Главная | Обратная связь

Довідковий матеріал

В'язниці минулого не знали ніякого відокремлення арештантів; вони переслідували одну мету - утримати злочинця від втечі. Це були ями, підвали, погреби, куди слабо проникало світло і де в страшній тісноті, на гнилій соломі, перебували разом в'язні всіх категорій і розрядів: підслідні та засуджені; несправні боржники і вбивці; чоловіки і жінки; дорослі і діти. В'язниці були розсадниками заразних хвороб і пороків, гніздами розпусти, школою для злочинців початківців. Ув’язнені голодували; головним джерелом їх існування були пожертвування.

Новоприйняті піддавались усілякого виду вимаганням та знущанням з боку давніх тюремних в'язнів. Зі всіх - і новачків, і старожилів - ще більше вимагали тюремні робітники. Майже в такому стані застав в'язниці в кінці XVIII століття великий філантроп Джон Говард, який звернув увагу всього цивілізованого світу на вади тюремної справи. Говард на перше місце висунув питання про розподіл арештантів за статтю, віком і категоріями, причому, хоча і не з повною рішучістю, зважаючи на труднощі практичного здійснення, висловлювався за одиночне ув'язнення.

Система одиночного ув'язнення стала користуватися пріоритетом в теорії і практиці виконання покарання у вигляді позбавлення волі.

Одиночне ув'язнення є системою механічного роз'єднання арештантів. Її ідея - створити для кожного ув'язненого окрему в'язницю. Одиночне ув'язнення протиставляється загальному.

Середнє місце між ними займають наступні системи класифікації: роз'єднання на час, вільний від робіт, і на ніч (або тільки на ніч); мовчання і прогресивного ув'язнення.

Одиночне ув'язнення як засіб повного ізолювання особи, небезпечної у політичному відношенні, практикувалося в найбільшому числі випадків у середні століття і до кінця XVIIIст. Практикувалося одиночне ув'язнення і як засіб релігійного виправлення. Ідею його застосування до духовних осіб, які вчинили проступки, подав у XVIIст. бенедиктинець Мабільон На початку ХІХст. розрізняли три системи одиночного ув'язнення: келійну, філадельфійську і систему індивідуального або одиночного ув'язнення у вузькому розумінні.

Перша ставила своїм основним завданням повну ізоляцію арештанта від усього світу; арештант поміщався до келії, звідки не випускався ніколи і ні під яким приводом; обов'язкових для арештанта робіт ця система не знає; на тюремну адміністрацію вона не покладає ніяких обов'язків у відношенні до морального виправлення ув'язнених.

Друга прагнула до релігійного виправлення - шляхом поміщення до келії, і до соціального виправлення - шляхом влаштування постійних обов'язкових робіт. За цією системою були побудовані перші одиночні в'язниці в Америці - у 1817р. – у Пітсбурзі і у 1821р. – у Черрі-Гилль (поблизу Філадельфії), а потім і в Європі: Пентонвіль - в Англії, Моабіт - у Пруссії, Мазас - у Франції тощо. Крім заняття роботами, арештанти навчались грамоті та отримували для читання книги з тюремної бібліотеки, переважно релігійно-морального змісту. Ніяких зносин з поза тюремним світом філадельфійська система, подібно келійній, не припускає.

Цю крайність усуває третя система, ідею якої І. Я. Фойницький сформулював наступним чином: можливо найбільше роз'єднання арештанта з товаришами, але зате, за можливістю, саме широке допущення зносин арештанта з поза тюремним світом - з родичами і знайомими, що приходять на побачення, з членами різноманітних піклувальних товариств, які відвідують арештанта в його камері.

Третє та четверте навчальні питання: Історичний розвиток та становлення перших пенітенціарних систем. Загальна характеристика Пенсільванської, Оборнської та європейських пенітенціарних систем.