 |
|
Методичні рекомендації щодо вивчення теми
Вивчаючи цю тему, необхідно зрозуміти, що з’ясування ролі держави в економіці є предметом багатьох економічних наук. Для визначення її ролі в економічній літературі використовуються різні терміни: «державне втручання в економіку», «державна економічна політика», «державне управління економікою» та ін. Але найбільш повно відображає вплив держави на соціально-економічні процеси поняття «державне управління економікою».
Державне управління економікою – це організуючий і регулюючий вплив держави на економічну діяльність суб’єктів ринку з метою її впорядкування та підвищення результативності. Основними функціями управління є: організація, планування, регулювання, кадрове забезпечення, контроль.
Управління будь-яким процесом починається з того, що цей процес виокремлюють як певний об’єкт. Для впливу на нього з метою реалізації потрібних цілей створюється відповідна організація. Організація здійснює планування заходів, спрямованих на досягнення цілей. Коли створено організацію та визначено плани її діяльності, установлюються правила поведінки кожного члена організації в межах планових заходів. Підбирається персонал, здатний здійснити намічене. Виникає динаміка управління, яка потребує постійного контролю.
Отже, регулювання є однією з функцій управління. Однак у наведеному ланцюжку є кілька слабких місць. По-перше, створення спеціальних організацій (державних органів) для керування соціально-економічними процесами негативно впливає на державні фінанси. По-друге, за змішаної економіки вплив на соціально-економічні процеси здійснюється, як правило, за допомогою непрямих (опосередкованих) методів.
Розвиток науки й практики державного управління потребує дедалі глибшого пізнання його важливих категорій – об’єктивних закономірностей, принципів і чинників.
Теорія державного регулювання економіки проголошує необхідність системного підходу до вибору засобів та методів впливу держави на суб’єктів економічних відносин.
За формами впливу методи ДРЕ поділяють на дві групи:
– методи прямого впливу;
– методи непрямого впливу.
Залежно від засобів впливу:
– правові;
– адміністративні;
– економічні;
– пропагандистські.
Методи прямого впливу – безпосередньо діють на функціонування суб’єктів ринку. Основними інструментами прямого державного регулювання є:
– нормативно-правові акти;
– макроекономічні плани та цільові комплексні програми;
– державні замовлення;
– централізовано встановлені ціни;
– нормативи, ліцензії, квоти;
– державні бюджетні витрати, ліміти й т. і.
Методи непрямого регулювання − це методи, які регламентують поведінку суб’єктів ринку не прямо, а опосередковано, через створення певного економічного середовища, яке змушує їх діяти в потрібному державі напрямку.
Опосередковане регулювання − це вплив на економічні інтереси.
Правове регулювання − діяльність держави щодо встановлення обов’язкових для виконання юридичних норм (правил) поведінки суб’єктів права. Необхідний у цьому разі примус забезпечується розвитком громадської свідомості та силою державної влади.
Адміністративні методи ДРЕ − інструменти прямого впливу держави на діяльність суб’єктів ринку.
Їхні ознаки:
– прямий вплив державного органу або посадових осіб на дії виконавців через встановлення їхніх обов’язків, норм поведінки та віддавання команд (наказів, розпоряджень);
– безальтернативний вибір способів розв’язування завдань, варіанта поведінки;
– обов’язковість виконання наказів, розпоряджень;
– відповідальність суб’єктів господарювання за ухиляння від виконання наказів.
Економічні методи ДРЕ:
Застосування економічних методів ДРЕ дає змогу створювати економічні умови, які спонукають суб’єктів ринку діяти в необхідному для суспільства напрямі, вирішувати ті чи інші завдання згідно із загальнодержавними та приватними інтересами.
Пропагандистські (морально-етичні) методи ДРЕ — це звернення держави до гідності, честі й совісті людини (підприємця, найманого робітника, державного службовця тощо).
Вони включають:
– заходи виховання;
– роз’яснення й популяризація цілей і змісту регулювання;
– засоби морального заохочення тощо.