Главная | Обратная связь

НА ПРОЦЕСИ САМОРЕДГУВАННЯ

Діяльність письменника – то завжди таїна, пізнати яку вдається далеко не кожному, будь-то науковець чи звичайний прихильник творчості митця. Привідкрити завісу індивідуальної лабораторії авторів, де народжуються задуми, конструюються тексти, відбуваються процеси їх удосконалення сьогодні намагається молода наука галузі соціальних комунікацій – авторське редагування. Її основне завдання – забезпечити збереження високих традицій саморедагування, котрі з’явилися в результаті безкінечних пошуків митців, їх професійної майстерності, інтуїції, свідомого ставлення до результатів власної праці тощо. Пояснити причини та характер цього процесу можна, спираючись не лише на дослідження лінгвістики, мовознавства, власне редакторської справи, а й психології авторської діяльності, яка закодувала в собі пояснення основних психічних процесів і явищ внутрішнього життя особистості, способів естетичного засвоення навколишньої дійсності, відтворення її в оригінальних емоційно-чуттєвих образах.

Однією з важливих проблем психології авторського редагування залишається ґендерна проблематика, що, за спостереженням І. Школик, є центральним елементом усіх державних стратегій і програм в Україні, а тому потребує особливого наукового осмислення та академічного вивчення у різних галузях соціогуманітарних наук [1, с. 1]. Апробація гендерної методології, котра реалізується за схемою „хто – яким способом – з яким рівнем ґендерної освіченості організовує творчий процес саморедагування” ще не була розкрита науковцями, чим пояснюється актуальність порушених питань нашої розвідки.

Мета студії – визначити вплив гендерної приналежності автора на процеси саморедагування – реалізується в таких завданнях:

• окреслити відмінності в психології саморедагування представниками різних статей;
• порівняти особливості мовленнєвих стратегій, які використовують у текстах автори-жінки та автори-чоловіки;
• сформулювати рекомендації створювачам текстів щодо їх самостійного вдосконалення на основі ґендерного чинника.

Джерельною базою нашої статті стали праці Т. Землякової [2], Ю. Маслової [3], що торкаються проблем вибору мовних засобів авторами різної статі, стаття О. Горошко [4], присвячена безпосередньо ґендерним дослідженням у лінгвістиці, та Я. Чайківської [5], темою якої є феномен жіночого авторства. Окремо ми скористалися працею І. Школик [1], яка присвячена комплексному дослідженню значення та ролі ґендерного чинника у видавничій справі.

Поняття „ґендер” з’явилось нещодавно, тож його семантика ще не достатньо чітко окреслена. Спробуємо дати визначення поняттю. У перекладі з англійської воно перекладається як рід (граматичний) або стать, використовується для відображення соціокультурного аспекту статевої приналежності людини. Тобто, для кращого розуміння ґендерного аспекту слід враховувати соціокультурний фон, який певним чином формує „gender”. Так, чоловік, зазвичай, у стереотипах масової свідомості асоціюється з інтенсивністю у взаємовідношеннях, агресивністю, наполегливістю, авантюризмом, прагненням до лідерства, утвердженням особистого Я. Ці та подібні риси характеру в жінки, на переконання О. Горошко, скоріш за всього, будуть викликати критичну оцінку та, навіть, негативну реакцію оточуючих, які знаходяться під впливом стереотипів. Жіноча лінія поведінки, як правило, пов’язана з м’якістю, милосердям, терпимістю, альтруїзмом, емоційністю, прагненням до компромісу. У цілому, сучасні психологічні дослідження [1-4] дають підстави стверджувати, що є почуття, котрі переживають тільки жінки або тільки чоловіки; є думки, які формуються у свідомості лише жінки чи лише чоловіка. Можна зробити висновок про наявність відповідно цим настановам мовних засобів, природніх для одних і неактуальних, необов’язкових для інших.

На думку Ю. Маслової, ґендер – це причина того, що чоловіки та жінки по-різному використовують мову („я говорю таким чином, тому що я жінка / чоловік”) [3, с. 225]. Учені, як правило, виділяють три типи конструювання ґендеру, які відбиваються в мовленнєвих практиках:

• нормативний (прагнення відповідати ґендерним нормам та очікуванням соціуму);
• маніпулятивний (експлуатація в мові стереотипних ознак чоловічого та жіночого для досягнення певної комунікативної мети);
• креативний (ситуативно-специфічне конструювання ґендерної ідентичності з використанням нестандартних мовних маркерів чоловічності та жіночності) [1; 3].

Розмежування типів конструювання гендеру в процесі творчої діяльності, на нашу думку, дозволяє уповні реалізувати комунікативну мету, яку поставив перед собою автор, а також якнайкраще відшліфувати способи самопрезентації в тексті (авторської позиції, присутності, голосу тощо).

Крім того, деякі дослідники виокремлюють нестандартний тип конструювання ґендеру, що базується на використанні таких мовних особливостей, котрі стереотипно не співвідносні з ґендером, проте набувають ґендерного змісту в конкретному контексті (наприклад, використання представниками жіночої статі комп’ютерної лексики, адже, відповідно до ґендерних стереотипів, вважається, що така лексика притаманна лише чоловікам) [3]. Таким чином, свідомо насичуючи текст чоловічою або жіночою лексикою, автор не лише переслідує певну комунікативну мету, підкреслює свою приналежність до статі, а й створює певну модель світу в літературі (за О. Беляніним).

Не менш важливим у процесі вдосконалення твору є врахування автором ґендерних особливостей процесу творчості, який, як правило, поділяють на чотири основних етапи: підготовча стадія (період збирання матеріалу, його осмислення), інтимний процес налаштування на роботу, стадія написання твору, його шліфування. Кожний із них позначений певними ґендерними особливостями. Наприклад, за спостереженням Т. Землякової, жінка під час текстотворчості стає активною і вибуховою, а чоловік – пасивним [2, с. 56]. Проте, так буває не завжди, бо процес творчості є неконтрольованим та, зазвичай, знаходиться під упливом навколишніх факторів, які, у свою чергу, впливають і на настрій автора, а отже – коригують спосіб мислення, характер викладених думок тощо. Основні психічні процеси – посилена увага, здатність абстрагуватися від власного твору (подивитися на нього, як на чужий), адекватна самокритика тощо під упливом навколишніх факторів також можуть змінитися.

Щодо прагматики саморедагування, тобто врахування автором медіарекції читачів (комунікативного ефекту) не слід забувати про двосторонній процес комунікації: не тільки автор „тримає в голові” читача, у багатьох випадках у процесі читання реципієнт також уявляє автора. Тому, на переконання Я. Чайківської, наявність великої концентрації зменшино-пестливих форм (стереотипно притаманних жіночому тексту) на початку твору може створювати дисонанс із наявністю брутально-маскулінної (чоловічої) лексики наприкінці [5, с. 16].

У процесі авторського редагування творів автори різної статі повинні враховувати й свої психологічні особливості. Так, чоловіки, зазвичай, розсудливі, об’єктивні, емоційно стабільні, стримані. Тип мислення, що переважає в чоловіків – мовно-логічний. Таким чином, мовні засоби, які використовують представники сильної статі, позначені лаконічністю, прямотою, відсутністю асоціацій і відхилень. Жінки, навпроти, більш чуттєві, відверті, вразливі, емоційно нестабільні, подразливі. Тип мислення у них, переважно, наочно-дієвий. Тож, використання жіночих стратегій у творчій діяльності допомагає філігранно й делікатно провести саморедагування. Т. Землякова серед таких способів удосконалення власного твору виокремлює „психологічні виверти”, „розмову в режимі побічних асоціацій”, „макіяж аргументів” тощо [2, с. 235].

Наявність тонкої грані, що розділяє писемну мову за ґендерною ознакою, мала б означати, що автори-жінки пишуть лише для жіночої аудиторії, а твори авторів-чоловіків розраховані тільки на реципієнтів чоловічої статі. Проте, це значно скоротило б процент потенційної читацької аудиторії митця. Праці науковців підтверджують, що існує певний ступінь схожості мови, завдання якого – усунути можливі проблеми комунікативного плану. Цей ступінь виражається у використанні авторами різних статей однакових лінгвістичних ресурсів. Отже, редагуючи, авторові слід контролювати наявний у тексті процент мови, вираженої суто ґендерними особливостями, та мови з безособовими змісто-формальними показниками.

Таким чином, вплив ґендерних особливостей на процеси авторського редагування можна простежими на основі індивідуально-авторського розуміння особливостей основних психічних процесів, котрі, як правило, по-різному протікають у жінок / чоловіків (тип мислення, ступінь емоційно-чуттєвого сприйняття світу, його естетична репрезентація тощо); характеру творчого процесу, що має відмінні ґендерні особливості, позначені лінгвістичними та позамовними чинниками. Спираючись на актуальні дослідження з ґендерної лінгвістики та психології, ми запропонували низку порад авторам, які дозволять ефективніше здійснити процес саморедагування. Підтверджувати теоретичні висновки нашої праці ми будемо в наступних наукових дослідженнях, котрі присвятемо практичному висвітленню основних тез цієї студії.

Література

1. Школик І. В. Ґендерний чинник у видавничій справі України: історія та сучасність : автореф. дис.. канд. наук із соц. комунікацій: 27.00.05 / Ірина Василівна Школик; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. Інститут журналістики. – К., 2009. – 19 с. 2. Землякова Т. А. Женский текст и женский псевдоним : гендерный аспект / Т. А. Землякова // Наукові записки Інституту журналістики КНУ. – Т. 40, 2010. – С. 56-63. 3. Маслова Ю. П. Мовна репрезентація ґендеру / Ю. П. Маслова // Наукові записки. Серія Філологічна. – Вип. 12. – Острог : Вид-во НаУ Острозької академії, 2009. – С. 224–233. 4. Горошко Е.Гендерная проблематика в языкознании. Введение в гендерные исследования. Ч. 1. – Харьков : ХЦТИ; Санкт-Петербург : Алтея, 2001. – 509 с. 5. Чайківська Я. Феномен жіночого авторства / Я. Чайківська. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.lnu.edu.ua/faculty/jur/publications.