Здавалка
Главная | Обратная связь

Порядок проведення семінарського заняття



Після вступного слова викладач називає навчальне питання, яке буде розглядатись і пояснює курсантам методику його відпрацювання.

Перше навчальне питання:

Засвоєння матеріалу 1-го питання перевіряється шляхом письмового опитування курсантів на протязі 25 –ти хвилин.

Навчальне питання: Поняття, зміст і завдання навчальної дисципліни «Теорія пенітенціарії». Предмет та система навчальної дисципліни «Теорія пенітенціарії».

Контрольні запитання:

І варіант:

1. Ієремія Бентам – характеристика пенітенціарної діяльності.

2. Проект «оновленої» тюрми Ієремії Бентама.

3. Ієремія Бентам про відношення до в’язнів та завдання тюремної адміністрації.

4. Павло Свін`їн та його дослідження тюремних установ.

ІІ варіант:

1. Джон Говард – характеристика пенітенціарної діяльності.

2. Проект «оновленої» тюрми Джона Говарда.

3. Джон Говард про відношення до в’язнів та завдання тюремної адміністрації.

4. Людовик-Реє Віллерме та його дослідження тюремних установ.

Після закінчення письмового опитування викладач збирає роботи курсантів, і задає запитання: «Які питання викликали складність під час надання відповідей

Якщо жоден із присутніх курсантів не в змозі надати правильну і повну відповідь на запитання викладача або деталізувати чи пояснити те чи інше положення, поняття, визначення тощо, викладач робить це сам. Після розгляду навчального питання викладач робить висновок, і переходить до другого навчального питання.

Висновок з першого питання.

Відомий англійський юрист Ієремія Бентам, послідовник просвітницьких ідей XVIII ст., спроектував тюремну будівлю абсолютно оригінального типу. Цей проект був викладений Бентамом в третьому томі його творів, названому «Паноптікон». В Росії твори Бентама були видані в 1805—1811 рр. на кошти уряду. Близько ста сторінок «Паноптікону» Бентам відвів опису свого проекту.

«Паноптікон» за проектом був величезною шестиярусною будівлею у вигляді круглого театру, в середині якого розташовувалася інша будівля у вигляді башти. По шести ярусах круглої будівлі розміщувалися камери для ув’язнених, на дві-три особи кожна. Двері цих камер виходили всередину, на галерею, яка малася в кожному ярусі. Вартові, знаходячись усередині башти, могли б спостерігати за всіма камерами і були б з ними сполучені жерстяними трубами для передачі своїх розпоряджень.

Між баштою і ярусами з камерами повинен був знаходитися порожній кільцеподібний простір. Варта могла б проводити свої спостереження за арештантами невидимо для них. У святкові дні проект припускав проводити в башті церковну службу, на якій арештанти були б присутні, залишаючись в камерах.

Ув’язнені, будучи розподілені по камерах відповідно їх злочинам і віку, повинні були займатися працею. Роботи проводилися б через підрядчиків. На зайняття арештантів працею автор дивився не як на те, що обтяжило б їх положення, а як на виправний засіб, що забезпечує їм заробіток після виходу на свободу. Він говорив: «Делать работу не­навистною, обращать ее в страшилище для преступни­ков, облекать ее некоторого рода поношением есть па­губное недоразумение». За відмову від роботи Бентам пропонував позбавляти ув’язнених їжі. Як інші засоби дисциплінарної дії Бентам рекомендував гамівну сорочку за побої і насильницькі дії, а за крики і лайку — вкладення в рот кляпу. Тілесних покарань у в'язниці не передбачалося.

Тюремний діяч англійців Джон Говард — автор декількох праць з тюремного питання, зокрема з описом стану англійських тюрем. У 1777 р. в Англії вийшла книга Джона Говарда «Стан тюрем в Англії і Уельсі». Автор добре ознакомився з положенням тюрем в своїй країні, режим яких був настільки нелюдяний, що Говарду залишалося лише дивуватися з «витривалості людського організму і сили звички до життя». Перебування в темній, залитою водою і нечистотами камері по 15—20 років було звичайним явищем. У тюрмах лютували епідемії, абсолютне свавілля адміністрації, жорстокі покарання і не менш жорстока експлуатація праці ув’язнених. Говард описав випущеного з в'язниці англійського арештанта, схожого на скелет. Звільнені з тюрем особи були вже не здатні до праці внаслідок їх повного виснаження.

Говард спроектував план нової тюрми. Особливістю фасадів будівель було улаштування їх на високих зводах: майже у всю довжину тюремної будівлі повинні були знаходитися крізні прольоти або ворота. На думку Говарда, це утрудняло б втечу за допомогою підкопу. Окремі тюрми з тюремними дворами і відхожими місцями, за проектом Говарда, призначалися для неспроможних боржників, окремі — для молодих злочинців, для ув’язнених кожної статі, при загальних для них всіх церкві, будівлях для наглядача, лікарні, саду.

Російський мандрівник Павло Свін`їн після свого повернення з Англії опублікував в журналі «Син Вітчизни» за 1815 р. нарис, присвячений стану англійських в'язниць того часу. Але не все, що бачив Свін`їн в лондонських тюрмах, було таким бездоганним. Наприклад, в Ньюгетській тюрмі він був присутній на заупокійній обідні, що здійснювалася у присутності молодого засудженого до смертної кари, що відспівувався ще будучи живим, в ланцюгах перед труною, в яку через 18 годин повинен був бути покладений його труп після страти через повішення.

Людовик-Реє Віллерме увічнив тодішній жахливий стан французьких тюрем в своїй книзі. Книга Віллерме стала, з одного боку, обуреним і гарячим закликом до товариства і уряду обернути, нарешті, увага на стан тюрем, а з іншою — справжньою настановою для реформи місць тюремного ув’язнення. У систематичному порядку в 17 главах книги автор детально досліджував тюремні будівлі в багатьох місцях Франції, одяг ув’язнених, опалювання, харчування арештантів, стан робіт, режим, захворювання, смертність, заходи виправлення арештантів тощо. Загальний стан місць ув’язнення у Франції дозволяв автору сказати, що арештантів не замикають, а хоронять, і вирок до ув’язнення є вироком до смерті. «Закони повелівають тримати людину під вартою, призначаючи їй померти від зараженого повітря».

Друге питання: Стан в тюрмах країн Західної Європи наприкінці XVIII – поч. ХІХ ст.

За бажанням або за вказівкою викладача курсант викликається до дошки, подає викладачу конспект на перевірку, і відповідає на навчальне питання. З метою систематизації навчального матеріалу, по ходу відповіді, або при необхідності після її закінчення, викладач ставить ряд контрольних запитань, або надає слово бажаючому доповнити відповідь, якщо курсант, який відповідає, не повністю розкриває суть питання.

У тому випадку, коли жоден із присутніх курсантів не в змозі дати правильну і повну відповідь на запитання викладача або деталізувати чи пояснити те чи інше положення, поняття, визначення тощо, викладач робить це сам. Після розгляду кожного навчального питання викладач або курсант за пропозицією викладача робить висновок.

Контрольні запитання до другого навчального питання:

1. Загальна характеристика в'язниць Європи ХУІІ–ХІХст.ст.

2. Історія одиночного ув'язнення.

3. Поняття, зміст та ідея системи одиночного ув'язнення в теорії і практиці виконання покарання у вигляді позбавлення волі.

4. Загальна характеристика келійної системи одиночного ув'язнення.

5. Загальна характеристика філадельфійської системи одиночного ув'язнення.

6. Загальна характеристика системи індивідуального або одиночного ув'язнення.

Висновок з другого питання.

В'язниці минулого не знали ніякого відокремлення арештантів; вони переслідували одну мету - утримати злочинця від втечі. Це були ями, підвали, погреби, куди слабо проникало світло і де в страшній тісноті, на гнилій соломі, перебували разом в'язні всіх категорій і розрядів: підслідні та засуджені; несправні боржники і вбивці; чоловіки і жінки; дорослі і діти. В'язниці були розсадниками заразних хвороб і пороків, гніздами розпусти, школою для злочинців початківців. Ув’язнені голодували; головним джерелом їх існування були пожертвування.

Новоприйняті піддавались усілякого виду вимаганням та знущанням з боку давніх тюремних в'язнів. Зі всіх - і новачків, і старожилів - ще більше вимагали тюремні робітники. Майже в такому стані застав в'язниці в кінці XVIII століття великий філантроп Джон Говард, який звернув увагу всього цивілізованого світу на вади тюремної справи. Говард на перше місце висунув питання про розподіл арештантів за статтю, віком і категоріями, причому, хоча і не з повною рішучістю, зважаючи на труднощі практичного здійснення, висловлювався за одиночне ув'язнення.

Система одиночного ув'язнення стала користуватися пріоритетом в теорії і практиці виконання покарання у вигляді позбавлення волі.

Одиночне ув'язнення є системою механічного роз'єднання арештантів. Її ідея - створити для кожного ув'язненого окрему в'язницю. Одиночне ув'язнення протиставляється загальному.

Середнє місце між ними займають наступні системи класифікації: роз'єднання на час, вільний від робіт, і на ніч (або тільки на ніч); мовчання і прогресивного ув'язнення.

Одиночне ув'язнення як засіб повного ізолювання особи, небезпечної у політичному відношенні, практикувалося в найбільшому числі випадків у середні століття і до кінця XVIIIст. Практикувалося одиночне ув'язнення і як засіб релігійного виправлення. Ідею його застосування до духовних осіб, які вчинили проступки, подав у XVIIст. бенедиктинець Мабільон На початку ХІХст. розрізняли три системи одиночного ув'язнення: келійну, філадельфійську і систему індивідуального або одиночного ув'язнення у вузькому розумінні.

Перша ставила своїм основним завданням повну ізоляцію арештанта від усього світу; арештант поміщався до келії, звідки не випускався ніколи і ні під яким приводом; обов'язкових для арештанта робіт ця система не знає; на тюремну адміністрацію вона не покладає ніяких обов'язків у відношенні до морального виправлення ув'язнених.

Друга прагнула до релігійного виправлення - шляхом поміщення до келії, і до соціального виправлення - шляхом влаштування постійних обов'язкових робіт. За цією системою були побудовані перші одиночні в'язниці в Америці - у 1817р. – у Пітсбурзі і у 1821р. – у Черрі-Гилль (поблизу Філадельфії), а потім і в Європі: Пентонвіль - в Англії, Моабіт - у Пруссії, Мазас - у Франції тощо. Крім заняття роботами, арештанти навчались грамоті та отримували для читання книги з тюремної бібліотеки, переважно релігійно-морального змісту. Ніяких зносин з поза тюремним світом філадельфійська система, подібно келійній, не припускає.

Цю крайність усуває третя система, ідею якої І. Я. Фойницький сформулював наступним чином: можливо найбільше роз'єднання арештанта з товаришами, але зате, за можливістю, саме широке допущення зносин арештанта з поза тюремним світом - з родичами і знайомими, що приходять на побачення, з членами різноманітних піклувальних товариств, які відвідують арештанта в його камері.

Третє та четверте навчальні питання: Історичний розвиток та становлення перших пенітенціарних систем. Загальна характеристика Пенсільванської, Оборнської та європейських пенітенціарних систем.

Процес розгляду інших навчальних питань має більш персоналізований характер, оскільки викладач використовує метод фронтального опитування. Для відповіді на кожне запитання викладач викликає одного-двох курсантів за бажанням або по журналу, які відповідають коротко і з місця.

Усне контрольне опитування курсантів викладач здійснює за такими контрольними запитаннями:

1. Зародження прообразів сучасних тюремних систем у Європі.

2. Загальна характеристика, позитивні та негативні риси пенсільванської системи одиночного ув'язнення.

3. Загальна характеристика, позитивні та негативні риси оборнської системи одиночного ув'язнення.

4. Особливості відтворення в Європі пенсільванської та оборнської систем одиночного ув'язнення.

5. Женевська класифікаційна система Обанеля.

6. Основна ідея та зміст системи реформаторіумів англійського капітана Меконочі.

7. Основні ознаки системи реформаторіумів.

8. Загальна характеристика, позитивні та негативні риси англійської та ірландської прогресивних систем.

9. Основна ідея та зміст Борстальскої та інших систем відбування покарання для неповнолітних злочинців.







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.