Главная | Обратная связь

Методика підготовки лекції.

Етапи підготовки лекції.

Процесу читання лекції передує її підготовка, яка в підсумку визначає успіх лекції. До лекції повинні готуватися всі викладачі незалежно від педагогічного стажу, наукових ступенів і вчених звань. Це зумовлює необхідність постійного оновлення лекційного матеріалу. Навіть досконалого знання дисципліни недостатньо для лекції, до якої викладач не готувався.

Потрібно розрізняти підготовку лекції як вивчення літератури та складання певних робочих записів і підготовку до лекції як конкретного навчального заняття.

У процесі першопочаткової підготовки лекції умовно можна виокремити три етапи: 1) визначення теми, мети і складання плану лекції; 2) підбір і вивчення літератури; 3) складання робочих записів.

Визначення теми, мети і складання плану лекції.

Тема лекції визначається навчальною програмою дисципліни, де сформульовано теми лекцій та у формі тез розкрито їх зміст. Така програма як складова державного стандарту освіти (нормативні дисципліни) або документ вищого навчального закладу (вибіркові дисципліни) обов'язкова для викладача. Проте на практиці кількість лекційних занять часто не збігається з кількістю тем, що підлягають вивченню. Якщо лекційних занять більше, ніж тем, то особливої проблеми немає: викладач деталізує зміст окремих тем і розкриває його протягом кількох занять. Проблема виникає тоді, коли тем більше, ніж лекційних занять, що трапляється досить часто. Використовують кілька способів її розв'язання:

— читання лекцій тільки з окремих тем і винесення решти тем на самостійну роботу студентів;

— розкриття на одному лекційному занятті змісту двох тем, кожної за окремим планом;

— об'єднання двох суміжних тем в одну і розкриття її змісту за одним планом.

Найприйнятнішим є третій спосіб. Винесення окремих тем на самостійну роботу студентів хоча й можливе, але не забезпечує належного їх вивчення, оскільки без лекції, працюючи лише з підручником, студенти сприймають і засвоюють матеріал менш глибоко і повно. Крім того, на молодших курсах вони ще не мають необхідних навичок роботи з навчальною і науковою книгою. Нерідко викладач, заявляючи, що він читатиме лекції з найскладніших і найважливіших тем, насправді читає їх з тих тем, які він знає краще за інші.

Винесення на одне лекційне заняття двох тем з окремими планами роздрібнює проблематику лекції, призводить до того, що питання плану другої теми розглядаються поспіхом, а то й не розглядаються взагалі через брак часу. Об'єднання двох суміжних тем в одну і читання лекції за одним планом, навпаки, дають змогу повністю розкрити зміст усіх питань плану. При цьому теми можна виокремлювати як питання плану. Об'єднувати можна не будь-які суміжні теми, а тільки змістово споріднені.

Мету лекції визначають на основі теми як передбачуваний результат її вивчення. Лекція може мати кілька цілей, окреслених відповідно до питань її плану. Визначаючи мету (цілі) лекції, викладач використовує формулювання «розкриття змісту», «аналіз теоретичних положень», «виокремлення складових», «з'ясування особливостей» тощо.

План лекції є необхідною частиною роботи викладача. Навіть тоді, коли є програма курсу і певний досвід викладацької роботи викладачеві все одно часто доводиться вирішувати проблему, що давати, в якому обсязі і в якій послідовності. Ця проблема вирішується за рахунок планування лекційного матеріалу. Як правило, в лекції виділяються три-чотири ключові питання, які розкривають сутність теми. Ці питання допомагають відібрати необхідний матеріал до лекції і точно розрахувати його передачу студентам. Без такого плану лекція втрачає свою основну функцію – систематичного викладу матеріалу, і перетворюється у вільну співбесіду з досить довільним переключенням уваги студентів на різні життєві теми, що досить легко відбувається в ситуації викладання суспільних дисциплін. Саме тому питання про планування лекції має великий методичний сенс, що допомагає максимально систематизувати матеріал.

Складаючи план лекції, необхідно виокремити основні питання і розташувати їх в логічній послідовності. Формулювання питань плану лекції беруть із навчальної програми дисципліни. У методично правильно складеній програмі зміст кожної теми диференціюють на абзаци, які розкривають у формі тез зміст питань плану лекції. Найзагальніша з цих тез, якою має розпочинатися абзац, повинна бути формулюванням питання плану.

У плані двогодинної лекції доцільно виокремлювати три питання. Якщо доводиться вибирати між двома і чотирма питаннями, то краще надати перевагу двом, які викладач завжди встигне розглянути. За наявності у плані лекції чотирьох і більше питань викладач поспішає перейти від одного питання до іншого, однак зазвичай так і не встигає повністю розкрити зміст останнього питання, оскільки розгляд перших питань завжди забирає більше навчального часу.

Підбір і вивчення літератури до лекції.

Після визначення теми, мети і складення плану лекції викладач підбирає відповідну методичну, навчальну і наукову літературу, фактичний матеріал. Вивчення літератури він починає з навчальної програми дисципліни, в якій не тільки у формі тез розкривається зміст теми, а й вказано відповідну навчальну (підручники, навчальні посібники) і наукову (першоджерела, монографії, статті) літературу. Вивчення програми допомагає з'ясувати, які теоретичні положення треба розкрити в лекції з конкретної теми.

Після ознайомлення з програмою викладач вивчає тему за підручниками і навчальними посібниками, використовуючи їх якомога більше. Сформувавши уявлення про зміст теми на основі навчальної літератури, з'ясувавши особливості трактування тих чи тих питань різними авторами, він починає опрацьовувати наукову літературу – насамперед указану в навчальній програмі і призначену для вивчення студентами, а потім підбирає відповідні наукові публікації: монографії та статті в журналах і збірниках (переважно за останні п'ять років). Джерелами пошуку наукової літератури можуть бути: каталоги й картотеки бібліотек факультету, ішщого навчального закладу, провідних наукових бібліотек міста, бібліографічні посібники, прикнижкові та пристатейні списки літератури, виноски і посилання в підручниках, монографіях і словниках тощо, а також покажчики змісту річних комплектів спеціальних періодичних видань.

Працюючи з літературою, викладач фіксує матеріал лекції у вигляді конспекту, ксерокопій, роздруківок, фіксує на електронних носіях тощо, систематизує його за проблематикою.

Складання робочих записів.

Використовують кілька основних видів робочих записів: розгорнутий план, тези, конспект, повний текст лекції. Розгорнутий план лекції охоплює питання плану лекції та підпитання з кожного із них. Подальшу конкретизацію розгорнутого плану здійснюють через формулювання тез. Прикладом того, якими можуть бути робочі записи у формі тез, є навчальна програма дисципліни. Розгортання тез здійснюється у формі конспекту. Він передбачає наявність у тексті визначень та основних теоретичних положень, але без їх докладної аргументації та ілюстративного матеріалу. Повний текст лекції – це дослівний запис усього того, що викладач говоритиме в аудиторії.

Готуючи лекційний курс, викладач повинен написати мовні тексти лекцій з усіх тем. Лише у такому разі він матиме з курсу системні уявлення та конкретні знання з усіх тем і йому не доведеться імпровізувати другорядним матеріалом через брак необхідних знань. Розгорнутий план, тези не забезпечують високого теоретичного і методичного рівня лекції через відсутність визначень, аргументації, фактичного матеріалу. З цієї самої причини не можна читати лекції тільки за навчальною програмою, без додаткових записів.

Деякі дослідники вважають, що повний текст лекції не потрібний. В. Разін, наприклад, стверджує, що, «виступаючи перед слухачами, лектор повинен мати при собі якісь записи, якийсь робочий матеріал... Характер і форма таких записів можуть бути надзвичайно різноманітними... Найлегшою і, напевне, найшкідливішою формою є дослівний текст», оскільки «лекція – це живе спілкування», «неповторне, оригінальне, усне викладення матеріалу». Однак не слід плутати підготовку до лекції з її читанням. Написання повного тексту лекції з певної теми є необхідною умовою її вивчення самим викладачем, проте наявність цього тексту не означає, що він має бути дослівно зачитаний в аудиторії. Лекція – це усне викладення, переказ заздалегідь підготовленого тексту, а не його дослівне зачитування. Зведення читання лекції до імпровізації суперечить вимозі системного, аргументованого і послідовного викладення навчального матеріалу, якій має відповідати лекція. Імпровізовані лекції не сформують у студентів цілісного, системного уявлення про навчальну дисципліну. Із такими лекціями можна виступати хіба що перед широкою публікою, проте не можна перетворювати на імпровізацію лекційний курс. А викладач-початківець, який ще не має міцних знань в обсязі лекційного курсу, без тексту прочитати лекцію взагалі не зможе.

Викладач зобов'язаний мати тексти лекцій. У Положенні про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах передбачено: «Лектор, якому доручено читати курс лекцій, зобов'язаний перед початком відповідного семестру подати на кафедру (предметну або циклову комісію) складений ним конспект лекцій (авторський підручник, навчальний посібник), контрольні завдання для проведення підсумкового контролю, передбаченого навчальним планом і програмою для даної навчальної дисципліни».

Загалом значення робочих записів у формі повних текстів лекцій полягає в тому, що вони допомагають викладачеві:

1) відпрацювати змістовий бік лекції через остаточний відбір матеріалу та з'ясування змісту теми для самого себе;

2) домогтися системності, аргументованості і логічної послідовності у викладенні лекційного матеріалу, пропорційності елементів структури лекції (вступу, питань плану, висновків);

3) полегшити процес читання лекції, оскільки немає необхідності тримати в пам'яті увесь лекційний матеріал;

4) розподіляти лекційний матеріал за часом, зіставляючи кількість сторінок тексту з часом лекції;

5) полегшити підготовку до повторного читання лекції;

6) удосконалювати курс лекцій, вносячи до наявних текстів новий теоретичний та фактичний матеріал.

Слід дотримуватися певних вимог щодо оформлення, структури та змісту повного тексту лекції. Обсяг тексту двогодинної лекції має становити в середньому один авторський аркуш, тобто приблизно 22 сторінки стандартного комп'ютерного тексту, надрукованого через 1,5 інтервала шрифтом Times New Roman № 14 на пркуші формату А4 з розрахунку: 60 знаків у рядку і 30 рядків на сторінці. Це не стандартна вимога, а лише орієнтир. Текст лекції може бути написаний і від руки та мати різний обсяг.

Структура лекції.

Структура тексту лекції визначається структурою самої лекції, основними елементами якої є вступ, основна частина, висновки. Вступ лекції складається з таких елементів: теми лекції, плану лекції, переліку літератури з теми, вступного слова. Вступне слово ознайомлює студентів із темою. У ньому обов'язково зазначають зв'язок нової теми із попередньою (для забезпечення логічної послідовності тем лекційного курсу), її теоретичне і практичне значення та мету лекції.

Елементами структури основної частини лекції є питання її плану та їх зміст. Змістовими складовими питань є визначення, основні теоретичні положення, їх аргументація та фактичний (ілюстративний) матеріал. Наприкінці тексту питання має бути висновок з нього та логічний перехід до наступного питання. Крім цих елементів структури основної частини, важливо виокремлювати у тексті лекції абзаци, пункти, підпункти тощо – там, де це потрібно і доцільно. Виокремлення абзаців здійнюється відступом на початку першого речення абвацу, пунктів – використанням слів і словосполучень, що позначають різні види переліку: «спершу», «спочатку», «потім», «далі», «насамкінець», «нарешті», «перше», «друге», «по-перше», «по-друге» тощо та відповідних цифр. Таке структурування лекційного матеріалу полегшує читання лекції, а головне – його сприйняття, конспектування і запам'ятовування студентами. Для кращого власного зорового сприйняття тексту викладач може виокремлювати його складові підкресленням, шрифтовими виділеннями, збільшеними полями, маркером, фломастером тощо. Текст лекції потрібно писати невеликими простими реченнями, уникаючи складних стилістичних формулювань.

У висновках лекції наголошують на основній ідеї теми та формулюють висновки з теми. Змістовно вони в узагальненому вигляді відтворюють висновки з питань плану лекції, але не повинні збігатися з ними дослівно.

Тексти лекцій необхідно постійно оновлювати за рахунок новітнього теоретичного і фактичного матеріалу.

Постає питання про те, як текст лекції, лекційний курс загалом мають співвідноситися з текстом підручників і навчальних посібників із відповідної дисципліни. Трапляється думка, що в лекції взагалі не варто викладати матеріал, який студенти можуть знайти в підручнику. Проте в такому разі відпаде потреба в самих лекціях, оскільки вони не розкриватимуть змісту дисципліни і не відповідатимуть навчальній програмі, що є визначальною і щодо підручника, і щодо лекційного курсу. За тематикою, проблематикою та основним змістом лекції і підручник мають збігатися.

Читання лекційного курсу без зв'язку з підручником недоцільне. Проте лекційний курс не повинен бути його переказом. У лекції можна використати визначення, теоретичні положення, аргументацію з підручника, але її текст і текст підручника не мають збігатися в деталях, дослівно. Вважають аксіомою, що лектор повинен уникати використання фактичного матеріалу, наведеного в підручнику. Неприпустимим є читання лекції за ксерокопією підручника. Викладач має написати власні тексти лекцій, використовуючи різноманітні джерела, у т. ч. різні підручники і навчальні посібники, інакше він не володітиме змістом навчальної дисципліни. Лекція, яку читають за підручником, втрачає одну із найважливіших переваг цієї форми навчання – економічність. Якщо студенти переконаються, що викладач читає лекції за певним підручником, то втратять до них інтерес.

Виникає питання про те, як читати лекції викладачеві – автору підручника, яким користуються студенти. І в такому разі лекція не повинна бути дослівним відтворенням підручника, у ній слід наголошувати на вузлових проблемах курсу, поглиблено їх аналізувати, висвітлювати нові результати наукових досліджень, яких немає в підручнику, дискусійні та нерозв'язані проблеми.

«Вузівська лекція з філософії, – наголошував Л. Нелеп, – відрізняється від викладення тієї само теми в підручнику за змістом, структурою, формою подання матеріалу, оскільки вона є продуктом творчої діяльності викладача. У ній неминуче знаходять відображення особливості лектора: його ерудиція, педагогічна майстерність, ставлення до різних думок, що виявляється при вирішенні дискусійних питань, його характер, темперамент та ін. Лекція завжди суб'єктивніша, ніж підручник, навіть якщо він написаний одним автором. Цим пояснюється почасти сила її впливу на студентів. І, звичайно, не мають рації ті, хто прагне підігнати всі лекції під один шаблон, як з погляду їхнього змісту, так і під кутом зору методів, прийомів тощо викладення матеріалу. Таке "нівелювання" рівнозначне спробі вилучити з лекції її суб'єкта – лектора».

Отже, текст лекції слід готувати з метою вивчення теми викладачем та подальшого виголошення його в аудиторії, яке називають читанням лекції. Воно має бути не імпровізацією лектора, а відповідати певним методичним вимогам.