Главная | Обратная связь

АКТУАЛІЗАЦІЯ ДУМОК С. СМАЛЬ-СТОЦЬКОГО

Ім’я видатного українського видавця, редактора, публіциста, мовознавця, літературознавця, педагога, громадсько-політичного діяча сьогодні ще досить яскраво не висвітлено. Звичайно, на це вплинув той факт, що десятиліттями радянська влада приховувала доробки Степана Йосиповича. Проте ми, незалежні українці, повинні вивчати і популяризувати діяльність професора. Потрібно досліджувати праці діяча, в яких автор відкриває чимало проблем свого часу, дає відповідь на питання, які і сьогодні нас хвилюють. Ми повинні знати імена усіх великих людей, які своєю працею творили Україну. Саме тому є актуальним досліджувати доробки Степана Смаль-Стоцького.

Певні дослідження про Степана Йосиповича з’явилися ще за життя вченого і були присвячені ювілеям академіка, інша частина вийшла у рік смерті професора, як некрологи та згадки про вченого на „скорботних академіях” і в часописах. Це статті В. Біднова, М. Возняка, І. Герасимовича, Л. Граничка, А. Жука, В. Королів-Старого, З. Мирної, С. Сірополка [4, с. 66]. Слід зазначити, що вагомий внесок у дослідження постаті професора здійснили і його учні: В. Сімович („Наукова діяльність академіка Смаль-Стоцького”. Праці в двох томах), О. Цісик (Степан Смаль-Стоцький. Пам’яті незабутнього професора в 100-річчя його народження// Записки НТШ. На пошану сторіччя народин Степана Смаль-Стоцького. Збірник філологічної секції. Том 28. – Нью-Йорк – Париж – Сідней – Торонто, 1960), І. Підгоренко, Л. Луців. Подальші згадки про академіка зустрічаємо лише у виданнях діаспори. Постать вченого ще досі маловідома широким колам, хоча діяльність професора у сфері політики, дипломатії, історії визвольних змагань уже досліджували історики Буковини й України загалом. За сучасної доби найширші дослідження творчої біографії професора здійснив О. Добржанський, які висвітлені у працях „Академік Степан Смаль-Стоцький. Життя і діяльність” (у співавторстві з В. Даниленком) та „Буковинці на дипломатичній службі УНР та ЗУНР” (у співавторстві з П. Брицьким) [4, с. 66]. Як бачимо, постать професора висвітлена багатьма вченими. Та потрібно пам’ятати, що перу Степана Йосиповича належать десятки літературознавчих, мовознавчих, історичних праць, які потребують своїх дослідників.

Мета дослідження – здійснити аналіз праці Степана Смаль-Стоцького „Правописні непорозуміння” (виділення певних частин, дослідження їхніх особливостей, визначення ідеї, теми, місця й функціональної ролі в загальній системі праці). Висвітлити ідеї професора щодо мовного питання, а також встановити їх зв'язок із сьогоденням.

Видатний український діяч ввійшов в історії нашої держави більше сто років тому. Він залишив надзвичайно великий доробок, яким ми повинні пишатись – свій труд на благо єдності України. Сьогодні нашим обов’язком є вивчати напівстерті сторінки життя та діяльності Степана Смаль-Стоцького.

Народився Степан Смаль-Стоцький у селі Немилові на Галичині 9 січня 1859 року в селянській родині Йосипа Смаль-Стоцького та Катерини Карпової. „Офіційно були записані як Стоцькі. …”, – писав Смаль-Стоцький [1, c. 6]. У 1867 році вступив до третього класу „тривіальної” школи в Радехові. У 1878-84 роках навчається спочатку в Чернівецькому університеті – на філологічному факультеті, а далі – у Віденському.В останньому Степан Смаль-Стоцький під керівництвом професора Франьо Міклошича захищає ступінь доктора слов’янської філології

Степан Йосипович був видатним вченим і головне місце в його житті займала наукова і викладацька робота. Він пише низку монографій: „Руська правопись”, „Руська граматика”, „Буковинська Русь. Культурно-історичний образок”, „Шкільна граматика”, „Характеристика наукової діяльності І. Я. Франка”, „Ідеї Шевченкової творчости”, „Діди, батьки і внуки у Шевченка”. Разом з професором Ґартнером написав „Руську граматику”, вперше побудовану на фонетичному правописі Желехівського, відомого лексикографа з Галичини. Вона витримала 4 видання і близько 40 років використовувалася як підручник на західноукраїнських землях. Ця граматика цінна ще й тим, що в ній запроваджувалося чимало нових термінів, які пізніше стали загальноприйнятими в українській філології.

Багато працював Степан Смаль-Стоцький з 1892 по 1897 роки над редагуванням журналів „Буковина” і „Руська Рада”. Займався також історією, написав відому працю „Буковинська Русь” (1897 р.). На основі ґрунтовного вивчення різних джерел він підтвердив висновки своїх попередників, що автохтонним населенням Буковини були українці. Ця територія входила кілька століть до Київської Руси, а згодом – до Галицько-Волинської держави [1, c. 16]. Ця праця вченого ще й сьогодні є актуальною у світлі подій, що виникли після розпаду Радянського Союзу.Професор працював у культурно-просвітницьких товариствах „Руська Бесіда”, „Руська Школа”, „Народний Дім”, „Буковинський Боян”, „Історичне товариство”, політичному товаристві „Руська Рада”, економічних – „Селянська Каса”, „Союз хліборобських спілок”, „Карпати” та інших найрізноманітніших за напрямами діяльності. Займався підготовкою та редагуванням часописів „Буковина”, „Руська Рада”, „Хлібороб”, „Народний голос” .

Перша половина життя професора пройшла в період протиборства двох ідейних течій у поглядах на національний розвиток українців. Перша – москвофільство, що пропагувало „єдину Русь від Камчатки до Карпат” та дивну суміш української, російської та церковнослов’янської мови – „язичіє”. Друга – народовство, що визнавало українців (русинів) окремим народом, якому варто допомогти посісти „достойне місце” серед інших народів за допомогою просвіти, розвиткуйого культурної, економічної та освітньої сфер. Степан Смаль-Стоцький відстоював позиції народовства і всю свою широку громадську діяльність присвячував розвитку української громади Буковини [4, с. 67].

Праця академіка „Правописні непорозуміння” вийшла друком у далекому 1914 році у Києві, у друкарні акціонерного товариства „Петро Барський у Київі” [3, с. 1]. Довгий час вона залишалася маловідомою і практично недоступною українському читачеві через малі тиражі перших видань. Крім того, у часи Радянського Союзу з ідеологічних міркувань її вивчення не проводилося. Слід наголосити, що видання несе в собі інформацію про встановлення фонетичного правопису. Степан Йосипович передає через слова праці боротьбу за чисту мову: „… підняв ся рух против нашої правописи нїбито задля її непослідовности; скликувано анкети, до яких однак як автора першої фонетичної шкільної граматики і нової шкільної правописи зовсім не покликувало…” [3, с. 7].

Слід зазначити, що за жанром праця академіка – монографія, адже це наукова праця у вигляді книги з поглибленим вивченням однієї або декількох тем.

Завдяки доступності змістової інформації професор орієнтується на масового читача.

Тема монографії Степана Смаль-Стоцького – висвітлення мовної проблеми, що нависла над українцями на початку ХХ століття. Ідею можна процитувати словами самого автора: „І првопись Українці старали ся свідомо пристосувати до потреб української мови, добираючи таких знаків для означення звуків української мови, щоб хто читати ме, міг читати так, як говорить ся на Україні. Одразу покладено в основу правописи принцип фонетичний…” [3, с. 4].

Визначальні проблеми праці „Правописні непорозуміння”:

§ встановлення фонетичного правопису(„Ми не перечимо, що школа і для писання таких слів потребує якоїсь сказівки. Ми хочемо тільки вказати на те, що та сказівка не сміє противити ся живій вимові, не може бути иньша, як фонетична...” [3, с. 16]);

§ використання різних видів правопису на одній землі („На доказ того просимо переглянути ся докладно правописи пр. з одного боку Літературно-Наукового Вістника, Української хати, Записок тов. ім. Шевченка, з другого боку правописи „Ради”, а далі „Дїла” і т. п.” [3, с. 11]);

§ пошук тієї сили, яка спроможна згортувати націю, відновити і зміцнити державу. Такою силою Степан Йосипович вважає рідну мову („Нехай же зчезнуть в цю хвилю і всї ті невеличкі правописні непорозуміння, що справди не є виразом яких небудь глибших принципіяльних ріжниць, а лиш простих непорозумінь. Нехай з одного боку деякі українські видавництва на Україні російській, а з другого боку галицька шкільна правопись, а з нею і галицькі наші видавництва в обговорених тут точках попустять, а вийде з цього велика користь для нашої письменної мови. Колиб Лїтературно-Науковий Вістник завів у себе ще і писаннє світ, зьвізда, то це булаб та правопись, яку ми для цілої України захвалилиб, а це перепровадити прецінь не велика річ. Отак в мирний і лагідний спосіб поагодженноб у нас правописну справу, а я почував би себе дуже щасливим, коли отсї мої замітки до того причинились… [3, с. 18]);

§ невизначеність у мовному питанні інтелігенції („У нас письменні люди ще занадто стоять тай стояли під впливом давньої правописи і під впливом чужих мов і відси походить усе лихо…” [3, с. 12]).

Ідейний зміст, проблематику монографії розкривають уміло організована композиція та майстерно вписана система прикладів, фактів. Композиційним стрижнем праці є складності встановлення фонетичного правопису, точніше єдиного на українських землях.

Наскрізний мотив монографії – заклик до використання фонетичного правопису, який зуміє об’єднати українців за мовною приналежністю. Степан Йосипович намагався всіляко пропагувати даний правопис, адже вбачав в ньому велику місію: „ Наша правопись мусить отже звільнити ся від антифонетичних забаганок, не сміє накидати штучних… придуманих правил і фальшувати вимову… наново пристосовувати ся до розвитку письменної мови…”

Мова праці образна, надзвичайно барвиста наповнена фактами й одночасно в ній знаходимо тропи: епітети (мертва мова, глибших ріжниць, антифонетичних забаганок), гіперболи („мова з її правописю річ жива…, як хороша дівчина…”, „… мова стала на власні ноги”, „Українська мова а австрії здобула собі важне місце в публічнім життю, її участь в школах…”), іронію („Колиб Лїтературно-Науковий Вістник завів у себе ще і писаннє світ, зьвізда, то це булаб та правопись, яку ми для цілої України захвалилиб…”).

Ознаками мови праці Степана Смаль-Стоцького є логічність, ясність, стислість, критичність у відборі фактів, доказовість змісту тексту, завершеність (цілісність розкриття одного або кількох питань), обґрунтованість висновків, наявність міркувань і посилань.

Професор прагне донести до свого читача й правописну боротьбу, ясно показати нерозуміння тогочасної верхівки влади щодо мовного питання: „В р. 1886-ім підняв я враз з моїм товаришем Ґартнером зовсім серйозно це питаніє в пропам’ятнім письмі до міністерства осьвіти, в котрім ми доказували з одного боку, що т. зв. правопись етимольоґічна у на зовсім неможливо запровадити в ній який небудь лад, а покликуючись з другого боку на українську літературу і на словар Желеховського, який якраз появив ся, жадали заведення в школах фонетичної правописи і подали проект цієї правописи, уложивши в правила правопись словаря Желеховського. Це та правопись, якої тепер уживають у нас загально з невеличкими ріжницями. В основу її лягла кулішівка, бо задержано в ній стародавні знаки я, є, ю, й, між тим як Драгоманов писав натомість якийсь час ja, je, jy, j, a в сполуці з легкими шелестівками – ьа, – ье, –ьу” [3, с. 6-7].Звичайно, Степан Йосипович зумів висвітлити весь спектр важкої й суперечливої правописної проблеми.

Праця Степана Йосиповича „Правописні непорозуміння” відіграє помітну роль в українському мовознавстві. Вона має вплив на діяльність багатьох сучасних дослідників слова.Неоціненні заслуги вченого у справі введення на західноукраїнських теренах фонетичного правопису замість етимологічного, а також у запереченні тези про єдину праруську мову та відстоюванні думки, що українська мова постала в давні часи безпосередньо з праслов’янської – як і польська, сербська, чеська та інші слов’янські мови [2, с. 119]. Звичайно, Степан Смаль-Стоцький заклав в свою працю багатий національний дух, який може зміцнитись через мовну свідомість українців.В умовах матеріальної скрути, відсутності необхідних ресурсів, організаційної нестабільності, часто в атмосфері ворожості та відчуженості академік знаходив оптимальні шляхи для формування національного світогляду українців через мову. Можливо, трохи незвично для сучасного комп’ютеризованого читача видасться стилістика академіка, зокрема барокова, „багатоярусна” побудова речень. Та, сподіваюся, цікаво буде відчути дух того неквапливого, вибагливо-кучерявого часу навіть на синтаксичному рівні

Перспективу подальших розвідок у цьому напрямі ми бачимо в детальному дослідженні творчості професора. Степан Смаль-Стоцький заслуговує більшого, насамперед кількатомного видання своїх наукових, мемуарних і публіцистичних праць.

Література

1. Господин А. Академік Степан Смаль-Стоцький. – Вінніпег – Канада, 1989. – с. 36. 2. Мельничук Б.Життя задля України. 150 років тому народився академік Степан Смаль-Стоцький // Дзвін. – 2009. – №1. 3. Смаль-Стоцький С. Правописні непорозуміння. К., 1914. – 19 с. 4. Шоліна Т.Науково-освітня та громадська діяльність Степана Смаль-Стоцького в еміграції (1914-1938) // Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології. – 2009. – №1. 2.