Главная | Обратная связь

Довідковий матеріал

Відомий англійський юрист Ієремія Бентам, послідовник просвітницьких ідей XVIII ст., спроектував тюремну будівлю абсолютно оригінального типу. Цей проект був викладений Бентамом в третьому томі його творів, названому «Паноптікон». В Росії твори Бентама були видані в 1805—1811 рр. на кошти уряду. Близько ста сторінок «Паноптікону» Бентам відвів опису свого проекту.

«Паноптікон» за проектом був величезною шестиярусною будівлею у вигляді круглого театру, в середині якого розташовувалася інша будівля у вигляді башти. По шести ярусах круглої будівлі розміщувалися камери для ув’язнених, на дві-три особи кожна. Двері цих камер виходили всередину, на галерею, яка малася в кожному ярусі. Вартові, знаходячись усередині башти, могли б спостерігати за всіма камерами і були б з ними сполучені жерстяними трубами для передачі своїх розпоряджень.

Між баштою і ярусами з камерами повинен був знаходитися порожній кільцеподібний простір. Варта могла б проводити свої спостереження за арештантами невидимо для них. У святкові дні проект припускав проводити в башті церковну службу, на якій арештанти були б присутні, залишаючись в камерах.

Ув’язнені, будучи розподілені по камерах відповідно їх злочинам і віку, повинні були займатися працею. Роботи проводилися б через підрядчиків. На зайняття арештантів працею автор дивився не як на те, що обтяжило б їх положення, а як на виправний засіб, що забезпечує їм заробіток після виходу на свободу. Він говорив: «Делать работу не­навистною, обращать ее в страшилище для преступни­ков, облекать ее некоторого рода поношением есть па­губное недоразумение». За відмову від роботи Бентам пропонував позбавляти ув’язнених їжі. Як інші засоби дисциплінарної дії Бентам рекомендував гамівну сорочку за побої і насильницькі дії, а за крики і лайку — вкладення в рот кляпу. Тілесних покарань у в'язниці не передбачалося.

Тюремний діяч англійців Джон Говард — автор декількох праць з тюремного питання, зокрема з описом стану англійських тюрем. У 1777 р. в Англії вийшла книга Джона Говарда «Стан тюрем в Англії і Уельсі». Автор добре ознакомився з положенням тюрем в своїй країні, режим яких був настільки нелюдяний, що Говарду залишалося лише дивуватися з «витривалості людського організму і сили звички до життя». Перебування в темній, залитою водою і нечистотами камері по 15—20 років було звичайним явищем. У тюрмах лютували епідемії, абсолютне свавілля адміністрації, жорстокі покарання і не менш жорстока експлуатація праці ув’язнених. Говард описав випущеного з в'язниці англійського арештанта, схожого на скелет. Звільнені з тюрем особи були вже не здатні до праці внаслідок їх повного виснаження.

Говард спроектував план нової тюрми. Особливістю фасадів будівель було улаштування їх на високих зводах: майже у всю довжину тюремної будівлі повинні були знаходитися крізні прольоти або ворота. На думку Говарда, це утрудняло б втечу за допомогою підкопу. Окремі тюрми з тюремними дворами і відхожими місцями, за проектом Говарда, призначалися для неспроможних боржників, окремі — для молодих злочинців, для ув’язнених кожної статі, при загальних для них всіх церкві, будівлях для наглядача, лікарні, саду.

Російський мандрівник Павло Свін`їн після свого повернення з Англії опублікував в журналі «Син Вітчизни» за 1815 р. нарис, присвячений стану англійських в'язниць того часу. Але не все, що бачив Свін`їн в лондонських тюрмах, було таким бездоганним. Наприклад, в Ньюгетській тюрмі він був присутній на заупокійній обідні, що здійснювалася у присутності молодого засудженого до смертної кари, що відспівувався ще будучи живим, в ланцюгах перед труною, в яку через 18 годин повинен був бути покладений його труп після страти через повішення.

Людовик-Реє Віллерме увічнив тодішній жахливий стан французьких тюрем в своїй книзі. Книга Віллерме стала, з одного боку, обуреним і гарячим закликом до товариства і уряду обернути, нарешті, увага на стан тюрем, а з іншою — справжньою настановою для реформи місць тюремного ув’язнення. У систематичному порядку в 17 главах книги автор детально досліджував тюремні будівлі в багатьох місцях Франції, одяг ув’язнених, опалювання, харчування арештантів, стан робіт, режим, захворювання, смертність, заходи виправлення арештантів тощо. Загальний стан місць ув’язнення у Франції дозволяв автору сказати, що арештантів не замикають, а хоронять, і вирок до ув’язнення є вироком до смерті. «Закони повелівають тримати людину під вартою, призначаючи їй померти від зараженого повітря».

Друге питання: Стан в тюрмах країн Західної Європи наприкінці XVIII – поч. ХІХ ст.