Главная | Обратная связь

Розпізнання маніпуляції та захист від неї

Значення маніпулятивної поведінки полягає у тому, щоб розпізнавати її в собі й інших, переборювати і не зловживати нею. Для цього необхідно розуміти причини і наслідки такої поведінки, можливості її використання і запобігання.

Які ознаки дозволяють визначити, маніпулює людина в корисливих цілях чи просто не вміє спілкуватися?

В останньому випадку людина може виявляти дратівливість, агресивність, емоційну нестійкість, заклопотаність своїми проблемами, байдужість до стану співрозмовника. Усе це може бути результатом звуженості її свідомості, однак при цьому помітний деякий щиросердечний потенціал людини — прихована доброта чи дитяча беззахисність. Тоді задачею буде не протистояти партнеру чи нападати на нього, а допомогти у подоланні створених ним бар’єрів психологічного захисту.

Що ж характеризує «професійного» маніпулятора?

Незмінно властива будь-якому маніпулятору ознака — це прагнення опанувати волю партнера. Маніпулятор завжди прагнутиме поставити іншого в підлеглий, залежний стан. Це прагнення він буде задовольняти слабкостями, страхами, бажаннями іншої людини.

Друга відмітна ознака маніпулятора — обман, лицемірство в його поведінці.

Третю відмінність маніпулятора можна знайти в його судженнях, де звучатиме заклик не до об’єднання, а до відокремлення. Інші люди для маніпулятора — це лише засіб досягнення власних цілей.

Люди здійснюють (роблять один одному) різні речі, записуючи-переписуючи один у одного непотрібні моделі; маніпулятори, використовуючи чужу глупоту, стають керівниками чи політиками і поширюють свої схеми на все суспільство, а не тільки на найближче оточення. У результаті — проблеми тільки зростають.

Ми знаємо, що знання психології людини, її слабкостей, робить її зручним об’єктом маніпуляції. Тому перший рубіж захисту від маніпулювання — не виявляйте свої слабкості.

Ознакою маніпуляції є відчуття незручності: людина не бажає щось робити, говорити, та вона змушена — інакше незручно, бо вона буде «погано виглядати».

Цього простого усвідомлення цілком достатньо, щоб узяти себе в руки і почати захищатися. При цьому можна використовувати як пасивний, так і активний захист.

Пасивний захист рекомендується використовувати, якщо людина не знає, що робити, як відповісти маніпулятору. У цьому випадку не треба нічого говорити. Можна зробити вигляд, що ви не розчули, не зрозуміли або взагалі перевести розмову на щось інше.

Єдине, що при цьому потрібно, на думку Шейнова, — проявити витримку! Сказати собі: «Стій, маніпуляція!» Скажіть це собі і здійсніть контроль своїх почуттів, тому що слова про маніпуляцію змусять людину адекватно оцінити ситуацію.

У більшості випадків маніпулятор відступає вже перед пасивним захистом, тому що найнебезпечніше в маніпуляції — її стрім­кість, несподіваність, коли у людини немає часу поміркувати, як вийти з положення.

Повторення прохання, по-перше, дає час для відповіді, по-друге, виявляє справжній інтерес маніпулятора і збиває заготовлений ним розподіл ролей. Головне в цьому — психологічний настрій: не слід соромитися говорити те, що думаєш.

Маніпулятор переважно експлуатує бажання людей виглядати добре, тому не треба боятися показатися поганим. «Боюся, ти сильно перебільшуєш мої переваги, щедрість, здібності і т. ін.» Ці слова знімають з людини усі зобов’язання і відкривають необмежений простір для імпровізацій.

Коли потрібен активний захист? Не тоді, коли об’єкт маніпуляції перебуває в залежності (службовій, матеріальній і т. ін.) від маніпулятора.

Справа в тому, що активний захист є зустрічним конфліктогеном, що не поступається, а навіть переважає у силі дії маніпулятора. За законом ескалації конфліктогенів останній відповість конфліктогеном ще більш сильним, що в підсумку при­зведе до відкритого конфлікту, в чому залежна сторона зовсім не зацікавлена.

Крім випадків прямої залежності існують ще й моральні фактори, пов’язані з вихованістю, звичками дотримуватися певних етичних норм, що утримують від будь-якого вислову, який може скривдити співрозмовника. Зрозуміло, що вихованій людині важче зважитися на активні методи захисту від маніпуляцій.

Якщо ж необхідність у цьому дійсно є, то спочатку треба «роз­ставити крапки над і».

Якщо звертатися до активного захисту, то треба, не соромлячись, сказати, що вас турбує у пропозиції партнера. Після цього психологічна перевага переходить до вас.

Постає питання: чому жертва часто не знаходить конструктив­ного вирішення у процесі спілкування з маніпулятором? Відповідь дає теорія трансактного аналізу: тому що розподіл позицій заданий маніпулятором так, аби максимально утруднити жертві вибір правильної позиції (рис. 8).

Рис. 8. Схема розподілу позицій і типів спілкування

У цей момент психологічної боротьби маніпулятор має значні переваги — підготовка і раптовість. Не кожен миттєво знайде кращий хід. Тому, навіть якщо потенційна жертва просто зробить паузу чи «не почує» питання (пасивний захист), або вступить хоч в якесь обговорення, вона вигра@ час і, як правило, знаходить гід­ний вибір.

Якщо названі заходи не допомагають, можна використати активну форму захисту від маніпуляції, чи контрманіпуляцію. Зміст контрманіпуляції — зробити вигляд, що не розумієш, що тобою намагаються маніпулювати, почати зустрічну гру і завершити її раптовим питанням, яке показує маніпулятору вашу психологічну перевагу. Але в цьому випадку наростає конфлікт­на ситуація.

Чи завжди треба захищатися? Іноді, відчуваючи, що нами маніпулюють, можна і піддатися маніпулятору. Це доцільно, коли втрати від маніпуляції менші, ніж від погіршення відносин з маніпулятором; чи коли бачиш, як іншими діями можна компенсувати свій програш від маніпуляції. Так нерідко буває, наприклад, у взаєминах підлеглих з керівниками і взагалі в ситуаціях залежності від маніпулятора.

Ще великий Будда висловив чудову думку: «Тільки та перемога є справжньою, коли ніхто не почуває себе переможеним».

Рис. 9. Схема захисту від маніпуляцій

Інший варіант класифікації психологічних захистів був запропонований Є. Л. Доценко. Він виходить з того, що психологічний захист можна розглядати як окремий випадок захисту взагалі. Тому доцільно згадати, які в принципі є способи захисту від мож­ливої погрози. Можна говорити про п’ять вихідних форм захисту: втеча, заховатись (відхід в укриття), завмирання (маскування), напад (знищення, вигнання) і контроль (управління). При цьому очевидна можливість попарного співвіднесення активних і пасив­них форм захисних дій, що разом утворюють самостійні перемінні захисного процесу.

Таким чином визначається шість стереотипних дій, об’єд­наних у пари, що доповнюються: утекти — вигнати, сховатися — опанувати, затаїтися — ігнорувати. Кожна пара задає свій параметр процесу захисту: дистанціювання з агресором, управління потоком впливу, управління інформаційним каналом (табл. 3).

Таблиця 3

ПАРАМЕТРИ СТЕРЕОТИПНИХ ДІЙ ПРОЦЕСУ ЗАХИСТУ

Перемінні	Пасивна форма	Активна форма
Дистанціювання з агресором	Віддалення себе: втеча, відхід	Віддалення агресора: вигнання, знищення, агресія
Контроль характеру впливу	Блокування — виставляння перепон: бар’єра, «щита», пошук укриття	Контруплив: контроль над агресором, підпорядкування, управління ним
Блокування інформації	Про себе: маскування	Про агресора: ігнорування чи заперечення

 

Зазначеним діям автор пропонує надати статус базових захисних настанов. Незначна модифікація стосовно рівня міжособистіс­них відносин дозволяє наповнити їх наступним змістом.

Відхід полягає у збільшенні дистанції, перериванні контакту, виведенні себе за межі досяжності впливу агресора. Прояв цього виду захисту: зміна теми бесіди, небажання загострювати відносини, прагнення ухилитися від зустрічей з тим, хто є джерелом неприємних переживань.

Вигнання — це збільшення дистанції, віддалення агресора. Варіації проявів: звільнення з роботи, осуд, глузування, приниження, колючі зауваження.

Блокування має на увазі контроль впливу того, хто нападає, побудову перешкод на його шляху. Варіації: значеннєві бар’єри («мені важко зрозуміти, про що йде мова»); рольові обмеження («я на роботі, поговоримо потім»); «маски», що приймають на себе головний «удар» («це не я — у мене характер такий», «ми лише виконуємо наказ»).

Управління полягає у контролі впливу, що виходить від агресора, і спробі тиску на його характеристики. Це може бути плач (прагнення розжалобити), скарги, зойки; підкуп чи прагнення умилостивити; спроби потоваришувати чи стати членами однієї спільноти («своїх не б’ють»); провокування бажаної поведінки і т. ін. Сюди ж підпадає контрманіпуляція.

Завмирання — це контроль інформації про самого суб’єкта захисту, її перекручування чи скорочення подачі. Прояви: маскування, обман, приховання почуттів, відмова від дій, щоб не виявити себе.

Ігнорування — виявляється в контролі інформації про агресора, у наявності чи характері погрози з його боку; в обмеженні за обсягом інформації чи перекрученому сприйнятті. Наприклад, стереотипізація («так він просто хуліганить»), применшення ступеня погрози, пояснення позитивними намірами («він бажає добра»).

Змішані тенденції. Базові захисні настанови породжують велику розмаїтість міжособистісних захисних дій, відіграючи роль спрямовуючих тенденцій, функції захисту: дистанціювання, конт­роль потоків впливу й інформації.

Оскільки маніпуляції переважно носять прихований характер, наявність погрози адресатом сприймається, в основному, неусвідомлено. Захисні дії його також залишаються непоміченими, а у випадках, коли вони виявляються, їм приписуються прийнятні для даних умов пояснення. Поведінкові прояви захисту від маніпуляцій, загалом, виглядають звично і пристойно.

У спілкуванні з маніпулятором повинні переважати:

· логіка активно-вичікувальної позиції (щоб виграти час і здобути підтвердження будь-яким своїм припущенням, ставте запитання);

· почуття такту і самовладання (не втягуйтесь занадто емоційно в ситуацію, зберігайте дисоційованість з нею);

· віра в здатність партнера відмовитися від боротьби і віра у свої сили (головне — не пересилити, а подужати);

· намір перервати звичний сценарій, що нав’язується, і прагнення запропонувати свій, нестереотипний, не відповідний очікуванням опонента;

· налаштованість на спільне вирішення проблеми.

Треба також пам’ятати, що завжди є «аварійний» вихід із ситуації — можна перервати контакт під пристойним приводом, повернувшись до нього у першому ж слушному випадку (коли ви будете достатньо готові і сильні для протистояння). Будь-які негативні почуття повинні бути переборені (інакше вони можуть зруйнувати вас), а їхня енергія може бути використана для поліп­шення стосунків.

Провідним фактором в опорі зовнішньому тиску і маніпулюванню, на думку багатьох психологів, виступає особистісний потенціал, особистісна сила, що являє собою стійкість до зовнішнього впливу й одночасно силу впливу на людей. Вона припускає індивідуальну цілісність і включає наступні перемінні (див.: Куніцина В. Н.):

ü «складність» внутрішнього світу;

ü багатство значеннєвих зв’язків із зовнішніми контекстами;

ü «укорінення» особистісних структур (особистість має глибокі корені);

ü ясність внутрішніх пріоритетів і одночасна поступливість у непринципових моментах;

ü гнучкість у засобах і стійкість у цілях;

ü духовна зрілість, коли життєві цілі такі, що пролягають поза межами досягнення в рамках одного людського життя.

Особистісна сила тим вище, чим вище духовність людини. Протистояти чужому впливу можна за допомогою свого особистісного впливу.

Таким чином, особистісний потенціал, що включає духовну зрілість і свободу людини від усякого роду стереотипів, є одночасно потенціалом особистісного впливу і протистояння чужому впливу.

У висновку відзначимо, що прийнятність маніпуляції залежить від того, чи використовується вона як стратегія, як основний і постійний засіб впливу, чи ж як тактика, як ситуативний і непрямий засіб впливу. У першому випадку маніпуляція виступає як специфічна настанова на спілкування, хоч тактики, які використовуються людиною, можуть і не бути маніпулятивними. В другому випадку маніпуляція виступає як засіб непрямого спонукання для створення додаткової мотивації (наприклад, у вихованні і навчанні) чи як засіб захисту від чиїхось небажаних дій (у ситуації тиску, примусу).

Як тактика маніпуляція використовується дуже часто й усіма без винятку. Будь-яке використання метафори, міфу (у навчанні, лікуванні), будь-яка контраргументація (у суперечці, під час ведення переговорів), будь-яке навмисне переключення уваги і дій партнера є своєрідною маніпуляцією.