Главная | Обратная связь

З ПРОБЛЕМОЮ СОЦІАЛЬНОГО СИРІТСТВА

У сучасному українському суспільстві проблема безпритульних дітей та дітей, які залишилися без батьківської опіки, – одне з найпоширеніших і найсерйозніших питань. Проблема захисту прав і інтересів дітей-сиріт і дітей, що залишилися без батьків, сьогодні не тільки не втратила своєї актуальності, але й набула особливої гостроти. Дослідження у цій галузі дозволили зробити висновок, що в Україні існує феномен соціального сиротіння. 90% дітей, що потрапили у важку життєву ситуацію, – соціальні сироти, тобто діти-сироти при живих батьках.

Мета цієї статті – визначити цілі соціальної реклами, спрямованої на подолання проблеми соціального сирітства в сучасному українському суспільстві. З огляду на мету завданням розвідки є докладний розгляд проблеми соціального сирітства та засобів і шляхів її подолання, зокрема через використання сугестивного потенціалу соціальної реклами.

Отже, почнемо з основних аспектів діяльності в галузі боротьби із сирітством, зокрема з усиновлення. Усиновлення –правовий інститут, що функціонує в інтересах дитини, у якої померли один з батьків або відразу обидва; батьки якої невідомі або позбавлені батьківських прав, визнані в судовому порядку недієздатними, безвісно відсутніми чи оголошені померлими; дали згоду на усиновлення; понад шість місяців не проживають разом із дитиною та без поважних причин не беруть участі в їївихованні та утриманні, не виявляють щодо дитини батьківської уваги і турботи. Сім’я є природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереження і передання культурних цінностей. З перших днів появи дитини на світ сім’я покликана готувати її до життя та практичної діяльності, у домашніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, допомогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, набути власного досвіду поведінки й діяльності [1, с. 127]. Оскільки мета виховання молодого покоління – формування всебічно розвиненої особистості, сім’я, як і школа, здійснює моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне виховання. Соціальна реклама має бути одним із основних джерел, яке донесе до населення цю інформацію. Отже, першою метою соціальної реклами в боротьбі із соціальним сирітством має бути формування у свідомості громадян думок про необхідність родинної адаптації кожної дитини, незалежно від її соціального і фінансового статусу.

В основу організаційно-правового механізму всиновлення в Україні покладені принципи, які відповідають міжнародним вимогам: кожна дитина має право на виховання в сім’ї; пріоритетним є національне усиновлення; міжнародне усиновлення розглядається як альтернатива тільки тоді, коли були вичерпані всі можливості щодо передачі під опіку, піклування, на усиновлення чи виховання в сім’ї громадян України; вирішення усіх процедурних питань усиновлення дитини із додержанням чинного законодавства України; заборона посередницької комерційної діяльності щодо усиновлення дітей; укладення з іноземними державами договорів про правову допомогу; здійснення контролю за умовами утримання та виховання дітей у сім’ях іноземців. Рішення щодо усиновлення дитини ухвалюються в Україні тільки в судовому порядку [1, с. 128]. Законодавець висуває до усиновлювачів певні вимоги. По-перше, ними можуть бути тільки повнолітні дієздатні особи. По-друге, усиновлювач обов’язково повинен бути старшим за дитину, яку він бажає усиновити, не менш як на п’ятнадцять років, а при усиновленні повнолітньої особи різниця у віці не може бути меншою, ніж вісімнадцять років. Такий жорсткий підхід обумовлюється, напевно, прагненням урівняти сім’ю, у якій буде виховуватися усиновлений, з біологічною сім’єю. Але окремі дослідники поділяють точку зору тих правників, які вважають, що імперативна норма стосовно різниці у віці зовсім невиправдана, коли це стосується усиновлення дитини мачухою або вітчимом, близькими родичами, за умови, що дитина знає, що усиновлювачі не є її рідними батьком і матір’ю тощо. Вважаємо, що таким чином штучно звужується коло осіб, які могли би бути усиновлювачами. На їх погляд, доцільним було б надати можливість суду, враховуючи інтереси дитини, скорочувати різницю у віці [2, с. 156]. У зв’язку з цим актуалізується друга мета соціальної реклами – інформування громадян про організаційно-правовий механізм подолання сирітства. Соціальна реклама цього блоку повинна у спрощеному варіанті показати усі необхідні етапи процесу всиновлення, щоб, у разі входження родини в цей процес, певні бюрократичні перешкоди не були несподіванкою і не відбили в майбутніх батьків бажання боротися за дитину.

Ще одним болючим аспектом проблеми є згода дитини на усиновлення. Згода дитини може братися до уваги тільки з того моменту, коли остання може сформулювати і висловити її у формі, яка відповідає її віку. Але для того, щоб дитина дала згоду або відмовилася від усиновлення, необхідно щоб вона була поінформована щодо правових наслідків усиновлення. Відмова дитини дати згоду на усиновлення, повинна розглядатися як серйозна перешкода для усиновлення. І лише тоді, коли судом буде встановлено, що заперечення дитини не мають під собою обґрунтування і не тягнуть встановлення перешкод до створення нормальних відносин між ним і усиновлювачем, усиновлення провадиться без згоди дитини. Це можливо у наступних випадках: якщо дитина у зв’язку з віком або станом здоров’я не усвідомлює факту усиновлення, а також, якщо вона проживає в сім’ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками. Останній виняток вводиться з метою збереження таємниці усиновлення [2, с. 162]. Таким чином, об’єктом впливу соціальної реклами можна вважати не лише потенціальних батьків, але й потенціальних всиновлених дітей. Адже вони не ізольовані від рекламних повідомлень, у тому числі й соціального характеру. Тому третьою ціллю соціальної реклами можна вважати – повідомлення дітям, які залишилися без опіки батьків, про можливості бути всиновленими. Звісно, повідомлення у тих формах и кількості, які не шкодили б психіці дитини.

На жаль, не всі діти, що мають потребу, можуть бути усиновлені. Практика показує, що більше шансів на усиновлення у здорових дітей раннього віку. Хворі діти і діти, що переступили поріг дитячого віку, залишаються незатребуваними і продовжують жити в дитячих будинках або усиновлюються іноземними громадянами і назавжди покидають Україну. Інші індивідуальні форми сімейного виховання – опіка (опікування), прийомна і патронатна сім’я – носять тимчасовий характер і є тимчасовою родиною для дітей-сиріт і дітей, що залишилися без піклування батьків, у родину [3, с. 86].

Прийомна сім’я є відродженою формою сімейного виховання дітей, що залишилися без піклування батьків. Вона забезпечує дітям-сиротам і дітям, що залишилися без піклування батьків, їх право на сімейне виховання. Але законодавче оформлення прийомна родина отримала тільки у зв’язку з ухваленням Сімейного кодексу. Тим часом в Україні відвіку було прийнято брати дітей-сиріт на виховання в чужі сім’ї. У основі ж патронування лежав договір про передачу дитини в чужу сім’ю на добровільних засадах. Патронатний вихователь отримував певну винагороду. Після Жовтневої революції сімейний патронат не отримав державного визнання і перестав існувати. Відповідно до ст. 2 “Положення про прийомну сім’ю”, затвердженого Ухвалою Кабінету міністрів України (26.04.2002 р. 565) прийомна сім’я – сім’я або окрема особа, яке добровільне за плату взяла на виховання і сумісне мешкання від одного до чотирьох дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Основними цілями створення прийомної родини є забезпечення належних умов для виховання дитини і тимчасове її утримання. Даною Ухвалою вирішується найважливіше питання – створення прийомної сім’ї. Воно реалізується на підставі заяви сім’ї або окремої особи, які проявили бажання створити прийомну сім’ю, за поданням відповідного висновку служби у справах дітей про можливість створення прийомної сім’ї за наслідками проходження навчального курсу підготовки і рекомендації центру соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді [4, с. 2]. Вказану сім’ю або окрему особу, що не знаходиться в шлюбі, обов’язково інформують про стан здоров’я, фізичний і розумовий розвиток дітей, яких вони бажають узяти на виховання і сумісне мешкання. На підставі вирішення про створення прийомної родини між прийомними батьками і органом, який ухвалив рішення про її створення, полягає договір про всиновлення дітей в прийомну родину на виховання і сумісне мешкання [4, с. 2]. Соціальні служби для сім’ї, дітей і молоді здійснюється соціальний супровід прийомних сімей, який передбачає надання комплексу правових, психологічних, соціально-педагогічних, соціально-економічних, соціально-медичних і інформаційних послуг, направлених на створення належних умов функціонування прийомної сім’ї [4, с. 2]. Якщо усі етапи пройдені успішно і прийомна родина таки створена, далі перед прийомними батьками стоїть важке завдання забезпечення дітей не лише матеріальними благами, але й належним рівнем опіки, любові, турботи. Для полегшення виконання цього завдання може бути застосований ще один варіант соціальної реклами – реклама, яка б, з одного боку, пропагувала справжні родинні цінності, дбайливе ставлення членів родини один до одного, а з іншого, боролася із негативним ставлення суспільства до дітей-сиріт та прийомних дітей. Це можна вважати четвертою метою.

Отже, як можна побачити, соціальна реклама, покликана боротися із проблемою соціального та реального сирітства, має комплекс завдань і цілей, кожна з яких повинна сформувати у свідомості громадян певні аспекти розв’язання проблеми. Перспективним вважаємо дослідження шляхів матеріальної реалізації визначених завдань – тобто підбір видів реклами, оптимальних для досягнення кожної із визначених цілей.

Література

1. Бех І. Д. Духовні цінності розвитку особистості / І. Д. Бех // Педагогіка і психологія. – 1997. – №4 (14). – С. 124 – 129. 2. Зязюн І. А. Педагогіка добра: ідеали і реалії : Науково-методичний посібник / Зязюн І. А. – К. : МАУП, 2000. – 312 с. 3. Пономаренко Л. П., Белоусова Р. В. Психология семейных отношений // Пономаренко Л. П., Белоусова Р. В. Психология для старшеклассников : Пособие для педагога / Л. П. Пономаренко, Р. В. Белоусова. – Часть 2. – 11 класс. – М. : Владос, 2001. – 226 с. 4. Фіцула М. Виховання почуття відповідальності у дітей в умовах сім’ї / Фіцула М. // Директор школи. – 1999. – №7. – С. 2. 5. Флейк-Хобсон К. и др. Развитие ребенка и его отношений с окружающими : Пер. с анг. / Флейк-Хобсон К., Робинсон Б. Е., Скин П. – М. : Центр общечеловеческих ценностей, 1993. – 511 с.

Анотація

Автор статті розглядає проблему соціального сирітства крізь призму соціальної реклами. Зроблено спробу розглянути цілі інформаційної боротьби за майбутнє дітей-сиріт і дітей, які залишилися без батьківської опіки, Проаналізовано роль соціальної реклами у розв’язанні даної суспільної проблеми.

Ключові слова:діти-сироти, соціальне сирітство, соціальна реклама, усиновлення, прийомна родина.

Науковий керівник:Манич Наталія Євгеніївна, кандидат філологічних наук, доцент кафедри журналістики і видавничої справи ДЗ “Луганський національний університет імені Тараса Шевченка”.

УДК 659.364

А. В. Крупко