Здавалка
Главная | Обратная связь

Довідковий матеріал



У буржуазній тюрьмознавській літературі прийнято вважати, що сучасна тюремна система зародилася в Сполучених Штатах Америки наприкінці XVIIIст., хоча в'язниці як такі, у тому числі і для одиночного утримання, з'явилися ще раніше, наприклад, в кінці XVIст. в Голландії у вигляді так званих «цухтхаузів» (каторжних тюрем). Молода буржуазія Америки, яка легше долала консерватизм, підхопила ідеї і проекти реформаторів тюремної справи з метою здійснення більш «гнучкої» каральної політики.

Пенсільванська система - це система одиночного ув'язнення, для якої характерні сувора ізоляція кожного засудженого, абсолютне мовчання і виконання арештантами невеликих робіт в камерах. У 1786р. у вигляді досвіду була відкрита у Філадельфії перша в'язниця з 30 келіями; але внаслідок напливу ув’язнених незабаром довелося ввести загальні роботи із роз'єднанням на ніч до окремих келій.

З розвитком пенсільванської (філадельфійської) тюремної системи було пов'язано поява так званої «оборнської системи». Свою назву ця система отримала від тюрми-пенітенціарія (від лат. слова «пенітенціарій» - місце покаяння і виправлення), побудованої в 1820р. поблизу Нью-Йорка, в містечку Оборн. Дотримання правила мовчання і тиші в цих умовах забезпечувалося страхом перед жорстокими прилюдними покараннями, які досить часто приводилися в дію.

Як пенсільванська, так і Оборнська система тюремного ув'язнення за своєю каральної сутністю і призначенням відповідали концепцій класичної школи кримінального права, згідно якій покарання, що призначається згідно вчиненого злочину, переслідує мету покарання – відплати за скоєне. Відповідно з цим виконання покарання у вигляді тюремного ув'язнення передбачає залякування засудженого та інших осіб, а особа, яка відбуває покарання, має спокутувати свою провину, покаятися у «скоєному гріху». Звідси і жорстокі умови ув’язнення, «занурення... в глибоку душевну самотність», активна релігійна обробка як вирішальні чинники «виправлення».

У Женеві оборнська система дала настільки погані результати, що з 1833 р. її замінили новою класифікаційною системою, виробленої Обанелем. За цією системою всі ув'язнені діляться на 4 розряди: 1) засуджені до кримінальних покарань і дорослі рецидивісти утримувались в умовах пенсільванської системи і при хорошій поведінці після закінчення року переводились до другого розряду; 2) засуджені вперше до кримінального покарання, без обставин, що збільшують провину, які утримуються за оборнською системою; 3) засуджені до виправного покарання, а також переведені з другого розряду за хорошу поведінку утримуються певний час в одиночному ув'язненні, а потім в умовах оборнської системи, причому для них встановлені більш м'які дисциплінарні стягнення та різні пільги; 4) неповнолітні злочинці віком до 16 років і переведені з третього розряду за хорошу поведінку утримуються в умовах оборнської системи, але їм дозволяється говорити під час робіт

У другій половині XIX століття в кримінальному праві з'являється нова теоретична школа - соціологічна, яка у протиборстві із класичною стала висувати нові ідеї боротьби зі злочинністю і поводження із злочинцями та іншими асоціальними елементами. Почалися нові пошуки «раціональної» тюремної системи, розгорнувся рух за «виправні» установи, які гарантували б не тільки безпеку злочинців, але і їх ресоціалізацію. У США цей рух прийняв характер втілення ідей реформаторіумів. Реформаторіум (від лат. «реформація» - перетворення, зміна) по суті містив у собі дві ідеї: ідею перетворення, зміни самої тюремної системи та ідею виправлення (реформації) злочинців, які в них містяться. При цьому в основу виправлення була покладена так звана прогресивна система обліку і оцінки поведінки засудженого, яка спонукала його до самовиправлення, до того, щоб він взяв «власну долю у свої руки». Вперше ідеї реформаторіумів проявилися в експерименті англійського капітана Меконочі (1787-1860рр.), проведеного ним у 40-х роках XIXст. в одній з англійських каральних колоній на острові Норфолк. До цієї колонії відправляли злочинців-рецидивістів. Вироблена Меконочі «виправна програма» включала у себе наступні положення: 1) скасування вироків з визначеним строком, в залежності від виконаної роботи; 2) систему оцінок-марок, якими оцінювалася виконана робота, працьовитість і поведінка засудженого; 3) відшкодування всіх витрат за рахунок ув'язнених, кожен з яких повинен вносити свою частку (всі витрати на його існування додавалися до його загального «боргу» у вигляді оцінок-марок); 4) розбивка в'язнів на маленькі групи (6-7 чоловік) і введення системи кругової поруки (вся група відповідає за поведінку і працю кожного її члена і навпаки); 5) пом'якшення умов утримання в останній період перебування ув'язненого у в'язниці шляхом переведення в умови напіввільного режиму.

Першою ознакою реформаторіума була невизначеність строків тримання у ньому в'язнів. Другою ознакою реформаторіума є поділ ув’язнених, які перебувають у ньому, на класифікаційні групи залежно від виправлення і переведення з однієї групи в іншу. Третьою ознакою реформаторіума є система стимулів і пільг, яка спонукає засуджених «виправлятися». Четверта ознака реформаторіума - це введення різних занять із засудженими: шкільних, ремісничо-професійних, гімнастичних і військових.

З'являються тюремні системи, поіменовані в тюрьмознавській літературі як «англійська та ірландська прогресивні тюремні системи». З урахуванням марочної системи Меконочі в 50-х роках XIXст. тюремним діячем Вальтером Кронфортом в Ірландії запроваджується ступенева система (власне «класична» прогресивна тюремна система, пізніше отримала розгалуження в різних країнах). Її сутність в наступному. Відбування покарання у в'язниці розбивається на чотири ступені. Першу сходинку становить одиночне ув'язнення, перебування в якому визначається диференційовано, залежно від того, до якого класу належить ув’язнений. Друга ступінь - це, коли по закінченню визначеного строку одиночного ув'язнення засуджені переводяться в умови загального ув’язнення, де вони діляться на п'ять класів і переходять з нижчого класу до вищого за кількістю отриманих (зароблених) марок. Третю сходинку становлять вже самостійні перехідні тюрми, до яких переводяться ув’язнені вищого класу. Перебування в цих в'язницях пов'язано з елементами довіри і напівсвободи з метою привчання до повної свободи. Тут в'язні працюють, і в цьому відношенні їхнє становище схоже на становище вільнонайманих робітників - своє утримання вони повинні виправдовувати самі. Останній завершальний ступінь - умовне звільнення. Засуджений отримує відпускне посвідчення, в якому вказується, що він повинен утримуватися від будь-яких порушень закону, вести «добропорядний спосіб життя». Умовно звільнений реєструється в поліції і підпадає під офіційний адміністративний нагляд спеціальної служби пробації (від анг. «probation» - доказ, випробування).

Англійська прогресивна система від ірландської відрізняється тим, що засуджені проходили три ступені в одній і тій же тюрмі (одиночне ув'язнення, спільні роботи з одиночним утриманням уночі і умовне звільнення).

Борстальска система. Під цією назвою відома вперше введена в Англії за Законом 1908р. спеціальна система молодіжних в'язниць (для осіб від 16 до 21 року), що отримала свою назву від містечка Борсталь, розташованому поблизу р. Рочестер, де з'явилася перша така тюрма. Власне кажучи, ця система нічого особливо нового не внесла. Вона являла собою видозмінену американську систему реформаторіумів тільки без невизначених вироків.

В історії тюремних систем самостійне місце займають виправні установи для неповнолітніх. З другої половини XIXст.. в законодавстві і практиці боротьби зі злочинністю неповнолітніх під впливом громадської думки широкий розвиток отримали різні заходи педагогічного характеру та опікунського виховання, що застосовувались разом із покаранням або замість нього. Надалі розширилася мережа виправно-виховних закладів, до яких могли спрямовуватися неповнолітні правопорушники замість тюремного ув'язнення.

 

П’яте та шосте навчальні питання: Вплив перших пенітенціарних систем США та Європи на порядок та умови тримання ув’язнених в Європі. Вплив перших пенітенціарних систем США та Європи на створення тюрьмознавства як галузі кримінального права.

Для відповіді на кожне запитання викладач викликає одного-двох курсантів за бажанням або по журналу, які відповідають коротко і з місця.

Після розгляду кожного навчального питання викладач або курсант за пропозицією викладача робить висновок.

Усне контрольне опитування курсантів викладач здійснює за такими контрольними запитаннями:

Контрольні запитання до п’ятого та шостого навчальних питань:

11. Проблеми пенітенціарної науки в Росії на рубежі XIX—XX ст.

12. Виникненя і становлення тюрьмознавства як пенітенціарної науки.

13. Джон Говард і Ієремія Бентам – засновники тюрьмознавства як науки.

14. Вплив на тюрьмознавство великих просвітителів і діячів періоду французької революції – Монтеск'є, Вольтера, Робесп'єра, Марата, Беккаріа та ін.

15. Перший період розвитку тюрьмознавства – питання устрою тюремних будівель, внутрішньої їх конструкції і розміщення ув'язнених, санітарії і гігієни.

16. Другий період розвитку тюрьмознавства – питання поводження із злочинцями, підготовки тюремного персоналу, організації праці ув'язнених та виховної роботи з ними.

17. Проблеми реалізації систем одиночного тюремного ув'язнення у ХІХст. – на початку ХХст. у Європі.

18. Оцінка ролі міжнародних пенітенціарних конгресів та їх впливу на тюрьмознавство.

19. Створення науки «тюрьмознавство» у якості особливої галузі науки кримінального права, що об’єднує та узагальнює багату різноманітність питань, організаційних, виправних, які розв'язуються за допомогою не тільки юридичної, але й інших наук (психології, психіатрії, гігієни тощо).







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.