 |
|
Падіння якобінської диктатури
Суперечливі заходи якобінців неминуче вели до їхньої поразки. Посилення якобінської диктатури й заборона християнства жахали як поміщиків та буржуазію, так і бідні верстви населення. Найбільшого розмаху терор досяг після того, як Робесп'єр став одноосібним керівником Конвенту. Були заарештовані й страчені у березні 1794 р. Шометт, Ебер та інші крайні якобінці, які продовжували лінію "шалених", вимагали розподілити все майно контрреволюціонерів між бідняками, реквізувати хліб у багатіїв села і відправити його до міста, посилити терор. Невдовзі терор було спрямовано проти поміркованих якобінців на чолі з Дантоном, які домагалися послаблення революційної диктатури, повернення до конституційного порядку, відмови від політичного терору, максимуму цін, свободи слова тощо. За наполяганням Робесп'єра трибунал у квітні 1794 р. засудив до страти Дантона і його прибічників.
Робесп’єр
Крах якобінців став очевидним після ліквідації зовнішньої загрози революції. Якобінці спромоглись організувати сильну та боєздатну армію чисельністю понад 600 тис. вояків. У червні 1794 р- перша антифранцузька коаліція зазнала останньої поразки. Але й диктатура у Франції дійшла до краю в своїй жорстокості, а тому повалення її стало неминучим.
Змова проти Робесп'єра виникла в Конвенті. 9 термідора II року республіки, тобто 27 липня 1794 p., стався переворот. Робесп'єр і його прихильники були звинувачені у спробі встановити тиранію та оголошені поза законом, що означало страту без суду. Вже наступного дня 22 якобінці, а серед них - Робесп'єр і "скажений пес" Сен-Жюст зійшли на гільйотину. Така ж доля чекала багатьох членів Комуни Парижа.
Падіння якобінської диктатури не означало завершення революції. У країні ще не відбулося останнього переділу власності та утвердження при владі нової еліти.
25 9 термідора (2 липня) 1794 р. змовникам вдалося зірвати виступи у Конвенті Сен-Жюста і Робесп'єра та добитися згоди «болота» на їх арешт. Були свої прибічники змови і у Комітеті суспільного порятунку. «Республіка загинула, настав час розбійників»,- такими стали останні слова Робесп'єра в Конвенті. Паризький плебс зробив спробу відбити своїх улюбленців. Робесп'єр, Сен-Жюст, Кутон були звільнені з в'язниці і перевезені у приміщення Комуни. Змовники, прикриваючись іменем Конвенту, спрямували проти Комуни регулярну армію. О третій годині ночі військам удруге вдалося схопити лідерів якобінців, а уранці 10 термідора вони були страчені на Гревській площі Парижа. Перші дні після страти Робесп'єра оратори в Конвенті ще клялися іменем революції, але скоро влада перейшла в руки термідоріанців. З їх ініціативи був скасований максимум і повністю відновлена свобода торгівлі.
У листопаді 1794 р. банди т. зв. «золотої молоді» розгромили Якобінський клуб в Парижі. Це послужило сигналом для розгортання в країні білого терору. Жирондисти і фейяни були випущені з в'язниць і розпочали полювання за колишніми політичними супротивниками. В 1795 р. була вироблена нова Конституція, яка знищила загальне виборче право і ввела високий майновий і віковий цензи. Вибори стали двоступеневими. Виборцями, за умови подолання майнового цензу, ставали чоловіки у віці від 40 років, які перебували у шлюбі чи були вдівцями. Законодавчий корпус став двопалатним. Рада п'ятисот мала законодавчу ініціативу, а Рада старійшин приймала або відкидала проект в цілому, без внесення поправок.
Водночас Конституція 1795 р. містила в собі один принципово важливий прогресивний момент. Якщо в якобінській Конституції 1793 р. принцип поділу влади на три гілки (законодавча, виконавча, судова) заперечувався, то Конституція 1795 р. визначала поділ властей як «умову вільного правління», «вічний закон», без якого «суспільний порядок не може бути визначений».
З кінця 1795 р. виконавча влада перейшла до створеної на основі нової конституції Директорії. Остання складалася з п'яти членів, на чолі її був П. Баррас. Як у Директорії, так і у законодавчому корпусі більшість становили представники буржуазії, причому багато з них встигли побувати у складі законодавчих органів ще у роки революції і навіть стали причетними до страти Людовіка XVI та його дружини. Цим пояснюється політика Директорії, яка дістала влучну назву «політики гойдалки». Побоюючись плебсу і селянства, правляча верхівка була настроєна антимонархічно, оскільки збагатилася на конфіскації і розпродажу земель роялістів. Доводилося балансувати між двома небезпеками - лівою і правою.
У 1796 р. органи безпеки розкрили ретельно законспіровану «змову рівних», очолювану Гракхом Бабефом (1760-1797). Бабеф був першим комуністом, який прагнув через диктатуру меншості прийти до повного знищення приватної власності. Після розкриття конспіраторів їхній провідник був страчений.
Буквально через кілька місяців Директорія зіткнулася з небезпекою справа. В 1797 р. виникла загроза монархічного перевороту і знову влада змушена була застосувати силу. Депутати-роялісти були вигнані із законодавчого корпусу, а у 1798 р. звідти довелося виганяти уже де-путатів-демократів.
Роки Директорії увійшли в історію Франції як період спекуляцій банкірів, махінацій крупних і дрібних казнокрадів та хабарників, безправ'я і злигоднів народних мас. Загалом, знайшла підтвердження давно відома істина: «Після бою поле битви належить мародерам». Директорія втримувала владу у своїх руках з величезною напругою.
Вранці 18 брюмера VIII року (9 листопада 1799 р.) Директорія впала.
26-27-див попередні.Термідоріанці при владі
Після термідоріанського перевороту до влади доступилася нова буржуазія, яка збагатилася під час революції та була зацікавлена у збереженні лише тих її результатів, котрі були вигідними заможним власникам. Вони підтримували республіку, виступали за усунення будь-яких обмежень вільного підприємництва. Було скасовано закон про підозрілих. До Конвенту повернулися ті жирондисти, які врятувалися під час якобінського терору. Отримали амністію вандейські заколотники. Одночасно було страчено сотні якобінців, закрито Якобінський клуб і народні товариства, а Комуну Парижа та революційні комітети в інших містах розпущено. Було скасовано максимум цін, що спричинило небувалу дорожнечу. На селі поновили продаж землі великими ділянками за високу ціну. Конвент ухвалив скасувати Конституцію 1793 р. й позбавити бідняків виборчих прав. Народ почувався ошуканим. Проти термідоріанців піднялася хвиля народного протесту як у самому Парижі, так і в провінціях. Особливо значними виступи трудящих були у квітні й травні; всі вони були придушені з допомогою військ. Частину депутатів Конвенту звинуватили в підготовці цих повстань і згодом шістьох із них стратили.
Одначе термідоріанський переворот не був відновленням старого порядку. Він символізував лише відмову від найбільш радикального варіанта перебудови суспільства та перехід влади до поміркованих політиків, які мали на меті захист інтересів нової еліти, що склалася за роки революції.
У 1795 р. було прийнято нову конституцію, яка закріплювала у Франції республіканський лад, але скасовувала загальне виборче право, відновлювала майновий ценз. Двопалатний законодавчий корпус - Рада п'ятисот і Рада старійшин - складався з осіб, яким уже виповнилося 40 років. Депутати обиралися двоступеневими виборами, причому виборцями могли бути лише власники майна, еквівалентного вартості не менш як 200 робочих днів; таких на всю Францію виявилося 30 тис. осіб. Виконавча влада надавалася п'ятьом членам законодавчого корпусу - Директорії. Політика Директорії відповідала інтересам найзаможніших верств населення. Верховенство в Директорії" мав П. Баррас. Він залишався постійним її членом, тоді як решта замінювалася щороку по одному через жеребкування.
Змова Бабефа
Політика Директорії Ігнорувала інтереси соціальних низів, що сприяло розвиткові руху " За революцію в ім'я рівності".
Засновником руху та його ідейним лідером став виходець із бідної провінційної сім'ї Франсуа Бабеф(1760-1797), який прибрав ім'я римських трибунів братів Гракхів. Він був прихильником якобінців, у своєму часописі "Трибун народу" славив пам'ять Марата, Робесп'єра й "доби свободи". Бабеф заснував "Товариство рівних" і в ньому проголошував ідею, що "земля не належить нікому, а її плоди належать усім", вимагав ліквідації власності й усіх чинних на той час прав, виступав проти "п'ятьох причепурених мулів у люксембурзькій палаті" (ще Конвент приписав для диктаторів парадний одяг). Методом боротьби члени товариства обрали збройне повстання. Але в травні 1796 р. товариство було викрито, керівників заарештовано. Згодом Бабефа, Дарте та їхніх найближчих соратників стратили.
Бабеф