ТЕХНОЛОГІЇ МІФОТВОРЧОСТІ В СУЧАСНІЙ ПОЛІТИЦІ

Об’єктдослідження – політичні міфи, створювані ПР-технологами задля здобуття популярності сучасних політичних лідерів.

Предмет дослідження – структура міфів, їх різновиди, вплив їх на суспільство.

Міфотворчість – це своєрідне мистецтво не стільки вводити в оману суспільства, скільки мистецтво оживлення неіснуючого, недійсного, що може визначити суспільну думку з приводу певного суб’єкту ПР.

У зв’язку із тенденціями розвитку сучасної політики її суб’єкти перестали сприймати її суть, якою вона була традиційно або принаймні зазначена в авторитетних довідниках. Зараз політика стала зручним способом заробітку, політика і бізнес уже відверто поєднались в Україні. Варто подивитися на вітчизняних політиків. Лише одиниці з них хоч трохи нагадують політиків, які вони мають бути в ідеалі. Ідеал, на мою думку, це добре відпрацьований піар-менеджером образ, у якому поєднані ретельно завуальовані недоліки минулого, яскраві виступи, які мають переконати суспільство, що політик прийшов до влади не заробляти гроші, а підіймати країну, вчинки, які не суперечать пунктам передвиборчої програми, або хоча б наявні в реальності. Такого практично немає в нашій політиці. Верховна Рада вже сама навколо себе створила імідж наскрізь корумпованого закладу, де кожен не соромиться визнавати свої недоліки, але нічого не робить для зміні ситуації на краще.

Міфи яскраво показують етапи розвитку суспільної думки. У зв’язку із міфами не можна не згадати про архетипи – першообрази колективного несвідомого людства. Ці образи амбівалентні, зокрема вони допомагають спростити розуміння іміджі, які є актуальними в суспільстві у певний час. Архетипи, міфи – це своєрідні шаблони, які допомагають значно простіше донести інформацію про людину, подію або явище до аудиторії. Спрацьовує ефект упізнаваності, коли людина, побачивши схожі риси між новим політиком і вже знайомим героєм, підсвідомо асоціює їх. З іншого боку, міфи сприяють тому, що люди уникають реального погляду на речі. Створення міфів допомагає суспільству отримати потрібну інтерпретацію подій, хоча міф не завжди відповідає реальному стану речей. Карл Ясперс вважав це своєрідним захистом від жорстокості оточуючого світу [3, с. 14]. Архетип – це свого роду підштовхування людини до роздумів у правильному напрямі.

Батьком теорії архетипів є Карл Юнг. Він виділив такі основні типи архетипів: архетип самості, архетип матері, архетип героя, мудрець, бунтар, блазень, турботливий, правитель, творець.

Кожен з цих архетипів знаходить своє відображення у сучасній політиці. На їх основі ґрунтуються всі образи політиків.

Вивчення сутності міфів має дуже велике значення для подальшого державотворення. Адже політик – це обличчя держави, її головний представник він народу.

Міф є своєрідним відображенням процесів, що відбуваються у суспільстві. Це стосується і політичних міфів. Не буде актуальним той міф, який не має ніякого зв’язку з сучасними суспільними процесами. Але якщо у сучасних міфах головним критерієм є суспільство, то архаїчні міфи були досить космологічними. Немає різниці у меті цих двох типів міфів – обидва вони мають на меті переконання суспільства. Різниця лише в тому, що архаїчні міфи переконували та допомагали зрозуміти людині те, як виник світ, у чому проблема буття. То сучасні міфи переконують у тому, що, ніби-то обрані нами політики в змозі вирішити саме ці проблеми буття.

Вивчаючи міфотворчість, варто погодитись з трохи цинічними поглядами Ніколо ді-Бернардо Макіавелі, відомим у свій час італійським політиком. Саме він зміг змінити політичну думку, вивести її з у реалії. Він писав: „Кожен може помітити, наскільки важливо для правителя підтримання віри, щоб жити у мирі і єдності, а не за допомогою обману Тим не менш, наш досвід показує, що ті правителі, які вершили великі справи, не сильно покладались на віру, вони добре знали як спритно збудити розуми людей і, з рештою, подолати тих, хто був надто довірливим…” [6, с. 2].

Дехто вважає сучасні міфи у політиці як засіб маніпулювання суспільством досить архаїчними. Але ж міфи мають свій початок саме у давнину, тому їх не слід ототожнювати з архаїзмами, але і відокремлювати їх не можна. За влучним висловом семіотика Ролана Барта „Міф – слово, обране історією” [4, с. 126]. Часто важливим є не зміст образу, створеного на основі міфу, а його форма. Саме про це каже Барт у своїх „Міфологіях”: „Оскільки міф – це слово, то міфом може стати все, що покривається дискурсом. Визначальним для міфу є не предмет його повідомлення, а спосіб, яким воно передається; у міфі є формальні межі, але немає субстанціональних”[4, с. 215].

Учений В.Полосін пропонує таку класифікацію складових політичного міфу:

- Архетип якої-небудь ситуації, пов’язаної зі здійсненням заходів соціального регулювання і примусу („якщо…то…”);

- Зміст конкретного досвіду, емпірично отриманого в ситуаціях, об’єднаних даним архетипом;

- Систему алегоричних образів, функціональна символіка яких співвідносить „бажане” з „належним”, тобто зі сформованим архетипом [5, с. 176].

Аналізуючи інші визначення поняття „політичний міф”, до його структури можна віднести такі елементи як: стереотипи поведінки, мотиваційну потребу, ціннісну складову, комунікативність і атрибуцію.

Тобто, політичний міф – це єдність багатьох елементів, синтез міфології і політики, що є емоційно забарвленим.

Не можливо визначити, який саме політичний міф викличе найбільш позитивну реакцію в нашій країні. Міф, який був популярним, наприклад в Америці чи в Росії, може не спрацювати на території нашої держави. Уся справа в ментальності, в інтересах народу.

Для кожного періоду в історії управління державами характерний свій міф, свої міфологеми. Наприклад, для міфології демократії характерні такі міфологеми, як політична свобода, особистий вибір громадян, свобода слова, моральність політики. Ці поняття активно використовуються в політиці суверенної України.

Міф формується у свідомості людини, яка отримує інформацію та обробляє її. Тобто, міф – це плід суспільної свідомості. Сьогодні можна впевнено сказати, що міфотворчість у політиці – це вже окрема галузь, що потребує свого уважного дослідника. У міфі сходяться минуле з сучасним і визначається майбутнє. Але, на жаль, українським суспільством міф сприймається не належно. Суспільна свідомість українців характеризується як хаотична, складна і слабко структурована. З різних боків на свідомість суспільства впливають численні ідеї, міфи, стереотипи. Це можуть бути і реалістичні події, але ж частіше за все, міф – це інша реальність, часто створена ПР-технологами. Гарний міф повинен відповідати віянням часу, бути актуальним. Міф управляє людиною, створює для неї особливу міфологічну реальність. Тобто міф – це та реальність, у яку людина хоче вірити.

На мою думку, будь-яка політика не можлива без використання міфотворчості. Адже, міф – це можливість людини відмежувати себе від жорстокого світу, від об’єктивної реальності. Це спосіб маніпулювання собою, оточуючими, вчинками людей. До того ж, міфологія у деякому сенсі єднає нас з минулим – зі світом міфів, легенд, казок наших пращурів.