 |
|
Війна проти другої антифранцузької коаліції. Італійський та єгипетський походи Бонапарта
Зовнішня політика Директорії характеризувалася постійними війнами. У 1795 р. Франція підписала мирну угоду з Пруссією, за якою до неї відійшли землі лівого берега Рейну. Іспанія також пристала на мир, і перша антифранцузька коаліція розпалась. Але Австрія вирішила й далі вести війну, а Англія допомагала їй грішми. У війні проти цих країн найбільше відзначився молодий генерал Наполеон Бонапарт(1769-1821).
Наполеон Бонапарт
Наполеон Бонапарт народився на о. Корсика, який тільки за три місяці до народження Наполеона став французьким. Батько Наполеона, адвокат, збіднілий дворянин, вирішив дати синові освіту у Франції. Похмурий, незграбний, з кепською французькою вимовою, маленький Наполеон постійно піддавався висміюванню, але наполегливо вчився і 1785 р. блискуче закінчив Паризьке військове училище. У 16-річному віці він почав військову службу в чині підпоручика (молодшого лейтенанта) артилерії, взявши на себе й утримання сім'ї (батько на той час помер). Людина без зв'язків при дворі та без надій на кар'єру, Наполеон увесь вільний від служби час віддавав самоосвіті та став одним із найосвіченіших людей свого часу не лише у військовій, а й в інших галузях. Під час революції, до якої Наполеон Бонапарт ставився схвально, він воював у лавах революційної армії, зблизився з якобінцями. У 1793 р. за планом каштана Бонапарта було відбито в заколотників і англійців порт-фортецю Тулон. Наполеон дістав чин бригадного генерала. Після термідоріанського перевороту він на якийсь час потрапив у неласку, навіть був під арештом, але потім зумів здобути довіру Директорії.
У 1795 р. йому доручили придушити заколот роялістів. Бонапарт розгромив заколотників, що зміцнило довіру до нього правлячих кіл. Після цього 27-річного генерала було призначено в Північну Італію командувачем армії, яка мала йти походом на австрійців.
Армія налічувала трохи більш як ЗО тис. роззутих і кепсько вдягнених солдатів. Їм протистояла 80-тисячна, добре озброєна армія Австрії. Незважаючи на це, Бонапарт вторгся на територію Італії. Поєднуючи швидкість наступу з навальністю ударів, Бонапарт розбив кращих австрійських генералів. Про нього заговорила вся Європа.
Ідучи в Італію, Бонапарт заявляв, що метою походу є визволення її населення від австрійців і гніту феодальних урядів. Однак обіцянки виявилися брехливими. Панування Австрії було замінено пануванням Франції. Італійців Наполеон Бонапарт пограбував, жорстоко придушив народний рух в Італії.
Війну було закінчено миром 17 жовтня 1797 р. Франція здобула Бельгію, Ломбардію з сусідніми країнами та лівий берег Рейну. Італію було перетворено на кілька "дочірніх", а насправді - залежних від Франції республік. Швейцарія та Голландія також перетворилися на залежні від Франції республіки. Проте головний ворог - Англія залишалася невразливою.
У 1798-1799 pp. Бонапарт здійснив похід у Єгипет і Сирію (30-тисячна армія з артилерією на 350 суднах), сподіваючись згодом відібрати в Англії найціннішу її колонію - Індію. Успіхи початкового етапу експедиції незабаром змінилися на невдачі. Похід закінчився повним провалом. Населення чинило відчайдушний опір загарбникам. Армія зменшувалася від неперервних боїв, спеки й чуми. Зв'язок із Францією перервався. Англійський адмірал Нельсон знищив французький флот у нічній битві біля мису Абукір.
Наполеон Бонапарт біля пірамід
Під час єгипетського походу утворилася друга антифранцузька коаліція (Англія, Австрія, Росія, Туреччина, Неаполітанське королівство). Дізнавшись про перемоги російського генерала О. Суворова в Італії та Швейцарії, а також про те, що становище Директорії хитке, Наполеон залишив армію в Єгипті та з великими труднощами, проскочивши крізь загородження англійських кораблів, що чатували на нього, у жовтні 1799 р. з'явився в Парижі. Залишки французької армії в Єгипті згодом здалися англійцям.
28-Термідоріанці при владі
Після термідоріанського перевороту до влади доступилася нова буржуазія, яка збагатилася під час революції та була зацікавлена у збереженні лише тих її результатів, котрі були вигідними заможним власникам. Вони підтримували республіку, виступали за усунення будь-яких обмежень вільного підприємництва. Було скасовано закон про підозрілих. До Конвенту повернулися ті жирондисти, які врятувалися під час якобінського терору. Отримали амністію вандейські заколотники. Одночасно було страчено сотні якобінців, закрито Якобінський клуб і народні товариства, а Комуну Парижа та революційні комітети в інших містах розпущено. Було скасовано максимум цін, що спричинило небувалу дорожнечу. На селі поновили продаж землі великими ділянками за високу ціну. Конвент ухвалив скасувати Конституцію 1793 р. й позбавити бідняків виборчих прав. Народ почувався ошуканим. Проти термідоріанців піднялася хвиля народного протесту як у самому Парижі, так і в провінціях. Особливо значними виступи трудящих були у квітні й травні; всі вони були придушені з допомогою військ. Частину депутатів Конвенту звинуватили в підготовці цих повстань і згодом шістьох із них стратили.
Одначе термідоріанський переворот не був відновленням старого порядку. Він символізував лише відмову від найбільш радикального варіанта перебудови суспільства та перехід влади до поміркованих політиків, які мали на меті захист інтересів нової еліти, що склалася за роки революції.
У 1795 р. було прийнято нову конституцію, яка закріплювала у Франції республіканський лад, але скасовувала загальне виборче право, відновлювала майновий ценз. Двопалатний законодавчий корпус - Рада п'ятисот і Рада старійшин - складався з осіб, яким уже виповнилося 40 років. Депутати обиралися двоступеневими виборами, причому виборцями могли бути лише власники майна, еквівалентного вартості не менш як 200 робочих днів; таких на всю Францію виявилося 30 тис. осіб. Виконавча влада надавалася п'ятьом членам законодавчого корпусу - Директорії. Політика Директорії відповідала інтересам найзаможніших верств населення. Верховенство в Директорії" мав П. Баррас. Він залишався постійним її членом, тоді як решта замінювалася щороку по одному через жеребкування.
Змова Бабефа
Політика Директорії Ігнорувала інтереси соціальних низів, що сприяло розвиткові руху " За революцію в ім'я рівності".
Засновником руху та його ідейним лідером став виходець із бідної провінційної сім'ї Франсуа Бабеф(1760-1797), який прибрав ім'я римських трибунів братів Гракхів. Він був прихильником якобінців, у своєму часописі "Трибун народу" славив пам'ять Марата, Робесп'єра й "доби свободи". Бабеф заснував "Товариство рівних" і в ньому проголошував ідею, що "земля не належить нікому, а її плоди належать усім", вимагав ліквідації власності й усіх чинних на той час прав, виступав проти "п'ятьох причепурених мулів у люксембурзькій палаті" (ще Конвент приписав для диктаторів парадний одяг). Методом боротьби члени товариства обрали збройне повстання. Але в травні 1796 р. товариство було викрито, керівників заарештовано. Згодом Бабефа, Дарте та їхніх найближчих соратників стратили.
Бабеф