Главная | Обратная связь

Вкажіть основні тенденції розвитку латиноамериканських країн після війни за незалежність

Нац.-визвольні революції 1810-26 рр. знищили колоніальний режим майже в усіх іспанських володіннях у Л.А. за винятком Куби і Пуерто-Ріко. Були вирішенні важливі початкові завдання рухів. Підготовлювалась основа для існування нових д-в але якими ці держави мають бути і який шлях розвитку невідомо. Досвід більш ранньої нац.рев-ї війни за незалежність у Пн.Ам. доводив що відстояти і знищити свою залеж. колонії змогли лише тому що об'єднались у Спол.Штати.

На поч.19 ст існував ряд умов для такого об'єднання. Народи мали спільну мову території.звичаї та релігію. На кінець війни формуються риси майбутньої д-ви. у 1821 С.Болівар стає президентом Колумбії,1824 диктатором Перу а в 1826 пожиттєвим президентом Болівії. Виконаня повноваженнь він переклав на інших осіб. Це стало основою створеня єдиної д-ви. З цією метоюу скликано в 1826 р. Панамський конгрес (Колумбія, Перу, Болівія, Мексика і Обєдн пров-Болівар): 1) договір про союз і конфедерацію; 2) охорона незалежності держав від іноземців; 3) розміри збройних сил для спільної оборони. Ідея створення сполучиних штатів Іспанської Америки.

Посилюэться сепаратизм Л.А.Спочатку влада Болівара ліквідована в Перу у 1826р.,1828-у Болівії усунутий від влади і вбитий соратник Болівара. Колумбія розпадається на Колумбію, Венесуелу,Еквадор,і Нову Гренаду. Проти Болівара організовуються заколоти . Остаточно розчарувався у 1830 р. і йде у відставку і помирає.

Тенденція до територіального розпаду взяла верх і в інших частинах Ам. Колишнє віце–королівство Ріо де Лаплата розпадається на Парагвай, Аргентину, Уругвай. Об'єднанні провінції розпадаються на Гвантимал,. Сальвадор, Гондурас,Коста-Ріку і Нікарагуа. В 1844 р. утворено Домен. Республ , а 1903 відокремилась Панама від Колумбії.

Територіальні межі вдалось зберегти Бразилії, Перу, Чилі ,але і тут тривали громад.війни.

Причинами які не дозволили об'єднатись були великі тер-ї які ускладнювали керівництво, слабкість економ. зв*язків між колоніями, боротьба за владу між керівниками нац. руху.

Самостійний розвиток молодих латиноамериканських країн після Визвольної війни гальмували господарська розруха, пережитки феодалізму в економіці, масовий притік у регіон дешевих товарів із розвинених країн, латифундизм. Франція і особливо Британія, формально визнавши незалежність нових держав та уклавши з ними торгові договори, користувалися їхнім тяжким становищем для надання кабальних позик, отримання в оренду рудників і копалень та захоплення внутрішніх ринків. Формування національних держав у Л.А. відбувалося в обстановці запеклого суперництва за владу поміщицьких угруповань, що призводило до частих військових переворотів та генеральських диктатур.

У більшості латиноамериканських на кінець ХІХ ст. контроль над політичною владою зберігав блок латифундистів, торговельної буржуазії, консервативних військових і клерикальної верхівки. Водночас дедалі активніше про себе заявляла на політичній арені реформаторськи налаштована національна буржуазія, що кинула виклик пануванню олігархічних угруповань. Створені нею політичні партії (Прогресивна ліберальна, Демократична і Радикальна – в Чилі, Громадянський радикальний союз – в Аргентині, партія “Колорадо” – в Уругваї) проголосили своєю метою здійснення глибоких демократичних реформ.

З серед. ХІХ ст.. економічне становище країн Л.А. покращується. В результаті промислового перевороту зростає попит на с/г продукцію Л.А. вільний ринок має не лише переваги, але і негативи. Місцеві підприємці добивалися відмови від фритредерства і вимагали захисту національного виробника. Спроби лібералів пришвидшити реформи погіршилували ситуацію поглиблювали кризу і прискорювали розпад держави. Як наслідок ліберальні сили в Л.А намагаючись провести реформи не змогли покращити становище населення. Правління знаходилося в руках земельної олігархії. Всі країни були республ. У виборчій системі брали участь 5-9% населення. З цієї причини режими, які сформ. в країнах Л.А .часто назив. Олігархічними.

Невдачі реформ серед. ХІХ ст. Ініціатори цих реформ поступово перетворювалися в антинародну силу посилюються позиції консерваторів. Позитивна сторона – формування –2х партійної системи.

Мексика у 1821-1876рр.

Під впливом іспанської революції 1820 р у 27 вересня 1821 р. Мексика отримала незалежність. 18 травня 1822 народ і гарнізон м. Мехіко проголосили Ітурбіде імператором (Августино I). У грудні 1822 року командувач гарнізоном Веракруса Антоніо Лопес підняв повстання і оголосив Мексику республікою. У березня 1823 року Ітурбіде змушений був зректися престолу й емігрувати. Виконавча влада в республіці була передана тріумвірату, який складався з героїв визвольної війни Вікторії Гуадалупе, Ніколаса Браво і Педро Селестіно Негрете. В жовтні 1824 р. прийнято конституцію- федеративна республіка. Боротьба між консерваторами і лібералами. В 1829 р. президент- генерал (ліберал) Вісенто Гереро-скасував рабство але після заколоту землевласників вбитий.

В 1836 р до влади приходять консерватори і приймають нову конституцію, що майже ліквідувала федеративну владу. Невдоволенням високим майновим цензо починається нове повстання.

В 30-х роках йде політика заохочення іноземних еміграцій, в Техасі більшість складають американці які в 1845 р. заявили про бажання приєднатися до США. Мексиканський уряд висловило невдоволення, США втрутилися у внутрішні справи Мексики і необгрунтовано заволоділи її територією. США оголосили війну Мексиці 13 травня 1846. Договір Гуадалупе-Ідальго, підписаний 2 лютого 1848, поклав край війні і дав США незаперечний контроль над Техасом, а також над Каліфорнією, Невадою, Ютою і частинами Колорадо, Арізона, Нью-Мехіко і Вайомінгу.

В 1854 р до влади приходять ліберали-нова конституція (демократичні свободи). Відбувається боротьба влади з церквою- в 1858 р. громадянська війна, яка закінчується в 1860 р. перемогою лібералів, президентом став Беніто Хуарес. Конфісковано майно церкви, цивільний шлюб, монастирі.

В 1862 Наполеон III зробив експедицію в Мексику, його підтримали мексиканські консерватори, які роком раніше програли громадянську війну лібералам. В лютого 1867 французи залишили столицю Мексики, а 19 червня Максиміліан був розстріляний солдатами, лояльними президентові Беніто Хуаресу. Після страти Республіка була відновлена. Президент Хуарес повернувся до влади в столиці.

Післясмерті Б. Хуареса в 1872 р. наступником стаєЛердо де Техада,проти якого починає боротьбуПорфіріо Діас.

В 1876 р. Діас зайняв Мехіко і встановив диктатуру, що тривала до 1912 р.

Бразилія у 1825-1914рр.

З 1808 по 1821 р. після переїзду в Бразилію португальського двору саме Бразилія стає центром імперії (ріо-де-Жанейро). У квітні 1822 р. Жуан IV повертається до Португалії. В Бразилії залишається його син Педру. 1822 р. Педру скликає установчі Збори і закликає до утворення незалежної д-ви. Але проголошення незалежності в 1822 р. посилило відцентрові тенденції. Північні території спробували від’єднатись, почалась війна яка завершилася в 1825 р. перемогою центру. Португалія визнала незалежність Бразилії. В 1830 р в столиці починається повстання проти імператора і в 1831 Педру І зрікається престолу. Владу передав сину Педру ІІ (1831-1889). Проте війна з північними провінціями триває аж до 1845 р. Війна з Парагваєм в 60 –х роках продемонструвала відсталість Бразилії у соціально-економічному і військовому плані. Однією з причин були суперечки між білими і колишніми рабами. Стало очевидним, що рабство є гальмом економіки.

У країні сталася остаточна криза системи рабоволодіння, і під натиском аболіціоністів 13 травня 1888 року Ізабела підписала так званий «Золотий закон», за яким рабство відмінялося. Насправді, скасування рабства стало результатом як поступового зниження ролі рабів в сільському господарстві, так і постійного тиску Великої Британії на бразильський уряд з метою покласти кінець рабовлолдінню, яке надавало перевагу бразильському експорту порівняно з британськими колоніями.

Проте, «Золотий закон» викликав негативну реакцію рабовласників, 15 листопада 1889 року військові позбавили імператора влади і проголосили кінець монархії та встановлення республіки.

Тимчасовий уряд оголосив республіку федерацією. 1891 р. була прийнята Конституція близька до конст. США. Було утворено 21 штат, кожен з яких отримав широку автономію. Декларувались виборчі права для тих хто вмів читати і писати.

Проте політична нестабільність продовжується. 1894 р. президентом стає М. Баррус.Ситуація стабілізується, пожвавлюється економічне життя, іноземні інвестиції.

Незважаючи на перспективу в екон і пол. Розвитку, в Бразилії продовжувалась боротьба між консерваторами і лібералами, що гальмувало розвиток країни.