Главная | Обратная связь

Каторга 1859 рік. Задум: роман-сповідь

Пропозиція А. Краєвському, редактору журналу «Отечественные записки», в період безгрошів'я написати роман «П'яненькі».

«Він буде пов'язаний з теперішнім питанням про пияцтво. Розбирається не тільки питання, але представляються і всі його розгалуження, переважно картини сімейств, виховання дітей у цій обстановці та ін.»

Друга половина 1865. Достоєвський взявся до роботи над «психологічним звітом одного злочину».

« Молодий чоловік, якого виключено зі студентів університету, міщанин за походженням і живе в крайній бідності... зважив­ся убити одну стару, що дає гроші на відсотки. Стара дурна, глуха, хвора, жадібна ... зла і заїдає чужий вік, знущаючись з домробітниці, своєї молодшої сестри».

Рік. Публікація роману «Злочин і кара».

 

Учитель.

1866 рік був особливим: 4 квітня Дмитро Володимирович Каракозов здійснив невдалий замах на царя Олександра II. Почалися масові репресії. Герцен так розповідав про цей час у своєму «Колоколе»: «Петербург, за ним Москва, а деякою мірою і вся Росія перебувають мало не на воєнному становищі; арешти, обшуки і тортури ідуть безперервно: ніхто не впевнений в тому, що він завтра не підпадає під страшний Муравйовський суд ... «Уряд гнобив студентську молодь, цензура домоглася зак­риття журналів «Современник» і «Русское слово».

Роман одразу спричинив відгуки про нього. Критик Страхов відзначав, що «автор взяв нігілізм у самому крайньому його розвитку, в тій точці, далі якої вже майже нема куди йти». М. Катков назвав Раскольникова «виразником со­ціалістичних ідей». Д.І. Писарєв засуджував поділ Раскольниковим людей на «слухняних» та «бунтарів», дорі­кав Достоєвському за заклик до покірності. І водночас у статті «Боротьба за життя» Писарєв стверджував: «Ро­ман Достоєвського справив на читачів глибоко приголом­шливе враження завдяки тому точному психічному аналі­зу, яким відрізняються твори цього письменника. Я ради­кально розходжусь з його переконаннями, але не можу не визнати в ньому сильного таланту, здатного відтворювати найтонші і невловимі риси буденного людського життя і й внутрішнього процесу. Особливо влучно він помічає хво­робливі явища, піддає їх найсуворішій оцінці і начебто пе­реживає їх на самому собі».

Про себе письменник любив говорити: «Я — дитя сто­ліття». Він справді ніколи не був пасивним спостерігачем життя. «Злочин і кара» створювався на грунті російської дійсності 50-х років XIX століт-тя, журнальних і газетних суперечок на філософські, політичні, юридичні та етичні теми, суперечок матеріалістів з ідеалістами, послідовників Чернишевського і його ворогів.

З кінця 50-х років XIX століття петербурзькі газети з тривогою повідомляли про зростання злочинності. Достоєвський вико­ристав деякі факти з кримінальної хроніки тих років. Так, широ­ку популярність свого часу отримала «справа студента Данилова», який з метою наживи убив лихваря Попова та його служницю. Селянин М. Глазков хотів прийняти його провину на себе, але був викритий.

В 1865 газети повідомляли про суд над купецьким сином Г. Чистовим, який зарубав двох жінок і заволодів їхнім багат­ством на суму 11 260 рублів.

Велике враження на Достоєвського справив процес над П'єром Ласенером (Франція), професійним убивцею, який на­магався представити себе як жертву несправедливо влашто­ваного суспільства, а свої злочини - як форму боротьби зі злом. На судових процесах Ласенер спокійно заявляв, що ідея стати вбивцею в ім'я помсти народилася у нього під впливом соціалістичних ідей. Достоєвський відгукувався про Ласенера як «про особу феноменальну, загадкову, страшну і цікаву. Страх перед злиднями зробив його злочинцем, а він насмілювався виставляти себе жертвою свого століття».

Сцена вбивства, скоєного Раскольниковим, нагадує вбив­ство Ласенером жінки і її сина, який випадково опинився в квартирі.

Достоєвський брав факт з життя і перевіряв його життям. Він тріумфував, коли, працюючи над «Злочином і карою», дізнав­ся з газет про вбивство, аналогічне злочину Раскольникова. «У той же самий час, — згадує М. Страхов, — коли вийшла книжка «Російського вісника» з описом провини Раскольникова, у га­зетах з'явилася звістка про зовсім подібний злочин у Москві. Якийсь студент убив і пограбував лихваря і, за всіма ознака­ми, зробив це з нігілістичного переконання, що дозволені всі засоби, щоб виправити несправедливість. Не знаю, чи були вражені цим читачі, але Федір Михайлович пишався таким под­вигом художнього передбачення».

Згодом Достоєвський не раз ставив в один ряд прізвища Раскольникова і схожих на нього вбивць з газетної хроніки.

 

• Бесіда.

— Яке враження на вас справив роман ?

— Хто з героїв вразив ?

— Відтворіть основні події сюжету роману.

— Чому роман має назву «Злочин і кара» ?

 

• Робота з епіграфом.

Учитель.

Серед монографій, присвячених творчості Достоєвського, виділяється робота Юрія Григоровича Кудрявцева «Три кола Достоєвського», в якій вся творчість письменника розглядається з позицій трьох кіл: фактич­ного, сюжетного, вічного. Спробуємо і ми дослідити се­мантику і символіку назви роману «Злочин і кара» з таких позицій.

 

• Асоціативна задача: «Семантика і символіка назви роману «Злочин і кара».

 

• Словникова робота.

Злочин- 1. Суспільне небезпечна дія (чи бездіяльність), що чинить, заподіює зло людям.

2 Неприпустимий, ганебний вчинок.

Злочин - передбачене кримінальним законом суспільне не­безпечне винне діяння (дія або бездіяльність). Не є злочином дія або бездіяльність, яка, хоча формально, містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого кримінальним законом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юри­дичній особі,

суспільству або державі.

Злочини класифікуються залежно від ступеня тяжкості: не­великої тяжкості; середньої тяжкості; тяжкі; особливо тяжкі.

Злочини невеликої тяжкості - це діяння, за яке криміналь­ним законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш м'яке пока­рання.

Злочином середньої тяжкості є діяння, за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше п'яти років.

Тяжким злочином є діяння, за яке передбачено покарання понад десять років.

Особливо тяжким злочином є діяння, за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.

Кримінальний закон розрізняє закінчений та незакінчений злочин. Закінченим злочином визнається діяння, яке. містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кримінального кодексу України.

Незакінченим злочином є підготовка до злочину та за­мах на злочин. Кримінальна відповідальність за незакінчений злочин настає у стадії: підготовки до злочину - за ст. 14; замаху на злочин - за ст. 15; за закінчений злочин - за ст. 15 Особливої частини Кримінального кодексу України (стаття «Юридичного словника»).

 

• Бесіда.

— Назвіть героїв роману, які мали проблеми із за­коном.

— Чи можна стверджу вати, що злочин Раскольникова найважчий?

— Чому Мармеладова не притягують до відпові­дальності за пияцтво?

— Хто з героїв порушив християнські закони ?

— Як ставиться до власних вчинків Соня ?

— Чи мав право Свидригайлов вчинити самовбив­ство?