Главная | Обратная связь

Поняття і ознаки злочину

Злочин — це передбачене Кримінальним кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.

Злочинне діяння може бути вчинене у формі дії або бездіяльності. Злочинна дія — це вид активної поведінки особи, коли вона вчиняє дії, прямо заборонені кримінальним законом. Наприклад, крадіж­ка, розбій, вимагання — це злочини, вчинені у виді дії. Злочинна бездіяльність — це вид пасивної протиправної поведінки особи. Наприклад, злочином, вчиненим у виді бездіяльності, є ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст. 139).

Суб'єктом злочину визнається фізична осудна особа, що вчини­ла злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідаль­ність. Осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Кримі­нальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років. Кримінальній відповідальності підлягають також особи, котрі досягли 14років і вчинили злочини, соціальну небезпеку яких вони здатні усвідомлювати. Вичерпний перелік таких злочинних діянь визначений Кримінальним кодексом (ч.2ст. 22).

Не є злочином діяння, яке хоч і передбачене Кримінальним ко­дексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяло істотної шкоди, наприклад крадіжка пачки мас­ла, буханця хліба, пляшки води.

Ознаки злочину:

1) кримінальна протиправність. Ця ознака злочину зазначає те, що це діяння передбачене кримінальним законом і заборонено ним під загрозою покарання;

2) суспільна небезпека. Злочин завдає або створює загрозу за­вдання значної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству чи державі;

3) винність. Злочинним визнається тільки винне діяння. Ви­на — психічне ставлення особи до вчиненого нею діяння і його на­слідків. Вина існує у формах умислу і необережності.

Відсутність вини не дає можливості розглядати діяння як злочин;

4) караність. Ця ознака злочину зазначає, що за вчинення кон­кретного злочину Кримінальним кодексом встановлене відповідне покарання.

Склад злочину

Поняття злочину конкретизується у формі окремих складів злочинів. Значення складу злочину полягає в тому, що він є необ­хідною фактичною підставою кримінальної відповідальності.

Склад злочину створюють чотири групи ознак:

1) об'єкт злочину, тобто об'єкт злочинного посягання. Ст. 1 Кримі­нального кодексу України містить перелік об'єктів, які перебувають під кримінально-правовою охороною: права та свободи людини та громадянина; власність; громадський порядок та громадська без­пека; довкілля; конституційний лад України; мир та безпека люд­ства.

2) об'єктивна сторона злочину, тобто зовнішня сторона злочину. Всі її ознаки (елементи) містяться в диспозиціях статей Особливої частини Кримінального кодексу. Ознаки (елементи) об'єктивної сторони складу злочину:

— суспільно небезпечне діяння (у формі дії або бездіяльності);

— суспільно небезпечні наслідки діяння;

— причинний зв'язок між діянням та його суспільно небезпеч­ними наслідками;

— місце, час, обстановка, спосіб, засоби вчинення злочину.

Суспільно небезпечне діяння є обов'язковим (необхідним) еле­ментом об'єктивної сторони. Без діяння (у формі дії або бездіяль­ності), тобто без конкретного акту протиправної поведінки злочину не існує.

Інші елементи об'єктивної сторони є факультативними (необов'язковими). Вони враховуються при кваліфікації злочин­ного діяння лише тоді, коли вони прямо зазначені в диспозиції конкретної статті Особливої частини Кримінального кодексу. На­приклад, для кваліфікації такого виду злочину як шпигунство (ст. 114) факультативні ознаки об'єктивної сторони не потрібні, оскільки вони не передбачені статтею КК. Навпаки, склад злочину, передбаченого ст. 331 Кримінального кодексу «Незаконне перети­нання державного кордону», містить вказівку на місце вчинення злочину — державний кордон України. В іншому місці скоїти цей злочин неможливо. Місце злочину виступає в цьому конкретному випадку як обов'язкова ознака об'єктивної сторони злочину;

3) суб'єкт злочину, тобто фізична особа, яка вчинила злочин і підлягає кримінальній відповідальності. Суб'єкт злочину харак­теризують осудність та вік, з досягненням якого може наставати кримінальна відповідальність. За загальним правилом, він складає 16 років (ч.І ст.22 КК). За окремі злочини, вичерпний перелік яких наведений у Законі (ч.2 ст.22 КК), відповідальність настає з 14-ти років. І навпаки, закон визначає низку злочинів, відповідаль­ність за які настає тільки з досягненням повноліття. Такими є, наприклад, посадові злочини. Оскільки неповнолітній не може обіймати посаду, то, відповідно, вчинення ним посадового злочи­ну неможливе.

4) суб'єктивна сторона злочину, тобто внутрішня сторона злочи­ну, тобто ставлення особи до суспільно небезпечного діяння, яке нею вчиняється, та до його наслідків. Суб'єктивна сторона має обов'язкові та факультативні ознаки.

Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони є вина у формах умислу та необережності. Умисел поділяється на прямий і непря­мий.

Прямим визнається умисел, якщо особа: по-перше, усвідомлю­вала суспільно небезпечний характер свого діяння: по-друге, перед­бачала його суспільно небезпечні наслідки; по-третє, бажала їх настання.

Непрямим визнається умисел, якщо особа: усвідомлювала су­спільно небезпечний характер свого діяння; передбачала його су­спільно небезпечні наслідки; і хоч не бажала, але свідомо припус­кала їх настання.

Необережність теж має два різновиди: злочинну самовпев­неність і злочинну недбалість.

Злочинна самовпевненість має місце, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення. Наприклад, водій автомашини перевищив швидкість руху, самовпевнено міркуючи, що у потрібний момент зможе загальмувати, але в реальності не зміг цього зробити і скоїв наїзд на пішохода.

Злочинна недбалість має місце, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоч повинна була і могла їх передбачити.

До факультативних ознак суб'єктивної сторони відносять мотив та мету злочину. Мотив злочину — це внутрішнє спонукання до вчинення злочину, а мета — уявлення про бажаний для правопо­рушника результат злочину. Факультативні ознаки суб'єктивної сторони враховуються при кваліфікації злочину лише тоді, коли вони вказані у диспозиції відповідної норми кримінального права. Відсутність хоча б одного з цих елементів свідчить про відсутність складу злочину в цілому та виключає кримінальну відповідальність.

Склади конкретних злочинів описані в статтях Особливої части­ни Кримінального кодексу України.

За ступенем суспільної небезпеки розрізняють такі види складів злочинів:

1) основний склад злочину (без обставин, що обтяжують або пом'якшують покарання). Наприклад, ч.І. ст.115 Кримінального кодексу України містить опис умисного вбивства без обставин, що обтяжують або пом'якшують покарання. Це основний склад цього виду злочинів;

2) привілейований склад злочину (з обставинами, що пом'як­шують покарання). Наприклад, ст.ст.116, 117, 118 містять описи умисного вбивства з різного роду обставинами, що пом'якшують покарання (привілейовані склади);

3) кваліфікований склад злочину (з обставинами, що обтяжують покарання). Наприклад, ч.2 ст.115 Кримінального кодексу містить опис умисного вбивства з обставинами, що обтяжують покарання (кваліфікований склад).

Види злочинів

Класифікація злочинів здійснюється залежно від ступеня їх тяжкості:

1) злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більш ніж два роки чи інше, більш м'яке покарання. Наприклад, до таких злочинів належить незаконне розголошення лікарської таємниці (ст. 145), незаконне використання товарного знака (ст. 229), жорстоке повод­ження з тваринами (ст. 209);

2) злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більш ніж п'ять років. Прикладами таких злочинів можуть бути підміна дитини (ст. 148), виготовлення, збут і використання підроблених недержав­них цінних паперів (ч. 1 ст. 224), завідомо незаконне затримання чи незаконний привід (ч.І ст. 371);

3) тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більш ніж десять років. Приклади тяжких злочинів — умисне тяжке тілесне ушкодження (ч.І ст. 121), розбій (ч.ч.1-2 ст. 137);

4) особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад десять років або довічне ув'язнення. Наприклад, до особливо тяжких злочинів належать державна зрада (ст. 111), умисне вбивство за обтяжуючих обставин (ч.2 ст. 115).