 |
|
КАТЕГОРІЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОСТІ ЯК УМОВА ЕФЕКТИВНОГО ЗДІЙСНЕННЯ АВТОРСЬКОГО РЕДАГУВАННЯ
Категорія інтелектуальності в сучасному комунікативному середовищі представлена як своєрідний тренд, котрий забезпечує не лише успіх просування певних товарів та ідей, а й своєрідним чином формує соціокультурний простір буття сучасної людини. Професія редактора як одного з суб’єктів медіапроцесу останнім часом також кардинально трансформувала свою професіограму, адаптуючись до нових вимог, пов’язаних із стрімким розвитком інформаційно-комунікативних технологій. На думку Н. Зелінської, „рафінований професіоналізм, багатоаспектність (якщо не універсальність) діяльності й яскраво виявлена творча орієнтація редактора-фахівця... – усе це риси, що дозволяють говорити про формування принципово нової моделі редактора” [1, с. 1]. До перерахованих професійних якостей усе частіше зараховують категорію інтелектуальності як обов’язкову складову професійної діяльності сучасного редактора.
Коли мова йде про авторське редагування, тобто індивідуальний творчий процес удосконалення автором власного твору, підходи до розуміння цієї категорії та професійної якості значно розширюються. Розкриття сутності цих підходів визначає актуальність порушеної теми нашого дослідження.
Метастудії – розкрити природу інтелектуальності як професійної якості та філософської категорії у творчій майстерні сучасного саморедактора. Для досягнення зазначеної мети поставлено такі завдання:
· узагальнити наукові підходи інтерпретації поняття інтелектуальності у вимірах психолого-філософських та соціально-гуманітарних наук;
· розкрити значення інтелектуальності як необхідної умови здійснення процесів авторського редагування.
Джерельною базою нашого дослідження стали наукові праці В. Галич [2], А. Дроздової [3], присвячені проблемі саморедагування як унікальної творчої діяльності; студії В. Карпенка [4], котрі розкривають психологічні аспекти редакторської майстерності; електронні ресурси про сучасний розвиток інтелектуальних видаництв [5].
Слова інтелект й інтелектуальність часто зустрічаються як на сторінках книг і журналів, так і в розмовній мові, при чому зміст, який вкладають у ці поняття буває різним. У психолого-філософській літературі інтелект трактується як „відносно стійка структура розумових здібностей індивіда, що виявляється в ефективності індивідуального підходу до ситуації, яка вимагає пізнавальної та евристичної активності” [6, с. 56]; інтелектуальна людина як така, що „правильно оцінює, розуміє та мислить, і завдяки своєму здоровому глузду та ініціативності може ефективно адаптуватися в актуальних соціальних умовах” [6, с. 58]; інтелігебельний (лат. intelligibilis – пізнаваний, мислимий) – той, що осягається тільки розумом, мисленням [7, с. 241].
Свого часу відомий американський учений Д. Векслер, який у 1939 році створив першу школу інтелекту для дорослих, інтрепретував інтелектуальність як глобальну здатність розумно діяти, раціонально мислити та вміти зарадити собі в будь-яких життєвих обставинах [6, с. 49]. Проте було б серйозним перебільшенням стверджувати, що серед учених існує одностайність думок щодо сутності інтелекту. В. Дружинін узагальнює погляди науковців щодо розуміннякатегорії інтелектуальності як:
· узагальненої здатності до навчання;
· індивідуальної здібності до абстрактного мислення;
· якості, що забезпечує ефективність адаптації особистості в складних або непередбачуваних життєвих умовах;
· категорія, що має кількісно-якісні показники й може вимірюватися за допомогою спеціальних тестів [6, с. 48-59].
На переконання В. Галич, А. Дроздової, авторське редагування текстів є складним і багатогранним творчим процесом, що відтворює етапи роботи письменника над власними творами: від задуму, через проміжні чорнові варіанти – до завершеного тексту [2, с. 798; 3, с. 106]. Цей процес безпосередньо пов’язаний з типом мислення автора, котре, у свою чергу, є умовою розвитку та накопиченння системи знань. Взаємодія психофізичних й інтелектуальних зусиль творчої особистості взаємопов’язані: реалізація задуму майбутнього твору становить творчий процес, що таїть у собі нез’ясовні моменти раптового осяяння, багаторазове обдумування плану майбутнього твору, виснажливу роботу зі збирання та систематизації різноманітних фактів, пошук виразних лексичних засобів, розгляд можливих варіантів композиційної побудови задуманого твору, ретельну редакторську обробку вже готового тексту тощо. При цьому, характер тієї чи іншої стадії саморедагування багато в чому залежить від індивідуальної інтелектуальної активності митця, котра реалізується у формах та способах мислення, є показником сформованості відповідного рівня професійної підготовки, нарешті, певним концепційним орієнтиром вирішення саморедакторських творчих завдань, що стоять перед автором [4].
З точки зору психології авторської діяльності, інтелектуальність передбачає здатність автора адекватно оцінювати власні психологічні особливості: темперамент, характер, емоційно-вольову сферу тощо.
Умови співпраці автора й редактора також потребують від першого відповідної інтелектуальної активності. Часто автори після процесів саморедагування (як правило, на жаль, поверхових) повністю впевнені в ідеальності проведеної роботи. Добре, коли так і виходить. Проте, нерідко, редактор як перший читач і критик авторського тексту бачить те, що митець не в змозі з певних причин побачити та адекватно оцінити. Тут слід говорити про необхідність інтелектуальності як умови ефективної соціально-психологічної адаптації автора до співпраці з редактором. Цей процес буде триматися не тільки на робочих моментах, а й за умови досягнення психологічного консенсусу: на перший план між суб’єктами редакційно-видавничого процесу повинна стати віддача своїй роботі, розуміння та довіра між автором та редактором, злагодженість дій.
Прикметно, що наразі в медіапросторі виникають так звані інтелектуальні видавництва. На переконання Б. Дубіна, це видавництва, які тиражують продукцію інтелектуальних кіл, груп і рухів, якщо такі в суспільстві є [7]. Готуючи до виходу у світ продукцію інтелектуального змісту, працівники видавництв і себе зараховують до інтелектуальних кіл країни. Характер підготовки видань і рівень співпраці автора й редактора в інтелектуальних видавництвах ще мало вивчені, але вже зараз можна твердити, що їх профісійний рівень треба аналізувати й оцінювати за новими критеріями.
Таким чином, поняття інтелектуальності сьогодні набуває широкої медіагеографії, що сформувалася на філософсько-психологічному підгрунті. Нові типи видавництв і увага до творчості автора як саморедактора потребують інтелектуальності як необхідної умови здійснення складного процесу саморедагування та одночасно вдалої адаптації у видавничо-редакторській галузі.
Перспектива подальших розробок полягає в більш глибокому вивченні категорії інтелектуальності, зокрема, її психічних та професійних аспектах.
Література
1. Зелінська Н. Сучасний редактор : проблеми професійного вишколу [Електронний ресурс] / Н. Зелінська // Наук. зап. Ін-ту журналістики. – Т. 7. – Режим доступу: http://journlib.univ.kiev.ua. – Назва з екрана. – Дата звернення: 10.07.2012. 2. Галич В. Олесь Гончар – журналіст, публіцист, редактор: еволюція творчої майс-терності : монографія / В.М. Галич. – К. : Наукова думка, 2004. – 816 с. 3. Дроздова А. В. Психологічні закони авторського редагування художнього тексту / А. В. Дроздова // Вісн. Київ. міжнар. ун-ту. Сер. „Соціальні комунікації, журналістика, медіа критика, кінотелемистецтво” / гол. ред. О. М. Холод. – К., 2010. – Вип. 9. – С. 105–112. 4. Карпенко В. Творчість і психіка / В. Карпенко // Наук. зап. Ін-ту журналістики. – Т.19. – Режим доступу: http://journlib.univ.kiev.ua. – Назва з екрана. – Дата звернення: 10.07.2012. 5. Интеллектуальные издательства в России и в мире: круглый стол [Электр.ресурс]. – Режим доступа: magazines.russ.ru. – Назва з екрана. – Дата звернення: 10.07.2012. 6. Дружинин В. Н. Психология общих способностей / В. Н. Дружинин. – СПб. : Питер, 2000. – 368 с. 7. Філософія: мислителі, ідеї, концепції / В. Г. Кремень, В. В. Ільїн. – К. : Книга, 2005. – 528 с.