Главная | Обратная связь

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АВТОРСЬКОГО РЕДАГУВАННЯ ХУДОЖНІХ ТВОРІВ

Творчість – це здорова функція людської психіки. Під час творення людина отримує задоволення, пов’язані з відчуттям особистої значимості, потрібності, суспільного визнання. Будь-яка творча діяльність характеризується психологічними особливостями, які впливають на її продуктивність, змістовність тощо. Проте, більшість науковців одноголосно визнають, що сьогодні небагато написано про психологію творчості письменників. Складність полягає в тому, що у дослідників майже немає під рукою потрібного матеріалу. Митці, як правило, неохоче розголошують таємниці своєї майстерності. А коли й зважуються на відвертість, то не завжди це допомагає визначити істину. Авторське редагування художніх творів, що зовсім недавно заявило про себе як окрему науку в структурі соціальних комунікацій, чи не найбільше пов’язано з процесами психічного життя митця, його емоційно-почуттєвою сферою, мотивами здійснення творчої праці тощо. Відсутність наукових праць, присвячених розкриттю цієї проблеми, зумовлює актуальність порушеної теми нашого дослідження.

Джерельною базою нашої статті стали праці М. Арнаудова [1], Н. Зборовської [2], що безпосередньо торкаються проблеми психології письменницької діяльності, а також наукові здобутки В. Різуна, А. Мамалиги, М. Феллера [3], З. Партика [4], присвячені різним аспектам редагування, зокрема, психології сприйняття та розуміння твору.

Мета студії – окреслити психологічні особливості авторського редагування художніх творів – реалізується в таких завданнях: 1) проаналізувати джерела вивчення психології письменницької творчості; 2) виокремити основні психічні процеси, які суттєво впливають на практику авторського редагування; 3) віднайти приклади, що ілюструють гармонію психічного й творчого життя письменників як зразкові для сучасних майстрів словесності.

Літературна творчість є свідомим процесом, найперше пов’язаним із професійним самовизначенням особистості, яка вирішила присвятити своє життя створенню художніх текстів. Необхідний елемент роботи митця – оволодіння професіональним мовленням. Як зауважує В. Різун, „це специфічний вид мовної діяльності, пов'язаної зі свідомим керуванням процесами власного мовлення, починаючи з вибору теми і закінчуючи її розкриттям” [5, c. 77]. Професіональне мовлення таким чином є фахово організованим складним процесом, що здійснюється, насамперед, автором твору, який несе відповідальність за якість підготовленого матеріалу та характер його сприйняття потенційною аудиторією читачів.

Такі висновки наштовхують нас на розуміння поняття авторського редагування як необхідної складової професіонального мовлення письменника. На наше переконання, це поліпшення автором свого тексту без допомоги редактора, метою якого є професійне мовленнєве вдосконалення митця як безпосереднього учасника художньої комунікації.

Джерела вивчення психології письменницької творчості свідчать, що її характер у цілому визначає психічний тип особистості автора твору, його творчий і життєвий досвід, уміння спостерігати й сприймати, рівень розвитку мистецької уяви тощо [1]. Для виокремлення психологічних особливостей письменницької діяльності важливо звернути пильну увагу на внутрішній світ митця, адже „за межами тексту лежить душа поета, невідома та недосліджена. Головне, щоб письменник для дослідника був авторською особистістю, а не пацієнтом” [2, с. 14], – зауважує Н. Зборовська. Отже, в аналізі практик авторського редагування художніх текстів слід враховувати якомога ширший документальний матеріал (щоденники, листи, авто критику тощо), який дає можливість глибоко розкрити сутність психічного життя письменника, його суспільний і особистісний статус, духовно-естетичні потреби тощо.

На думку дослідників редагування (В. Різуна, А. Мамалиги, М. Феллера, З. Партика), існує багато причин, що заважають автору самостійно відредагувати власний твір. По-перше, автор може не звернути увагу на той запас фонових знань, який має середньостатистичний реципієнт. По-друге, автору після завершення роботи, як правило, важко об’єктивно сприйняти власний текст, тому виникає загроза не помітити помилки, або художньо-комунікативні невдачі, які часто виникають у процесі конструювання художньої реальності. З. Партико вважає, що „автори ніколи стовідсотково не можуть уявити той код передачі повідомлення, норми, час, місце, ситуацію, тезаурус і механізми сприйняття, які будуть у реципієнтів, лише тому, що вони є авторами повідомлення” [4, с. 311-312 ]. Тому учений наголошує на обов’язковій присутності редактора як першого кваліфікованого реципієнта, здатного оцінити якість літературного твору й ефективність його сприйняття читацькою аудиторією. На наше переконання, саме автор повинен володіти основами саморедагування й бути першим уважним читачем-критиком власного твору, тому що це є невід’ємною рисою його професійного становлення й позитивного іміджу в редакційно-видавничому середовищі.

Учені для полегшення саморедакторської праці митців пропонують декілька правил, які не тільки скорочують затрачений на шліфування твору час, а й систематизують професійні навички й удосконалюють логіку здійснення поступової правки літературного тексту. Опишемо найголовніші з них: 1) після написання твору слід зачекати стільки часу, скільки достатньо для того, щоб забути підготовлене, тобто сприйняти його відсторонено, як чуже (такий інтервал часу – це, як правило, від кількох місяців до року); 2) здійснювати саморедагування найкраще лише після того, як твір (або його окремий розділ, частина) повністю завершено; 3) настроювання на шліфувальну роботу має бути високо мотивованим і дорівнюватися стану натхнення під час створення мистецького твору [4, с. 311-312; 3, 56-78 ].

Важливе місце в процесі авторського редагування відносять правкам і переробкам, здійснення яких, за спостереженням М. Арнаудова, вимагає активізації різних психічних процесів. Так, правки не торкаються самого задуму твору, тому, як правило, не викликають надмірних психічних зусиль. Натомість переробки кваліфікуються як значні трансформації первинної цілісності твору й вимагають від автора більш глибокого й уважного проникнення в його змістово-формальні елементи, вимагаючи від митця стану натхнення, високої продуктивності тощо.

Серед основних психічних процесів, які значно впливають на характер і перебіг процесу саморедагування, ми виокремили наступні:

– мотиви й потреби, що спонукають автора свідомо вдосконалювати власний твір. Вони можуть бути усвідомленими й малоусвідомленими. Наприклад, О. Бальзак відрізнявся великою увагою до мовностилістичного оформлення романів, відчував постійну потребу в удосконаленні власного художнього стилю: „Помічаю, – писав він, – помилки в стилі, які спотворюють “Шагреневу шкіру”, виправляю роман, щоб зробити його бездоганним, але й після двох місяців праці знову виявляю безліч помилок” [1, с. 526];

– переконання, тобто стійкі умовиводи й відпрацьовані схеми діяльності, мислення тощо, котрі сформувалися на основі особистого або запозиченого досвіду. Переконані в необхідності авторського редагування митці зважуються на важку внутрішню роботу, часто пов’язану з самодисципліною, жертовністю, пошуком джерел натхнення тощо. Або навпаки, упевнені в непотрібності, зайвості шліфувальних процесів над власними літературними творами, автори відверто нехтують навіть їх елементарним переглядом (перечитуванням). Наприклад, Ж. Санд ніколи не доводилось закреслити хоча б один рядок, а Т. Готьє зізнавався, що він настільки добре знає свій письменницький фах і настільки добре володіє синтаксисом, що „міг би кидати свої фрази в повітря, будучи впевненим, що вони впадуть там, де їм справжнє місце” [1, с. 521 ];

– відповідальність і самокритика, які характеризують морально-етичні якості письменників, небайдужих до думки читача, відповідальних за якість пропонованих творів. Зокрема, У. Купер уважав, що „правки є таємницею майже будь-якого вдалого твору, хоча деякі автори не перестають хизуватися своєю недбалістю, коли повинні червоніти, показавши свої чернетки” [1, с. 525-526]. Так само і Вольтер визнає: „Немає жодного з моїх слабкіх творів, які б я не виправляв щодня, продовжуючи хворіти. Я не тільки бачу свої помилки, але і відчуваю свій обов’язок стосовно людей, які мені докоряють” [1, с. 525-526];

– особливості мислення. Багато митців не поспішають передавати пером ще не сформовані в думці слова, щоб не довелося згодом працювати над фрагментарним текстом. Відомі приклади, коли письменники для того, щоб адекватно й з художньою неповторністю передати зміст твору, вдавалися до його повторення подумки, кількаразового мисленнєвого прокручування, поєднували з музичним супроводом тощо. Дякуючи таким творчим методам Ф. Коппе міг написати й відшліфувати за один день до шістдесяти віршів інтимної поезії або за півмісяця скласти драму, яка б містила більше двохсот віршів. Так робив і М. Яворів, який „складав без пензля та паперу, нанизуючи в голові вірш за віршем, куплет за куплетом, аж до створення одного цілого („Каліопа”). Потім він записував все одразу, рідко виправляючи написане, бо до цього моменту все було продекламовано подумки та остаточно оброблено” [1, с. 523].

Мистецтво бачити свої помилки – безцінний дар для письменника. Адже таким чином він має змогу самостійно відшліфувати особистий текст. Якщо процеси створення художнього тексту зазвичай характеризуються натхненням, особливим станом духовно-емоційного піднесення, часто співвідносяться з маревом, то саморедагування, як правило, є свідомим цілеспрямованим процесом, де автор намагається об’єктивно оцінити, перш за все, оригінальність, психологічну точність, реалістичність зображуваного і врахувати за можливістю прагматику читацького сприйняття.

Таким чином, авторське редагування художніх текстів є феноменом, близьким за характеристиками до особистісного самоудосконалення людини. Джерела вивчення психології письменницької творчості показують, що духовно-творче життя митців, зафіксоване в документальних матеріалах, містить розкодування особливостей їх саморедакторського методу. Серед основних психічних процесів, які впливають на характер авторського редагування, можемо назвати мотиви, потреби, переконання, відповідальність, самокритику й особливості авторського мислення.

Література

1. Арнаудов М. Психология литературного творчества [Текст] / М. Арнаудов. – М., 1970. – С. 521-550.2. Зборовська Н. Психоаналіз і літературознавство [Посіб.] / Н. Зборовська. – К. : „Академвидав”, 2003. – 392 с.3. Нариси про текст.Теоретичні питання комунікації і тексту [Текст] / В. Різун, А. Мамалига, М. Феллер. – К. : РВЦ „Київський університет”, 1998. – 156 с.4. Партико З. Загальне редагування : нормативні основи [Навч. посіб.] / З. Партико. – Львів : Афіша, 2001. – 495 с. 5. Різун В. В. Літературне редагування [Підруч.] / В. Різун. – К. : Либідь, 1996. – 240 с.

Анотація

У статті проаналізовані джерела вивчення психології письменницької творчості, виокремленні основні психічні процеси, які суттєво впливають на практику авторського редагування (мотиви, переконання, особливості мислення тощо), наведені приклади, що ілюструють гармонію психічного й творчого життя письменників як зразкові для сучасних митців слова.

Ключові слова: авторське редагування, професіональне мовлення, мотив, переконання.

Науковий керівник:Дроздова Альона Василівна, асистент кафедри журналістики і видавничої справи ДЗ “Луганський національний університет імені Тараса Шевченка”.

 

 

УДК 070.48 – 057.87

О. С. Подоляк