Главная | Обратная связь

Та виконання рішень іноземних судів 4 страница

Як зазначалося, компенсація підлягає виплаті протягом трьох мі­сяців після набрання рішенням чинності. У разі порушення цих стро­ків на суму нараховується пеня. Компенсація здійснюється за рахунок державного бюджету України.

Окрім виплати компенсації, Закон передбачає й інші додаткові за­ходи індивідуального характеру, які включають поновлення поперед­нього юридичного становища, що мало місце до порушення Конвен­ції (restitutio in integrum), яке полягає у повторному розгляді справи в суді, а також повторному розгляді справи адміністративним органом. У разі досягнення сторонами згоди щодо дружнього врегулювання спору вживаються заходи, передбачені відповідною декларацією.

Процедура повторного розгляду справи на національному рівні, наприклад, регулюється Цивільним процесуальним кодексом України. Відповідно до ст. 355 ЦПК судові рішення по цивільних справах мо­жуть бути переглянуті Верховним Судом України, якщо вони оскар­жені з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрис­дикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом. Держава інформує всі ком­петентні органи про необхідність виконання додаткових заходів інди­відуального характеру, а також здійснює контроль за таким виконанням. Пункт 3 ст. 11 Закону передбачає можливість внесення клопотань до Прем'єр-міністра України щодо забезпечення виконання додаткових заходів індивідуального характеру.

Щодо заходів загального характеру, то вони здійснюються з метою забезпечення виконання державою положень ЄКПЛ, порушення яких встановлено рішенням, забезпечення усунення недоліків системного характеру, які лежать в основі виявленого порушення, а також усунен­ня недоліків, які можуть стати підставою повторного звернення до ЄСПЛ. Загальні заходи можуть включати: внесення змін до законодав-

Глава XLVIII. Конвенційний механізм захисту прав людини...

ства та практики його застосування, внесення змін до адміністративної практики, забезпечення юридичної експертизи законопроектів на пред­мет їх відповідності праву Ради Європи, забезпечення професійної підготовки з питань застосування ЄКПЛ суддів, прокурорів та всіх працівників, робота яких пов'язана із правозастосуванням та утриман­ням людей в умовах обмеження свободи, тощо.

У разі невиконання або неналежного виконання рішення ЄСПЛ винні посадові особи, які відповідальні за це виконання, несуть адмі­ністративну, цивільну або кримінальну відповідальність, передбачену законодавством України.

На жаль, простежити здійснення заходів загального характеру вияв­ляється дуже складно для Комітету міністрів Ради Європи. Єдиний іс­нуючий важіль впливу на держав — членів Ради Європи — це можливість призупинення членства в організації або його позбавлення, яку може ви­користати Комітет міністрів, якщо він буде вважати, що держава винна в порушенні прав людини (ст. 8 Статуту Ради Європи). На практиці жод­ного разу Комітет міністрів це своє повноваження не використовував.

Можливо, саме через це ЄСПЛ з 2004 р. застосовує процедуру ви­несення так званих «пілотних рішень». Оскільки майже половина рі­шень приймаються Судом по справах, які мають аналогічний характер (справи-«клони»), а порушення в цих справах стосуються невирішеної структурної або системної проблеми держави — учасниці ЄКПЛ, то пілотні рішення служать фіксуванню наявності у держави таких про­блем та спонукають державу до прийняття всіх належних заходів, у тому числі законодавчих, задля їх подолання.

Ідея пілотних рішень йде від того, що міжнародний суд не може ви­конувати функції органу по виплаті компенсацій з порушень, які мають ті самі підстави¹. Важливим у процедурі пілотних рішень є можливість заморожувати всі інші аналогічні справи до винесення пілотного рішен­ня. Таким чином, державам, які порушили певні права, надається час для виправлення ситуації. Тобто опосередковано ЄСПЛ намагається «м'яко» змусити державу до самостійного вирішення проблеми.

Із набуттям чинності Протоколом № 14 до ЄКПЛ передбачено спрощений порядок розгляду скарг, із приводу яких ЄСПЛ виніс пі­лотні рішення, що має знизити навантаження на Суд. Крім того, Комі­тет міністрів Ради Європи пропонує заснувати мережу зв'язків між ЄСПЛ та національними організаціями із захисту прав людини, що

¹ O'Boyle, M. On reforming the operation of the European Court of Human Rights [Text] I M. O'Boyle II European Human Rights Law Review.-2008.-№ 1.-P. 1-11.

Частина п 'ята. Міжнародний цивільний процес

приведе до виникнення додаткових важелів на держави для виконання пілотних рішень на національних рівнях.

Перше пілотне рішення було ухвалено Судом у 2004 р. у справі Broniowski v. Poland. Йшлося про неадекватну компенсацію за влас­ність, втрачену репатріантами на прилеглих до Бугу територіях, які після Другої світової війни відійшли СРСР.

Проти України перше пілотне рішення було прийнято по справі Ivanov v. Ukraine (15.10.2009 p. за скаргою № 40450/04). Юрій Іванов — військовослужбовець однієї з частин Кіровоградського гарнізону, що звільнився в запас за станом здоров'я. Він звернувся до українського суду через невиплату йому грошової компенсації за невикористання військового майна. Суд виніс рішення на його користь, але компенсацію він так і не отримав, через що у 2004 р. і звернувся до ЄСПЛ. Суд ви­ніс рішення, яке передбачило повну компенсацію позивачеві матері­альної і моральної шкоди, крім того, підкресливши, що випадки, ана­логічні справі Юрія Іванова, становлять більшу частину звернень українців. Протягом року Україну зобов'язано усунути недоліки за­конодавства, що породжують подібні ситуації.

Значення ЄКПЛ та діяльності ССПЛ для правових систем держав — учасниць Ради Європи переоцінити дуже важко, і тому майже всі дер­жави закріпили в національних нормативних актах обов'язок тлумачити внутрішнє законодавство у світлі Конвенції. Це має призводити до гар­монізації національних стандартів прав людини поміж державами Єв­ропи. Безперечно, це має особливе значення для цивільного судочинства, оскільки об'єктом судового захисту виступає більшість конвенційних прав, у тому числі і право на справедливий судовий розгляд.

^_ Питання для самоконтролю

1. Якою є роль Європейського суду з прав людини в механізмі захисту прав людини?

2. За яких умов можна звернутись до Європейського суду з прав людини?

3. Якими є порядок звернення до Європейського суду з прав людини та процедура прийняття скарги?

4. Які рішення ухвалює Європейський суд з прав людини та порядок їх виконання?

5. Якою є природа пілотних рішень Європейського суду з прав людини?

¹ Broniowski v. Poland, G.C. № 31443/96, Judgment of 22 June 2004. ИЗО

 

ЧАСТИНА ШОСТА

ПРОВАДЖЕННЯ

У ГОСПОДАРСЬКИХ

ТА

АДМІНІСТРАТИВНИХ

ОДАХ

 

Глава XLIX

ГОСПОДАРСЬКЕ СУДОЧИНСТВО

§ 1. Система господарських судів

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про судоустрій і статус суд­дів» від 07.07.2010 р. господарські суди є спеціалізованими судами в системі судів загальної юрисдикції. Історично господарські суди пов'язані з арбітражними судами й органами арбітражу, що були утво­рені ще на початку 1920-х pp., під час становлення радянської правової системи.

У 1922 р. були створені арбітражні комісії при вищих органах вла­ди та їх органах на місцях. Арбітражні комісії займались розглядом майнових спорів між підприємствами й організаціями. Процедура роз­гляду таких спорів відбувалась відповідно до ЦПК УРСР 1924 р.

Розвиток радянської економічної системи наприкінці 1920-х на початку 1930-х pp., відмова від приватного сектору економіки, перехід під державний контроль усіх суб'єктів господарювання спричинили створення органів Державного арбітражу. Завдання і компетенція Дер-

Частина шоста. Провадження у господарських та адміністративних судах

жавного арбітражу визначались Положенням про Державний арбітраж від 03.05.1931 р.¹

Характер повноважень органів Державного арбітражу та їх місце в системі органів влади свідчили про те, що ці органи не є органами судової влади, а є органами управлінськими, повноваження яких спря­мовані на зміцнення договірної дисципліни, впорядкування розрахун­ків між суб'єктами господарювання в умовах планової соціалістичної економіки.

Процеси, що почались у СРСР у середині 1980-х pp., поступовий перехід від планової соціалістичної економіки до ринкової багатоуклад­ної економіки спричинили утворення спеціалізованих органів, покли­каних розглядати спори між суб'єктами господарювання з урахуванням цих нових обставин.

У грудні 1990 р. IV з'їзд Рад СРСР прийняв постанову про ство­рення замість органів державного арбітражу арбітражних судів. У черв­ні 1991 р. Верховною Радою УРСР був прийнятий Закон «Про арбі­тражний суд». У листопаді 1991 р. Верховною Радою був прийнятий і у березні 1992 р. набув чинності Арбітражний процесуальний кодекс України.

Розвиток правової реформи у 2001 р. призвів до істотних змін у за­конодавстві, що регулює діяльність господарських судів. У червні 2001 р. Арбітражний процесуальний кодекс України був перейменований на Господарський процесуальний кодекс України, а у лютому 2002 р. був прийнятий новий Закон України «Про судоустрій України». Зако­нодавство України про судоустрій набуло подальшого розвитку із прийняттям 07.07.2010 р. нового Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до цього Закону в Україні діють Вищий господарський суд України, апеляційні господарські суди, господарські суди АРК, областей, міст Києва та Севастополя.

Вищий господарський суд складається із суддів, обраних на по­саду безстроково, голови суду та його заступників. У Вищому госпо­дарському суді можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ за визначеною спеціалізацією. Судову палату очолює секретар судової палати. У Вищому господарському суді діє пленум, при суді існує Науково-консультативна рада.

Апеляційними спеціалізованими судами є апеляційні господар­ські суди, які утворюються відповідно до указу Президента України.

¹ СП СССР. - 1931. - № 26. - Ст. 203. 1132

Глава XLIX. Господарське судочинство

До складу апеляційного суду входять судді, які мають стаж роботи на посаді судді не менше 5 років, з числа яких призначаються голова суду та його заступники. В апеляційних судах можуть утворюватися судові палати. Судову палату очолює секретар.

Місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені проце­суальним законом до їх підсудності.

Закон покладає на господарські суди обов'язок захищати права та інтереси учасників господарських відносин, сприяти зміцненню за­конності, вносити пропозиції щодо вдосконалення чинного законодав­ства тощо.

Вищий господарський суд України: розглядає в касаційному по­рядку справи відповідної судової юрисдикції; веде та аналізує судову статистику, вивчає й узагальнює судову практику; надає методичну допомогу судам нижчого рівня з метою однакового застосування норм Конституції України та законів у судовій практиці на основі її узагаль­нення та аналізу судової статистики; дає спеціалізованим судам ниж­чого рівня рекомендаційні роз'яснення з питань застосування законо­давства щодо вирішення господарських справ; здійснює інші повно­важення, передбачені законом.

Розгляд справ у господарських судах ґрунтується на принципах диспозитивності, змагальності, рівності всіх учасників судового про­цесу перед законом і судом, гласності розгляду справ.

Судді господарського суду — це посадові особи, що наділяються повноваженнями безпосередньо здійснювати правосуддя в господар­ських відносинах. їх статус не відрізняється від статусу суддів інших юрисдикцій.

_—^_ § 2. Підвідомчість справ господарським судам. Підсудність справ

Відповідно до ст. 12 Господарського процесуального кодексу (ГПК) України господарські суди розглядають справи, що виникають із таких спорів: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірван­ні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватиза­ції майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію держав­ного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандар­тів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію

Частина шоста. Провадження у господарських та адміністративних судах

(товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміні­стративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів; справи про банкрутство; справи за заявами органів Антимо­нопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції; справи, що виникають із корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудо­вих спорів; справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери; справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Відповідно до ст. 121² ГПК господарські суди розглядають справи по скаргах на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служ­би України щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів.

Підвідомчий господарським судам спір може бути переданий сто­ронами на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, спорів, що виникають при укладанні, змі­ні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, а також спорів, що виникають із корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства. Також не можуть бути передані на розгляд третейських судів спори, пов'язані із оскарженням дій чи бездіяльності органів Державної виконавчої служ­би України відповідно до ст. 121² ГПК.

Згідно із ст. 2 ГПК та Закону України «Про третейські суди» від 11.05.2004 р. господарські суди є компетентними судами щодо розгляду справ про оскарження рішень третейських судів та про видачу виконав­чих документів на примусове виконання рішень третейських судів у тому разі, якщо третейським судом було вирішено господарській спір. 1134

 

Глава XLIX. Господарське судочинство

Таким чином, одним із критеріїв для визначення юрисдикції госпо­дарських судів щодо розгляду справи є характер спірних правовідносин.

Іншим критерієм для визначення юрисдикції господарського суду є суб'єктний склад учасників спору. Відповідно до статей 1 та 21 ГПК господарські суди розглядають спори між підприємствами, установами, організаціями, іншими юридичними особами (у тому числі іноземни­ми), громадянами, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому законом порядку на­були статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до гос­подарського суду мають право також звертатися державні та інші ор­гани, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Можна виділити такі різновиди юрисдикції: імперативну, альтер­нативну та договірну. Відповідно до правил імперативної юрисдикції справа може бути предметом розгляду лише в господарських судах України. Альтернативна юрисдикція має місце тоді, коли зацікавлена особа на власний розсуд визначає, до якого органу їй необхідно звер­нутися за захистом своїх прав чи інтересів. Так, стягнення заборгова­ності за опротестованими векселями допускається або шляхом звер­нення до господарського суду з позовною заявою до зобов'язаної особи, або шляхом звернення до нотаріуса, що вчиняє відповідний виконавчий напис. Договірна юрисдикція має місце тоді, коли сторони договором визначили орган, що повинен розглянути спір. Так, у разі якщо сторони за зовнішньоекономічною угодою визначили, що спір повинен бути розглянутий у Міжнародному комерційному арбітраж­ному суді при Торговельно-промисловій палаті України, спір повинен бути розглянутий у цьому органі. Сторони можуть укласти між собою угоду про передачу спору на розгляд третейського суду. У разі наяв­ності таких угод господарські суди не можуть розглядати такі спори.

Процесуальним законодавством України встановлюється підсуд­ність справ господарським судам. Якщо юрисдикція визначає коло справ, що належать до розгляду та вирішення всіма господарськими судами, то встановлення підсудності справ дозволяє розподілити спра­ви, на які поширюється юрисдикція господарських судів, між різними ланками в системі господарських судів за територіальною ознакою.

Чинне законодавство дозволяє виділити такі різновиди територі­альної підсудності справ: загальна територіальна, альтернативна, ви­ключна, за зв'язком справ, за ухвалою суду.

Правила загальної територіальної підсудності містяться у ст. 15 ГПК. Справи по спорах, що виникають при укладанні, зміні та розі-

Частина шоста. Провадження у господарських та адміністративних судах

 

рванні господарських договорів, справи у спорах про визнання дого­ворів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнахо­дженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.

Справи по спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача.

Якщо юридичну особу представляє уповноважений нею відособле­ний підрозділ, територіальна підсудність спору визначається за за­гальними правилами залежно від місцезнаходження відокремленого підрозділу.

Справи про банкрутство розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника.

Згідно із ч. З ст. 15 ГПК (альтернативна підсудність) справи у спо­рах за участю боржника і стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стяг­неного за виконавчим написом нотаріуса розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача або за місцем виконання ви­конавчого напису нотаріуса за вибором позивача.

Відповідно до ст. 16 ГПК (виключна підсудність) віднесені до під­судності господарського суду справи у спорах, що виникають із догово­ру перевезення, в яких одним із відповідачів є орган транспорту, роз­глядаються господарським судом за місцезнаходженням цього органу.

Справи у спорах про право власності на майно або про витребу­вання майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном розглядаються господарським судом за місце­знаходженням майна.

Справи у спорах про порушення майнових прав інтелектуальної власності розглядаються господарським судом за місцем вчинення по­рушення.

Справи по спорах, у яких відповідачем є вищий чи центральний орган виконавчої влади, Національний банк України, Рахункова палата, Верховна Рада АРК або Рада міністрів АРК, обласні, Київська та Сева­стопольська міські ради або обласні, Київська та Севастопольська місь­кі державні адміністрації, а також справи, матеріали яких містять дер­жавну таємницю, розглядаються господарським судом міста Києва.

Справи у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а та-

Глава XLIX. Господарське судочинство

кож між учасниками (засновниками, акціонерами) господарського товариства, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, розглядаються господар­ським судом за місцезнаходженням господарського товариства згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери розглядаються господарським судом за місцезнаходженням емітента.

Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, розглядаються гос­подарським судом за місцезнаходженням об'єктів земельних відносин або основної їх частини, за винятком справ, де відповідачем є вищий чи центральний орган виконавчої влади. Національний банк України, Рахункова палата, Верховна Рада АРК або Рада міністрів АРК, облас­ні, Київська та Севастопольська міські ради або обласні. Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.

Стаття 15 ГПК передбачає такий різновид підсудності, як підсуд­ність за зв'язком справ. Відповідно до ч. З ст. 15 ГПК справи по спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача. Зустріч­ний позов, а також позов третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, подається до суду за місцем розгляду первісного спору.

Підсудність за ухвалою суду має місце тоді, коли місце розгляду справи з господарського спору, в якому однією із сторін є апеляційний господарський суд, господарський суд АРК, господарський суд облас­ті, міст Києва та Севастополя, визначає Вищий господарський суд України (ч. 5 ст. 15 ГПК).

Господарський процесуальний кодекс не передбачає такого різно­виду підсудності, як договірна підсудність. Але договірна підсудність може мати місце у випадках, коли сторони за зовнішньоекономічними угодами передбачили це у договорі, спираючись на Угоду про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 p., прийняту у м. Києві в рамках саміту СНД. Відповідно до ст. 4 цієї Угоди сторони самостійно можуть визначити компетентний суд, який буде розглядати спір між сторонами. Визначаючи відповідний судовий орган, сторони не зобов'язані керуватись нормами національ­ного законодавства, що встановлюють правила територіальної підсуд­ності і можуть визначити їх у договорі на свій власний розсуд.

Частина шоста. Провадження у господарських та адміністративних судах

Якщо справа не підсудна даному господарському суду, матері* справи надсилаються господарським судом за встановленою підсуі ністю не пізніше п'яти днів з дня надходження позовної заяви а( винесення ухвали про передачу справи.

Справа, прийнята господарським судом до свого провадження з д( держанням правил підсудності, повинна бути розглянута по суті і тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудної іншому господарському суду.

Якщо після відводу суддів неможливо розглянути справу в госш дарському суді, до підсудності якого належить справа, то така спраї передається до господарського суду, найбільш територіально наближе­ного до цього господарського суду.

Існує ще один аспект підсудності, пов'язаний із суб'єктним складо» суду, що розглядає господарський спір.

Відповідно до ст. 4⁶ ГПК справи у місцевих господарських суда: розглядаються суддею одноособово. Будь-яку справу, що належить де підсудності цього суду, залежно від її категорії і складності справі може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів.

Перегляд в апеляційному порядку рішень місцевих господарські судів здійснюється апеляційними господарськими судами колегією суддів у складі трьох суддів.

Перегляд у касаційному порядку рішень місцевих і апеляційних господарських судів здійснюється Вищим господарським судом Укра­їни колегією суддів у складі трьох або більшої непарної кількості суддів.

Перегляд судових рішень господарських судів Верховним Судом України здійснюється колегіально.

§ 3. Учасники господарського процесу

Розділ IV ГПК «Учасники судового процесу» передбачає можли­вість участі в господарському процесі певного кола суб'єктів.

Суб'єктів господарських процесуальних правовідносин можна по­ділити на три групи.

До першої групи належать суддя або колегія суддів господарського суду. Суддя господарського суду — це посадова особа, що має статус судді і наділена повноваженнями щодо розгляду справи і постановлен­ия рішення по справі. Суддя здійснює правосуддя. Як особа, що має 1138

Глава XLIX. Господарське судочинство

владні повноваження під час розгляду і вирішення справи, суд по­сідає особливе становище в господарських процесуальних право­відносинах.

До другої групи суб'єктів можна віднести осіб, що мають юридич­ну зацікавленість у розгляді і вирішенні справи судом. Це сторони; треті особи, що заявляють самостійні вимоги на предмет спору; треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору; пред­ставники сторін та третіх осіб; прокурор.

Ця група суб'єктів споріднена тим, що її учасники мають юридич­ну зацікавленість у розгляді і вирішенні справи судом. Сторони та треті особи, що заявляють самостійні вимоги на предмет спору, мають матеріально-правову і процесуальну зацікавленість у розгляді і вирі­шенні справи, оскільки рішення суду безпосередньо стосується їх суб'єктивних матеріальних прав та обов'язків. Інші особи мають лише процесуальну зацікавленість у розгляді і вирішенні справи, вони за­цікавлені в отриманні судового рішення певного змісту.

До третьої групи суб'єктів можна віднести осіб, що не зацікавлені у розгляді і вирішенні справи, а лише сприяють здійсненню право­суддя. У господарському процесі таким суб'єктом є судовий експерт. До них також можна віднести посадових осіб та працівників підпри­ємств, установ, організацій, державних та інших органів, які сприяють встановленню певних обставин справи, не будучи при цьому ані пред­ставниками сторін, ані їх керівниками (ст. ЗО ГПК).

Суддя, що розглядає господарську справу, повинен бути неупере-дженим. Суддя не може брати участі у розгляді справи і підлягає від­воду (самовідводу), якщо він є родичем осіб, які беруть участь у судо­вому процесі, або буде встановлено інші обставини, що викликають сумнів у його неупередженості. Суддя, який брав участь у розгляді справи, не може брати участі в новому розгляді справи у разі скасуван­ня рішення, ухвали, прийнятої за його участю. За наявності зазначених підстав суддя повинен заявити самовідвід.

З цих же підстав відвід судді можуть заявити сторони та прокурор, який бере участь у судовому засіданні.

Відвід повинен бути мотивованим, заявлятись у письмовій формі до початку вирішення спору. Заявляти відвід після цього можна лише у разі, якщо про підставу відводу сторона чи прокурор дізналися після початку розгляду справи по суті.

Питання про відвід судді вирішується в нарадчій кімнаті судом у тому складі, який розглядає справу, про що виноситься ухвала. Заява

Частина шоста. Провадження у господарських та адміністративних судах

про відвід кільком суддям або всьому складу суду вирішується просте більшістю голосів.

Сторонами у господарському процесі можуть бути особи, зазнг чені у статтях 1 та 21 ГПК.

Відповідно до ст. 23 ГПК у справі можуть брати участь декільї позивачів та відповідачів, які виступають у процесі самостійно.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спор} можуть вступити у справу до прийнятгя рішення господарським судої» Вони користуються всіма правами і несуть усі обов'язки позива¹ (ст. 26 ГПК).

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет cnof можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до приї няття рішення господарським судом, якщо рішення з господарської спору може вплинути на їх права та обов'язки щодо однієї із сторін. може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторії прокурора або з ініціативи господарського суду. Треті особи, які заявляють самостійних вимог на предмет спору, користуються про­цесуальними правами і несуть процесуальні обов'язки сторін, крім права на зміну підстави і предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, а також на відмову від позову або визнання позову (ст. 27 ГПК).

Відповідно до ст. 29 ГПК прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд рішення до Верховного Суду України, заяву про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб.