 |
|
ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМИ ВСИНОВЛЕННЯ ЗА ДОПОМОГОЮ СОЦІАЛЬНОЇ РЕКЛАМИ
Фіктивне всиновлення є головною проблемою розладу в суспільстві. Багато родин беруть дитину до сім’ї через фінансову підтримку держави, незважаючи на психологічний аспект виховання малюка. Соціальна реклама та подібні соціальні проекти з теми всиновлення є одним з аспектів вирішення даної суспільної проблеми, намагається привернути увагу спільноти, тих людей, що всиновили або планують всиновити малюка, маючі на меті подарувати дитині дім, а не скористуватися важким становищем сироти. Цим пояснюється актуальність обраної теми.
Метою нашого дослідження є дослідити засоби заохочення всиновлення дітей в сучасному українському суспільстві.
У зв’язку з чим ми вирішуємо наступні завдання:
1) Розглянути проблеми всиновлення дітей в Україні;
2) З'ясувати стан сучасної соціальної реклами, яка піднімає проблему прийомної сім’ї;
3) Зробити огляд існуючих проектів із зазначеної теми;
4) Запропонувати власний приклад вирішення проблеми прийомної сім’ї за допомогою соціальної реклами.
Об’єктом нашого дослідження виступила соціальна сучасна реклама в Україні із проблем всиновлення дітей.
Предметом – засоби емоційного і заохочувального впливу на цільову аудиторію за допомогою соціальної реклами.
Закон України „Про рекламу” говорить, що соціальна реклама - це інформація будь-якого виду, розповсюджена в будь-якій формі, яка спрямована на досягнення суспільно корисних цілей, популяризацію загальнолюдських цінностей і розповсюдження якої не має на меті отримання прибутку [7].
Соціальна реклама - це засоби впливу на громадськість для досягнення певних некомерційних цілей. Власне, ми не погоджуємось з тим, що соціальна реклама спрямована на популяризацію загальнолюдських цінностей. При створенні або оцінці соціальної реклами необхідно зважати на регіон, на який вона напрямлена, конкретний історичний момент і цільову аудиторію. Тобто за структурою соціальна реклама абсолютно не відрізняється від комерційної.
„Соціальна реклама” використовується тільки в країнах СНД. В США та Європі для позначення такого типу реклами використовують терміни public service advertising або public service annoncement (PSA). Тому, зазвичай, соціальну рекламу визначають як рекламу, що присвячена суспільним інтересам. Темами таких реклам є вплив на суспільну думку з приводу охорони здоров’я, соціального захисту населення, захисту прав людини, охорони навколишнього середовища, профілактики правопорушень, безпеки населення та інших соціально важливих питань. Можна підсумувати, що основною метою соціальної реклами є змінити ставлення суспільства до певної проблеми, а в довготривалій перспективі – сформувати нові соціальні цінності. Важливою є освітня функція соціальної реклами.
О. Курбан відзначає, що країни з розвинутими демократіями чітко розуміють, для чого слугує та як може бути використана соціальна реклама в тих або інших сегментах соціально-політичного та економічного життя суспільства. В цей же час в Україні, за всієї очевидної необхідності, широко використовувати соціальну рекламу поки що немає серйозного замовника. Потенційними рекламодавцями, на думку автора, так само, як і на Заході, можуть бути громадські організації, професійні об’єднання, державні структури.
Проаналізувавши проблему, автор робить висновки, які поки що не є втішними з точки зору переходу до практики масового використання соціальної реклами в Україні.
Так, О. Курбан відзначає, що наразі головним замовником і рекламодавцем в Україні є переважно держава. Не може поки що наш вітчизняний товаровиробник дозволити собі витрачати гроші без прямої комерційної вигоди [5].
Серед праць зарубіжних маркетологів питання соціальної реклами порушуються лише окремими авторами. Так, в фундаментальному дослідженні У. Уеллса, Дж. Бернета, С.Моріарті "Реклама: принципи і практика" соціальній рекламі присвячено менше однієї сторінки. Зокрема, зазначається, що соціальна реклама потребує більш емоційного і гострого стилю. В якості соціальної реклами автори розглядають рекламу для невеликих некомерційний груп і фірм та підкреслюють, що ця реклама виготовляється безкоштовно або за дуже невеличку плату. При цьому зазначається, що ідеї соціальної реклами часто набували популярності і більшого впливу. Автори також наводять приклад реклами боротьби із палінням, ідеї якої несподівано виявилися надзвичайно потужними з точки зору соціального і емоційного впливу.
Привабливість для рекламних агенцій соціальної реклами полягає у тому, що вона надає їм максимальну свободу творчості [8].
На сьогодні, соціальна реклама в Україні тільки починає розвиватися. За певними даними вона становить менше 1% від рекламного ринку України (960 тис. доларів по відношенню до загального об’єму в 96 млн. доларів США в 2002 році). Для порівняння в США в 2001 році комерційне телебачення надало послуг у вигляді соціальної реклами на суму 9,9 млрд. доларів США (із них 6,6 млрд. – втрачені прибутки, якщо порівняти із розміщенням комерційної реклами, а 3,3 млрд. – пожертви інших організацій). В Росії на соціальну рекламу в 2002 році було витрачено приблизно 20 млн. доларів США при об’ємі рекламного ринку в 2 млрд. доларів США.
Соціальна реклама необхідна в Україні. Вона сприяє вирішенню суспільних проблем, соціальній підтримці населення, підвищує рівень культури та моральності суспільства, а також сприяє побудові громадянського суспільства. Окрім того, розумні люди знають, а історія це підтверджує, що хороші ідеї потребують реклами значно більше ніж погані.
Єндржиєвська Т.О. у своїй роботі „Соціальна реклама в Україні” спрямовує рекламу на тих людей, хто ще або не встиг зробити фатального кроку, або зробив його поки на свідомому рівні. Така реклама:
· створює атмосферу, моду - наприклад, палити не модно, а займатися спортом сучасно (зараз модно всиновлювати дітей, пропагувати здоровий спосіб життя, мати свою позицію тощо);
· застерігає;
· спонукає замислитися, зупинитися, не робити чогось, що є шкідливим для здоров'я та суспільства;
· попереджає про можливі негативні наслідки скоєння чогось поганого з погляду суспільства чи охорони здоров'я [2].
Наша робота розрахована на визначення такої актуальної проблеми у суспільстві, як прийомна сім’я.
Тільки сім’я здатна забезпечити задоволення основних потреб дитини, надавати стимули для її подальшого розвитку, створювати стабільну атмосферу. Якщо не існує можливості для дитини жити з рідними батьками, найкраща альтернатива – усиновлення/удочірення, прийомна сім’я, дитячий будинок сімейного типу [6].
Програма „Родина для дитини” розпочала роботу в жовтні 2004 року з метою створення комплексної системи сімейних форм виховання для дітей, позбавлених сімейної опіки, та дітей, для яких існує ризик втрати сім’ї. Невід’ємною частиною програми є підтримка дітей та сімей, яких торкнулась проблема ВІЛ/СНІДу.
Програма „Родина для дитини” працює в семи територіях п’яти областей України: Дніпропетровської (м. Дніпропетровськ і Новомосковський район), Київської (Броварський район), Черкаської (м. Умань та Уманський район), Донецької (м. Горлівка) та Одеської (Білгород-Дністровській район).
Робота Програми „Родина для дитини” спрямована на розвиток послуг у трьох сферах, а саме: збереження родини, національне усиновлення, розширення альтернативних сімейних форм виховання – прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу [8].
Відповідно до пункту 2 Положення про прийомну сім'ю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2002 р. № 565 прийомна сім'я – сім'я або окрема особа, яка не перебуває у шлюбі, що добровільно за плату взяла на виховання та спільне проживання на власну житлову площу від одного до чотирьох дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування [3].
За результатами досліджень, проведених за технічної підтримки Програми „Родина для дитини” спільно з Міністерством України у справах сім’ї, молоді та спорту в науковій роботі подано результати соціологічних опитувань з даної проблеми.
Існують три основних мотиви, які впливають на прийняття рішення про усиновлення: у першу чергу – це єдина можливість родини мати дітей (61%усіх опитаних), по-друге – це прояв гуманізму, бажання допомогти дитині (44%), у тому числі й за велінням Бога і покликанням душі (14%).
Під час проведення дослідження батьки-усиновителі мали визначитися з проблемами, які на сьогодні існують у дітей. Дві третини (66%) сімей відзначили, що у сім’ї все гаразд. Родини, в яких існують проблеми, найбільш турбує стан здоров’я усиновлених дітей (17%) та показники їхньої успішності у школі (13%). Невеликий відсоток дітей мають проблеми у спілкуванні: з ровесниками (друзями) – 9%, з батьками-усиновителями – 4%, з іншими дорослими – 4%. Є діти які ще не звикли до нової сім’ї, що визнає 3% опитаних усиновителів.
Кожна четверта сім’я звертається по допомогу до лікарів (29%), що пов’язано не стільки з питаннями виховання, а в першу чергу з проблемами розвитку і здоров’я дитини. П’ята частина усиновителів поради щодо виховання дітей отримує від соціальних працівників (18%) або ж від власних батьків (20%). Допомагають батькам учителі навчальних закладів, які відвідують діти, – 16%, близькі друзі – 14%, а також родичі (бабусі, дідусі, тітки, дядьки) – 9%. Невелика частина усиновителів – 5% – отримує допомогу від інспекторів з охорони дитинства [8].
Проблема прийомної сім’ї полягає у визначенні орієнтовно основних проблемних питань: адаптація дитини до умов сімейного життя;
· здоров’я;
· контакт з біологічними батьками, родичами;
· освіта та навчання;
· особливості характеру;
· соціальні проблеми;
· фізичний розвиток;
· юридичні питання тощо.
Прийомні батьки є законними представниками інтересів дитини і при влаштуванні прийомної дитини в сім’ю саме батьки беруть на себе основні обов’язки щодо виховання, розвитку, забезпечення дитини. Соціальний супровід виступає не як заміна піклування про прийомну дитину, а як організація соціальної підтримки та допомоги прийомним батькам у розв’язанні тих питань, які вони самостійно не можуть ефективно виконати.
Саме на досягнення такої мети має бути спрямована робота з прийомною сім’єю. Стратегічним напрямком соціального супроводу має стати визначення перспектив подальшого влаштування дитини після досягнення нею повноліття – працевлаштування, забезпечення житлом, продовження освіти. Саме ці проблеми мають вирішуватися батьками та соціальними працівниками протягом всього періоду проживання дитини у сім’ї [4].
У зв’язку з тим, що соціальна реклама по собі в Україні тільки почала розвиватися, говорити про те, що вона інтенсивно займається одною суспільною проблемою, не можна. Як вже зазначалося в нашій роботі, існує програма „Родина для дитини” (система сімейних форм виховання для дітей, позбавлених сімейної опіки, та дітей, для яких існує ризик втрати сім’ї). 16 квітня 2012 року на телеканалі Інтер стартувало соціальне реаліті-шоу "Серце підкаже..." про дітей-сиріт, які обиратимуть собі сім'ї. Проект розроблено за власною ідеєю каналу. У проекті 10 вихованців дитячих будинків - діти 7-13 років - обирають собі батьків. Канал надасть сиротам можливість провести певний час у прийомних родинах, після чого вони самі мають вирішити, в яких сім'ях захочуть залишитися.
Останнім часом в Україні проводилося декілька рекламних акцій соціального спрямування. Акції „Кохаймося!”, „Стоп расизм!” та інші проекти, ініційовані владою, викликали в українському суспільстві жвавий інтерес. Ці акції обговорювалися, вони, можливо, викликали незгоду, насмішку або роздратування, втім, у жодному разі не пройшли непоміченими. Яким був їх суспільний ефект і чи досягли вони поставленої мети – сказати важко, адже постмаркетингових досліджень не проводилося.
Створення прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу для влаштування в них дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування пропагується не лише на державному рівні, а й численними благодійними фондами, громадськими організаціями й інтернет-проектами: всеукраїнський портал національного усиновлення „Сирітству — ні!”, інтернет-проект „Детдом.інфо”, інтернет-проект „Наша Кроха”, БФ „Щаслива дитина”, тощо.
Особливий внесок у цьому процесі відіграла діяльність Представництва благодійної організації „Надія і житло для дітей” в Україні. В рамках проекту розвитку сімейних форм виховання Представництво створило і розвинуло 65 дитячих будинків сімейного типу у 13 регіонах України. Понад 750 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, отримали не лише затишну домівку, а й люблячих батьків, підтримку близьких їм людей і впевненість у майбутньому. Підтримка, окрім матеріального забезпечення, передбачала підготовку батьків-вихователів до виконання своїх обов'язків, розвиток їх батьківських навичок, створення умов для повноцінного розвитку дітей, повернення дітей до біологічних родин, навчання соціальних працівників здійснювати супровід створених сімейних будинків [1].
У 2011 році в Україні 2108 дітей було усиновлено українськими громадянами і 969 дітей – іноземними. Ще 1388 дітей 2010 року було влаштовано в прийомні сім'ї та дитячі будинки сімейного типу.
Найактивніше в 2006-2011 роках розвивалися прийомні сім'ї та дитячі будинки сімейного типу в Харківській, Чернівецькій, Тернопільській, Кіровоградській, Сумській та Черкаській областях.
Найгірші показники щодо розвитку прийомних сімей та дитбудинків сімейного типу, на жаль, є в Києві, а також в Одеській, Луганській, Запорізькій та Миколаївській областях.
У творчій роботі під гаслом „Прийомна сім’я – спроба стати щасливими” ми просимо допомоги у всіх небайдужих громадян нашої держави. Проблема соціального сирітства вимагає комплексного рішення. Тому відеоролик спрямований на небайдужих людей, які мають можливість всиновити дитину з притулку або школи-інтернату. У ньому звертаються до емоцій, показане життя та бажання дитини мати родину.
В наш час дуже багато людей всиновлюють дітей заради матеріальної підтримки держави, не зважаючи на необхідність приділяти дитині увагу, буди справжніми батьками. Серед 10 дітей-сиріт, віком 7-13 років, 2-3є дітей потрапляють до сімей, де їх експлуатують, а з досягненням повноліття, відмовляються. Мета творчого проекту „Прийомна сім’я” - апелювати до почуттів, спонукає замислитися, звертається до свідомості та відповідальності всіх тих, хто бере дитину до нової родини.
Логотип має зображення відбитку двох долонь: один кольоровий, а всередині неї розташований дитячій відбиток, а інший чорний. Відвертатися від такої проблеми не можна, потрібно подарувати новий шанс малюку, зробити своє життя яскравим, не залишати цю проблему не вирішеною. Діти потребують підтримки. Їм потрібно знати, що є люди, які в змозі їм допомогти.
Система державної опіки в Україні створювалася за умов старої політичної системи. В її основу були закладені ідеї колективного виховання дітей. Відповідно, Україна успадкувала систему великих інтернатних закладів, де діти позбавлені індивідуальної опіки. Водночас прийомні сім’ї як форма державного виховання має глибокі історичні корені в Україні, які частково були загублені у період повної інституціалізації.
Динамічний розвиток прийомних сімей в Україні – складний, поступовий процес, який потребує відповідного науково-методичного забезпечення. З одного боку, необхідне подальше вдосконалення технології створення прийомних сімей: від процесу пошуку потенційних прийомних батьків до прийняття рішення про передачу дитини на виховання.
Основною метою соціальної реклами є зміна ставлення суспільства до певної проблеми, а в довготривалій перспективі - формування нових соціальних цінностей. Важливою є також і освітня функція соціальної реклами.
Соціальна реклама представляє громадські й державні інтереси та направлена на досягнення благодійних цілей. Соціальна реклама може і повинна розглядатися як один з методів соціальних служб. У зв'язку з цим, вже зараз багато установ звертаються до цього виду, розуміючи її актуальність.
Соціальна реклама орієнтована на боротьбу із негативними і пропаганду позитивних для суспільства явищ і розміщується у засобах масової інформації на безоплатній основі.
Соціальна реклама є інструментом впливу на суспільство, у зв’язку з чим особливо актуальними постають питання етики і відповідальності її замовників, виконавців та навіть розповсюджувачів.
Література
1. Прийомна сім’я. – Вікіпедія – вільна енциклопедія. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki 2. Єндржиєвська Т. О., Чаплінський Ю. Б. Соціальна реклама в Україні. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://intkonf.org/endrzhievska-to-chaplinskiy-yub-sotsialna-reklama-v-ukrayini. 3. Закон України „Про затвердження положення про прийомну сім’ю”. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/565-2002-%D0%BF.4. Капська А. Й., Безпалько О. В. Соціальна педагогіка. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// ebooktime.net/ book_156.html. 5. Курбан О. Соціальна реклама: держзамовлення, ринок маркетингових комунікацій чи сфера громадянської відповідальності суспільства? / О. Курбан. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.dt.ua/3000/3050/56513/. 6. Прийомна сім’я: методика створення і соціального супроводу: Науково-методичний посібник / Г. М. Бевз, В. О. Кузьмінський, О. І. Нескучаєва та ін. – К. : Центр стратегічної підтримки, 2003. – 92 с. 7. Про рекламу : Закон України // Відомості Верховної ради України. — 1996. — № 39. — С. 18—21. 8. Уэллс У. Реклама: принципы и практика / Уэллс У., Бернет Дж., Мориарти. – СПб.: ЗАО "Издательство "Питер", 1999. – 736 с. 9. ХолтІнтернешенл Чілдренс Сервісез. – Усиновлення: реалії та тенденції. Результати соціологічних досліджень. За результатами опитування сімей-усиновителів в Україні (частина 1). За результатами соціологічного дослідження „Вивчення громадської думки щодо реалізації права дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, на сімейне виховання” (частина 2). – К.: „Фенікс”, 2008 – 160 с.