 |
|
ПОНЯТТЯ ЖУРНАЛІСТСЬКОЇ ДЕОНТОЛОГІЇ.
ЕТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЖУРНАЛІСТСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.
Тема 1
Журналістська деонтологія як наука. Етико-правова джерельна база журналістської діяльності
1. Журналістська деонтологія в системі наук.
2. Об’єкт та предмет вивчення журналістської деонтології.
3. Виникнення журналістської етики та журналістського права. Зв’язок етики журналіста із етикою інших професій.
4. Джерела журналістської етики.
5. Перші документи з журналістської етики. Українські документи з професійної етики журналіста.
6. Свобода думки, слова та друку як невід’ємне природне право людини.
7. Джерела права ЗМІ. Заборона цензури.
1. Журналістська деонтологія – це самостійна професійна, прикладна наука, що вивчає цінності, норми, обов’язки, закони фахової діяльності журналіста. Журналістська деонтологія є світоглядною основою і правовим регулятором журналістської творчості.
Журналістська деонтологія – соціально-філософська наука, яка зосереджена на вивченні питань моралі і права в діяльності журналіста. Вона споріднена з більшістю соціально-гуманітарних наук: етикою, правознавством, філософією, соціологією, культурологією, філологією, психологією, педагогікою тощо.
Сам термін«деонтологія»узятий з прикладної філософії, де разом з етологією та аксіологією складає загальну етику.
Етологія як «наука про етику» вивчає походження, суть, специфіку, місце, роль, стан, закономірності й тенденції моралі.
Аксіологія, тобто вчення про моральні цінності, визначає, що є добро, а що – зло, що справедливо, а що – ні. Аксіома, як відомо, не потребує доведень і приймається на віру. Термін запропонував на початку ХХ ст. французький філософ П. Лапі.
Деонтологією жв етиці називають«вчення про обов’язок». Деонтологія зосереджується на вивченні етичних норм, тобто сфери обов’язкового. Термін у науковий обіг ввів у 30-х роках ХІХ ст. класик англійського утилітаризму І. Бентам.
У свою чергу журналістською деонтологією доцільно називати науку, яка поєднує в собі вивчення і природи журналістської професійної моралі, і професійних журналістських цінностей, і журналістських норм, і питань правового регулювання діяльності ЗМІ.
Схема 1.
ЖУРНАЛІСТСЬКА ДЕОНТОЛОГІЯ
Професійна мораль цінності норми закони
Журналіста як така
2. Об’єкт журналістської деонтології – це професійна діяльність журналіста. Предмет журналістської деонтології – комплекс етичних і правових вимог до фахової діяльності журналіста, куди входять закони, що регулюють діяльність ЗМІ, етичні цінності журналістів, етичні норми, етикетні правила поведінки.
3. Сам термін «етика» давній.У давньогрецькій мові слово«ethos» означало «звичай», тобто постійність, закономірність явищ. У науку його запровадив Аристотель (384–322 рр. до н. е), автор творів «Нікомахова етика», «Велика етика», «Евдемова етика» тощо.
Термін «мораль» – пізніший, латинський, відповідник терміну «етика». Етимологія його подібна: в латинській мові слово «mores» означало вдачу, звичай, порядок. Вважається, що першим слово «moralis» – «моральний» - вжив Цицерон, посилаючись на Аристотеля. Серед найдавніших різновидів етики слід вказати на етику релігійну.
У свою чергу професійна етика зароджується у пізньому Середньовіччі під сильним впливом християнської моралі. З ХІІ ст. беруть початок кодекси честі лицарів; відомі також середньовічні «устави» цехів міських ремісників. Професійні кодекси офіцерів, медиків, юристів тощо, що мають своєю праосновою саме ці середньовічні кодекси, існують з ХІ – ХІІІ ст. до наших днів.
Специфіка праці журналіста зумовлює актуальність для нього вимог професійної деонтології багатьох професій, зокрема медиків, педагогів, дипломатів, психологів, продавців-маркетологів, правників – адвокатів, правозахисників, суддів; навіть акторів і священнослужителів.
Необхідність говорити про конкретні проблеми суто журналістської діяльності виникла, природно, лише з початком функціонування цього виду масово-комунікаційної діяльності, тобто менше ніж 400 років тому. Посягання на свободу журналістського слова мали місце уже в першій моделі журналістики – феодально-монархічній, коли пресу відразу починають використовувати як засіб управління, впливу на аудиторію, маніпулювання інформацією. У першій половині XVII ст. кардинал А.-Ж. Ришельє редагував і фінансував продержавну газету «La Gazette», пізніше Довгий парламент Англії фактично заборонив публікувати матеріали, не схвалені урядом. На початку XVIIІ ст. Петро І перетворив «Ведомости Московского государства» зі збірника дипломатичних повідомлень в агітаційно-пропагандистський засіб, і такі приклади не поодинокі.
Журналістська етика як така хронологічно випереджає журналістське право, так само як розвиток етики загальної породжує законодавство. Однак якщо серед перших законів, що регулювали свободу друку і зокрема свободу ЗМІ, можна назвати французьку Декларацію прав людини і громадянина (кінець XVIIІ ст.), Демократичну концепцію свободи ЗМІ, що з’явилася під час Великої Французької революції як свобода преси і ґрунтувалася на трьох основних постулатах: відокремлення новин від коментарів, доступ до урядової інформації та відсутність цензури; а також знамениту Першу поправку до Конституції США (1791), яка (поправка) стверджує: «Конгрес США не має права приймати жодних законів, що обмежують свободу слова і друку», - то норми дій журналістів, обов’язкові зразки їх належної поведінки були сформульовані лише в ХХ ст.
Головна відмінність між етикою і правом полягає в характері санкцій: якщо в правовому полі виконання законів забезпечують спеціальні державні інституції, які мають, зокрема, й каральні функції, то в етиці примус має моральний характер, і найсильнішим з покарань є не загроза позбавлення волі, а загроза морального осуду. Однак дотримання норм етики є пересторогою від надмірного правового регулювання: орієнтація на етичні норми страхує від покарання за нормами закону.
4. Джерела журналістської етики, тобто писані документи, що фіксують певні етичні вимоги, мають кілька видів. За «географією впливу» можна виділити міжнародні, національні, корпоративні, редакційні документи. Залежно від рівня узагальнення вимог розрізняють: принципи журналістської етики, декларації, хартії, кодекси, канони.
Принципитадекларації –це найчастішеміжнароднідокументи, які містять професійні етичні цінності. Прикладом можуть бути Міжнародні принципи журналістської етики 1983 р., Декларація обов’язків журналістів, прийнята 1970 р. у Мюнхені.
Хартії є документами, що фіксують добровільно взяті на себе обов’язки журналістів.
Кодекси і канони належать до національних джерел журналістської етики. Кодекси систематизують моральні цінності і норми журналістської етики.
Канони також фокусують чітко визначені принципи і норми журналістської етики. Найбільш відомі в журналістикознавстві «Канони журналістики», прийняті Американським товариством редакторів газет 1923 р.
5. За фінським дослідником Ларсом Брууном, першим документально зафіксованим етичним документом був шведський Кодекс етики журналістів 1900 р., що не отримав широкого розповсюдження.
Першим визнаним етичним національним документом журналістів дослідники переважно вважають «Хартію професійних обов’язків французьких журналістів», прийняту 1918 р. французьким Національним синдикатом журналістів і переглянуту в 1939 році (див. Додаток 1).
У Швеції, Бразилії, Фінляндії та інших країнах у 1920-х рр. з’явилися національні кодекси журналістської етики, у США в 1923 р. – згадані «Канони журналістики».
На міжнародній зустрічі журналістів в Гонолулу 1921 р. американець Джеймс Броун запропонував прийняти розроблені ним міжнародні правила поведінки журналіста, озаглавлені «Кодекс етики і норм журналістської практики». Тоді його проект успіху не мав.
Лише 1950 р. ООН схвалила перший міжнародний документ з журналістської етики - Кодекс журналістської етики. Цей акт містить, зокрема, такі етичні норми: точність, вивіреність інформації, недопустимість використання журналістських прав в особистих інтересах, заборону наклепу, дезінформації, плагіату. Журналіст має право не виконувати завдання, що суперечить його честі й гідності, підриває репутацію іншої особи.
1954 р. Міжнародна федерація журналістів прийняла Міжнародну декларацію принципів поведінки журналістів. Оскільки 1992 р. Спілка журналістів України увійшла до МФЖ, то цей документ є чинним і для українських журналістів – членів Спілки, як і прийняті тією ж організацією Міжнародні принципи журналістської етики 1983 р. (див. Додаток 1).
Серед національних джерел журналістської етики слід відзначити насамперед Кодекс професійної етики українського журналіста, прийнятий Х з’їздом НСЖУ у квітні 2002 р., а також Етичний кодекс українського журналіста, датований листопадом 2006 р. (див. Додаток 1).
6. З думки починається будь-який життєвий процес, тому свобода думки як право мати погляди, бути вільним од тиску, маніпуляцій, примусового «перевиховання», а тим більш «кари за наміри»,є першопочатком усіх інших свобод. Свобода слова передбачає безперешкодне публічне артикулювання своїх переконань, а свобода друку (і ширше – свобода ЗМІ) – право на оприлюднення їх за допомогою каналів масової комунікації, причому це право, природно, включає в себе й можливість легального заснування й функціонування певного ЗМІ, розповсюдження готової продукції тощо без будь-яких санкцій з боку держави (за винятком певних обмежень, прописаних у законодавстві). Природність цих прав у контексті юридичного поля України означає, що вони належать громадянину від народження, а не пожалувані з милості «доброю» державою.
7. Джерелами права ЗМІ є:
Конституція України як основоположний юридичний акт прямої дії;
міжнародні угоди;
норми Цивільного та Кримінального кодексів;
Закони України «Про інформацію», «Про друковані ЗМІ (пресу) в Україні», «Про телебачення і радіомовлення», «Про інформаційні агентства», «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації», «Про державну підтримку ЗМІ та соціальний захист журналістів», «Про авторське право і суміжні права», «Про рекламу», «Про захист суспільної моралі», «Про державну таємницю» та ін.
Конституція України (прийнята 28 червня 1996 р.) у ст. 34говорить:
«Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, отриманої конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя».
Загальна Декларація прав людини, прийнята Генеральною асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р., у ст. 19стверджує: «Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне висловлювання їх; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань і свободу шукати, отримувати і розповсюджувати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів». Її доповнюєст. 29: «При здійсненні своїх прав і свобод людина має підлягати тільки таким обмеженням, котрі встановлені законом виключно із метою забезпечення безпеки, належного визнання і поважання прав і свобод інших людей і задоволення вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві».
Європейська Конвенція про захист прав людини і основних свобод, прийнята Радою Європи в 1950 р. і ратифікована в Україні в 1997 р., присвячує проблемі свободи слова ст. 10:
«1. Кожна людина має право на свободу висловлювання своєї думки. Це право включає свободу дотримуватися своєї думки, отримувати і розповсюджувати інформацію та ідеї без втручання з боку державних органів і незалежно від кордонів...
2. Здійснення цих свобод накладає обов’язки і відповідальність, може бути пов’язане з формальностями, умовами, обмеженнями і штрафними санкціями, які передбачені законом і необхідні в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності чи громадського спокою, з метою запобіганню заворушенням і злочинам, захисту здоров’я і моральності, захисту репутації і прав інших осіб, запобігання розголошенню інформації, яка отримана конфіденційно, або забезпечення авторитету і безпристрасності правосуддя».
Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (прийнятий Генеральною асамблеєю ООН 16 грудня 1966 р.), ст. 19, містить подібні норми: «1. Кожен має право безперешкодно дотримуватися своїх поглядів. 2. Кожна людина має право на вільне вираження своїх поглядів. Це право включає свободу шукати, одержувати і поширювати будь-яку інформацію та ідеї незалежно від державних кордонів, письмово чи за допомогою друку або художніх форм вираження чи іншими способами на свій вибір. 3. Користування передбаченими в пункті 2 цієї статті правами накладає особливі обов’язки і особливу відповідальність. Воно може бути, отже, пов’язане з певними обмеженнями, які, однак, мають встановлюватися законом і бути необхідними:
для поважання прав і репутації інших осіб;
для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров’я чи моральності населення».
В Україні, на відміну від СРСР і царської Росії, цензураофіційно заборонена у всіх її видах – як попередня, так і наступна, а також не допускається утворення відповідних організацій – «цензурних комітетів». Ст. 15 Конституції України стверджує: «Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.
Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова.
Цензура заборонена.
Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України».
Гарантує відсутність цензури, зокрема, і стаття 2 Закону України «Про друковані ЗМІ...»: «Друковані ЗМІ є вільними. Забороняється створення та фінансування державних органів, установ, організацій або посад для цензури масової інформації.
Не допускається вимога попереднього погодження повідомлень і матеріалів, які поширюються друкованими ЗМІ, а також заборона поширення повідомлень і матеріалів з боку посадових осіб державних органів, підприємств, установ, організацій або об’єднань громадян, крім випадків, коли посадова особа є автором поширюваної інформації чи дала інтерв’ю».
Однак при тому інші законодавчі норми встановлюють і певні обмеження на розповсюдження конкретних видів інформації.
Література
Обов’язкова
1. Авраамов Д. С. Профессиональная этика журналиста : учеб. / Д. С. Авраамов. – М. : Изд-во МГУ, 2003. – 264 с.
2. Іванов В. Ф. Інформаційне законодавство: український та зарубіжний досвід / В. Ф. Іванов. - К. : Київ. ун-т ім. Т. Шевченка, Ін-т журналістики, 1999. – 208 с.
3. Іванов В. Ф., Сердюк В. Є. Журналістська етика : підруч. / В. Ф. Іванов, В. Є. Сердюк. – 2-ге вид., випр. – К. : Вища шк., 2007. – 231 с.
4. Іванов В. Ф., Сердюк В. Є. Журналістська етика : підруч. / В. Ф. Іванов, В. Є. Сердюк. - 3-тє вид., випр. – К. : Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка, 2008. – 223 с.
5. Кузнецова О. Д. Правові норми журналістики України : навч. пос. / О. Д. Кузнецова. – Львів : Вид. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2006. – 352 с.
6. Кузнецова О. Д. Професійна етика журналістів : посіб. / О. Д. Кузнецова. - 2-ге вид., перероб. і доп. – Львів : ПАЇС, 2007. – 246 с.
7. Петрова Н., Якубенко В. Медіа право / Н. Петрова, В. Якубенко. – К.: Б. в., 2007. – 276 с.
8. Приступенко Т. О. Правові засади функціонування сучасних засобів масової комунікації в Україні : моногр. / Т. О. Приступенко. – К. : Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка, 2000. – 250 с.
9. Приступенко Т. О. Теорія журналістики: етичні та правові засади діяльності засобів масової інформації : навч. пос. / Т. О. Приступенко. – К. : Ін-т журналістики, 2004. – 375 с.
10. Приступенко Т. О. Право і журналістика : пос. / Т. О. Приступенко. – К.: Б. в, 2000. – 36 с.
Додаткова
11. Гом’єн Д. Короткий путівник Європейською Конвенцією з прав людини / Д. Гом’єн. – Вид. 3-тє. – К. :Фенікс, 2006. – 192 с.
12. Європейська Конвенція з прав людини. Свобода вираження поглядів: Довід. з укр. та європ. інформаційного законодавства / Укл. В. Ф. Іванов, Ю. Є. Зайцев. – К. : УВП, 2002.– ???????? с.
13. Жирков Г. В. История цензуры в России ХІХ–ХХ вв. : уч. пос. / Г. В. Жирков. – М. : Аспект пресс, 2001. – 368 с.
14. Корню Д. Етика засобів масової інформації : Пер. з фр. С. Гринцевич. / Д. Корню. – К. : КІС, 2004. – 130 с.
15. Кузнецова О. Д. Журналістська етика та етикет : моногр. / О. Д. Кузнецова. – Львів : Світ, 1998. – 412 с.
16. Кузнецова О. Д. Ціннісно-етичне регулювання журналістської діяльності в Україні : дис... д-ра філол. наук: 10.01.08 / О. Д. Кузнецова. – Львів : ЛДУ ім. І. Франка, 1999. – 479 с.
17. Міжнародні стандарти забезпечення вираження поглядів : зб. публікацій Артиклю 19 / За ред. Т. Шевченка, Т. Олексіюк. – К. : Фенікс, 2008. – 224 с.
18. Паліюк В. П. Застосування судами України Конвенції про захист прав людини і основних свобод / В. П. Паліюк. – К. : Фенікс, 2004. – 264 с.
19. Хлистун Г. Ю. Етика засобів масової інформації в сучасних політичних процесах : автореф. дис... канд. політ. наук: 23.00.03 / Г. Ю. Хлистун. – К. : Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка, 2005. – 20 с.