Главная | Обратная связь

Психологія виховання студентської молоді

рівня, і спричиняє відчуження від власного «Я-ідеального», сенсожиттєві орієнтири втрачають притягальну силу.

Чому людина стає безпечною? Головним механізмом морально-ду­ховного самоперетворення є свідомі вольові зусилля. Вольовий недо­розвиток суб'єкта не сприяє особистісному зростанню та актуалізує деструктивну спрямованість його мислення, яке збагачується сильною негативною емоційною енергією. Це породжує устремління індивіда до асоціальної поведінки. Стан безпечності виявляється не тільки в тому, що суб'єкт не дотримується суспільно значущих вимог, а ігнорує навіть простіші, особистісно важливі, демонструє власну безпечність.

Таким чином, норми і правила культурної поведінки потрібно засво­ювати разом із почуттями, лише тоді за ними відкривається цінність лю­дини і реальне ставлення до неї. Цей творчий синтез (норма, правило, почуття) запобігає можливість студентові загубити власну душу. Щоб цього не сталося, треба підніматися від конкретного бачення ситуації до високих ступенів узагальнення, до символів, до вчинків. Учинок - це і є символ, знак, повідомлення про певне ставлення людини до людини.

III. Діяльнісно-практичний напрям- це організаційно-практичні зусилля педагогічного колективу на втілення норм і правил у життя, на виховання поведінки студентів, на виховання їхніх учинків. Учинок - це одиниця поведінки як акт морального самовизначення студента щодо лю­дей, суспільства і самого себе. «Мої вчинки - моє єдине надбання, якщо вони гідні» (Будда).

Завдання викладачів вищої школи- санкціонувати, стверджувати культуру поведінки студентів через їхні конкретні вчинки. Обов'язком викладачів є не тільки пояснення етичних норм, визначення і вказування на недоліки студентів, а й реалізація чіткої корекційноїтактики. Психо­логічна сила слова викладача може викликати у студента спалах емоцій (наприклад, сором), а за ним і позитивну зміну його поведінки. Студент (особливо педагогічного навчального закладу) повинен відчувати потре­бу поводитися, як потрібно майбутньому фахівцеві, усвідомлювати сус­пільну й суб'єктивну необхідність культурної моральної поведінки, умі­ти прогнозувати можливі оцінки інших людей його вчинків, виробляти в собі моральні звички, які відповідають вимогам етикету. У зв'язку з цим потрібно організовувати вчинкову життєдіяльність студента у ВНЗ.

Виховний арсенал сучасного педагога полягає в залученні студентів до таких учинків (І.Д. Бех):

І) Вчинок «Я-задля Вас»- людина піклується про іншого, хто від­сутній у момент дії вчинку. Потрібно залучати студентів до прояву таких моральних учинків, які об'єктивують людські стосунки, а їхні результати поширюються на групи людей: «Я-Вам». Саме такі вчинки є істотним показником моральності та моральної зрілості людини.

2) Вчинок-служіння - безкорисливе служіння, піклування про інших, коли людина активно протистоїть тим особам, хто поводиться негідно, і цим допомагає людям навколо стати кращими. Допомога іншим стає справою честі, коли людина звертається до вольових зусиль. Це можливо за таких умов: уміння протистояти чиннику «моє-чуже», «не моя спра­ва», «моя хата скраю»; розпізнавати власні й чужі почуття - співчувати; емоційно збагачувати свій внутрішній світ (важливу роль до того ж віді­грає мистецтво: співпереживання героям, прояв почуттів під час прослу-ховування музики тощо).

3) Вчинок-відданість, який пов'язаний із наявністю вищих почуттів як детермінантів моральних дій. Виявляється в бажанні творити добро іншому задля співчуття до нього. Цей учинок - відгук серця. Це міжосо-бистісна взаємодія в контексті дружніх стосунків людей.

4) Вчинок-вірність - виявлення надійності за різних обставин у кон­тексті турботливого ставлення людини до іншої людини.

5) Вчинок збереження честі і гідності - пов'язаний із самоцінністю. Спиратися треба на національні, родинні традиції, на професійну честь.

6) Вчинок-шанування - це вищий ступінь духовного ставлення люди­ни до людини.

7) Вчинок-вдячність - емоційно зближує людей.

8) Вчинок-скромність - це внутрішня позиція, яка визначає міру в по­требах, у домаганні, у самоставленні.

9) Вчинок-милосердя - добре, співчутливе ставлення до кого-небудь; вияв жалості, помилування.

10) Вчинок-шляхетність - прояв благородства як показника особис-
тісної зрілості.

Психологічні вимоги щодо формування вчинків:

• Вчинки мають набути стійкого характеру, стати звичними.

• Вони повинні виявлятися серед знайомих і незнайомих людей, у сту­дентському колективі та професійно-педагогічному середовищі.

• Вчинки, які повторюються, стають другою натурою людини, сутніс­тю, самодетермінованими проявами «Я».

• Уникати вчинків, які руйнують сприятливі міжособистісні стосунки: глузування, дорікання, несправедливе звинувачення, грубощі тощо. Післявчинкова аура - це колективний стан потрясіння зі знаком «плюс»

або «мінус» залежно від мотиваційної спрямованості вчинку (колектив­ні захоплення або обурення). Саме це й спричиняє глибоке осмислення вчинку, адекватну його оцінку й самооцінку. Отже, розмірковування що­до вчинку і висновок з цього приводу повинні бути емоційно забарвлени­ми (наприклад, студента має хвилювати почуття прихильності до викла­дача), щоб активізувати енергетичний потенціал небайдужого ставлення до людини, яка потребує альтруїстичної допомоги.