Главная | Обратная связь

Усередині кооперації може виникнути змагання як взаємодія, що не носить антагоністичного характеру і навіть містить елемент взаємодопомоги.

Конкуренція — це тип поведінки, що охоплює взаємодії, які так чи інакше розладжують спільну діяльність. Соціальна психологія не розглядає конкуренцію тільки як негативне явище, оскіль­ки в умовах ринкової економіки така взаємодія може мати стимулюючий ефект.

З відносинами конкуренції пов’язане поняття конфлікту, який є об’єктом спеціальних досліджень, і ми розглянемо його далі.

Кооперація і конкуренція — це різні форми взаємодії людей у соціальних організаціях, зміст їх у кожному випадку задається більш широкою системою діяльності, у яку кооперація і конкурен­ція включені. Тому обидві форми взаємодії заслуговують на увагу, однак не можна вивчати їх поза соціальним контекстом ціле-
спрямованої діяльності і поза груповими відносинами учасників, включених у цю діяльність.

І, нарешті, процес ділового спілкування обов’язково містить формування суб’єктом спілкування образу іншої людини. При цьому мається на увазі не тільки сприйняття зовнішніх фізичних особливостей людини, але і розуміння її психологічних рис, особливостей поведінки.

Манера і стиль ділового спілкування залежать від індивідуально-типологічних особливостей партнерів та їхніх комунікатив­них намірів. Крім того, на культуру ділового спілкування впливають і такі особистісні фактори, як:

¾ особливості комунікативних можливостей партнерів (особливості інтелектуальної діяльності, ерудиція і професійна компетентність, лексикон і тезаурус, мовленнєва культура й уміння слухати);

¾ сформований характер стосунків з діловими партнерами (повага, залежність, зневага, співробітництво);

¾ психотип і діловий статус партнерів;

¾ комунікативні наміри в конкретній ситуації.

У діловій комунікації розрізняють наступні стилі взаємодії партнерів: творчо-продуктивний, гнобливий, дистанційний, прагматично-діловий, популістський, загравальний, превентивний, дружній.

Вибір стилю ділової взаємодії залежить від багатьох факторів, зокрема від: статусу людини; цілей, задач і комунікативних намірів; особливостей ситуації, що складається під час спілкування; індивідуальних особливостей учасників взаємодії; морально-етичних і ціннісних настанов.

Індивідуальний стиль спілкування виявляється, насамперед, у мовному етикеті, а також демонструється через невербальні сигнали тіла: рукостискання, погляд і постановка голови; тон голосу; дистанція і займані позиції за столом переговорів; специфіка використовуваних поз, жестів, рухів тіла.

Таким чином, ефективне спілкування вимагає знання всіх його компонентів, володіння якими забезпечує комунікативну компетентність ділової людини.

Комунікативна компетентність — це сукупність знань, умінь і навичок, що включають: функції спілкування й особливості комунікативного процесу; види спілкування й основні його характеристики; засоби спілкування (вербальні і невербальні); репрезентативні системи і ключі доступу до них; види слухання і тех­ніки його використання; «зворотний зв’язок» (питання і відповіді); психологічні і комунікативні типи партнерів, специфіку взаємодії з ними; форми і методи ділової взаємодії; технології і прийоми впливу на людей; методи генерування ідей і інтеграції персоналу для конструктивної комунікації; самопрезентацію і стратегії успіху.