Здавалка
Главная | Обратная связь

У ТВОРЧОСТІ О. ДОВЖЕНКА



Шліфування письменником власного твору, як правило, уважається одним із аспектів оволодіння ним літературною майстерністю. Проте специфіка діяльності, коли автор виконує мовностилістичну, ідейно-художню та інші види правок, спонукає до розгляду цього процесу з погляду власне редагування як „своєрідного виду інтелектуального випробування рукопису” [1, с. 17], котре здійснюється митцем на різних етапах створення та удосконалення літературного твору. Невелика кількість студій, присвячених проблемі авторського редагування художніх текстів, зумовлює актуальність порушеної теми студії.

Джерельною базою розвідки стали літературно-критичні статті Г. Магузи [2], Г. Пасісниченко [3], які дозволили з сучасних позицій розглянути творчість О. Довженка як одного з найвидатніших українських письменників ХХ ст., неупереджено прослідкувати еволюцію ціннісних орієнтацій і професійного саморозвитку митця, а також праці В. Галич [4], А. Дроздової [5], О. Куцевської [6], в яких уперше проаналізовано поняття саморедагування. Крім того, документальна спадщина митця, архів якої в повному обсязі був сформований лише в 2009 році (з моменту вступу в дію дозволу Ю. Солнцевої на користування ним), дала нам можливість ретельно ознайомитися з щоденниками письменника [7].

Мета статті – розкрити особливості саморедагування у творчій майстерні О. Довженка на основі його документальної спадщини – реалізується в таких завданнях:

1) віднайти в щоденниках митця міркування щодо процесів шліфування й удосконалення власних творів;

2) визначити їх специфіку як джерела вивчення авторського редагування в професійній лабораторії автора;

3) спрогнозувати ймовірний характер правок, унесених письменником до власних творів.

Творчість О. Довженка як редактора власних творів була обрана нами невипадково: він є знаковою постаттю ХХ ст., мистецька діяльність якого глибоко споріднена з душевно-ментальними категоріями національного світогляду, а вимогливість до шліфування ососбистих кіно- й літературних творів відзначається особливою ретельністю й самокритикою.

Авторське редагування художніх творів – феномен, який увиразнює самобутність літературної творчості будь-якого письменника. Його визначення вперше було уведено В. Галич: “це творча діяльність, що відбиває еволюцію народження тексту від чорнового варіанту через проміжні його форми до викінченого твору; має суспільну мотивацію, коли через прагнення письменника якомога точніше донести до свого читача (глядача, слухача) певну ідею, зміст зазнає більших чи менших, але часто суттєвих змін, зачіпаючи як самий авторський задум, так і окремі компоненти структури твору” [4, с. 798]. О. Куцевська розширила поняттєвий апарат і поглибила зміст саморедагування публіцистичних творів [6]. А. Дроздова розглянула авторське редагування власне художніх текстів, зокрема, обґрунтувала соціальну зорієнтованість усіх ланок саморедагування в структурі художніх комунікацій [5].

Звернемось безпосередньо до щоденникових записів О. Довженка для того, щоб віднайти міркування письменника-кінорежисера щодо розуміння цього унікального процесу. „Письменник, коли він щось пише, повинен почувати себе врівні, на висоті найвищого політичного діяча, а не учня чи прикажчика” [7, с. 196], – зазначав митець. Роздумуючи над висловлюванням, можемо сказати, що авторським процесам удосконалення кіно- й літературних творів притаманний найвищий ступінь відповідальності, яка порівнюється митцем з „політичною відповідальністю”. Остання в науці розуміється як почуття обов'язку суб'єкта, зокрема, політичного діяча, представника владних органів щодо певних дій, звернених до суспільства, тому часто ідентифікується як один із аспектів соціальної відповідальності. Оцінка читача (глядача), таким чином, була для О. Довженка чи не найбільшим мірилом якості мистецького твору та поштовхом до свідомого саморедагування. Звідси наступні висновки письменника: “Не слід хитрити з читачем. Коли ви пишете, уявляйте собі, що ви завтра помрете і що ви пишете заповіт для любих своїх дітей” [7, с. 308]. Читач для О. Довженка – не просто об’єкт передачі мистецької інформації, а навпаки, наділений умінням тонко відчувати, глибоко сприймати й інтерпретувати явища художньої реальності.

Номінативна ланка “учень-прикажчик-політичний діяч”, образно вибудована митцем у щоденниковому записі, наштовхнула нас на думку, що, можливо, класик у такий спосіб передав еволюцію розвитку письменницької майстерності, в якій чи не найперше місце займає вміння об’єктивно аналізувати художню цінність власних творів.

У творчій лабораторії О. Довженка саморедагування завжди поєднувалось із надмірною самокритикою, яка, як ми думаємо, хоч і була ознакою найвищої відповідальності, але часто псувала настрій митцю, навіть була каталізатором розвитку стресових станів: “Читаючи, помітив, як багато ще треба над нею (мова йде про “Україну в огні”. – М. З.) працювати, і помітив ще своє невміння все ж таки писати. Трудно писати. Трудно викласти душу, безмежно трудно бути точним і ясним. Нестача слів, образів раптом забиваються навалою многослів'я, епітети лізуть скрізь, як комарі, і ні видавити їх, ні прогнати. Мова одноманітна. Дія надмірна. Нестачу ерудиції затулив гіперболами. Довго ще треба вчитися” [7, с. 216]. Надсувора самокритика, безумовно, заслуговує похвали, адже не кожен може так відверто зізнатись бодай перед собою у власній неспроможності до творчої діяльності. Але, на наше переконання, вона зумовлена ще культурно-ідеологічними обставинами життя О. Довженка, якому судилося творити в умовах сталінського режиму. Як видно зі змісту щоденникового запису, провідними аспектами шліфувальної роботи для письменника були: реальність відображених подій, психологічно тонка робота над образами, точність, ясність висловлювання й мовностилістичне багатство творів. Ці якості власне й сформували індивідуальний творчий метод митця: “Його поетика та ставлення до краси, здатність дивитися на все з точки зору вічності, близькість його творчості до душевно-ментальних рис українців, мислення загальнолюдськими категоріями в космічному масштабі – все це складає визначальні риси творчості О. Довженка та обумовлює його безперечну самобутність як видатного митця світового рівня” [3, с. 1].

Літературний образ є основою творення художньої реальності в будь-якому творі мистецтва. О. Довженко вважав, що “природа справжнього поетичного образу полягає в тому, що він має многоплановий зміст або, вірніше сказати, кілька змістів, з котрих найвірнішим завжди буває той, який ви для себе виберете” [7, с. 168]. Отже, на характер авторського редагування художніх образів у творчій майстерні класика впливали авторський задум, надзавданння твору мистецтва й письменницька інтуїція.

На думку Д. Горчакова, політична відповідальність є атрибутом демократичної політики [8]. Трагедія життя й творчості митця полягала у відсутності демократичних форм мислення й права на художнє вираження світобачення відповідно до особистісних концепцій творчості та аксіологічних орієнтацій. У щоденнику віднаходимо безліч роздумів, які стосуються проблеми митця й влади, митця й суспільства, з яких постає образ зневіреної, виснаженої фізично й морально людини, яка не розміняла свої переконання й людські цінності на догану сталінському режиму: “Годі б уже мені мучитися і спокутувати свій гріх перед Сталіним. Треба прийматись за роботу і роботою довести йому, що я радянський митець... а не одіозна талановита постать з обмеженим світоглядом” [7, с. 197]. Як відомо, митці у тоталітарній державі мали виконувати ідеологічно визначену та жорстко сформульовану задачу деспотичної системи, спрямовану на підтримку та поширення елементів масової міфологізованої свідомості. Це кардинально впливало на творчість, зокрема, на мистецьку позицію класика писати правду, відображати справжні людські характери, драматизм народного життя тощо. “Я – жертва варварських умов праці, жертва убожества і нікчемства бюрократичного, мертвого кінокомітету… Я хотів би вмерти після того, як напишу одну книжку про український народ” [7, с. 66], – писав О. Довженко. Передчуття лиха, постійна загроза фізичної розправи, слід думати, сильно впливати на творчий настрій митця, виконання саморедакторської роботи, яка, як відомо, потребує серйозного психологічного налаштування, концентрації моральних і фізичних зусиль, виокремлення в професійному графіку чималого відрізку часу тощо. “Що мені заважає писати? Щоденна думка про смерть. Вона почала переслідувати мене, вона гнобить мене як передчуття лиха і кінця” [7, с. 196], – такі зізнання митця сприймаються як трагічно-знеособлювані, що вносили деструкцію у творчий процес, не давали реалізувати вповні свій непересічний талант письменника й кінорежисера.

Позбутися несправедливих навішувань ярликів, звинувачення в націоналізмі О. Довженко намагався протягом усього життя, але кінорежисера постійно примушували опрацьовувати такі теми, котрі зовсім не входили до його творчих планів (наприклад, фільм “Мічурін”, за який за який режисер отримав Державну премію СРСР). Тож правки ідеологічного характеру, які митець був вимушений уносити до власних творів з метою ідейно-пропагандистського культуротворення, лакування радянської дійсності, були невід’ємним елементом, тягарем творчої діяльності митця.

Оцінка якості власних творів у мистецькій господі О. Довженка часто спиралася на об’єктивні порівняння з художньою цінністю творів інших митців: “Причини сірості, безкрилості, нудної буденності нашого мистецтва полягають головним чином у тому, що автори творів стоять холодні і байдужі в одній площині з фактами, з предметами своїх творів” [7, с. 377]. Так, на думку митця, художній твір повинен бути збагачений новизною, високою ідеєю, яка б „окрилювала”, тобто давала читачу (глядачу) матеріал для роздумів, спонукала до переосмислення власного життя, його цінності, сенсу, духовно-творчої місії людства тощо, а не обмежувалась виконанням чергових соцзавдань.

Джерела натхнення відіграють важливу роль у будь-якій творчості: вони часто дають поштовх розвитку уяви, фантазії, продукують нові ідеї, засоби створення образів тощо. У щоденнику митця читаємо: “У творчості підтримки ні від кого. Абсолютно не від одної людини. І нікому не видно, що я падаю з ніг. Все оточення живе своїм сліпим природним егоїзмом, нікчемним і безцільним. І нема ні поради, ані відпочинку. А найголовніше, нікому підтримати дух мій на високому рівні” [7, с. 308]. Тож оточення митця, ізоляція від власного народу й країни (О. Довженко був примусово “засланий” до Москви, відвідувати Україну не дозволялося) не могли стимулювати продуктивну творчість, а разом з тим і ефективне саморедагування власних творів.

Таким чином, О. Довженко – багатогранна й самобутня особистість ХХ ст., митець, творча й документальна спадщина якого є безцінним джерелом вивчення феномена авторського редагування. Його щоденник містить безліч різнопланових міркувань щодо природи удосконалення власних творів, яка в цілому розцінюється ним як індивідуальна надвідповідальність письменника перед суспільством за якість пропонованих продуктів мистецтва. Саморедагування у творчій лабораторії митця відзначається глибоким розумінням суті мистецтва (ролі художнього образу, мовностилістичного оформлення твору, позиції автора тощо), детерміноване психічним станом автора, яке було штучно сформовано фізичним і духовним тиском сталінського режиму. Тому, можна припустити, що правки, які письменник уносив до власних творів, з одного боку, реалізували концепцію індивідуального творчого методу, а з іншого, були позначені ідеологічними впливами й психологічним кліматом доби.

Напрями подальших досліджень ми пов’язуємо з безпосередньою роботою над редакціями художніх творів митця й виокремленням типологічних авторських правок, унесених ним протягом життя.

Література

1. Мильчин А. Э. Методика редактирования текста [Текст] / А. Э. Мильчин – 3-е перераб. и доп. изд. – М. : Логос, 2005. – 524 с. 2. Магуза Г.Еволюція ціннісних орієнтирів О.Довженка в його воєнній та післявоєнній творчості[Ел. ресурс] / Г. Магуза. – Режим доступу : http://papers.univ.kiev.ua/istorija/articles/The_valuable_orientations_Dovzhenko_s_creative_activity_being_under_influence_of_Stalin_s_times_war_and_after_war_period__15559.pdf. 3. Пасісниченко Г.Міфологічне мислення і художня творчість О. Довженка [Ел. ресурс] / Г. Пасісниченко. – Режим доступу : http://www.myslenedrevo.com.ua/uk/Sci/Culturology/uvuk/Dovzhenko.html. 4. Галич В. М. Олесь Гончар – журналіст, публіцист, редактор : еволюція творчої майстерності [Моногр.] / В. М. Галич. – К. : Наук. думка, 2004. – 816 с. 5. Дроздова А. В. Авторське редагування художніх творів у системі соціальних комунікацій [Текст] / А. В. Дроздова // Наукові записки Інституту журналістики. – Т. 41. – 2010. – С. 177-179.6. Куцевська О. С. Авторське редагування як наукова проблема // Соціальні комунікації сучасного світу : наук.-теорет. зб. / голов. ред. О. М. Холод. – 2009. – С. 212-215.7. Довженко О. П. Сторінки Щоденника (1941-1956) [Текст] / О. П. Довженко. – К. : Вид-во гуманіт. л-ри, 2004. – 384 с.8. Горчаков Д.Вивчення поняття політичної відповідальності у вітчизняній науці [Ел. ресурс] / Д. Горчаков. – Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/Portal/Soc_Gum/NaUKMA/Polit/2005_45/01_gorchakov_dp.

Анотація

У статті на матеріалі щоденникових записів О. Довженка описано природу редагування митцем власних творів, виокремлено чинники, які впливали на її особливості, спрогнозовано характер правок, унесених письменником до особистих мистецьких творів.

Ключові слова: авторське редагування, художній образ, джерела творчого натхнення, самокритика, ідеологія тоталітарного режиму.

Науковий керівник:Дроздова Альона Василівна, асистент кафедри журналістики і видавничої справи ДЗ “Луганський національний університет імені Тараса Шевченка”.

 

 

УДК 070. 41 : 159. 95

К. В. Коноваленко







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.