Здавалка
Главная | Обратная связь

Колобова К. Є. Художньо-публіцистичні жанри в періодиці професійно-виробничих ЗМI Луганщини



Кількісне і якісне наповнення інформаційного простору професійно-виробничих видань Луганщини текстами художньо-публіцистичних жанрів, їх тематична спрямованість й мовна вправність авторів постають предметом вивчення статті. Акцентовано на спільних та відмінних рисах профільно-галузевих та суспільно-політичних видань регіону.

Ключові слова: публіцистика, нарис, легенда, життєва історія.

 

Колобова Е. Е. Художественно-публицистические жанры в периодике профессионально-производственных СМИ Луганщины

Количественное и качественное наполнение информационного пространства профессионально-производственных изданий Луганщины текстами художественно-публицистических жанров, их тематическое направление и мастерство авторов выступают предметом изучения научной статьи. Делается акцент на похожих и отличительных чертах профильно-отраслевых и общественно-политических изданий региона.

Ключевые слова: публицистика, очерк, легенда, жизненная история.

 

Kolobova K. Artistic and journalistic genres in periodicals of Lugansk professional mass media production

Quantitative and qualitative filling of information areas of Lugansk professional production editions by texts of artistic and journalistic genres, their theme and skill of the authors come out as subject matter of the scientific article. Accentuate on similar and distinctive features of profiled industry and social and political editions in the region.

Keywords: political essay, sketch, legend, life story

 

Науковий керівник: Галич В. М., доктор філологічних наук, професор кафедри журналістики ДЗ „Луганський національний університет імені Тараса Шевченка”.

УДК 821.161.2 – 92.09 + 929 Багряний

Кузьміна Х. М.

ХУДОЖНЯ ДЕТАЛЬ У ПУБЛІЦИСТИЦІ

ІВАНА БАГРЯНОГО

 

Визначення публіцистики, її особливостей та призначення залежать від історичного контексту доби, у якій функціонує галузь науки. Науковці по-різному підходили до визначення мети публіцистичних текстів. Розмаїтість авторських теоретичних концепцій є цьому підтвердженням. Кожен науковець, ураховуючи власні погляди та ідейні позиції, пропускає публіцистику крізь призму власного авторського сприйняття. Саме тому підходи до вивчення теорії публіцистики різняться між собою. Праці В. Галич, В. Горохова, В. Здоровеги, Ю. Лазебника, І. Михайлина, В. Різуна, В. Учонової, М. Черепахова допомагають нам зрозуміти складність публіцистики та визначити її особливості в текстовому просторі.

Не можемо не погодитись із В. Галич, яка стверджує: „Письменницька публіцистика відрізняється посиленою увагою до використання розмаїтих художніх засобів, багатством жанрових форм, емоційним відтворен­ням дійсності, художністю типізації її прикметних явищ”[2, с.17 ]. Із зазначеного спостерігаємо тяжіння публіцистики до явищ художнього відображення дійсності із залученням різноманітних художніх засобів, зокрема художньої деталі. Огляд наукової літератури засвідчує, що протягом тривалого часу багатоаспектно досліджувалися художньо-образні засоби в публіцистиці. Проте вивчення художньої/публіцистичної деталі як носія концепту публіцистичного твору, ключовий момент його сюжету, аксіологічна домінанта є не достатнім і фрагментарним. Зазначеним пояснюється актуальність досліджуваної теми. полягає у недостатньому вивченні взаємозв’язку публіцистики і художньої літератури на матеріалі художньої деталі.

Метою розвідки є розкриття взаємодії публіцистики і художньої літератури у публіцистичному тексті на матеріалі художньої деталі. Для досягнення мети ми прагнемо виконати такі завдання:

· розкрити роль художньої деталі у публіцистичній спадщині І. Багряного ;

· вказати на авторську своєрідність публіцистичного відтворення дійсності;

· визначити індивідуальний стиль Багряного-публіциста.

Предметом є специфіка художньої деталі у публіцистиці І. Багряного. Об’єктомвиступає публіцистична творчість І. Багряного, а саме - проблемна стаття „Шовінізм”(1960 рік).

Як зазначає Н. Заверталюк: „Публіцистика письменника є складовою частиною його творчості в цілому не тільки тому, що вони нерідко суголосні за проблемно-тематичним змістом, що їх ріднить цілеспрямованість пафосу, а тому, що вони близькі за характером майстерності. Зберігаючи змістовно-структурні та функціональні ознаки публіцистики, письменники наділяють свої публіцистичні твори окремими властивостями художньої літератури. Це дає підстави назвати їх публіцистику „художньою” [3,с. 24].

Термін „художня публіцистика”, запропонований Н. Заверталюк якнайточніше відображає проникнення художніх засобів у власне публіцистичні тексти. Ми хочемо звернути увагу на публіцистичні тексти, що місять яскраві художні деталі. У творчому доробку письменника, поета, політичного діяча, публіциста Івана Багряного помічаємо багато публіцистичних статей однієї тематики - патріотичної. Його любов до Батьківщини проявлялася в будь-якому публіцистичному тексті, усюди яскравів патріотичний мотив.

Так, у проблемній статті „Шовінізм”[1, с. 5], що містить елементи гострої памфлетної критики, теж виокремлюємо звернення письменника до висвітлення патріотичних ідей. Темою статті є визначення поняття „шовінізм”, але не задокументоване у словниках, а власне авторське. У статті описується радянська доба з її соціальними негараздами, які ретельно приховувалися. Тяжіння влади СРСР до єдиної моделі поведінки, до єдиних ідолів та єдиних для всіх націй уподобань автор, звертаючись до політичних лозунгів, що виявилися у піснях, коментує так: „Коли б її почув кожен той, що щиро чи вимушено вмирав у часи революції на барикадах і фронтах за ленінські гасла про „самовизначення аж до відокремлення”, як і той що вмирав за гасла інтернаціоналізму, - коли б він почув цю пісню, цю, так би мовити, сучасну генеральну лінію большевиків, - то вмер би від розриву серця: навіть коли б він був щирим комуністом: який жах вродився з його пролитої крови! І в що обернулася облудна інтернаціоналістична спекуляція ленінців!! Росія! Матушка Росія! Моя радная русская земля!” [1, с. 5].

Крізь гострі судження й цитування пісні ми прочитуємо критичне ставлення автора до примусового „закохування” у нав’язувані ідеали радянської влади.

Основа художньої деталі, що пронизує увесь текст і є ключем до розуміння ідеї твору, полягає в зображенні явища шовінізму в його реальному вигляді : „ Відбувається великий двобій між метрополією й колоніями. І колонізатор втрачає рівновагу, войовничо й зухвало, суто по-московськи, здирає маску й ощерює справжнє своє лице - лице неприкритого хижого Шовінізму” [1, с. 5 ].

Для вираження основної думки твору, що втілюється в текст завдяки негативним художнім образам, автор неодноразово цитує слова із пісні : „Рррроссія!..Матушка Рррроссія!..Моя радная русская земля!!„Мо-о-я!. Мо-о-я!!! Р-р-радная!!”[1, с. 5]. Таке звучання цитати надає тексту сатиричного забарвлення. Адже, як зазначає О. Клєщова: „Термінологічна лексика, введена письменником у мовну тканину публіцистичного тексту в непрямому значенні, стає засобом гострої сатири. І.Багряний уживає чималу кількість російських за походженням слів, транскрибуючи їх українською графікою. Як правило, це найчастотніші слова радянської пропаганди, що дає можливість публіцистові особливо дошкульно висміювати, викривати радянську ідеологію, радянський спосіб життя” [4, с. 3]. Також у статті бачимо такі слова: „Большевики”, „наличка”.

Отже, концептом твору є „шовінізм”. Доводить це і введення до твору асоціоніма шовінізм, який відіграє роль емоційного диригента. Задля підкреслення основної думки автор наводить уточнення : на кого окремо впливають шовіністичні погляди. Саме тому автор говорить про негідне ставлення влади до українського населення: „Українське населення знову, як і за царату, вперто спихається до ролі „знатних” свинопасів, доярок, ланкових, спрацьованих, змозолених „героїв” колгоспної каторги, топак „соціалістичної праці” - до ролі робочого плебсу, до ролі слухняних рабів, погною, мешканців глухих сіл і містечок, колгоспів та радгоспів” [1, с. 5].

Бачимо осуд автором владної верхівки за негідне ставлення, за неможливість думати вільно і обирати самостійно потрібні для себе уподобання, бажати чогось ідентичного, власного. Це й спричинило уведення до тексту прикладів шовіністичного ставлення до України. Любов до Батьківщини й сум через скрутне становище держави зумовили розкриття метаконцепту „патріотизм”.

Досягти ефекту автор спромігся за допомогою художніх засобів, уведених до тексту. Метафори: „дужки своїх темних, плутаних формул про права націй”, „хижа суть - істеричний московський шовінізм”, „ярлик для таврування”, „камуфляжної ідеї інтернаціоналізму”, „демонстративно ричить”. Як бачимо, метафори, політизуючись, підсилюють емоційне навантаження тексту й пропускають крізь себе негативні авторські враження. Також зустрічаємо в тексті неологізми, що виражені метафорами: „зубоскреготальним терміном”, „чадної ідеології”, „ляпуни”. Метафори надають текстові більшої експресивності та підсилюють емоційну напругу та цілком виявляють авторську позицію зневаги до радянської влади. Усі представлені метафори є динамічними та відносяться до різновиду політичних.

„В іронічно-саркастичному дусі використовує публіцист також значну частину загальновживаної лексики. Саме завдяки переміщенню її в галузь політики, компонуванню з політичними термінами, а також унаслідок переносного вживання цій групі лексики властива гостра сатирична експресія” [4, с. 5].

Спостерігаємо у тексті явище алітерації. Автор сповнює текст фонетичним контентом із дзвінких приголосних, зокрема звуком „р”: „Нагромадження російських „р” таке велике й несамовите, нагнічування живосилом витискуваних емоцій „любови” до Росії нагромадженням масляного масла - „россія”, „матушка”, „родная”, „ррусская”, „русская”, „русская” ‒ через кожних пару слів, – таке наказове, таке „генерально” партійне, таке „прогресивне”; „„Ррррроссія! Матушка Ррррроссія!!!”[1, с. 5]. Розуміємо, що дзвінкий „р” малює в уяві негативні асоціації, пов’язані з агресією та злістю. Саме у такий спосіб, на думку автора, можна зрозуміти негативну площину діяльності радянської влади.

Помічаємо у тексті імена історичних осіб, що уведені з метою покращення розуміння повідомлюваного, спираючись на контекст історичного минулого. Знову помічаємо виявлення концепту „шовінізм”, що проявляється в розкритті змісту самого поняття: „Шовін” (французький наполеонівський солдат, що був прихильником загарбницької діяльності). Також концепт „шовінізм” втілився у тексті із залученням імені Івана Калити, ‒ московського князя, головною метою якого було зміцнення провідної ролі Великого князівства Московського серед сусідніх князівств, що виявив себе вправним, наполегливим і жорстким правителем. Знову ж таки бачимо підсилення емоційного враження від тоталітарної діяльності радянської влади за допомогою проведення паралелей з історичним минулим. Тобто концепт „шовінізм” проявляється в тексті, спираючись на історичний контекст.

У публіцистичній статті Івана Багряного наводиться цитата відомого українського поета, перекладача, громадського діяча Павла Тичини: „Любити свій край не є злочин, коли це для всіх”[1, с. 5]. Ці слова є ключовими в тексті, читаючи їх ми розуміємо, що меншість не спроможна довести свою правоту, навіть якщо правота є очевидною. Концепт „патріотизм” диктований особливим стилем автора, виявляється у цитуванні

Павла Тичини, яке на противагу негативному аксіологічному змістові тексту автор поділяє конотаціями, проводячи паралелі з героїчною історією держави. Отже, ми спостерігаємо баланс думок, що відбивається у аксіологічній площині.

„Мова публіцистики І. Багряного – не тільки форма думки, а й спосіб її народження. Вона віддзеркалює світобачення письменника, політичні реалії його епохи” [4, с. 3].

Як бачимо, за допомогою мовних, художніх засобів, авторських новотворів, емоційно-забарвленої лексики публіцист реконструює нам реальну картину дійсності та повністю відображає своє ставлення до політичного устрою радянської доби. Художні деталі „шовінізм” та „патріотизм” повною мірою відтворилися у проблемній статті, червоною ниткою крізь весь текст пройшло вираження негативного авторського ставлення до радянської влади. Саме завдяки індивідуальному авторському світобаченню ми змогли прочитати аксіологічний зміст та розкрити сутність концепту „шовінізм”, що є стрижневим у творі.

Література

1. Багряний І. П. Шовінізм / І. П. Багряний // Сучасність. – 1992. – № 4. – С. 75 – 78. 2. Галич В. М. Публіцистична творчість Олеся Гончара: історія, поетика, прагматика. / В. М. Галич / Автореферат дисертації на здобуття ученого ступеня доктора філолог. наук .− К. : Наукова думка. − 2004. − 816 с. 3. Заверталюк Н. І. Письменницька публіцистика в Україні 20-х - 70-х рр. ХХст. Проблеми. Жанри. Майстерність / Заверталюк Н. І. / Автореферат дисертації на здобуття ученого ступеня доктора філолог. наук. – К. : КНУ ім. Т. Шевченка.− 1992. − 29 с. 4. Клєщова О. Є. Мова публіцистики Івана Багряного / Клєщова О. Є. / Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філолог. наук . − К. : НАН України − Ін-т укр. мови − 2003. − с. 20.







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.