 |
|
Криза колоніальної системи експлуатації іспанських колоній у 18 – на поч.19ст.
В кінці XVIII - початку XIX ст. склалися історичні умови для піднесення визвольного руху в Латинській Америці. Розвиток революційних процесів прискорилося в результаті Великої французької революції. Прямим відгуком на неї з'явилася революція негрів-рабів на острові Гаїті (1791 -1803), видатним діячем якої став колишній раб Туссен Лувертюр. В результаті цієї революції, яка спалахнула в 1791 р. у французькій колонії Сан-Домінго (західна частина острова), була проголошена незалежність, скасовано рабство, встановлено рівноправність громадян. Нова держава, що включало і звільнену від іспанців східну частину острова, прийняло в 1804 р. назву Гаїті.
Французька буржуазна революція (зміна світосприйняття креолів – еквадорець – Санта-Крус, колумбієць – Наріньо 1794 р. переклав Декларацію прав), а потім наполеонівські війни обмежили торговельні зв'язки колоній з метрополією і сприяли поглибленню кризи колоніальної економіки. Іспанія виявилася залученої в руйнівні війни з Англією 1739 р., що завдало нищівного удару іспанської колоніальної торгівлі. А в 1793-95 рр. Іспанія програла війну Франції і постіпилася частиною Сан-Домінго. 1805 р. ісп-франц. флот розгромлений біля Трафальгарда британським адміралом Нельсоном – кінець морської могутності Іспанії.
Економічна криза ще більше загострив протиріччя в американських колоніях Іспанії. Креольські плантатори і власники копалень остаточно втратили можливість збувати легально свою продукцію за кордон і купувати промислові товари; різко виросла контрабандна торгівля з Англією.
В останньому десятилітті XVIII в. спостерігалося зростання опозиційних настроїв серед креолів. Найбільш впливовою соціальною силою креольського руху стали поміщики і інтелігенція. Буржуазні елементи були ще слабкі, вони були представлені виросла торгової буржуазією, яка розбагатіла на посередницькій торгівлі з метрополією і на контрабанді. Ці шари буржуазії були тісно пов'язані з креольською плантаторами і латифундистами.
Однак переважна більшість креольських революціонерів боялося масового народного руху і робило головну ставку на допомогу ззовні. Найбільш повне вираження революційні настрої креолів того часу знайшли в діяльності Франсиско Міранди - одного з керівників визвольного руху у Венесуелі.
Справжня смертельна загроза колоніальної системі поволі назрівала на іншому фланзі і, як не парадоксально, при самому активному сприянні самих колонізаторів (хижацька експлуататорська політика). Війна за іспанську спадщину (1700-1715) сильно послабила позиції Іспанії, внаслідок чого послабився зв'язок з колоніями. Тоді ж торгівельні позиції Англії в регіоні посилились.
Колоніальний режим гальмував розвиток колоній. В к. 18-п.19 ст. в регіоні посилився національно-визвольний рух. Його посили й успішна боротьба англійських колоній в Пн. Америці (1775-1783) і Велика французька революція.