Главная | Обратная связь

Проблемні ситуації і практичні завдання до розділу II

1. Учні 11 класу економічного ліцею висунули кандидатом у народні депутати України Сергія Коваля, випускника цього ліцею, 1978 року народження, студента 2-го курсу університету. Окружна виборча комісія відмовила в реєстрації кандидата в на­родні депутати. Чи законне рішення комісії?

Варіант відповіді: Згідно зі ст. 76 Конституції України депутатом України може бути громадянин, який на день виборів досяг 21 року.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про вибори народних депутатів України» пра­во висувати кандидатів у депутати належить громадянам України, які мають право голо­су, а відповідно до ст. 70 Конституції України право голосу мають громадяни України, які досягай на день проведення виборів 18 років. Таким чином, рішення окружної комісії є законним.

2. Уявіть, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим прийняла рішення про проведення референдуму про вирішення питання стосовно відокремлення півострова Крим від України. Чи буде законним таке гіпотетичне рішення?

Варіант відповіді: Згідно зі ст. 73 Конституції України питання про зміну території України вирішується виключно всеукраїнським референдумом, який відповідно до ст. 85 Конституції України може бути призначений виключно Верховною Радою Укра­їни.

3. Указом Президента України було оголошено про чергову амністію для ув'язне­них, що вперше скоїли злочини і відбули 2/3 строку ув'язнення. Чи правомірним був би такий гіпотетичний Указ Президента України?

Варіант відповіді: Згідно зі ст. 92 Конституції України амністія повинна оголошува­тись виключно законом.

4. Указом Президента України Головою Верховного Суду України було призначе­но члена Верховного Суду К., який пропрацював членом Верховного Суду України 10 місяців. Чи правомірним був би такий гіпотетичний Указ Президента України?

Варіант відповіді: Згідно зі ст. 128 Конституції України члени Верховного Суду Укра­їни обираються Верховною Радою України, а Голова Верховного Суду України оби­рається Пленумом Верховного Суду України шляхом таємного голосування з членів Верховного Суду України.

5. Президенти — глави своїх держав нерідко стають жертвами найманих вбивць (див.: С. 339 підручника). Як Ви думаєте/чим викликана така увага злочинців до особи Президента? Чи потребує людина, яка займає цей пост особливого захисту з боку держави?

Варіант відповіді: Обговорення цієї проблеми може відбуватися у різний спосіб, але вчитель має привернути увагу учнів до юридичного статусу Президента України (на прикладі відповідних положень Конституції України), розкрити його можливості у вирішенні найважливіших питань державного і суспільного життя. Водночас слід наголосити на величезному тягарі відповідальності, який лежить на плечах кожного глави держави. Відповідно державний захист честі, гідності і самого життя Президента є цілком нормальним і доцільним правовим явищем. Належні норми є і в законодавстві України, зокрема в Законі України «Про державну охорону органів державної влади України і посадових осіб».

6. У 1998—1999 рр. під загрозою імпічменту опинилися президенти наймогутніших держав світу — США і Росії. Дня чого існує інститут імпічменту? Чи можливі, на Вашу думку, подібні ситуації в Україні? Чому саме парламенти в усіх державах наділені повноваженнями вирішувати питання про імпічмент?

Варіант відповіді: У процесі дискусії із зазначеної проблеми учні мають виявити, насамперед, знання ст. 111 Конституції України, а також усвідомлення ролі Верховної Ра­ди України як єдиного в державі представницького органу, який має право виступати від імені всього українського народу.

7. Важливою подією в житті кожного міста (села, селища) є вибори міського (сільського, селищного) голови. Які б кроки Ви порадили зробити новообраному міському голові?

Варіант відповіді: Важко заздалегідь передбачити, які пропозиції можуть виникнути під час обговорення проблеми. Завдання вчителя — чітко зорієнтувати учнів, що всі пропозиції мають укладатися в рамки юридичних повноважень міського голови, передбачених Конституцією України і Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р.

8. Верховна Рада України прийняла Закон «Про внесення змін до Закону України Про Конституційний Суд України», яким встановлювались строки розгляду справ Конституційним Судом України, строки вчинення деяких процесуальних дій, а також додат­кові вимоги щодо поведінки суддів Конституційного Суду України. Президент України наклав на цей Закон вето, однак Верховна Рада України подолала його і повторно прийнялаЗакон кваліфікованою більшістю голосів. Після цього Президент України звернув­ся до Конституційного Суду України з поданням про неконституційність даного Зако­ну. Як на Вашу думку, чи належить розгляд таких справ до компетенції Конституційного Суду України? Якщо Конституційний Суд України прийме до розгляду цю справу, то чи узгоджуватиметься це з положенням §37 Регламенту Конституційного Суду України, з якому сказано, що «суддя Конституційного Суду України не може брати участі у роз­гляді справи, якщо є сумніви щодо об'єктивності судді у вирішенні справи внаслідок йо­го родинних або подружніх відносин з учасниками конституційного провадження, їх представниками чи з інших обставин, які дають підстави сумніватися в об'єктивності судді»?

Варіант відповіді: Формально розгляд таких справ належить до компетенції Конституційного Суду України (див. ст. 150 Конституції України), отже відповідь на перше питання — «так».

Друге питання є складнішим і доволі проблематичним. Ні Конституція України, ні Закон України «Про Конституційний Суд України» не наголошують спеціально на необхідності неупередженого та об'єктивного розгляду справ суддями Конституційного Суду України. Відповідні положення на даний час містяться лише у процесуальних кодексах, що стосуються діяльності судів загальної юрисдикції, а не Конституційного Су­ду України. Однак неупередженість судді, відсутність особистої заінтересованіості його у результатах справи є загальновизнаним принципом правосуддя не лише в Україні, айв усьому світі.

У пропонованому завданні ситуація складається таким чином, що результат роз­гляду справи може вплинути на діяльність усього Конституційного Суду України, а, от­же, і всіх його суддів. Справа безпосередньо стосується інтересів Конституційного Суду України, тому не може бути мови про неупередженість суддів. Розглядаючи таку справу по суті, судді пішли б врозріз з давнім латинським правилом «пето идех іп саша аіа» (ніхто не суддя у своїй власній справі). Тому якщо судді Конституційного Суду України вирішать дотримуватись власного Регламенту, вони мали б оголосити про колективний самовідвід і припинити у зв'язку з цим розгляд даної справи.

Не слід забувати, що наведене завдання є лише гіпотетичною ситуацією, а не реальною справою, яка розглядалась у Конституційному Суді України.

9. Державний службовець П. указом Президента України був звільнений з посади заступника міністра. Вважаючи звільнення незаконним, П. звернувся до суду з позовом до Президента України про поновлення на роботі. Суддя виніс ухвалу про відмову у прийнятті позовної заяви, мотивуючи це тим, що призначення та звільнення посадових осіб Конституцією України віднесено на повний розсуд Президента України, а його укази не є актами, які можуть бути предметом судового розгляду. Чи правильно вчинив суддя?

Варіант відповіді: Відмова судді є необґрунтованою, оскільки, по-перше, згідно зі статтею 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (в тому числі і на ті, що виникають внаслідок указів Президента України), по-друге, призначення та звільнення будь-яких посадових осіб Президентом України має відбуватись не за його розсудом, а у відповідності з законом — до цього Президента України, як і інших посадових осіб, зобов'язує, зокрема, частина друга статті 19 Конституції України. Нарешті, цивільне процесуальне законодавство не передбачає відмови у прийнятті позовної заяви з тих мотивів, на які послався суддя.

10. Працівник міліції побачив на протилежному боці вулиці кількох підлітків, що били жінку похилого віку. На крик міліціонера з вимогою припинити неподобство двоє з порушників кинулись до нього, розмахуючи металевими прутами. Вихопивши пісто­лет, міліціонер без попередження вистрілив у підлітків, внаслідок чого один з них одер­жав поранення плеча. Інші порушники після пострілу з місця події втекли. Як згодом з'ясувалося, це були підлітки 15—17 років. Побита ними жінка одержала тяжкі тілесні ушкодження. Чи правильно діяв міліціонер, вистріливши без попередження у непов­нолітнього?

Варіант відповіді: Дії міліціонера слід визнати законними. Закон «Про міліцію» забороняє застосування зброї до малолітніх, але такими вважаються особи віком до 14 років. Окрім цього, Закон допускає застосування зброї навіть щодо малолітніх у разі вчинен­ня ними групового нападу, що загрожує життю і здоров'ю людей, у тому числі і працівників міліції. У даному випадку злочинці завдали серйозної шкоди здоров'ю побитої ними жінки і до того ж намагались напасти на міліціонера, маючи в руках знаряд­дя, пристосовані для заподіяння тілесних ушкоджень. За таких обставин застосування проти нападників зброї було цілком виправдане.