Главная | Обратная связь

В ІНФОРМАЦІЙНОМУ ПРОСТОРІ УКРАЇНИ

 

Дотримання принципів політичної комунікації – основа демократичного суспільства. Наша ж держава зараз перебуває не на найвищому рівні свого розвитку якраз через аморфність сталих орієнтирів. Тому дослідження у цій сфері потрібні та перспективні.

Політичну комунікацію досліджували Габріель Алмонд „Порівняльні політичні системи”, Девід Істон у працях „Політична система”, „Концептуальна структура для системного аналізу”, „Системний аналіз політичного життя”, Герд Штромайєр „Політика та мас-медіа”, Діана Дуцик (в Україні) „Політична журналістика” та інші. Усі перелічені дослідження не дають чіткого уявлення про політичну комунікацію як систему з урахуванням реалій політичного життя на теренах України.

Новизна нашої роботи полягає у тому, що ми не лише досліджуємо ці надзвичайно важливі фактори, а й пропонуємо введення в основний перелік ще одного (не додаткового, а обов’язкового) принципа.

Метою роботи передбачено визначити принципи політичної комунікації як системи у розвитку людства та з’ясувати їх оптимальну реалізацію у ток-шоу „Велика політика” на телеканалі „Інтер”. Мета роботи передбачає розв’язання таких завдань:

1. Визначити принципи політичної комунікації та розмежувати їх за суб’єктами.

2. Запропонувати введення нового принципа.

3. Проаналізувати реалізацію принципів політичної комунікації на основі ток-шоу „Велика політика”.

Об’єкт нашого дослідження – принципи політичної комунікації в інформаційному просторі. Предмет нашого дослідження – ток-шоу „Велика політика”.

Визначення принципів політичної комунікації полягає у формуванні політичної поведінки та свідомості людини відповідно до цілей і завдань політичної системи. Ефективність політичної комунікації визначається передовсім оцінками рівня інформаційно-правового забезпечення законодавчої бази суспільства, стану інституціональних зв’язків вищих органів державної влади та управління, розвитку політичної системи та громадянського суспільства. Ці напрями оцінювання співвідносяться з основними принципами політичної комунікації [5; 146].

Якщо для парламенту в узагальненому плані основу політичної комунікації складає законотворча діяльність, котра, приміром, може конкретизуватися за галузями права в залежності від мети дослідника, то для ЗМК не існує формалізованих індексів оцінки, оскільки класифікатори якісно-кількісного оцінювання багато в чому обумовлюються наявністю чи відсутністю конкретних тематично споріднених носіїв інформації. Проте принципи ефективної політичної комунікації будуються на основі взаємодії суб’єктів цієї комунікації. Є три основні суб’єкти політичної комунікації.

Перший – інституціональні, якими є глава держави, парламент, уряд, судова гілка влади, політичні партії, органи місцевого самоврядування та ін. Другий – соціальні, себто індивіди та різні соціальні спільноти: соціально-класові, етнічні, демографічні, професійні тощо. Третій – функціональні, якими виступають передовсім засоби масової комунікації. Дуалізм цієї категорії в системі політичної комунікації полягає у суб’єктності ЗМК в частині створення власної інформації, з одного боку, та системності як засобу передачі інформації – з другого.

Політична діяльність у стилі узгодження інтересів суб’єктів політичної комунікації будується на таких принципах: толерантності – терпимому ставленні до інтересів і позицій інших сторін при загальній незгоді з ними; плюралізму – визнанні правомірності й прийнятності існування та здійснення будь-яких інтересів та цілей, що не суперечать правам людини; компромісу – готовності поступитися у чомусь заради досягнення згоди з контрагентом, взаємної прийнятності намірів; консенсусу – згоди у головному при збереженні розбіжностей у другорядних питаннях, взаємних поступок [6].

На основі цього ми можемо підтвердити сформульовані принципи політичної комунікації. По-перше, пріоритетність якocтей i цiннocтeй культypи (iєpapxiя); по-друге, piвнi пpaва yсix гpoмaдян на отpимaння iнфopмaцiї (інформаційна дeмокpaтiя); по-третє, нaближeнiсть до культypи нaцiї, eтнocу, кoнфeciї, клacy тощo (iдeнтичнicть); по-четверте, ypахyвання мopaльнo-eтичниx ноpм (мopаль).

Отже, хapактep пoлiтичнoї кoмyнiкaції в сyспiльcтвi, piвeнь її poзвиткy визнaчaютьcя piвнeм зaгальнoї та пoлiтичнoї культypи сyспiльcтвa, oпocepeдкoвyютьcя їx цiннocтями, нормами й засадами побудови політичної взаємодії. Пoлiтичнa кoмyнiкaцiя як зaciб iснyвання й передaвaння пoлiтичнoї культypи cама визначaє принципи свого функціонування, але в ідеалі має дотримуватися чотирьох основних: толерантності, плюралізму, компромісу та консенсусу.

Оскільки ми адаптуємо політичну комунікацію до ЗМК, то одним із додаткових та базових принципів саме у сфері журналістики повинен бути лудологічний (розважально-ігровий).

Політична комунікація реалізується щодня. Найвища ланка, себто політики (джерело інформації, комуніканти) здійснюють свої функції у Верховній Раді, Парламенті, політичних партіях. Каналом інформації виступають усі ЗМІ (телебачення, радіо, преса, Інтернет). Третьою ланкою, яка сприймає інформацію (реципієнт, комунікат), є громадськість.

Аналізуючи інформаційний простір України в загальному можна сказати, принципів політичної комунікації в українському медіапросторі практично не дотримується жодна з досліджуваних ланок. Це, ймовірно, пережитки соціалістичного суспільства.

Варіант можливого консенсусу розглянемо на прикладі проекту „Велика політика”. Він передбачає створення популярної телевізійної програми для обговорення найбільш актуальних суспільно-політичних проблем України. Жанр програми – ток-шоу.

Підготовка та проведення випусків ток-шоу здійснюється на основі такої схеми: а) обговорення поточних подій; б) спеціальні/тематичні випуски. Ток-шоу проходить в прямому ефірі і передбачає такі категорії учасників: а) ведучий програми Євгеній Кисельов; б) 10 основних учасників програми (гості з числа уряду та парламенту, керівники різних відомств; відомі публічні особистості); в) спеціально запрошені гості (експерти у різних галузях); г) аудиторія (до 100 осіб). Також, при необхідності, участь в програмі беруть зарубіжні або вітчизняні гості, які перебувають в інших країнах світу чи регіонах України.

Отож, як ми бачимо, в проекті беруть участь усі три ланки політичної комунікації: влада або комунікант, журналісти і власне ток-шоу як канал і глядацька аудиторія як сприймач.

Цікаву ситуацію можна спостерігати щодо дотримання принципів політичної комунікації. У перших номерах телепередачі дуже часто політики і журналісти перебивали один одного, не давали до кінця висловити думку. Тобто принцип толерантності між різними ланками суспільства не збережено. Зараз ведучий ток-шоу намагається контролювати цей процес. Проте, коли ситуація досягає піку, ведучому важко втримати ситуацію і вона виходить з-під контролю. Також принцип толерантності не завжди існує між членами громадськості. Це можна прослідкувати у коментарях на веб-сайті „Великої політики”. Так званий „зворотній зв’язок”. Проте, у стосунках між громадянами не дотримується і принцип плюралізму. Діє правило „Єдино правильна моя думка”. Найбільшої зневаги цим принципом було досягнуто між представниками найвищої ланки політичної комунікації – членами Верховної Ради України 27 квітня 2010 року. Депутати від БЮТ закидали президіум ВР яйцями. Володимира Литвина, який продовжував засідання під звуки сигналізації і димові шашки, прикривали парасольками. Депутати продовжували працювати в пов’язках. Депутати БЮТ і НУ-НС позаливали гнізда для карток голосування клеєм. Як повідомив у одному з випусків ток-шоу Володимир Литвин, безлад у ВР обійдеться у 1 мільйон гривень.

Дії 27 квітня у ВР в іноземній пресі дістали назву „Шоу століття”. Події транслювалися по телеканалах у багатьох країнах світу. „Парламентські баталії” звели нанівець усі принципи політичної комунікації: толерантність, плюралізм, компроміс, консенсус. Ніякої культури нації, ніяких морально-етичних норм, ніякої поваги до прав громадян. В ефірі „Великої політики” від 30 квітня 2010 року Володимир Комаровський, лікар за професією та представник громадськості, заявив, що в нашій країні не можна знайти спільну мову з п’яти питань: національного, релігійного, мовного, кому з ким дружити та в ставленні до історії. І справді, у вищих владних структурах весь час конфліктують саме з цих питань. Отож, проаналізувавши останні події в Україні та їхнє висвітлення в телепередачі „Велика політика” ми можемо зробити висновок, що ні один з принципів політики в політичній комунікації України не дотримано.

Проте на перший план виходить втілення розважально-ігрового принципу. Оскільки усі дії, що ми спостерігаємо в ток-шоу спрямовані на привернення уваги. Проект на кожен випуск бере одну із найрезонансніших тем і подає її під таким кутом зору, щоб показати не просто конфліктну ситуацію, а максимально привернути увагу. До того ж, ток-шоу проходить за чітко заданим планом, що нагадує своєрідний ритуал, свого роду гру. У деяких випусках роблять певні епізоди (на кшталт презентації „Femen”) задля більшого привернення уваги. Це пояснюються і сприйняттям аудиторії, яка краще сприймає інформацію, завуальовану під маскою розважальної. Спрацьовує один із принципів журналістики – інфотеймент. Таким чином, аудиторія, як дві тисячі років тому, прагне „хліба та видовищ”, себто втілюється лудологічний принцип, особливо у сфері політичної комунікації.

Отже, проаналізувавши політичну комунікацію у проекті „Велика політика”, ми можемо зробити висновок, що принципи політичної комунікації порушені на двох рівнях: а) між джерелом інформації та інформаційним каналом; б) між інформаційним каналом та аудиторією. Вони втілюються лише частково, а на перший план виходить лудологічний принцип, який диктує подання інформації та спотворення базових принципів.

Література

1. Гетьман М. Ф., Михайлин І. Л. Сучасний словник літератури і журналістики [текст] / М. Ф. Гетьман, І. Л. Михайлин. – Х. : Прапор, 2009. – 384 с. 2. Горлач М. І.Політологія : наука про політику: підручник [текст] / М. І. Горлач, В. Г. Кремень, М-во освіти і науки України. – К. : Цул, 2009. – 838 с. 3. Дуцик Д. Політична журналістика [текст] / Д. Дуцик – К. : Вид. дім „Києво-Могилянська акад.”, 2005. – 138 с. 4. Журналистика в мире политики: исследоват. подходы и практика участия [текст] / С. Г. Корносенко. – СПБ. : Изд-во Михайлова В. А., 2004. – 446 с. 5. Ирхин Ю. В., Зотов В. Д., Зотова Л. В. Политология: учебник [текст] / Ю. В. Ирхин, В. Д. Зотов, Л. В. Зотова. – М. : Юристь, 2002. – 511 с. 6. Казакова Т. В.Лекція № 5. Поняття про комунікацію [електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу : www.philology.univer.kharkov.ua/katedros/prof_sites/kazakova/kazakova.html/ 7. Сучасна українська політика. Аналітичні доповіді Інституту політичних та етнонаціональних досліджень ім.. І. Ф. Кураса НАН України [текст]. – К.: ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України, 2009. – 448 с. 8. Штромайєр Г. Політика і мас-медіа [текст] / Пер. з нім. А. Орган. – К. : Вид. дім „Києво-Могилянська академія”, 2008. – 303 с.9. Яковець А. Телевізійна журналістика [текст] / А. Яковець. – К. : Вид. дім „Києво-Могилянська акад.”, 2007. – 240 с.