 |
|
Методичні рекомендації щодо вивчення теми
Ця тема – одна з головних тем курсу «Національна економіка». Дуже важливим є засвоєння основних понять і термінів, таких як «праця», «влада», «власність», «управління».
Вивчаючи сутність базисних інститутів НЕ, необхідно запам’ятати, що інститути національної економіки – це ключові елементи будь-якої економічної системи; механізми упорядкування економічних дій, що становлять сутнісну основу економічної системи суспільства.
Інститути – закріплені правом та організаціями звичаї, норми й традиції, що становлять основу упорядкованого розвитку елементів та підсистем певного суспільства.
Це поняття є ширшим за «господарський механізм», оскільки відображає не лише форми й способи регулювання та управління економічними процесами, а й способи поєднання ресурсів у суспільному виробництві товарів та послуг на принципах виконання інститутами в суспільстві певних лише їм притаманних ролей та функцій. Іншими словами, система інститутів економіки в їх взаємодії та розвитку і є економічна система суспільства.
До основних базисних інститутів економіки представники інституціоналізму відносять: працю, власність, владу, управління.
Вони є спільними для всіх економік, проте конкретні форми їхнього прояву (у кількісному та якісному вираженні) можуть видозмінюватись і впливати на формування різних моделей національної економіки.
Комбінація базових економічних інститутів – це формування елементів, складних підсистем господарської системи та взаємозв’язків між ними в кожному конкретному суспільстві. Взаємодія та згрупування базових економічних інститутів формує інституціональну матрицю суспільства, що є саморозвивальною й самопідтримувальною підсистемою суспільства поряд із політичною, соціальною, технологічною, демографічною та екологічною суспільними підсистемами.
Ще однією важливою складовою інституційного поля національної економіки є норми, традиції, принципи, звичаї, соціально-психологічні особливості нації (ментальність, характер). Наприклад, принципи ведення господарської діяльності, свободи у виборі поля діяльності всіма членами суспільства, традиції ведення справ, культура ділової поведінки, дотримання засад демократичного соціально-економічного розвитку, слідування визначеним правилам звітності тощо. Вони стоять над організаційними формами, що вказані вище, і ставлять їх у залежність від себе. І формальні, і неформальні інституційні обмеження призводять до утворення цілком визначених організацій, що структурують взаємодію в суспільстві.
До інститутів національної економіки також відносять податки, грошову систему, доходи, планування, виробництво, обмін, розподіл, споживання тощо, оскільки вони виступають конкретними формами прояву базових економічних інститутів.
Праця– свідома й цілеспрямована діяльність людини з перетворення предметів праці за допомогою засобів праці в життєві блага для задоволення власних потреб. У процесі праці споживається робоча сила людини. Лише в процесі праці людина свідомо ставить перед собою мету створення знарядь праці, тобто відповідних речей, за допомогою яких вона впливає на предмети природи.
Розвитком промислових революцій з подальшим виникненням масового виробництва виникає територіальний поділ праці та кооперація праці.
Вирішальним фактором формування світового ринку й світового господарства в цілому є міжнародний поділ праці. Його можна визначити як спеціалізацію окремих країн на виробництві певних товарів і послуг, що обумовлює й передбачає обмін ними на світовому ринку.
Власність[1][1]є однією з найбільш фундаментальних і основоположних економічних категорій. Разом із тим — це одна з найскладніших категорій, бо має в собі багато ознак, форм прояву й систем функціонування.
Поняття власності виникло в людей у результаті виробництва матеріальних благ та їх привласнення.Поняття власності виникає там і тоді, де й коли виникають декілька самостійних, незалежних, економічно відособлених виробників, коли між ними виникають відносини з приводу привласнення своїх продуктів.
Власність – це не річ, а відносини між людьми з приводу виробництва й привласнення речей – продуктів праці. Це – ставлення індивідів один до одного й відповідно їхнє відношення до матеріалу, знарядь і продуктів праці.
Власність існує також там, де існує й сукупна праця – суспільне виробництво, бо й тут у єдиному процесі суспільної праці люди вступають у відносини між собою з приводу як виробництва, так і присвоєння результатів спільної праці.
Власність як певні економічні відносини регулюється юридичними актами держави, економічним правом. Тому відносини власності виступають у формі права власності, яке реалізується в дії трьох атрибутів:
- права володіння;
- права розпорядження;
- права користування.
Влада – слово, що використовується в українській мові для назви кількох різних але взаємопов'язаних понять:
- право та можливість керувати, розпоряджатися чимось або ким-небудь;
- політичне панування, політичний устрій;
- керівні державні органи, уряд чи особи, що мають урядові повноваження.
Управління[2][2].У територіальному розвитку доцільно розрізняти процеси самоорганізації, що потребують вивчення, усвідомлення, та організації самої системи управління,
Під управлінням прийнято розуміти дію з боку якогось активного начала стосовно певних об’єктів або з боку суб’єкта управління стосовно об’єкта управління. Ця дія спрямована на досягнення певної мети, бажаного результату. Мета управління – це наперед визначений результат (стан господарського об'єкта), на досягнення якого спрямовані засоби та методи регулювання соціально-економічного розвитку. Спрямування в досягненні мети завжди спонукають соціально-економічну діяльність.
Система управління національною економікою передбачає надання державним, кооперативним, орендним, акціонерним та іншим підприємствам права самостійно створювати асоціації, спілки та об’єднання, тобто формувати необхідні органи господарського управління, координації та інформаційного обслуговування.