 |
|
МОВНОСТИЛIСТИЧНI ОСОБЛИВОСТI ЖАНРУ ЖУРНАЛІСТСЬКОГО РОЗСЛIДУВАННЯ В ДРУКОВАНИХ ЗМI
(на матеріалi видання „Український тиждень”)
У час традиційної та звичної нашим уявленням журналiстики розслiдування як жанр розвивалося в кожнiй країнi по-рiзному. Так, у Сполучених Штатах Америки, де теорiя журналiстики є найбiльш розробленою, журналістське розслiдування почало розвиватися наприкiнцi 19 ст. Стосовно України, то український дослiдник Олександр Глушко виводить історію журналістського розслiдування з кiнця XIX – початку XX столiття, вбачаючи елементи розслiдування в аналiтичнiй публiцистицi. У радянський перiод роль журналiста зводилась до викладу та аналiзу подій, але аж нiяк не до розслiдування, хоча це не означає повної вiдсутності розслідувальних публiкацiй. Наступною віхою у розвитку жанру є 1991 рiк, коли українськi медіа стали вільними, і це був час виникнення перших розслідувальних публiкацiй у перiодицi та перших епізодичних сюжетів на телебаченнi. Розвиток журналістського розслiдування як повноцінного жанру почався разом iз появою iнтернет-видання „Українська правда” та регулярної телепрограми „Закрита зона” у 2004 роцi. „Журналiстське розслiдування у вітчизняних мас-медiа, особливо на теперішньому, перехідному, етапi розвитку держави, – жанр вельми актуальний” [ 2, с. 44].
Із погляду жанрових особливостей журналістське розслідування є добре вивченим. Чимало наукових публікацій присвячено, зокрема, специфіці самого поняття, його розвитку, місцю в системі інших жанрів, а також ролі, яка журналістському розслідуванню відводиться в демократичному суспільстві. Наріжним каменем у цій царині журналістикознавства вважаються наступні праці: „Розслідувальна журналістика” Олександра Тертичного та навчальний посібник Олександра Глушка „Журналістське розслідування: історія, теорія, практика”. Етичний аспект зазначеної проблеми проаналізовано в колективній праці Валерія Іванова та Володимира Сердюка „Журналістська етика”.
Проте абсолютно не вивченою залишається мовностилістична специфіка журналістського розслідування як жанру. Разом з тим, в українському журналістикознавстві є чимало напрацювань у сфері мовної специфіки друкованих ЗМI в цілому та аналітичної публіцистики зокрема, проте немає жодного порівняно ґрунтовного дослідження мовностилістичного інструментарію журналістського розслідування в сучасній періодиці. З вищесказаного випливає актуальність розробки даної теми. Її теоретичне значення полягає в систематизації арсеналу мовностилістичних засобів, що активно використовуються в рамках певного жанру (в даному випадку – в жанрі журналістського розслідування) і сприяють реалізації його основних функцій. Практичне значення обраної теми можна окреслити в площині щоденної журналістської праці, яка вимагає чіткого, майстерного й доречного, функціонально обґрунтованого застосування засобів мови й стилістики з метою якнайшвидшого досягнення бажаного комунікаційного ефекту.
Мета наукової статті – визначити комплекс мовностилістичних засобів, що є типовими для жанру журналістського розслідування в друкованих ЗМI, та окреслити особливості їх використання.
Жодних ґрунтовних досліджень, присвячених мовній специфіці журналістського розслідування в друкованих ЗМI, досі здійснено не було. Тому, працюючи над обраною темою, послуговуватимемось тими науково-теоретичними напрацюваннями в українському журналістикознавстві, що стосуються мови ЗМI в цiлому. Зокрема, науковими напрацюваннями М. Г. Яцимірської („Культура фахової мови журналіста”) та О. А.Капелюшного („Практична стилістика української мови”), а також універсальним довідником „Українська мова” М. Зубкова та „Теорiєю літератури” О. Галича.
Мета наукової статті передбачає виконання таких завдань:
· дослідження розслідувального контенту вітчизняної періодики (на прикладі видання „Український тиждень”);
· детальний аналіз мовностилістичних особливостей жанру журналістського розслідування у пресі;
· визначення доцільності застосування мовностилістичних засобів у розслідувальній публіцистиці;
· встановлення зв’язку між функціональною специфікою певного мовностилістичного засобу зокрема та функціональною специфікою жанру в цілому.
З огляду на те, що сьогоднi в Українi не так багато видань якісно працює в жанрi журналicтського розслiдування, пропоную останнє розглянути на прикладі розслiдувального контенту в одному з найавторитетнiших та найякiснiших, на мiй погляд, всеукраїнських видань – в „Українському тижнi”. Зокрема зупинімось саме на таких публiкацiях: „Вбити Івасюка” (автор Роман Шостак, 2009 р., № 20 ), „Вiйни букіністів” (автор Андрiй Лаврик, 2010 р, № 9), „Ниркобарони” (автори Богдан Буткевич, Андрiй Лаврик, 2010 р, № 33), „Продане вiйсько” (Денис Данько, 2011, № 50).
Зупинiмось для початку на жанрово-тематичнiй специфiцi вищезгаданих публiкацiй. За визначенням Роберта Грiна, журналістське розслідування – це „матеріал, заснований на власній роботі та ініціативі, на важливу тему, яку окремі особи або організації хотіли б лишити в таємниці” [4, с. 56]. Для згаданих вище розслідувальних публікацій такими резонансними темами стали теми таємниці смерті Володимира Iвасюка, рейдерського захоплення книгарні „Сяйво” торгівлі людськими органами та торгівлі українськими солдатами. Український дослідник О.Глушко зазначає, що за формою реалізації авторського задуму журналістське розслідування – „складний, синтетичний жанр, у друкованому чи електронному варіантах якого можуть бути використані елементи проблемної статті, памфлету, нарису, фейлетону, репортажу, інтерв'ю, звіту, рецензії, а також фінансові документи, ділове листування, постанови, протоколи, угоди, архівні, статистичні дані тощо” [2, с. 56]. У проаналізованих матеріалах часто використовуються елементи проблемної статті (складні взаємини митця з комуністичною номенклатурою), архівних даних (газетна публікація про смерть В. Iвасюка), схем („великий нирковий шлях”).
Жанрово-тематична структура твору є його своєрідним зовнішнім обрамленням, формою подачі матеріалу. Але будь-який публіцистичний текст розслідувального жанру, опосередковуючись певним комплексом мовностилістичних засобів, апелює до громадської думки „з приводу тих чи тих антисуспільних явищ, що виключало б їхнє повторення у майбутньому” [2, с. 78]. Власне, на їх типології та функціональній природі доцільно зупинитись детальніше.
Розслідувальним публікаціям властива розмовно-публіцистична манера письма. Автор не лише розповідає, а й роздумує, будує причиново-наслідкові зв’язки, висуває здогадки, доводить або спростовує факти, цитуючи фахівців, свідків, дає прогностичну оцінку ситуації, робить висновки, висуває заклики. Як правило, вiн у таких публіцистичних текстах присутній не безпосередньо, тобто у формі особового займенника однини „я”, а у множинній його формi „ми”, ідентифікуючи таким чином себе з усім редакційним колективом.
Художньо-мовленнєвiй організації твору характерне використання засобів словотвірного, лексичного, контекстуально-синонiмiчного та синтаксичного увиразнення [1, с. 54] .
Чільне місце в оформленні розслідувального матеріалу посідають лексичні засоби увиразнення мовлення. З метою вiдтворення мовного колориту та створення ілюзії наближення читача до описуваних реалiй у публікаціях розслідувального жанру часто використовують так звану сленгову лексику, в тому числі арготизми (наприклад, „за допомогою „підсадної качки” правоохоронці встановили (3 джерело); Міністерство внутрішніх справ України отримало „наводку” на торгівців (3джерело); бригада Борця … діє ще з 2002-го, а з 2006-го – на „підкормці” в Черновецького (2 джерело); саме вона „зачищала” кіоски в метро (2 джерело); „дембель” (1джерело).
Активного використання в розслідувальних текстах набувають засоби стилістичного увиразнення. Специфіка стилістики полягає в тому, що вона оперує оцінним критерієм щодо вживаних мовних одиниць, тобто вона поєднує власне мовну й позамовну семантику, визначає ступінь виразності тієї чи іншої форми у висловлюванні, характер її додаткової семантики [5, с. 67].
Традицiйно епітетів у складному жанрi журналістського розслiдування трапляється дуже мало. Зазвичай, це можуть бути або авторськi новотвори типу „висновок-„вирок”, „медично-соціально-політична суміш цього категоричного висновку”, що використовуються не стiльки для пiдкреслення певної ознаки, скiльки для опосередкованого вияву позиції автора у конфлiктi. У багатьох розслідувальних матерiалах застосовано принцип афористично-образного закінчення, складниками якого є епітети, наприклад, „перші світлі й останні трагічно віщі слова”. Така художня кінцівка не лише увиразнює лейтмотив проблеми, викритої в матеріалі, а й має на меті емоційно апелювати до свідомості читацької аудиторії. З метою досягнення естетичного враження та підсилення значення сказаного в розслідувальних матерiалах автори нерiдко використовують яскравi метафоричнi вислови типу „лігво” чорних трансплантологів”, „ми стоїмо на порозі великої колективної сповіді”, „з 30-річної відстані”. Поодинокими є уособлення типу „похована назавжди правда”, „держава офіційно, нарешті, надала”, „закон вже не покарає”. Метонiмiчне зiставлення „за оксамитовою шторою „працювала” окрема кімната” теж використане у текстi матерiалу з метою увиразнення мовлення, акцентуванні уваги реципієнта на описуваному факті. Як засіб увиразнення та емоційного оформлення мови вжито перифраз „люди в білих халатах”. Синекдоха в реченні „таких Смірягіних у державі тисячі” (вживання множини замість однини) використана автором з метою узагальнення провідної риси носія прізвища на рівні всієї держави та демонстративного прояву свого негативного ставлення до зловживання службовим становищем як суспiльного явища. Доречним є використання у розслідувальних публікаціях фразеологічних зворотів, іноді дещо трансформованих або розширених, наприклад, „цей дим зовсім не без вогню”.
Iнтертекстуальність також належить до найбільш популярних, улюблених засобів привернення й актуалізації читацької уваги. Наприклад, „Ниркобарони” (від наркобарони) – такий заголовок обрав автор для свого розслідувального матеріалу про незаконну трансплантацію органів, маючи на меті, очевидно, провести паралелі між бізнес-інтересами „нирко”- та наркобаронів. Iнтертекстуальними є витоки назви схеми „великий нирковий шлях” (вiд „великий шовковий шлях”), якою автор ілюструє у цiй же статтi cвiй розслiдувальний матеріал. Часто автор своє обурення ситуацією, що спонукала його до проведення власного розслідування, висловлює, вдаючись до засобів іронії та сатири. Наприклад, „Костя-борець” ( таємничий Костя, вiдомий за прізвиськом Борець, який брав участь у захопленнi книгарнi „Сяйво”) фігурує в матеріалі про букіністичні війни у книгарні „Сяйво”, а „пенсіонери всесоюзного значення” згадуються в статті про таємницю самогубства В. Iвасюка.
Засобами синтаксичного увиразнення мовлення автор може не лише привернути читацьку увагу, а й розставити важливі для нього акценти, підкреслити актуальність певної частини інформації в порівнянні з іншою [1, с. 99]. Для тексту журналістського розслідування у друкованих ЗМI характерний як прямий, так і непрямий порядок слів. Як правило, це складні сполучникові (сурядні та підрядні) речення, речення з кількома рядами підрядних, ускладнені відокремленими членами, однорідними членами, вставними і вставленими конструкціями (виражають ставлення автора до висловленого, його впевненість, невпевненість, а також вносять додаткові відомості). Оскільки журналістське розслідування є синтетичним жанром, то в ньому завжди присутній коментар, що наводиться автором як пряма мова. Переказуючи почуте, автор може вдаватись також до невласне прямої мови. Безсполучниковiсть (асиндетон) посилює виразність мовлення, акцентує в ньому динамічний аспект, служить для видiлення окремих слів. Наприклад, у реченнях „Логіку людей у білих халатах зрозуміти неважко: вони нікого ні до чого не примушують” [3 джерело], „Попри гоніння з боку влади, композитор був вельми забезпеченою людиною: за словами його знайомих, статки Івасюка сягали більш ніж 30 тис. крб – шалена на той час сума ” [ 4 джерело], „Не одразу знаходжу потрібну мені людину – чоловік причаївся за крайнім столиком у кутку” [2 джерело] безсполучниковicть сприяє вираженню причинно-наслiдкового взаємозв’язку думок автора. Складнi безсполучниковi речення у текстах розслідувальних публiкацiй використовуються набагато частіше, анiж сполучниковi. Вони дозволяють правильно розставити акценти, встановити причиново-наслiдковий зв’язок явищ, виокремивши найважливiше з позиції автора [3, с. 66]. Також у публікаціях розслiдувального типу непоодинокими є неповнi речення, використання яких дозволяє правильно та чітко iнтонацiйно оформити думку. Конфлiкт у журналістському розслідуванні часто реалізується завдяки антитетичному протиставленню. Наприклад, у матеріалі про зловживання службовим становищем в українській армії та знущання над солдатами є підзаголовок „Командиру – гроші, бійцям – морозиво”, в якому реципієнт вбачає дещо змінену в іронічний бік фразу з відомого радянського кінофільму „Діамантова рука”.
Тексти журналістських розслiдувань багаті на риторичнi фігури, що вжитi не лише з метою індивідуалізації та емоційного увиразнення мовлення, а й передусiм для виконання атрактивної функції, тобто привернення особливої уваги до певних аспектів зображуваного явища. Риторичнi запитання („Хто 30 років тому міг нахабно шантажувати відомого на весь Союз композитора, не боячись його звернення до правоохоронних органів?”, „А яким було б покарання, якби командир продав солдатів не журналістам, а, наприклад, сексуальним збоченцям?”, „Провал операції „Івасюк”?”, „Тобто навіть якщо фальсифікували документи, то в чому тут провина лікарів?”) є чи не найбiльш уживаною стилiстичною фігурою в публіцистичних матерiалах розслідувального типу. Вони сприяють динамічності розвитку самого розслiдування, оскiльки структурують умовиводи автора, висувають здогадки, гіпотези, малюють перспективи, спростовують або доводять факти, доступно, зрозумiло й лаконічно пояснюючи аудиторії суть справи.
Проаналізувавши мовностильову специфіку матеріалів, що належать до жанру журналістського розслiдування, можемо зробити висновок про досить обмежене коло використовуваних мовностилістичних засобів. По-перше, жанровою природою розслiдування передбачено його документальну точність, що мінімізує використання засобів художньої виразностi. По-друге, як правило, в розслідувальній публiцистицi використовуються тi мовностилiстичнi засоби, якi сприяють виконанню нею своєї основної функції – викриття суспiльної проблеми з метою її якнайшвидшого розвʼязання. До таких належать метафоричнi вислови, авторський сарказм та риторичнi запитання. По-третє, функціонально засоби мови й стилiстики в журналістському розслiдуваннi пiдпорядкованi його власнiй функцiональнiй природі.
Отже, лише побіжно проаналізувавши мовностилістичні особливості текстів жанру журналістського розслідування, ми дійшли висновку, що ця тема недостатньо висвітлена в науковій літературі, а тому поле для наукових розвідок у цiй царині залишається досить широким. Не вивченими є ще багато аспектiв мовностилістичної природи розслідувальної публіцистики.
Лiтература
1. Галич О., Назарець В., Васильєв В. Теорiя лiтератури : Пiдручник / За наук. ред. Олександра Галича. –3-тє вид., стереотип. – К. : Либiдь, 2006. – 488 с. 2. Глушко О. К. Журналістське розслідування: історія, теорія, практика / О. К. Глушко. – К., 2006. – 144 с. 3. Зубков М. Г.Українська мова: Унiверсальний довiдник / М. Г. Зубков. –Х., 2004. – 496 с. 4. Тертычный А. А. Расследовательская журналистика / Тертычный А. – М.: Аспент пресс, 2002. – 384 с. 5. Яцимірська М. Г. Культура фахової мови журналіста / Марія Яцимірська. – Львів: ПАІС, 2004. – 332 с.
Джерела
1. Данько Д. Продане вiйсько : українськi офіцери торгують солдатами // Український тиждень. – 2011. – № 50. 2. Лаврик А., Петренко I., Буткевич Б. Вiйни букіністів // Український тиждень. – 2010. – № 9. 3. Лаврик А., Буткевич Б. Ниркобарони // Український тиждень. – 2010. – № 33. 4. Шостак Р. Вбити Iвасюка // Український тиждень. – 2009. – № 20.
Мочарська Л. П. Мовностилiстичнi особливостi жанру журналістського розслідування в друкованих ЗМI (на матеріалі видання „Український тиждень”)
У статті розглянуто мовностилістичну специфіку жанру журналістського розслідування, проведено ретельний аналіз контенту часопису „Український тиждень” за 2012 рік. Значну увагу приділено мовностилістичним особливостям жанру на сучасному етапі.
Ключовi слова: журналістське розслідування, контент, сленг, епітет, інтертекстуальність, риторичне запитання.
Мочарская Л. П. Лингвостилистические особенности жанра журналистского расследования в печатных СМИ (на материале издания „Український тиждень”)
В статье рассмотрена лингвостилистическая специфика жанра журналистского расследования, проведен тщательный анализ контента журнала „Український тиждень” за 2012 год. Значительное внимание уделено лингвостилистическим особенностям жанра на современном этапе.
Ключевые слова: журналистское расследование, контент, сленг, эпитет, интертекстуальность, риторический вопрос.
Mocharska L. P. Linguistic features of genre of journalistic investigation in printed mass-media (on content of edition the „Ukrainian week”)
In the article linguistic specifics of a genre of journalistic investigation is considered, the careful analysis of a content of the „Ukrainian week” magazine for 2012 is carried out. The considerable attention is paid to linguistic features of a genre at the present stage.
Keywords: journalistic investigation, content, slang, rhetorical question.
Науковий керівник: Мариненко I. О., кандидат фiлологiчних наук, доцент кафедри мови й стилiстики Iнституту журналiстики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
УДК 070.43:654.197(477)
Ніжніченко Л. Ю.