 |
|
Родина ясноткові — Lamiaceae
Опис рослини. Напівкущ зі здерев'янілим, розгалуженим коренем. Стебла численні, прямостоячі, чотиригранні, біля основи здерев'янілі, до 50 см заввишки, густо вкриті листками. Листки супротивні, прості, довгочерешкові, верхні — сидячі, опушені.
Квітки з подвійною оцвітиною, двостатеві, неправильні, зібрані по 6—8 у несправжні мутовки, які утворюють на верхівках стебел переривчасті, колосоподібні суцвіття. Чашечка двогуба, опушена. Віночок двогубий, синьо-фіолетовий (рідше білий). Тичинок 2, маточка одна. Плід - цинобій. Цвіте у червні—липні. Плоди достигають у липні—серпні.
Поширення та місце зростання. Батьківщина — Мала Азія. Культивується в Криму та інших південних областях України.
Правила заготівлі. Листя шавлії заготовлюють на почату цвітіння (червень), збирають вручну. Восени збирають механізовано, зрізуючи верхівки рослин.
Сушіння. Стандартизація. Сушать під навісами або в штучнц умовах за температури 25—30 °С, розкладаючи сировину тонким шаром.
Сировину обмолочують, відокремлюють грубі частини за допомогою сит. Зберігають у сухих, добре провітрюваних приміщеннях, окремо від інших видів.
Опис сировини. Листки яйцеподібнодвгастої, видовжено - еліптичної форми, біля основи округлі або неглибокосерцеподібні на верхівці тупі або загострені, по краю дрібногородчасті, жилкування сітчасте, жилки сильно притиснуті зверху і виступають знизу поверхня опушена з двох боків. Нижні листки часто біля основи мають одну або дві невеличкі лопаті. Колір сірувато-зелений або сріблясто-білий. Запах ароматний. Смак пряно-в'яжучий.
Мікроскопічні ознаки. Для рослини характерний діацидний тип продихового апарату. Волоски прості (багатоклітинні з нижніми короткими і верхніми довгими та зігнутими клітинами) і головчасті. Ефіроолійні залозки 6 – 8 клітинні з радіальним розміщенням видільних клітин.
Хімічний склад сировини. Листки шавлії містять ефірну олію (60% цінеолу, туйон). Інші речовини: флавоноїди, сапоніни, дубильні речовини.
Фармакологічна дія та застосування. Препарати справляють протизапальну, бактерицидну, відхаркувальну, в'яжучу дію. Зменшують потовиділення, збуджують виділення шлункового соку. Застосовують для полоскання горла, ротової порожнини, при катарі верхніх дихальних шляхів, стоматиті, гінгівіті, пародонтозі.
Лікарські форми. Настій, збори (грудний, шлунковий та ін.), препарат сальвін.
Листя евкаліпта — Folia Eucalypti
Евкаліпт кулястий — Eucalyptus globules
Евкаліпт прутоподібний — Eucalyptus viminalis
Родина миртові —Myrtaceae
Опис рослини. Евкаліпт — вічнозелене дерево, 50—70 м заввишки, з гладенькою, сірою корою, перидерма якої відшаровується довгими, звисаючими стрічками . Для евкаліптів характерне явище гетерофілії.
Евкаліпт кулястий — молоді гілки чотиригранні, листки супротивні, м'які, вкриті товстим шаром воску, сизі, сидячі, яйцеподібні. з серцеподібною основою. На більш старих гілках вони поступово (на 3—4-му році) переходять у листки почергові видовженої форми; частіше старі листки вузьколанцетоподібні, серпоподібнозігнуті, шкірясті, короткочерешкові, розміщені перпендикулярно до ґрунту, тому евкаліптові ліси не мають тіні.
Евкаліпт прутоподібний — молоді листки блідо-зелені, сидячі, ланцетоподібні, супротивні, старі — почергові, короткочерешкові, вузьколанцетоподібні, серпоподібно зігнуті. Квітки у обох видів двостатеві, пазушні, з губчастою чотиригранною чашечкою, яка в бутонах вкрита буруватою, конічною кришечкою, що вкриває тичинки (кришечка утворюється з видозмінених пелюсток), і при розпусканні квітки відпадає. Тичинок багато. В евкаліпта кулястого квітки поодинокі, у прутоподібного — по 3 в зонтиках. Плід — чотиригранна коробочка.
Поширення та місце зростання. Батьківщина евкаліптів — Австралія, Тасманія та Нова Зеландія. В Україні культивується в Криму.
Заготівля. Листя кожного виду заготовлюють окремо. Молоді починають заготовлювати в листопаді, узимку, навесні. Старі — протягом усього року.
Сушіння. Зберігання. Сушать у добре провітрюваних приміщеннях або в сушарках за температури не вище 40 °С.
Зберігають у сухих, добре провітрюваних Приміщеннях окремо від інших видів.
Опис сировини. Листки евкаліпта кулястого двох типів: молоді — яйцеподібні з серцеподібною основою, старі — вузьколанцетоподібні, серцеподібнозігнуті, цілокраї або хвилясті з перистим жилкуванням, завдовжки 5—30 см, завширшки 2—3 см.
Листки евкаліпта прутоподібного — молоді видовженояйцеподібні з округлою основою, старі — вузьколанцетоподібні серпоподібно-зігнуті.
Мікроскопічні ознаки. Ізолатеральна будова листка (палісадна паренхіма рівномірно розміщена під верхньою і нижньою епідермою, а між нею знаходитья губчаста тканина), ефіроолійні сховища, друзи оксалату кальцію, жилки з кристалоносною обкладинкою.
Хімічний склад сировини. У листках евкаліпта міститься 0,3—4,5 % ефірної олії, основний компонент якої — монотерпен цинеол (до 80%), пінен; дубильні речовини.
Фармакологічна дія та застосування. Препарати евкаліпта справляють бактерицидну, протизапальну, в'яжучу, знеболювальну відхаркувальну дію.
Застосовують при захворюваннях дихальних шляхів, невралгіях, ревматизмі, люмбаго, для загоювання ран.
Лікарські форми та засоби. Листя, відвар, настойка, евкаліптова олія, яка входить до складу комбінованих препаратів піносол інгаліпт, каметон, мазі "Ефкамон". З листків отримують протистафілококовий препарат хлорфіліпт.
Кореневища з коренями валеріани — Rhizomata et rhadices Valerianae
Валеріана лікарська — Valeriana officinalis
Родина валеріанові — Valerianaceae
Народні назви: маун, одолян, ароматний
Російська назва: валериана лекарственная.
Опис рослини. Багаторічна трав'яниста рослина з коротким кореневищем і численними шнуроподібними коренями. Стебла прямостоячі, ребристі, порожнисті 50—150 см заввишки. На першому році життя формується розетка прикореневих листків, на другому і наступних — стебла. Стеблові листки непарно-перисторозсічені. Квітки двостатеві, неправильні, дрібні, лійкоподібнотрубчасті, білі або ясно-рожеві, суцвіття — велика, щиткоподібна волоть. Плід — сім'янка довгасто-ребриста з чубком. Цвіте у червні—липні.
Подібні види: Гадючник в’язолистий, посконник коноплеподібний, сердечник великолистий, ластовень лікарський. Всі домішки легко відрізнити по відсутності валеріанового запаху в сухій сировині.
Поширення. Росте майже по всій території України на вологих місцях, по берегах річок, боліт, у лісах та різнотравних степах. Валеріана — це поліморфний рід, що налічує 12 видів та декілька ботанічних форм.
Заготівля. Охоронні заходи. Кореневища з коренями заготовлюють восени, після дозрівання плодів у вересні—жовтні або навесні у квітні. Викопують (висіваючи насіння у лунку після викопування), очищують від ґрунту, відрізають надземні частини, товсті кореневища розрізують уздовж, підв'ялюють на свіжому повітрі (шаром до 15 см) протягом 1—2 днів. Сушать під навісами або в сушарках за температури не вище 35—40 °С (шаром 5—7 см).
Опис сировини. Кореневища вертикальні, конічні з дірчастою серцевиною або порожнисті, з поперечними суцільними або перерваними перегородками. Корені гладкі, ламкі, довгі, шнуроподібні.
Колір кореневища та коренів зовні жовто-коричневий, на зламі — від жовтуватого до коричневого. Запах своєрідний, ароматний. Смак пряний, солодкувато-гіркуватий.
Хімічний склад сировини. Кореневища і корені валеріани містять до 2 % ефірної олії (борнілізовалеріанат — складний ефір борнеолу та ізовалеріанової кислоти, вільний борнеол, ізовалеріанова кислота, пінен), валепотріати - іридоїди, дубильні речовини, алкалоїди.
Фармакологічна дія та застосування. Препарати валеріани зменшують збудливість і покращують функції центральної нервової системи, регулюють серцеву діяльність, зменшують артеріальний тиск, справляють спазмолітичну, слабку жовчогінну дію, посилюсь секрецію залоз травного каналу.
Застосовують при нервовому збудженні, неврозах серцево-судинної системи, спазмах коронарних судин, тахікардії, безсонні, істерії, епілепсії, для профілактики і лікування стенокардії та полкової стадії гіпертонії, при спазмах травного каналу, захворюваннях жовчовивідних шляхів.
Лікарські форми та засоби. Настій, настойка, збори (седативний, шлунковий, жовчогінний), сухий екстракт; комплексні препарати: валокормід, кардіовален, кардіофіт, краплі Зеленіна.
Плоди ялівцю — Fructus ]ипіреri
Ялівець звичайний —]ипіреrиs соттипіs
Родина кипарисові — Сирrеsасеае
Російська назва: можжевельник
Опис рослини. Вічнозелений, дводомний, рідше однодомний кущ 1—3 м заввишки або дерево до 12 м заввишки з яйцеподібною або конусоподібною кроною. Голки розміщені мутовками по 3 голки в кожній, колючі, жорсткі, лінійно-шилоподібні. Пильникові і насінні шишки розміщені окремо. Чоловічі шишки жовтого кольору, мають вигляд колосків, жіночі складаються з кількох насінних лусок і трьох насінних зачатків, що нагадують зелені бруньки. Після запліднення луски жіночої шишки стають м'ясистими, зростаються між собою, утворюючи на першому році зелену, соковиту шишкоягоду, на другий рік плоди достигають, стають чорними.
Домішки: Ялівець сибірський (шишколягоди довші за хвою або дорівнюютьїй, ялівець козачий (шишкоягоди у багато разів довші за хвою ,хвоя має неприємний запах)
Поширення та місце зростання. Росте на Поліссі та в Карпатах у підліску, у хвойних, рідше мішаних лісах. Культивують як декоративну рослину.
Правила заготівлі. Плоди збирають восени в період повної стиглості, струшуючи їх на розстелений брезент. Після збирання проводять сортування (відокремлюють хвою, зелені шишкоягоди та інші домішки).
Сушіння. Сушать на відритому повітрі або в сушарках за температури не вище 40 °С, а також використовують свіжими.
Зберігання. У сухих, прохолодних приміщеннях.
Опис сировини. Плоди кулястої форми, злегка стиснуті з боків гладенькі, блискучі, рідше матові, на верхівці три східні борозенки. Усередині дірчастої м'якоті плода містяться 3 (іноді 1-2) насінини, довгасто-тригранної форми. Шкірка насіння дуже тверда. Колір зовні чорний або фіолетовий з буруватим відтінком та сизим восковим нальотом, м'якуш — зеленувато-бурий, насіння — жовто-буре. Запах своєрідний, ароматний. Смак солодкувато-пряний.
Хімічний склад сировини. Плоди містять ефірну олію (піпен, камфен, борнеол). Інші групи речовин — флавоноїди, смоли (9%), пектини, органічні кислоти, цукри (ЗО %), дубильні речовини, солі калію.
фармакологічні властивості та застосування. Препарати ялівцю підвищують діурез і дезінфікують сечовивідні шляхи, полегшують відхаркування, справляють протизапальну дію. Застосовують при захворюваннях сечовивідних, жовчних та верхніх дихальних шляхів.
Лікарські форми. Плоди, відвар, збори (сечогінний, грудний).