Главная | Обратная связь

Передумови формування особистості у ранньому дитинстві

Найважливішим новоутворенням раннього дитинства є формування установки «Я сам», коли з'являється усвідом­лення своєї особистості, виникають перші уявлення про себе.

Дитина вже розуміє, до якої статі вона належить, засвоює статеві ролі, як слід поводити себе у суспільстві, керуючись соціальними нормами. Вона вже чітко розріз­няє, що їй належить, відстоюючи цю власність. Проявляю­чи своє ставлення до навколишнього світу, дитина відчу­ває гордість, вину, сором тощо. У неї зароджуються меха­нізми саморегуляції.

Психологічна характеристика поведінки дитини раннього віку

У своєму психічному розвитку дитина не просто оволо­діває різноманітними діями, не лише вчиться бачити світ, мислити, вона засвоює, що таке «добре» і «погано», звикає підпорядковувати свої бажання необхідності, вбирає в себе правила поведінки, властиві людям. Завдяки цьому почи­нає формуватись особистість дитини, її внутрішній світ.

Дітям раннього віку значною мірою властиві безпосе­редність, імпульсивність поведінки, вони діють під впли­вом почуттів і бажань, не усвідомлюючи їх, не виокремлю-

ючи головного. Для них важливо те, що турбує їх саме на цей час. Ці почуття і бажання породжуються насамперед тим, що безпосередньо оточує дитину, впадає їй в очі. Тому її поведінка цілком залежить від зовнішніх обставин. Пос­тупово вона оволодіває правилами поведінки, вчиться під­порядковувати свої бажання обставинам, контролювати свої і чужі вчинки.

Особливу роль у житті переддошкільника відіграють почуття, які є спонукальною силою, мотивами поведінки. На фоні гарного настрою краще утворюються умовні реф­лекси, успішніше формуються вміння і навички. Позитив­ні емоції активізують фізіологічні процеси в організмі, не­гативні — пригнічують їх. У дітей раннього віку проявля­ється широка гама почуттів: любов і прихильність до близьких людей, зніяковілість стосовно навколишніх, зас­мучення при невдачі, страх тощо.

Емоційний стан дитини у перші роки життя дуже нес­тійкий. Вона легко переходить від плачу до сміху, і навпа­ки, тому її неважко заспокоїти. Почуття спонукають дити­ну до вчинків і у них закріплюються. Віддавши іграшку молодшому, поділившись з іншою дитиною солодощами, вона вчиться бути доброю. Дуже рано у неї проявляється здатність до співпереживання.

У немовлячому віці починають формуватися любов, сим­патія до близьких людей — мами, тата, братика, сестрички, бабусі, дідуся. У ранньому дитинстві вони набувають нових форм. Дитина намагається отримати від дорослого похвалу, засмучується, якщо нею незадоволені. Приблизно із середи­ни 2-го року життя, якщо вона спілкується з іншими діть­ми, з'являється почуття симпатії, яке виявляється у спів­чутті, допомозі, бажанні поділитися солодощами, іграшка­ми. Діти легко переймаються почуттями інших: якщо заплакала одна дитина, цей плач підхоплює й решта дітей.

Одним із найважливіших джерел почуттів півтораріч­ної дитини є оцінка її поведінки дорослими. Похвала, зао­хочення викликають у неї почуття гордості, демонструючи дорослим свої досягнення, вона намагається заслужити їх позитивну оцінку.

Дещо пізніше, ніж почуття гордості, дитина починає переживати почуття сорому, якщо її дії не виправдовують очікувань дорослих, засуджуються ними. Найчастіше їй соромно, якщо вона неправильно вимовляє слова, помиля­ється, розповідаючи віршик, тощо. Однак поступово дити­на починає соромитися несхвалених дорослими вчинків, коли їй спеціально вказують на них. Іноді почуття сорому

Психологічні особливості дитини

може пригнічувати інші спонукання, змушуватиме відмо­витися від привабливої іграшки або здійснення важливого вчинку.

Дитина вчиться оцінювати свої і чужі вчинки, однак свідомо управляти поведінкою їй ще важко. Особливо не­легко втриматися від негайного задоволення бажання (з'їсти цукерку), виконати непривабливу дію на пропози­цію дорослого (прибрати іграшки). 2—3-річні діти вже вибірково ставляться одне до одного: частіше граються з одним і тим самим однолітком, помічають, якщо хтось із них не прийшов до дошкільного закладу. Свої емоції во­ни проявляють не лише щодо людей, а й щодо іграшок, тварин.

До старших дітей вони ставляться шанобливо, з радістю відгукуються на їхнє запрошення гратися, до молодших — ставляться доброзичливо, піклуються про них, беруть під опіку.

Розвиток емоційної сфери дитини, багатство і різнома­нітність почуттів, які виникають стосовно до інших лю­дей, є суттєвою передумовою формування особистості.

Розвиток самосвідомості у ранньому дитинстві

У ранньому дитинстві виникнення самосвідомості по­в'язане з відокремленням себе від своїх дій, з усвідомлен­ням своїх бажань. Суттєво змінюється ставлення дитини до світу предметів. Ця зміна обумовлена формуванням у процесі оволодіння суспільно виробленими способами ви­користання предметного ставлення до дійсності (Д. Ель-конін). Малюк не просто маніпулює предметами, а діє з ними відповідно до їх призначення, функцій. Засвоєння функцій предметів призводить до відокремлення дії від предмета. Дитина виконує предметну дію в нових умовах і переносить її на інші предмети: починає, наприклад, го­дувати ляльку не лише своєю, а й чужою ложкою, палич­кою; годує не лише свою ляльку, а й інші ляльки, мишку, кішку.

Ускладнюються стосунки дорослого з дитиною. Він і далі ставиться до малюка турботливо і ніжно, але вже діє спільно з ним, оцінює його дії з предметами. У цьому про­цесі в малюка виникає нове ставлення до дорослого, він по­рівнює свій результат з його результатами. Дитина ста­виться до дорослого, як до зразка для наслідування.

особливості психічного розвитку дітей раннього віку 147

Своєрідною вершиною психічного розвитку 3-річних дітей є поява в них свідомого виявлення себе, свого Я. Це є найважливішим моментом їхнього життя, оскільки саме в цей період відбувається народження особистості. Від зміс­ту, спрямованості виховання залежать її майбутні нахили і характер.

Під час спілкування з людьми, завдяки різним видам діяльності дитина починає точніше фіксувати свої фізичні та психічні стани, відокремлювати їх від усього іншого. Поступово формується уявлення про себе, виникають еле­менти самосвідомості.

Малюк впізнає себе в дзеркалі, на фотографії, все часті­ше вживає займенники «я», «мій», «мені». Одночасно він починає усвідомлювати себе відносно незалежним від до­рослих, часто його бажання та інтереси контрастують з на­мірами оточення. Цей перелом у свідомості проявляється у яскраво вираженому прагненні до самостійності («Я сам»), бажанні бути схожим на дорослих, наслідувати їх. 3-річна дитина вимагає поваги до себе, часто негативно реагує на надмірну опіку з боку батьків.

Основними сферами, в яких 3-річні діти прагнуть само­утвердитися, є: предметна діяльність (особливо продук­тивна з конкретним наочним результатом); спілкування з дорослим як з доброзичливим помічником, який оцінює дії і вчинки; спілкування з однолітками.

Ділове спілкування з дорослим сприяє успішному роз­витку Я дитини. При цьому важливо, щоб її увага акценту­валася не лише на оцінці результату діяльності, а й на то­му, хто це зробив («Хороший хлопчик Ромчик! Він так красиво намалював дощик»). Така оцінка є ефективним засобом підвищення суб'єктивної цінності дитини. Нега­тивну оцінку можна висловлювати лише про дії малюка, а не про його особистість («Не можна ображати дівчинку, ад­же їй боляче, вона плакатиме. Ти ж хороший хлопчик. Я впевнена, що ти більше не ображатимеш діток»).

Розвиток самосвідомості дитини, формування в неї об­разу Я пов'язані з розвитком мовлення. Становлення уяв­лень про себе неможливе без засвоєння відповідних понять, що зумовлює збагачення словника. Однією з умов ефектив­ності цього процесу є наочність — можливість безпосеред­ньо спостерігати об'єкт, який називається конкретним сло­вом. Тому для розвитку уявлень про власну особистість ди­тині потрібні заняття з моделями (ляльки імітують людей), пізніше — з однолітками, щоб вона одночасно бачила себе

Психологічні особливості дитини

Особливості психічного розвитку дітей раннього віку

 

та іншу людину. Для цього може знадобитись дзеркало, фо­тографії, на яких діти зображені з батьками, однолітками. Отже, у ранньому дитинстві відбувається ускладнення стосунків з людьми, змінюється ставлення до предметів, формується і розвивається уявлення про себе, усвідомлю­ються власні бажання тощо.

Особливості перших уявлень про себе у ранньому дитинстві

У ранньому віці дитина захоплена не лише близькими людьми і зовнішнім світом, а й власною персоною, постійно досліджує себе. Ще у немовлячому віці, маючи деякі уявлен­ня про частини свого тіла, розглядає пальчики на руках і ніжках, дивиться на животик, статеві органи, може пра­вильно показати, де у неї ніс, око, вухо тощо. Однак уявлень про свій тілесний образ у дитини ще немає, оскільки вона не може узагальнити результати дотикових і зорових вражень. Відчуття болі, коли дитина сильно і незграбно схопить части­ну свого тіла або вдарить з розмаху ручкою, мало навчило її.

Самопізнанню дитини сприяє споглядання себе у дзер­калі. Вона бачить відображення у ньому, впізнає знайомі предмети. їй доводиться мати справу з двома образами: об­раз у дзеркалі, який не можна взяти в руки, і доступний для рук образ реального предмета. Дитина б'є рукою по склі, дивиться на іграшку, яка відображається, заглядає за дзеркало. Знову дивиться в дзеркало і розглядає реаль­ну іграшку, яка лежить на реальній підлозі. Бере свою іг­рашку, і на цьому дослідження закінчується. Дитина ще не усвідомлює, що в дзеркалі було її відображення, оскіль­ки ще не відчуває власного образу.

Дитина відкриває себе у дзеркалі після 1,5, а іноді — після 2-х років. Упізнавання свого зображення у дзеркалі відбувається із запізненням, якщо дорослі спеціально не навчають дитину сприймати своє відображення.

Відкриваючи себе у дзеркалі, малюк дивиться в очі сво­єму відображенню. Його погляд напружений. Він спрямо­вує його на різні частини обличчя, переймаючись питан­ням «хто це?». Усвідомлення того, що саме він відображе­ний у дзеркалі, що він дивиться на себе, приголомшує його. Тільки потім малюк починає переживати радість з приводу свого відображення.

Діти відкривають своє відображення досить рано, тому що дорослі постійно спонукають побачити і зрозуміти його

у дзеркалі. До того як дитина побачить себе у ньому, вона вже розуміє малюнки у книжечці як зображення реально­го предмета. У малюка з'являються найрізноманітніші ігри, які стосуються розуміння свого відображення у дзер­калі. Діти засвоюють ідентичність відображення і своєї зов­нішності. Коли наприкінці 3-го року життя вони дивляться у дзеркало, то переживають нове непорозуміння, нове зане­покоєння, ніби по-новому прагнуть усвідомити його глиби­ну. Адже тепер вони піднялися ще вище у розумовому розвитку. У дітей виникають нові питання: «Якщо я тут, то хто ж там?». Поступово знову переконуються, що все-таки в дзеркалі також вони.

Нерідко діти починають перед дзеркалом робити гри­маси, можуть одягати на себе різноманітний одяг (татову шапку, рукавички, мамин капелюшок і шарфик) і знову дивитися на себе у дзеркало. Ці дії започатковують новий етап самоідентифікації — ототожнення себе з власним об­разом через відображення у дзеркалі. За допомогою дзер­кала дитина отримує змогу формувати своє уявлення про себе теперішнього (тут-і-зараз).

Розумінню особливостей перших уявлень дитини про себе допомагає аналіз сприймання нею своїх зображень у кіно. Переглядаючи кінострічку, де вона знята, дитина легко згадує ситуацію, учасником якої була. 2-річні діти відразу впізнають дорослого, свої іграшки. Однак власне зображення сприймають як образ іншої, невідомої їм дити­ни. У 2,5 року вона вже впізнає себе, та зовсім не так, як дорослий. Дорослий бачить себе у минулій ситуації. У ма­люка це відображається значно складніше. Малюк розу­міє, що це він, але не ось цей, якого можна доторкнутися, а якийсь інший. Відбувається подвоєння Я: ніби існує він сам та інший він — у кіно. З часом дитина дивиться на своє зображення у кіно і починає схвильовано стежити за всіма діями, які вона виконувала колись і тепер це пам'ятає, як своє минуле. Отже, дитина піднялася у своєму розвитку ще на сходинку, пам'ятає себе у момент знімання кіно, і кінокадри по-справжньому нагадують про це. За допомо­гою кінокадрів дитина отримує змогу згадувати про себе у минулому, радісно переконуватися в своїй пам'яті і фор­мувати уявлення про себе в період, що минув.

Дитина цікавиться усіма способами підтвердження свого Я: своїми руками, ногами тощо. Вона співвідносить власні дії і результати цих дій: піднявши великий палець ноги, сміється: «Мій пальчик пустує», ніби одухотворюю-чи частини свого тіла. Виокремлення і психічне одухотво­рення частин тіла — один зі способів пізнання себе. її ціка-

Психологічні особливості дитини

Особливості психічного розвитку дітей раннього віку

 

вить навіть власна тінь, з якою часто грається, стежить за подовженням і скороченням. Зникнення тіні хвилює дити­ну, оскільки вона розширює уявлення малюка про себе. Це відбувається лише під час гри.

Отже, дитина починає знайомитися з власним образом наприкінці 2-го року життя. Стосується це спочатку зов­нішнього вигляду, потім — внутрішнього світу. У цей час вона ще не впізнає себе у дзеркалі, на фотографіях, кіно­стрічках, зосереджує увагу на зображеннях інших людей. Упізнавання себе на фотографії і кінострічці складніше в цьому віці, ніж упізнавання в дзеркалі. Радикальні зміни щодо цього відбуваються лише з середини 3-го року життя.

Ім'я і його значення у ранньому дитинстві

У ранньому віці дитина засвоює своє ім'я. 6-місячне не­мовля реагує на своє і чуже ім'я по-різному. Воно є показ­ником індивідуальності дитини, відрізняє її від інших. Водночас є і засобом ідентифікації з іншими людьми, під­кресленням її належності до статі, сім'ї, національності. Вживання ласкавих форм імені демонструє малюку пози­тивне ставлення до нього. Дитина пізнає своє ім'я раніше, ніж прізвище, і користується ним у спілкуванні з іншими. Ім'я індивідуалізує дитину й водночас ідентифікує її з пев­ною культурою, нацією, предком роду тощо.

«Як тебе звати?» — одне з перших питань до дитини, коли дорослий або одноліток вступає у спілкування з нею. її відповідь викликає захоплення («Ой! Яке в тебе гарне ім'я!») або насмішку чи осуд («Не чув ніколи такого іме­ні», «Ти хлопчик чи дівчинка? У тебе ім'я, як у дівчин­ки!»). У такому разі дитині доводиться відстоювати право на своє ім'я, захищати його.

Дитина дуже рано ідентифікується зі своїм іменем, не уявляє себе поза ним, радіє йому. Воно своєрідно вмонто­вується в основу її особистості. Дитина відстоює право на ім'я і протестує, коли її називають іншим іменем. Ідентифі­кація з власним іменем проявляється в особливому інтере­сі до людей та літературних героїв, які мають таке саме ім'я. Усе, що стосується імені дитини, набуває для неї особ­ливого особистісного смислу.

Важливість імені для формування особистості дитини не можна переоцінити. З імені починається звернення до неї, похвала («Віка — гарна дівчинка!») або осуд за недо-зволені дії. Із власного імені дитина раннього віку починає своє спілкування.

Криза трьох років

Прояв кризи трьох років не обов'язково спостерігаєть­ся у цьому віці, іноді вона може розвинутися наприкінці періоду раннього дитинства. Обумовлена криза такими ос­новними психологічними змінами в особистості дитини, як усвідомлення свого Я; зародження самосвідомості, іграгнення виділитися у будь-який спосіб з-поміж людей, іцо її оточують, ілюзія всемогутності тощо.

Відокремлення себе від інших людей, усвідомлення власних нових можливостей, які розвинулися у ранньому дитинстві, призводять до появи нового ставлення дитини до дорослих. Вона починає порівнювати себе з ними, хоче користуватися такими правами, виконувати такі дії, як і вони, бути такою ж незалежною і самостійною.

Діти намагаються реалізувати бажання стати доросли­ми негайно. Найяскравіше це бажання виявляється у прагненні до самостійності, протиставленні своїх бажань бажанням дорослих. Усе це втілюється у наполегливому «я хочу», «я сам». Якщо дорослий не змінить свого став­лення до дитини, не подбає про ділове співробітництво, а демонструватиме свою перевагу, це неминуче викличе не­гативну поведінку, характерну для кризи 3-х років.

Криза трьох років — зумовлена становленням самосвідомості дитини криза соціальних відносин, яка проявляється у негативіз­мі, впертості, непокірності, свавіллі, протесті, деспотизмі тощо.

Симптомами кризи 3-х років, за Л. Виготським, є:

1) негативізм — прояви у поведінці дитини, під час
яких вона не хоче чогось зробити тільки тому, що це запро­
понував хтось із дорослих (реакція не на зміст дії, а на про­
позицію дорослих);

2) впертість — наполягання на своїй вимозі не тому, що їй цього дуже хочеться, а тому, що вона цього вимагає;

3) норовистість — реакція дитини, спрямована проти встановлених для неї норм виховання, способу життя;

4) свавілля, примхливість — намагання діяти самос­тійно, на свій розсуд;

5) протест-бунт — поведінка дитини характеризується виявами протестів;

6) симптоми знецінювання, дискредитації дорослого — ігнорування пропозиції, прохання, оцінки дорослого;

7) прагнення до деспотизму — намагання виявляти не­обмежену владу щодо навколишніх;

8) ревнощі щодо молодших і старших, якщо у сім'ї ще є діти;

Психологічні особливості дитини

9) невротичні, психопатичні реакції — страхи, неспокій­ний сон, нічний енурез, різкі утруднення у мовленні тощо.

Прояви впертості і негативізму спрямовані переважно проти дорослих, які постійно доглядають за дитиною, опі­кають її. Негативна форма поведінки рідко адресується ін­шим дорослим і ніколи не стосується однолітків. Особли­вості протікання цього періоду розвитку залежать від став­лення до дитини з боку дорослих. Намагання поводитись з нею, як і раніше, зумовлюють закріплення негативних оз­нак поведінки, збереження їх упродовж усього дошкільно­го дитинства. Тактовна поведінка дорослих, надання дити­ні самостійності пом'якшують прояви негативізму. Однак усвідомлення дітьми своїх можливостей, як правило, не відповідає їм. Домагання дітей цього віку надмірно великі. Прагнучи бути дорослими, вони хочуть не лише самостій­но засвітити світло або сісти за стіл, а й піти у магазин, зва­рити обід, водити автомобіль тощо. Задовольнити ці праг­нення повною мірою неможливо. Найпридатнішою фор­мою їх задоволення є тільки форма гри. Перехід до ігрової діяльності не відбувається миттєво, оскільки дитина по­винна ще оволодіти грою.

За правильного виховання, коли дорослі своєчасно по­мічають можливості дитини, задовольняють її потребу в нових формах діяльності і взаємин з дорослими, період важковиховуваності скорочується.

Криза 3-х років — явище перехідне, а пов'язані з нею новоутворення: відокремлення себе від навколишніх, по­рівняння себе з іншими людьми — важливий етап у пси­хічному розвитку дитини, який готує її до нового вікового періоду розвитку.

Запитання. Завдання

1. Доведіть вплив особливостей психічного розвитку новонаро­дженого на подальше його життя.

2. У чому полягає своєрідність ситуації розвитку новонароджено­го? Охарактеризуйте кризу новонародженості.

3. Обгрунтуйте роль дорослого у немовлячому віці.

4. Розкрийте суть та стан комплексу пожвавлення. Яке його зна­чення у психічному розвитку немовляти?

5. Назвіть форми спілкування дитини у немовлячому періоді. Як відбувається становлення передумов спілкування з дорослими та однолітками?

6. Прокоментуйте, як моторика дитини впливає на її психічний розвиток.

псобливості психічного розвитку дітей раннього віку 153

7. Дайте характеристику мовленнєвого розвитку немовляти. Які причини можуть зумовити затримку мовного розвитку?

8. У чому полягають особливості когнітивного розвитку дитини першого року життя?

9. Як відбувається розвиток самосвідомості у немовлячому віці?

 

10. Охарактеризуйте новоутворення кризи першого року життя дитини. Яким чином можна запобігти її негативним проявам?

11. Доведіть, що ранній вік є сензитивним періодом для засвоєн­ня мовлення. Розкрийте небезпеки автономного мовлення дитини.

12. Як у стосунках дитина — предмет — дорослий розкривається спільна діяльність дитини з дорослим?

13. Назвіть основні напрями розвитку предметної дії дитини.

14. Яку роль відіграє ходьба у розумовому і фізичному розвитку дитини?

15. Охарактеризуйте предметну діяльність у ранньому дитинстві. У чому суть переходу від маніпулювання до предметних дій?

16. Які виділяють етапи формування у ранньому дитинстві спів­відносних і знаряддєвих дій? Як вони впливають на психічний розви­ток дитини?

17. Назвіть і охарактеризуйте психологічні передумови ігрової
діяльності у ранньому віці.

18. У чому суть зображувальної діяльності дитини раннього віку?

19. Обґрунтуйте новоутворення пізнавальної сфери у період ран­нього дитинства.

20. Яких трансформацій зазнає мислення дитини у ранньому дитинстві?

21. Охарактеризуйте поведінку дитини раннього віку.

22. Що є передумовами формування особистості у ранньому ди­тинстві?

23. Як відбувається розвиток самосвідомості у ранньому дитинс­тві? Яке значення відіграють у мовленні займенники «я», «ми», «ти» тощо?

24. Яка роль імені дитини у спілкуванні з дорослими?

25. Назвіть симптоми кризи 3-х років життя дитини. Чим вона зумовлена і у чому проявляється?

Гра як провідна діяльність дітей дошкільного віку

 

3.

Психологічна характеристика діяльності дитини у дошкільному віці

Діяльність є однією з основних умов розвитку психіки дитини, а також одним зі шляхів їі вивчення. Провідний вид діяльності дошкільника — гра. Свого розквіту вона до­сягає у середині дошкільного дитинства. Важливе значен­ня для психічного розвитку мають продуктивні види ді­яльності, трудова і навчальна діяльність, передумови яких формуються у дошкільному віці, а також спілкуван­ня як специфічний вид діяльності.

3.1. Гра як провідна діяльність дітей дошкільного віку

Найважливішою зміною у психічних процесах і психо­логічних особливостях дитини на етапі, що зумовлює про­відна діяльність дошкільника, є гра, у якій виникають і диференціюються нові види діяльності.

Гра— вид Діяльності, який полягає у відтворенні дітьми дій дорос­лих і відносин між ними, спрямований на пізнання навколишньої діяльності.

У процесі гри у дитини з'являється потреба активно впливати на речі, предмети, що її оточують. Вона розвиває та формує інтелектуальні, емоційні, вольові якості особистості.

Соціальна ситуація розвитку у дошкільному віці

Дошкільний вік характеризується новою соціальною ситуацією розвитку, коли значно розширюються сфера взаємодії та коло спілкування дитини. Спілкування з до­рослим значно ускладнюється, набуває нових форм і зміс­ту. Дошкільнику вже недостатньо уваги дорослого і спіль­ної діяльності з ним, оскільки завдяки мовному розвитку його можливості спілкування розширилися. Він уже здат­ний спілкуватися не тільки про предмети, які сприймає безпосередньо, а й предмети, відсутні у конкретній ситуа­ції взаємодії. Зміст спілкування стає позаситуативним, ви­ходить за межі сприйнятої ситуації.

Головна потреба дошкільника — бути повноправним членом суспільства, жити і почувати себе на рівні з дорос­лими. Однак реально включитися у доросле життя він не може через його складність і свої обмежені можливості. Саме в цьому — розриві між прагненням бути як дорослий і неможливістю реалізувати це прагнення — полягає супе­речність соціальної ситуації розвитку дошкільника. Єди­ною діяльністю, яка дає змогу подолати цю суперечність, є сюжетно-рольова гра, у якій дитина виконує роль доросло­го як носія певних суспільних функцій, вступає у стосунки з іншими дорослими, безпосередньо не присутніми. Рольова гра є провідною діяльністю дітей дошкільного ві­ку, спрямованою на орієнтування у предметній і соціаль­ній дійсності.

Рольова гра дає змогу дитині вступити у взаємодію з недоступними їй у реальній практиці сторонами життя, тому є провідною діяльністю дошкільника.

У соціальній ситуації розвитку дитини дошкільного ві­ку все більшу роль починають відігравати однолітки, спіл­кування і стосунки з якими стають для неї не менш значу­щими, ніж взаємини з дорослими.

Усе це свідчить, що соціальна ситуація розвитку дош­кільника ускладнюється і диференціюється, суттєво змі­нюються стосунки з дорослими, які і надалі залишаються центром її життя. Якщо у ранньому віці соціальна ситуа­ція розвитку дитини визначалася лише стосунками з близькими людьми, то у дошкільному — вона вступає у <-тосунки з ширшим соціальним світом. Те, що дитина • •постерігає у світі дорослих, стає предметом її ігрової ді­яльності, у якій дорослий присутній опосередковано. Гра стає провідним видом її діяльності. Спілкування з близь­кими дорослими набуває позаситуативного характеру і

156 Психологічна характеристика діяльності дитини у дошкільному віці

спонукається новими потребами. Дитина опановує нову сферу соціальних контактів — стосунки з однолітками.

Внутрішня позиція дошкільника щодо інших людей характеризується усвідомленням власного Я, своєї пове­дінки та інтересом до світу дорослих.