші ініціативні дії.

У спілкуванні з близькими дитина активна, ініціатив­на, її переживання не лише позитивні, а й негативні, дуже яскраві. Вона виражає радість, задоволення, розчаруван-

■ і "t>разу, ніби намагається поділитися своїм емоційним і ппіом, шукає підтримки у дорослих. Виявляє також інте-|мч- і до знайомих людей, однак стриманіше виражає емо-піі Дитина найбільше любить маму, якщо, звичайно, ма-мп п любить. Хоче відчувати маму і тата фізично: сидіти на Колінах, смикати, ляскати, тягнути. її особливо цікавить Ібличчя дорослого, яке вона вивчає, з яким грає. Дитина пінлива, коли її пригортають, цілують, пестять. Чим біль-пи- нона відчуває любов, тим швидше навчиться любити, і им щедрішою на любов і відкритішою для любові стане потім, тим легше у неї формуватиметься почуття довіри до Иодей, тим щиріше співпереживатиме іншим.

До 12-ти місяців дитина пов'язує знайомого дорослого з ік-ішими діями, очікуючи їх від нього. Наприклад, заглядає и сумку бабусі, якщо вона традиційно приносить у ній пода­рунки; проситься на руки до тата, якщо він постійно граєть-ОЯ з нею. Неоднакове ставлення до різних осіб свідчить, що до кінця 1-го року життя в дитини формуються стійкі обра­ні дорослих. Водночас у малюка частіше проявляються ииертість, негативне ставлення до зауважень дорослого, на­полегливість у досягненні своїх бажань і вимог. Раніше йо­го було значно легше відвернути від привабливого, але забо­роненого предмета, тепер він може протистояти дорослому. Це, а також радість від успіхів, переживання невдач є при­родними ознаками особистості, що формується.

У 2—3 місяці немовля зосереджено розглядає своє ві­дображення у дзеркалі — так відбувається становлення твого образу. Позитивне переживання себе виражається в радісному ставленні до свого відображення. До 6-ти місяців у дитини виникає дослідницька поведінка: малюк обсте­жує своє відображення руками, обводить контур обличчя, доторкається до відображення руки. Після 6-ти місяців нона співвідносить свої реальні дії з діями, які відобража­ються у дзеркалі: ворушить пальчиками, розмахує руками, простежуючи поглядом відображення цих дій. У 11—12 мі­сяців малята довго грають зі своїм відображенням. У них формується більш або менш усвідомлене уявлення про себе.

Криза першого року життя

Будь-яка криза в дитячому розвитку зумовлена супе­речністю між новоутвореннями, які виробляються до кін­ця певного вікового періоду і певною соціальною ситуаці­єю розвитку. На 1-му році життя виникають суперечності

Психологічні особливості дитини

між прагненням дитини до самостійності і її залежністю від дорослого (практичної допомоги, оцінки).

Криза першого року життя — криза, спричинена руйнуванням необхідності емоційної взаємодії дитини з дорослим, яка проявля­ється у плаксивості, похмурості, інколи у порушенні сну.

Наприклад, для дитини, яка вже опанувала ходьбу, вимовила перше слово, попередні рамки єдності з ма­тір'ю стають надто вузькими. Отже, становлення ходьби є першим моментом у змісті цієї кризи. Наступний її мо­мент стосується мовлення. У цей період дитина ще не є повноцінним мовцем, становлення її мовлення, як пра­вило, відбувається латентно, триваючи так приблизно три місяці.

Кризу 1-го року життя характеризують особливості прояву афектів і волі. У зв'язку з нею в дитини виникають перші акти протесту, опозиції, протиставлення себе ін­шим. За неправильного виховання такі реакції можуть проявлятися особливо інтенсивно. У дитини, якій у чомусь відмовлено або яку не зрозуміли, різко проявляється афект (вона падає на підлогу, б'є ногами об неї, починає кричати, відмовляється ходити). Ця реакція спрямована проти заборон, відмов, вдаючись до неї, дитина ніби повер­тається до більш раннього періоду життя, але використо­вує це інакше.

Криза 1-го року не характеризується гостротою. Вста­новлення нових стосунків з дитиною, надання їй певної са­мостійності, терпіння і витримка дорослих пом'якшують її перебіг.

Найважливішим набутком 1-го року життя є здатність діяти не лише під впливом безпосередньо сприйнятих об'єктів, а й афективно заряджених образів і уявлень, що виникають у пам'яті, тобто «мотивуючих уявлень» (С. Бо-жович), які є центральними новоутвореннями цього періоду життя. На цій основі виникають власні, незалежні від дорослого, бажання дитини. Якщо раніше все, що пот­рібно було малюку, виходило від дорослого і визначалось ним, то з цього часу він може хотіти те, що зовсім не пов'яза­не з дорослим. Якщо раніше навколишні предмети ставали значущими і привабливими переважно в руках дорослого, то тепер вони приваблюють малюка незалежно від нього. Виникнення цього новоутворення зумовлене новими мож­ливостями дитини (свободою пересування) і першими забо­ронами дорослого.

..... її........ сихічного розвитку дітей раннього віку 111

У цей період розривається первинний зв'язок з дорос-іи їм і киникає автономність дитини від дорослого, яка М ІКО підвищує її власну активність. Однак ця автоном­ні, и, досить відносна. Малюк ще нічого не вміє робити гим, постійно потребує допомоги і підтримки дорослого, ■ВІТЬ ходити самому йому ще важко. Дорослий ще пот­рібний йому, але уже по-іншому. Малюк потребує не ли­пи- хорошого ставлення до себе взагалі, а й до його дій і і реалізації. Без оцінки і підтримки дорослого він не мо-іі' нідчувати своєї самостійності й активності. Цим зу­мовлена підвищена чутливість немовлят до похвали і і.ті.би, їх образливість, вимагання уваги до своїх дій. < Орієнтація на оцінку дорослого є важливим якісним пе­ретворенням, яке відбувається в період кризи першого Ьоку життя.

Основними новоутвореннями цього періоду розвитку є формування мовної структури (наприкінці 1-го року дити-п;і нимовляє перші слова) і предметних дій (дитина освоює довільні дії з предметами навколишнього світу).

За Л. Виготським, мовлення однорічної дитини стає ав­тономним. Воно слугує містком між пасивним і активним мовленням. За формою є спілкуванням, за змістом — емо­ційно безпосереднім зв'язком з дорослими та ситуацією. І Іоява і зникнення автономного мовлення знаменує поча­ток і закінчення кризи 1-го року життя.

Отаке, упродовж немовлячого періоду відбувається ін­тенсивний розвиток дитини. Провідне значення у психіч­ному розвитку набуває задоволення її зростаючих потреб у «[гілкуванні з людьми, нових враженнях.

2.3. Особливості психічного розвитку дітей раннього віку

Ранній вік (від 1-го до 3-х років) є одним із ключових у житті дитини. За цей час дитина оволодіває прямою ходь­бою, предметна діяльність стає провідною у психічному розвитку, а мовлення — засобом спілкування, зароджу­ються ігрова та зображувальна діяльність, розвиваються різні форми спілкування з дорослими та однолітками, ін­тенсивно формуються новоутворення у пізнавальній та особистісній сфері малюка.

112 Психологічні особливості дитини