Главная | Обратная связь

ІЛЮСТРУВАННЯ ДИТЯЧИХ ВИДАНЬ В УКРАЇНІ: ІСТОРІЯ І СУЧАСНИЙ СТАН

Дитяча література – особливий вид видань, який відрізняються від всіх інших жанрів і категорій літературної творчості. Крім особливого внутрішнього змісту, дитячі книги повинні мати ще й певне зовнішнє оформлення, відповідати необхідним параметрам.

Актуальність теми. Ілюстрації дитячих книг впливають на сприймання дитиною оточуючого світу, формують його уявлення про навколишнє середовище та виховують смакові уподобання юного читача.

Мета– охарактеризувати тенденції історичного розвитку ілюстрування та сучасний стан художнього оформлення дитячих видань в Україні.

Питання розвитку оформлення дитячої літератури вивчали Е. Огар (,,Дитяча книга. Проблеми видавничої підготовки”, ,,Особливості семіотики сучасної дитячої книжки: слово – зображення – форма”, ,,Типологічний анаіз сучасної книги для дітей”, ,,Українська дитяча клнижка: сучасний стан і перспективи”), О. Авраменко („Українська дитяча книга”), Ю. Белічко („Георгій В’ячеславович Якутович (нарис творчості українського графіка)”).

Художня ілюстрація – найважливіший елемент книжки для дітей, багато в чому грає роль її художня цінність, характер емоційного впливу, можливості використання у процесі естетичного виховання читачів.

Розвиток ілюстрації дитячої книги в Україні є внутрішньо цілісним процесом, пов’язаним з динамікою мистецтва, його спадкоємністю й новаторськими рисами. Він позначений багатогранністю індивідуальних підходів і рішень та глибоким розумінням і перетворенням структурних основ спадщини, синтезом різноманітних традицій у пошуках як індивідуального стилю, так і стилю української книжкової ілюстрації для дітей як національного явища.

Як відомо, народне мистецтво виступає надійним хранителем як національних, так і загальнолюдських цінностей. Про художників, які долучаються до його джерел, О. Авраменко висловлює думку, ніби вони „у власній творчості несуть код національної культури, який, у свою чергу, знаходить відображення у різноманітних символах” [1, с. 9], а символіка вбирає величезний історичний, моральний, художній досвід багатьох поколінь. Глибина, мудрість й геніальна узагальненість і виразність народних символів знаходить цікаві інтерпретації й народжує прекрасні образи в ілюструванні літератури для дітей.

Проривом в ілюструванні української дитячої книги були роботи Г. Нарбута. Він виробив власний стиль на основі засвоєння й розвитку українських національних традицій, зокрема стародруків і народного мистецтва. Перейнявши від Білібіна технічні основи, Г. Нарбут перевершив його у графічному вмінні й майстерності. Він першим в Україні і одним із перших у Росії поставив і вирішив завдання комплексного оформлення книги. Виконав оригінальні обкладинки й малюнки до байок І. Крилова (1912), казок Г.-К. Андерсена (1912), створив численні малюнки до видань ,,Малоросійський гербовник”, ,,Давня архітектура Галичини”, ,,Старовинні садиби Харківської губернії” Г. Лукомського, ,,Герби гетьманів Малоросії” С. Тройницького. Протягом 1917 р. він виконав 15 аркушів до ,,Української абетки”.

На основі шрифтів стародрукованих книг Г. Нарбут створив новий український шрифт, який згодом назвали ,,нарбутівським”. У переважній більшості композицій домінують українські мотиви: козак, що вимахує шаблею, народний інструмент ліра, вітряки, хатинки, тини, пам'ятки народної архітектури, садиби. Окремі композиції побудовані як ліричні краєвиди, інші – поєднання різнорідних елементів. Робота над ,,Абеткою” була перервана Лютневою революцією, і повернувся художник до неї 1919 р. У вирішенні літер абетки Г. Нарбут об’єднав досягнення як української рукописної та друкованої книги, так і досягнення західноєвропейських майстрів шрифту.

Останнім великим мистецьким задумом Г. Нарбута було ілюстрування ,,Енеїди” І. Котляревського, але через передчасну смерть він встиг виконати лише одну ілюстрацію. Г. Нарбут мав величезний вплив і на становлення інших художників, таких як С. Конончук та М. Алексєєв.

Серед ілюстраторів, котрі приділяли велику увагу семантиці літературного твору і його перетворення у візуальних образах, – М. Стороженко. Йому належать ілюстрації до ,,Пітера Пена і Венді” Дж. М. Баррі (1973), ,,Кармелюка” Марка Вовчка (1979), ,,Болгарських народних казок” (1979), ,,Іванка та Чугайстера” М. Коцюбинського (1988).

У 80-ті рр. ХХ ст. у видавництві „Веселка” зародилася традиція відновлення гарних старих книжок. Так, 1984 р. виданий „Колобок”, а трьома роками пізніше, у 1987 р. – „Червона курочка”, ілюстровані у 1929 –1930 рр. С. Конончуком. Обидві репрезентують художника як чудового ілюстратора дитячої книги й одного з талановитіших спадкоємців ідей Г. Нарбута. Він чудово відчував народну стихію, чарівність фольклору й по-своєму його перетворював.

Справді художнім явищем стало видання в 1987 р. ,,Українських народних казок” з ілюстраціями М. Стороженка. В образній системі художника – сплав монументального й мініатюри, квінтесенція композиційних знахідок давніх ікон, парсун, монументального і станкового мистецтва епохи відродження, народного українського мистецтва. Г. Якутович – майстер, який у пошуках нової образності вмів рішуче перемінити колись знайдене [2, с. 27].

Світовідчуття Г. Якутовича, його майстерність привернули до нього послідовників та учнів – молодих графіків, які шукають тої місткості, вагомості, сили, що властиві творчості майстра. „Твори Г. Якутовича, – упевнено твердить Ю. Белічко, – яскраво визначають і органічно формують асоціативно-метафоричну тенденцію в українській ілюстрованій дитячій книзі вже понад тридцять років” [3, с. 23].

Досить визначено асоціативно-метафоричну тенденцію представляють ілюстрації інших митців, таких як С. Артюшенко, В. Ігнатов, І. Вишинський, С. Кім та ін. Усі ці художники, окрім ілюстрування, приділяють велику увагу єдності ансамблю сучасної дитячої книги.

Твори художників західних областей України вирізняються серед інших образною системою. Роботи здебільшого високопрофесійні. Кращі з них сприймаються ще й як вироби декоративного мистецтва. У них нерідко зустрічається більше продуманості й викінченості, ніж у книжках професійно підготовлених ілюстраторів. Такі видання формують не тільки духовний рівень дитини, не лише її смаки та погляди, а й предметно-побутове середовище. Серед таких майстрів яскраво виділяється творчість С. Караффи-Корбут, І. Остафійчука, В. Пікулицького, Н. Кирилової та П. Гулина, В. Ковальчук, З. Юськів, Н. Пономаренко, Т. Юрченко та інших [2, с. 31].

Львівська й закарпатська художні школи й взагалі культурне середовище цього регіону генерують містку духовну ауру професійної творчості, насичуючи її глибокими й виразними символами, тісно пов’язаними з народними уявленнями. Фольклорна духовність, що знаходить втілення часто у простих символах, особливо відбивається в такому цікавому явищі, як рукотворність, естетика якої в наш технократичний час починає високо цінуватися. Найбільше приваблює не просто ремісницьке виконання, а одухотворене й творче.

Визначний майстер сучасної української книжкової графіки – Кость Лавро – один із найяскравіших і найколоритніших українських книжкових графіків, лауреат Національної премії імені Т. Шевченка. Дитячі книжки, які він ілюстрував (,,Дитяче Євангеліє”, ,,Котик та півник”, ,,Абетка”, ,,Пан Коцький”, ,,Козак Петро Мамарига”, частково ,,Улюблені вірші”), вирізняються неповторним стилем ілюстрацій, що привернули увагу і зарубіжних видавництв – права на книги Лавра придбали знамениті світові видавництва з США, Швейцарії, Франції та ін. Тривалий час К. Лавро успішно співпрацює з найпопулярнішим французьким дитячим журналом ,,Pomme d’Api” [4, с. 9 – 10].

У наш час книзі, якій доводиться конкурувати з комп’ютером, нелегко виборювати прихильність молодого покоління: потрібен не лише цікавий зміст, яскравий сюжет, здатний захопити уяву сучасного малюка, а й креативне оформлення, якісна поліграфія і, звичайно ж, неабиякий дизайнерський смак, що привертав би увагу з першого погляду.

Сьогодні в Україні дитячою книгою опікуються майже 250 видавництв і видавничих організацій, її наклади становлять близько 8% від загальної кількості тиражів і 5% від загальної кількості назв. Як свідчать статистичні дані, з року в рік кількість українських книг на вітчизняному ринку зростає: якщо у 1990 р. було видано лише 393 назви книг для дітей загальним тиражем трохи більше 4 млн. примірників, у 2005 р. – 785 назв майже таким же накладом, то у 2007 р. це вже 1261 назва кількістю 5 млн. 478 примірників. Тобто складається така ситуація, коли асортимент назв зростає, а наклади зменшуються, що впливає як на собівартість, так і на ринкову ціну книги, яка неухильно зростає.

Таким чином, тенденції історичного розвитку ілюстрування полягають в індивідуальному підході як авторів видань, які часто створювали ілюстрації до власних творів, так і художників-оформлювачів різних часів. Велику роль у формуванні культури ілюстрування відіграють і народні мотиви, котрі несуть національний дух. Основною рисою оформлення дитячого видання є розуміння його як комплексної системи, а не окремих ілюстрацій.

На сучасному етапі спостерігається тенденція до зниження інтересу читання серед дітей, тому перед художнім оформленням постає задача, насамперед, зацікавити читача, привернути його увагу. Дотримуються й тенденцій, що склалися історично. Дитяча ілюстрація знаходиться в постійному розвитку, змінюється залежно від потреб аудиторії та її смаків.

 

Література

1. Авраменко О. О. Українська дитяча книга 1970 – 1990 рр. : основні тенденції розвитку ілюстрації [Текст] : автореф. дис… канд. мист-ва: 17.00.04 / АН України; О. О. Авраменко. – К., 1993. – 18 с. 2. Адамов Е. Г. Иллюстрация в художественной литературе [Текст] / Е. Г. Адамов. – М. : ,,Искусство”, 1969. – 88 с. 3. Белічко Ю. В. Георгій В’ячеславович Якутович (нарис творчості українського графіка) [Текст] / Ю. В. Белічко. – К. : Мистецтво, 1968. – 87 с. 4. Козак КостьЛавро малює героїв народних казок [Текст] // Хрещатик. – 2002. – 22 лютого. – С. 9 – 10.