Главная | Обратная связь

Методичні рекомендації до практичного заняття

Час зайнятих у економіці трудових ресурсів складається з робочого та поза робочого часу. Робочий час – це та частина фонду часу працівників, яка використовується чи має використовуватися на виробництво матеріальних та духовних благ.

Максимальне використання робочого часу – це важливий фактор зростання суспільного продукту та економії робочої сили.

Головними одиницями обліку робочого часу є людино-день та людино-година.

Ті ж самі одиниці використовують для обліку невідпрацьованого робочого часу.

Відпрацьований людино-день – це день, коли працівник прийшов на роботу та розпочав її незалежно від кількості годин його фактичної роботи в цей день.

Невідпрацьований час може бути цілоденним та внутрішньо змінним.

До цілоденного невідпрацьованого часу належать людино-дні цілоденних простоїв (як правило, до цієї категорії належать дні, коли працівник вийшов на роботу, але не приступив до її виконання з незалежних від нього причин: відсутність сировини, вихід з ладу обладнання, виключення електрики тощо) та неявки.

У свою чергу, до неявок належать святкові та вихідні дні, дні хвороби, дні виконання державних чи громадських обов’язків, невиходи на роботу з дозволу адміністрації (як правило, за сімейними обставинами), чергові, учбові та інші відпустки тощо.

Людино-днем неявки вважається день, коли працівник не вийшов на роботу з будь-якої причини.

Основним інструментом та похідним матеріалом для аналізу використання робочого часу на підприємстві є його баланс.

Ліва частина балансу відображує ресурси робочого часу – календарний (Ф_к), табельний (Ф_т) та максимально можливий (Ф_max) фонди.

Календарний фонд робочого часу (Ф_к) – це його умовні ресурси, розраховані виходячи з кількості календарних днів періоду та середньооблікової кількості працюючих. Цей фонд дорівнює загальній сумі явок та неявок за період. Календарний фонд робочого часу, з одного боку, обчислюється за формулою:

 

Ф_к = Д, (3.34)

 

де – середня облікова кількість працюючих за період;

Д – кількість календарних, включаючи святкові та вихідні, днів за період.

З іншого боку календарний фонд робочого часу обчислюється за формулою:

 

Ф_к =å + å , (3.35)

 

де å – загальна кількість явок на роботу незалежно від фактичного виконання роботи, людино-дні;

å – загальна кількість неявок на роботу незалежно від причини, включаючи світкові та вихідні дні, людино-дні.

Табельний фонд (Ф_т) відрізняється від календарного на загальну суму неявок у святкові та вихідні дні. Його можна обчислити за формулою:

 

Ф_т = Ф_к – å Т_св, (3.36)

де Ф_к – календарний фонд робочого часу, людино-дні;

å Т_св = Д_св – загальна сума неявок за рахунок святкових та вихідних днів, людино-дні;

– середня облікова кількість працюючих за період;

Д_св – кількість святкових та вихідних днів за період.

З іншого боку табельний фонд можна розрахувати за формулою:

Ф_т = å + å (3.37)

 

де å – загальна кількість явок на роботу незалежно від фактичного виконання роботи, людино-дні;

å – загальна кількість неявок на роботу незалежно від причини, крім неявок у світкові та вихідні дні, людино-дні.

Максимально можливий фонд (Ф_max) характеризує реальні ресурси робочого часу. Він відрізняється від табельного на кількість неявок працівників у зв’язку з черговою відпусткою. Максимально можливий фонд робочого часу , з одного боку, обчислюється за формулою:

 

Ф_max = Ф_т – å . (3.38)

 

де Ф_т – табельний фонд робочого часу, людино-дні;

å – загальна сума неявок через чергові відпустки, людино-дні.

З іншого боку, максимальний фонд робочого часу визначається за формулою:

Ф_max = Т_ф + å Т_н, (3.39)

де Т_ф – загальний обсяг фактично відпрацьованих людино-днів;

å Т_н – загальний обсяг невідпрацьованих людино-днів з будь-яких причин (через хворобу, учбові чи творчі відпустки, цілоденні простої, неявки з дозволу адміністрації, дні виконання державних чи громадських обов’язків тощо), крім чергових відпусток, святкових та вихідних днів.

Облік робочого часу у людино-днях недостатній для уявлення про обсяг вкладеної у виробництво праці, оскільки відпрацьований людино-день може бути різним за своєю тривалістю (денні та нічні зміни; робочий день підлітків та дорослих; вплив характеру праці на тривалість робочого дня тощо), можуть мати місце перерви протягом робочого дня (наприклад, внутрішньо змінні простої). У зв’язку з цим статистика веде облік робочого часу і в людино-годинах. При цьому окремо враховуються відпрацьовані людино-години внутрішньо змінних перерв та години понад нормованого робочого часу. Використання понаднормованого робочого часу свідчить про недоліки в організації праці і є головним наслідком неритмічної роботи.

Використання робочого часу аналізується за допомогою різноманітних коефіцієнтів, серед яких коефіцієнт використання середньої явочної кількості працюючих та коефіцієнт використання робочої сили. Коефіцієнт використання середньої явочної кількості працюючих визначається за формулою:

 

К_я = , (3.40)

 

де S_ф – середня кількість працівників, які фактично відпрацювали за період;

S_я – середня явочна кількість працівників (які з’явилися на роботу незалежно від того, працювали вони чи ні) за період.

Коефіцієнт використання робочої сили обчислюється за формулою:

 

К_я = , (3.41)

 

де S_ф – середня кількість працівників, які фактично відпрацювали за період;

– середня облікова кількість працюючих за період.

Одним з найважливіших питань статистичного аналізу робочої сили є вивчення рівномірності її розподілу у рамках робочого дня підприємств.

Показниками рівномірності виконання робочих місць та розподілу робочої сили є коефіцієнти змінності, використання змінного режиму, безперервності та інтегральний коефіцієнт використання робочих місць.

Під робочим місцем розуміють місце, призначене для праці одного робітника. Кількість та склад устаткування на робочому місці можуть бути різними і відображуються в паспорті робочого місця.

Коефіцієнт змінності робочих місць показує середню кількість змін, відпрацьованих на кожному робочому місці в рамках встановленого робочого дня підприємства. Його розраховують як частку від ділення відпрацьованих за період людино-днів на кількість людино-днів, відпрацьованих за цей період у найбільш заповненій зміні:

 

К _зм.р.м. = / , (3.42)

де – кількість відпрацьованих людино-днів за період в окремій зміні;

– кількість відпрацьованих людино-днів за період у найбільше заповненій зміні.

За допомогою коефіцієнта використання змінного режиму визначають, яка частка встановленого режиму підприємства відпрацьовувалась на кожному робочому місці. Цей коефіцієнт розраховують за формулою:

К _в.зм.р. = К _зм.р.м. / n, (3.43)

 

 

де – коефіцієнт змінності робочих місць;

n – кількість змін, встановлених на підприємстві.

Коефіцієнт безперервності обчислюють як співвідношення фактично відпрацьованих у найбільш заповненій зміні людино-днів за період та їх можливої кількості при повній зайнятості робочих місць.

 

, (3.44)

 

де – коефіцієнт безперервності;

– кількість відпрацьованих людино-днів у найбільш заповненій зміні за період.

– можлива кількість відпрацьованих людино-днів за період при повній зайнятості робочих місць (планова).

Інтегральний показник використання робочих місць характеризує частку фактично відпрацьованих на підприємстві людино-днів за період у можливій їх кількості за умови повного використання усіх робочих місць протягом усіх встановлених для підприємства змін:

. (3.45)

Його також можна обчислити як добуток коефіцієнтів використання змінного режиму та безперервності:

 

К _инт = К _в.зм.р. × К _безп. (3.46)