 |
|
Методичні рекомендації щодо вивчення теми
Теорія добробуту витримала випробування часом і стала основою для формування принципів суспільних відносин, спрямованих на зближення влади й людини, обмеження впливу зовнішніх умов і випадковостей на рівень її життя. Звичайно, теорія суспільного добробуту як наукова течія − явище досить складне. Вона вміщує низку економічних, політичних, етичних, філософських понять, її пізнавальний потенціал недостатньо визначений. Так, досить складним є питання про те, як визначати ступінь соціального добробуту, як зіставити суспільний добробут із соціальною справедливістю, у чому полягає культура добробуту тощо.
Є підстави стверджувати, що словом «добробут» можна визначати все те, до чого прагнуть і чого бажають члени будь-якого суспільства, зокрема, природно, що метою конкретної людини є досягнення особистого матеріального благополуччя. Водночас треба зазначити, що добробут не можна розглядати з погляду кількісної кінцевої мети, тобто точно визначеного остаточного стану, тому що за математичним трактуванням добробут є функцією, що прямує до нескінченності. Прагнення до добробуту та його вимір кількісних і предметних кордонів не мають – це дія без обмежень.
Основні принципи теорії суспільного добробуту були сформульовані на початку XIX ст. англійським філософом Ієремією Бентамом. Він писав: «Найбільше щастя найбільшій кількості членів суспільства – ось головна мета, до якої повинен прагнути уряд». Ці дещо наївні постулати свого часу справляли велике враження на широкі верстви населення, а також на політичні партії соціально-демократичного спрямування.
Звичайно, не можна уявити суспільний добробут без справедливості, рівності та свободи як етичних принципів практичної соціальної політики, хоча окремі автори із цим і не згодні. Щоправда, ці ідеали ще не гарантують загального добробуту, але немає сумніву в тому, що без високих моральних критеріїв будь-який добробут був би неможливим і нездійсненним. Згідно з класичною традицією єдність усіх стичних принципів сприймається як уже щось усталене й існуюче, а добробут – як багатомірна концепція, що охоплює всі вищезгадані принципи.
Теорія суспільного добробуту є теоретичною основою соціальної політики держави. Соціальна політика – діяльність держави щодо створення соціально-економічних умов життя суспільства та регулювання ними. Крім того, соціальна політика – це система правових, організаційних, регулятивно-контрольних заходів держави з метою узгодження цілей соціального характеру із цілями економічного зростання; це соціально-економічні заходи держави, підприємств, місцевих органів влади, спрямовані на захист населення від безробіття, інфляції, зміцнення трудових заощаджень.
Соціальна політика держави включає регулювання соціальних відносин у суспільстві, регламентацію умов взаємодії суб'єктів економіки в соціальній сфері (у тому числі між роботодавцями й найманою робочою силою); вирішення проблеми безробіття та забезпечення ефективної зайнятості; розподіл і перерозподіл доходів населення;формування стимулів до високопродуктивної суспільної праці й надання соціальних гарантій економічно активній частині населення; створення системи соціального захисту населення; забезпечення розвитку елементів соціальної інфраструктури (закладів освіти, охорони здоров’я, науки, культури, спорту, житлово-комунального господарства й т. ін.).
Система соціального захисту в Україні включає: пенсії, допомогу з безробіття; систему короткотермінових грошових допомог при хворобі, при народженні дитини; програму допомоги сім’ям із дітьми; державні програми дотацій і житлових субсидій; допомогу на поховання; державну систему охорони здоров’я; державну систему освіти; соціальний захист осіб, які постраждали в результаті аварії на ЧАЕС; цільові допомоги (грошові, натуральні, безготівкові, тобто пільги з оплати); соціальне забезпечення (система інтернатних установ та територіальних центрів); соціальний захист через недержавні організації; соціальну допомогу з фондів підприємств.