Главная | Обратная связь

Психологія педагогічної взаємодії викладача зі студентами

(ввічливо, тактовно, чемно) робити зауваження студентові, допомагати йому бачити власні хиби, давати йому поради щодо подальшого само­вдосконалення поведінки.

Взаємини викладачів і студентів характеризуються складною струк­турою, компонентами якої є: 1) мотиваційний (інтерес до партнера й по­треба у стосунках із ним; 2) когнітивний (сприйняття й оцінка іншого; рефлексія стосунків і усвідомлення їхніх труднощів; уявлення про опти­мальні взаємини); 3) емоційний (задоволеність стосунками, які склалися; взаємні оцінні ставлення партнерів; відчуття психологічної захищеності, комфортності або напруженості, тривожності); 4) поведінковий (тип вза­ємин і стиль педагогічного спілкування; спосіб поведінки в конфліктній ситуації; засоби коригування взаємин і взаємовпливу).

Оскільки партнери діють у соціальних контактах не ізольовано один від одного, а спільно (інакше контакту не буде), то комунікативний акт можна назвати фазами взаємоспрямованості на партнера, його взаємо-відображення, взаємоінформування один одного та взаємовідключення. Зміст цих фаз контакту визначає рівень спілкування. Є такі рівні спілку­вання (за А.Б. Добровичем):

1) Конвенційний рівень, який є повноцінним людським спілкуванням.
Змістом такого спілкування є те, що людина відчуває потребу в контакті,
у неї з'являється настанова на зовнішню комунікацію («поговорити б із
ким-небудь»), яка посилюється наявністю реального партнера. Кожен із
партнерів відчуває актуальну роль іншого та свою актуальну роль очима
партнера. Фаза взаємоінформування може проходити спокійно, а може
мати форму конфронтації. Також і фаза взаємовідключення може відбу­
ватися в атмосфері рівності партнерів та їхньої загостреної уваги один
до одного.

Контакт на конвенційному рівні вимагає від партнерів високої культу­ри спілкування. Цей рівень можна вважати оптимальним для вирішення особистих і міжособистісних проблем у людських контактах.

2) Найнижчий рівень спілкування називають примітивним. На цьому
рівні спілкування співрозмовник не партнер, а об'єкт, потрібний або за­
йвий; якщо він потрібний, ним треба володіти, якщо заважає - відштов­
хнути від себе. На першій фазі такого спілкування або співрозмовник
розглядається як «предмет для слухання», якому заздалегідь відмовля­
ють у праві висловлювати власну думку, або відсутнє бажання з ним го­
ворити, відповідати на його запитання. На фазі взаємовідображення ак­
туальна роль партнера не усвідомлюється, сприйняття його глобальне,
з використанням оцінних шаблонів (хороший- поганий, свій- чужий
тощо). Щодо самого себе, то «примітивний» партнер наївно думає, що
співрозмовник його бачить таким, яким він сам себе сприймає або за кого
себе видає.

Ставлення до партнера без будь-яких внутрішніх обмежень визнача­ється лише тим, чи подобається він (прояв симпатії), чи не подобається (прояв антипатії). Вираження симпатії до співрозмовника у випадку при­будови «знизу» улесливе, у випадку прибудови «зверху» - безпорадне. Зі слабким партнером контакт закінчується лайками і глузуванням, а з сильним - вибаченнями або погрозами.

«Примітивний» партнер спілкування в певному розумінні неповно­цінний, але реагувати на нього так само примітивно означає визнати власну неповноцінність. Давно відомо, що той, хто взагалі цінує людську гідність, не зневажатиме її навіть у суб'єкта, чия поведінка огидна.

3) Маніпулятивний рівень посідає проміжне місце між конвенційним
і примітивним рівнями. Той, хто обирає для спілкування цей рівень, за
своїм підходом до іншої людини близький до примітивного, а за виконав­
чими можливостями - до конвенційного. Суб'єкт комунікації - маніпуля­
тор, партнер - суперник у грі, яку неодмінно треба виграти (тобто мати
якусь «вигоду»), прибудуватися до співрозмовника «зверху».

Маніпуляції дуже різноманітні за технікою та метою, і маніпулятор необов'язково діє свідомо - це відбувається «якось само по собі», під­свідомо. Через це, коли маніпуляторів викривають, вони здивовані цим і щиро ображаються. Проте потреба «виграти будь-що», безумовно, відо­бражає егоцентризм такої людини.

4) Стандартизований рівень спілкування характеризується тим, що
справжньої рольової взаємодії між співрозмовниками не відбувається.
Спілкування ґрунтується на деяких стандартах, здебільшого це «контакт
масок».

Живеш поруч нього, смієшся і плачеш, Здається, всі думи в душі його бачиш. Здається, все ясне, і гнів його й ласка, -Аж глянеш пильніше: все маска і маска. Лиш маску ти знаєш, її ти любив, Що криєсь за нею - і хто ж се зглубив? (І. Франко) Тут немає ні справжнього бажання спілкуватися, ні готовності до вза­ємодії. Усі фази характеризуються підкресленим формальним ставлен­ням партнерів один до одного, беземоційним, надмірно церемонним. Це нагадує маніпуляції.

5) Ігровий рівень спілкування, на якому партнери мають якості повно­ти і людяності конвенційного рівня, але перевершують його тонким зміс­том, багатством відтінків. Володіння цим рівнем вимагає чималого ар­тистизму, духовної витонченості співрозмовників.

6) Ділове спілкування характеризується прибудовою «поруч», проте є взаємний інтерес партнерів допомогти тому, хто у цьому має потребу.