 |
|
Методичні рекомендації щодо вивчення теми
Під час вивчення теми слід насамперед з’ясувати, що розуміється під демократією, які її витоки та історичні форми, ознайомитись із сучасними концепціями демократії.
Під час вивчення принципів демократії необхідно враховувати, що вони сформувалися, збагачувались, конкретизувались в історичному розвитку суспільно-політичних відносин. Тому аналіз принципів демократії в різних концепціях не може бути однаковим, але в усіх теоріях є загальні положення, без яких демократія у будь-якому розумінні не може бути. Основним із них є принцип суверенітету народу, який реалізується через принципи більшості, представництва, плюралізму.
Важливо розглянути також передумови становлення демократичного суспільства: об’єктивні й суб’єктивні, внутрішні та зовнішні, економічні, соціальні, культурні. Найважливішими з них є: наявність приватної власності на засоби виробництва й ринкових економічних відносин; розвиненість громадянського суспільства – системи автономних соціальних інститутів, за допомогою яких громадяни задовольняють власні потреби і захищають власні інтереси; соціальний капітал і громадянська політична культура; наявність відносно усталених форм моралі й законності; певний тип національного характеру й менталітету. Причому найбільшу увагу слід приділити економічним передумовам, таким як рівень економічного розвитку, рівень розвитку ринкових відносин. Так, найголовнішими напрямами (як позитивними, так і негативними) впливу економічного ринку на розвиток демократії є такі:
- ринок сприяє економічному зростанню, підвищенню рівня добробуту, а добробут забезпечує стійкість демократичних інститутів;
- ринок привчає людей до самостійного вибору пріоритетів та відповідальності й тому є важливим для формування самостійної, відповідальної, здатної до розв’язання суспільних справ особистості;
- як сфера укладання рівноправних угод між партнерами й досягнення компромісів ринок є важливим чинником формування ідей рівноправності, здатності до компромісів і толерантності;
- за своєю природою ринок є сферою, яка породжує й підтримує нерівність, залишаючи частину людей поза межами гідного існування, тому виникає потреба компенсації цієї нерівності політичними й економічними засобами держави, яка виступає з позицій соціальної справедливості;
- ринок є сферою егоїзму, реалізації приватних та вузькогрупових інтересів. Звідси випливає потреба протиставлення йому цінностей суспільного інтересу та солідарності, які формуються в межах і за допомогою інститутів громадянського суспільства.
Студентам слід звернути увагу, що ще не виявлено жодної «формули демократії», за допомогою якої можна було б визначити «ступінь готовності» країни до вкорінення демократичного устрою. Крім того, країни неоднаково володіють чинниками та спонуками, які сприяють розбудові демократичних засад суспільства, але зачатки демократичного устрою можна знайти в конкретних умовах життя практично кожного народу.
Ураховуючи, що соціально-політичною основою правової держави є демократичні перетворення та формування громадянського суспільства, а економічну базу становить змішана економіка, можна вести мову про розбудову правової держави в Україні. У зв’язку із цим набуває актуальності проблема вибору моделі переходу до демократичного суспільства в Україні, а також визначення змісту й послідовності етапів такого переходу. Як правило, виділяють три етапи в здійсненні демократичних перетворень:
- етап лібералізації;
- етап демократизації;
- етап консолідації.
1. Етап лібералізації характеризується кризою авторитаризму й посттоталітарних режимів, з якого влада намагається вийти через надання громадянам обмежених свобод. На цьому етапі відбуваються зміни у відносинах держави і громадянського суспільства. Звільняються політв'язні, слабшає цензура. Починає зростати інтерес населення до політики. Відбувається активізація громадянського суспільства: посилюється правозахисний рух, починає формуватися відкрита політична опозиція. Трансформується сама еліта: вона розпадається на прихильників продовження реформ і прихильників збереження старого режиму. Перемога нової еліти дозволяє зберегти тенденцію мирної трансформації режиму.
2. Етап демократизації передбачає зміни у відносинах держави з іншими політичними суб'єктами (опозицією, партіями тощо), а також у відношеннях між основними гілками державної влади. На цьому етапі повинні формуватися демократичні політичні інститути (конкурентна партійна система) і процедури, активне громадянське суспільство. Знищення старої політичної системи закріплюється прийняттям нових конституцій. Конституції також визначають важливе в плані перспективи розвитку демократії питання про співвідношення законодавчої й виконавчої влади, об'єм повноважень останньої.
3. Етап консолідації демократії означає досягнення демократичної стабільності. Перехід до консолідованих демократій буває довгим, він може розтягуватися на десятиліття. Утвердження демократії визначається здатністю політичних гравців досягти консенсусу.
У трансформуючих (перехідних) теоріях розрізняють три можливі рівні консенсусу:
– ціннісний − погодження відносно базових демократичних цінностей;
– процедурний − усі політичні гравці дотримуються правил боротьби, установлених конституцією, готові до демократичних процедур вирішення конфліктів;
– інституціональний − створення владних структур, що вбирають у себе конкуруючі інтереси різних політичних сил.
Моделі демократичних переходів. –Учені, що аналізували трансформаційні процеси кінця 70-х – початку 80-х рр. XX ст. в країнах Латинської Америки, вели в науковий обіг термін демократичний перехід (transition to democracy). Звідси й назва напряму, який вивчає перехідні суспільства, – транзитологія.
Транзитологи стверджують, що, ураховуючи хвилеподібне наростання демократії, її припливи та відпливи, ніхто не може з упевненістю прогнозувати, якими будуть наслідки переходу в кожному окремому суспільстві. Проте саме демократизація є свідченням успішності переходу, уособленням його змісту й мети.
Беручи до уваги всі три хвилі демократизації, учені виділяють три моделі переходу від недемократичних режимів до демократії.
Класична лінійна модель (Велика Британія, Швеція). Їй властиві поступове обмеження абсолютної монархії та розширення прав громадян і парламенту; поступове збільшення гарантії особистих прав – спочатку громадянських, потім політичних і, нарешті, соціальних; розширення виборчого права й поступове витіснення виборчих цензів; перетворення парламенту на вищий законодавчий орган і здійснення ним контролю за діяльністю уряду.
Циклічна модель(країни Латинської Америки, Азії, Африки). Демократичні й авторитарні форми правління по черзі змінюють одні одних – чи то шляхом військових переворотів, чи зусиллями правлячих еліт. Причиною таких коливань є слабкість демократичних традицій та незрілість інших внутрішніх передумов демократії в цих країнах.
Діалектична модель(Іспанія, Португалія, Греція). Передбачає стрімке падіння авторитарних режимів і встановлення життєздатної демократії за відносно короткий проміжок часу. Цьому сприяє зрілість внутрішніх передумов демократії (високий рівень урбанізації, індустріалізації, високий освітній рівень населення, численність міського середнього класу, раціоналізація й індивідуалізація масової свідомості як культурна передумова демократії тощо).
Усі ці моделі переходу до демократії передбачають певні зміни, без яких демократизація взагалі неможлива.
Створення економічного механізму демократичної модернізації українського суспільства слід розглядати в контексті поєднання економічних функцій держави й ринкових механізмів саморегулювання.
Особливе значення в підтримці демократії має соціальне партнерство: спільна діяльність уряду, підприємців та профспілок, спрямована на узгодження інтересів та вирішення проблем, передусім у соціальній та виробничій сферах.