 |
|
КОНЦЕПЦІЯ СТВОРЕННЯ ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ВИДАННЯ ПРО АВТОРСЬКЕ РЕДАГУВАННЯ
Український видавничий ринок рясніє безліччю періодичних видань і книг різної тематики, структури й цільового призначення. Серед них окремо представлені численні фахові видання, призначені для працівників конкретних професій. Але в галузі „Соціальні комунікації”, попри наявність загальновідомих видань журнального типу, зокрема таких, як „Журналіст України” або „Журналіст”, відсутні видання про авторське редагування – необхідний процес удосконалення автором власного твору, що має свою унікальну природу, структуру та соціально-психологічні умови функціонування. Необхідність розробки такого видання на високопрофесійному рівні, визначення його типу, цільової аудиторії, жанрово-тематичного наповнення зумовлюють актуальність порушеної теми дослідження.
Мета нашої розвідки – сформувати концепцію створення всеукраїнського видання про авторське редагування – реалізується в таких завданнях:
– узагальнити наукові підходи щодо розуміння терміну „концепція видання”;
– визначити аудиторію, інтереси якої пов’язані з текстотворчими процесами удосконалення медіатекстів;
– представити проблемно-тематичне та жанрово-композиційне наповнення видання про авторське редагування;
– обґрунтувати його роль і практичну цінність для сучасного науково-освітнього та медіапростору.
Проблемами дослідження концепції видань займалися такі українські науковці, як Т. Крайнікова [5], С. Головко [2], Я. Мамалигіна [7]. Авторське редагування як творчу діяльність вивчали В. Галич [1], А. Дроздова [4], З. Партико [8], О. Куцевська [6]. Зокрема, В. Галичкрізь аналіз публіцистики Олеся Гончара чи не вперше подає власне визначення авторського редагування, під яким розуміє „творчу діяльність, що відбиває еволюцію народження тексту від чорнового варіанта через проміжні його форми до викінченого твору” [1, с. 798]. А. Дроздова зазначає, що „з давніх часів саморедагування було цілеспрямованим мовленнєво-комунікаційним процесом, пов’язаним з ефективним вираженням суспільно необхідних завдань” [4]; О. Куцевська нагалошує, що „автор, здійснюючи творче редагування тексту, намагається передбачити його сприйняття реципієнтом та оцінити результат впливу на нього свого твору” [6, c. 183].
З. Партико у навчальному посібнику „Загальне редагування” знаходить компроміс у вирішенні проблеми меж втручання редактора у авторський текст, зазаначаючи, що саморедагування, що його здійснює автор, та редагування того ж повідомлення редактором-професіоналом, повинні доповнювати одне одного [8, c. 312].
У цілому, увага дослідників до явища авторського редагування вказує на необхідність його виокремлення як: 1) важливого етапу в ланці редакційно-видавничого процесу; 2) наукової дисципліни, що здатна презентувати майбутнім майстрам словесності високі зразки удосконалення текстотворчої майстерності; 3) власне творчої унікальної діяльності з особистісно-авторським і соціально-аксіологічним потенціалом.
Таке багатогранне потрактування розширює потенційну аудиторію тих, кому б у пригоді стало видання про авторське редагування: це теоретики і практики видавничої справи та редагування, журналістики, реклами та зв’язків з громадськістю, літературної творчості, а також студенти – майбутні медіафахівці та вчителі мови й літератури. Окрім того, до зацікавлених питаннями авторського редагування можемо зарахувати всіх, чия діяльність пов’язана з мовленнєвою діяльністю.
Для того, щоб представити концепцію видання про авторське редагування варто звернутися до різних тлумачень самого терміну „концепція”. Так, тлумачний словник сучасної української мови подає таке визначення: „концепція – система поглядів на те чи інше явище; синон. світогляд, світорозуміння, погляди, переконання; ідейний задум твору” [9, с. 326]. Згідно філософських поглядів, „концепція (з лат. conception) – провідний задум, визначений спосіб розуміння, трактування якого-небудь явища; неочікуване народження ідеї, основної думки” [10, с. 222].
Дефініцією концепції послуговуються й теоретики та практики галузі „Соціальні комунікації”. Але, як зазаначає Т. Крайнікова, „у різних контекстах, варіантах лексичної сполученості, з різними відтінками значення це слово вже входить у науковий дискурс із-під пера багатьох відомих вчених. При цьому сенс слововживання часом можна трактувати багатозначно” [5]. Наприклад, С. Гуревич зазначає: „Мета видання газети знаходить своє відображення в її концепції – вираження задуму її засновника, ідеї, яку він прагне реалізувати, приймаючи рішення про створення видання... Концепція газети є основою розробки її моделі – як змістовно-тематичної, так і композиційної, графічної” [3, с. 67].
М. Тимошик послуговується словосполученням „концепція змістової конструкції”, тобто для науковця змістова організація книги – це, по суті, і є концепція видання.
Аналогічної думки дотримується Я. Мамалигіна, яка у своїй науковій розвідці „Концепція журналів світоглядного спрямування та їх комунікативна структура” підкреслює, що „типологічна концепція журналу характеризується тематикою змісту, жанровою характеристикою, мовностилістичними властивостями” [7].
С. Головко у своїй статті „Якості та прийоми композиції” пише про те, що концепція видання має такі основні складові: типологічна, графічна та організаційна структури. „До типологічної належить характеристика читацької аудиторії, тематична характеристика змісту, обсяг, періодичність, наклад, жанрова специфіка, авторство” [2, с. 89-91]. Графічна частина – це зовнішня „оболонка” видання, те, що виокремлює його та допоможе читачеві швидко відшукати серед усіх інших. До організаційної структури належить увесь склад редакції, професійні обов’язки працівників, напрями роботи редакції, виробничі моменти. Усі ці складові і формують цілісну концепцію видання.
Більш узагальнений висновок щодо визначення поняття „концепція” робить Т. Крайнікова: „видавнича концепція – це множина поглядів на видання, що його організовує, дисциплінує, створює певний змістово-художній „образ”, робить його успішним та ефективним на ринку” [5]. Таке розуміння концепції видання є прийнятим і для нас, тому саме в такому потрактуванні ми й будемо його використовувати.
При цьому зазначимо, що вектори наших наукових пошуків будуть спрямовані на висвітлення таких концептуальних аспектів, котрі узагальнено представляють змістовно-ідейний образ видання про авторське редагування, подають бачення його жанрової структури та соціально-комунікаційних умов функціонування. Отже, виходячи з природи авторського редагування, його потенціалу й комунікативних можливостей, концепція видання повинна будуватися на показі взірцевих прикладів саморедагування з використанням матеріалів письменницьких практик та документалістики відомих національних і зарубіжних письменників, журналістів, публіцистів у параметрах соціального часу та соціального простору [1, 4]; розкритті філософських аспектів мовотворчості щодо вдосконалення багатогранної структури й змісту твору [1, 4]; дослідженні психології авторської діяльності, зокрема, чинників, які впливають на продуктивність авторського редагування, висвітленні когнітивно-прагматичних засобів текстуального комунікування автора та читача [6].
Серед основних рубрик видання про авторське редагування ми б виділили такі:
– авторська колонка, яка повідомляла про спрямування всього номеру, пояснювала причини розкриття конкретних тем і проблем, задавала тон публікаціям, уміщеним у виданні;
– „У ритмі часу” – це рубрика-інформатор, завдання якої – оперативно повідомляти про новини, котрі відбулися протягом останнього часу в редакційно-видавничому та мистецькому житті, є актуальними в системі авторства як соціального інституту. Жанри цієї рубрики – інформаційні замітки, короткі огляди, афіши, анонси;
– „У єдності всього – гармонія” –рубрика висвітлення різних моделей медіакомунікації (художньої, публіцистичної), зокрема, особливостей їх формалізації, типологізації, моделювання і функціональності у світлі масовокомунікаційних процесів сучасності та соціокультурних чинників доби. Основні жанри: наукова або науково-популярна стаття, нарис;
– „Відгомін часу, відлуння простору” – структурно-змістовий блок, присвячений дослідженню локально-темпоральних умов текстотворчості, представленний жанрами аналітики та художньої публіцистики;
– „Дух невтоленності: осяяння, вирування, зблиски” - наступна рубрика, про проблеми психології творчості. У центрі досліджень – зміни структур та форм свідомості творчої особистості в процесі удосконалення нею мистецьких творів. Жанрова подача – замальовки, есеї, аналітика;
– „Фотостудія” – презентація авторських світлин початківців і досвідчених фотожурналістів, присвячена словесній творчості, пошуку образів, кольорів, відтінків, процесу самостійного вдосконалення, гармонії. Цікаво було б розмістити світлини з відомостями про автора фотографії, а також доповнити ємкою цитатою, віршованим рядком, афоризмом митця про авторське редагування;
– „Творча лабораторія” розкривала б секрети самовдосконалення окремих митців крізь мовотворчість, мотиви, соціокультурні, політичні, економічні тощо чинники, які зумовили особливість авторського редагування. Головні жанри: наукова стаття, лист, версія, замальовка (фотозамальовка), життєва історія, портретний нарис;
– „Світлоносна мудрість”– рубрика, котра б розкривала духовні, морально-етичні практики митців, що лягли в основу саморедагування творів, сформували філософію їх творчості, особливий погляд на людину крізь призму тексту. Провідні жанри: есей, роздум, пропагандистська чи полемічна стаття;
– „У дружньому колі сучасників” – це рубрика-діалог, автори якої „шукають” відповіді на запитання: як вивчити процеси авторського редагування за доби інформаційного (постінформаційного) суспільства? Чи є майбутнє в саморедагування як науки за умови створення текстів на основі комп’ютерної техніки? Жанри: аналітичне інтерв’ю з сучасними митцями, літературний запис, бесіда;
– „Пульсує слово” – рубрика, яка ознайомлює читачів із художніми знахідками авторів крізь презентацію їх стилістичних, жанротворчих, прагматичних знахідок (яскравих неологізмів, метафор, порівнянь, заголовків тощо), зафіксованих як приклади саморедагування. Жанри: порада, міні-дослідження, науково-популярна стаття.
Таким чином, змодельована нами концепція видання про авторське редагування заслуговує на увагу медіафахівців, науковців, літературних кіл країни, студентсва, розширює перспективи розвитку молодої науки, а творців словесного мистецтва змушує переоцінити роль процесів саморедагування як феноменів творчої діяльності.
Література
1. Галич В. Олесь Гончар – журналіст, публіцист, редактор: еволюція творчої майстерності : монографія / В. М. Галич. – К. : Наукова думка, 2004. – 816 с. 2. Головко С. М.Свойства и приемы композиции / С. М. Головко // Журналист. – 2001. – № 11. – С. 89–91. 3. Гуревич С. М. Газета: Вчера, сегодня, завтра: Учебное пособие для вузов / С. М. Гуревич. – М. : Аспект Пресс, 2004. – 288 с. 4. Дроздова А. Історичні аспекти розвитку авторського редагування [Електронний ресурс] / А. В. Дроздова. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/ portal/Soc_Gum/Ddf 5. Крайнікова Т. Видавнича концепція: міркування над терміном [Електронний ресурс] / Т. С. Крайнікова. – Режим доступу: http://journlib.univ.kiev.ua. 6. Куцевська О.Історіографія творчості Олеся Гончара як джерело вивчення проблеми авторського редагування / О. С. Куцевська // Вісник Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. – 2007. – № 2 (119). – С. 179–184. 7. Мамалигіна Я. Концепція журналів світоглядного спрямування та їх комунікативна структура [Електронний ресурс] / Я. В. Мамалигіна. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum. 8. Партико З. Загальне редагування: нормативні основи / З. Партико. – Львів : Афіша, 2001. – 495 с. 9. Тлумачний словник сучасної української мови / Укладачі Л. П. Коврига, Т. В. Ковальова, В. Д. Пономаренко / За ред. проф. В. С. Калашнікова. – Харків : Белкар-книга, 2005. – 800 с. 10. Философский энциклопедический словарь. – М. : ИНФРА – М., 2009. – 570 с.