Главная | Обратная связь

Співучасть у злочині

 

Під співучастю у злочині розуміють умисну спі­льну участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину (ст. 26 КК). Кожний із співучасників повинен мати ознаки суб'єкта злочину, тобто бути особою фізичною, осуд­ною, яка досягла віку кримінальної відповідальності (ст. 18 КК). Усі особи при співучасті діють спільно, тобто кожна з них робить свій "внесок" у злочин незалежно від ролі, яку во­на виконує; це виконавець (співвиконавець), організатор, під­бурювач або пособник. Дії кожного із співучасників перебу­вають у необхідному причинному зв'язку зі злочином, що вчинюється виконавцем. Внаслідок цього злочин для всіх співучасників є єдиним і неподільним. При співучасті всі співучасники діють умисно, тобто кожний з них при вчиненні навмисного злочину усвідомлює, що вчинює злочин разом із іншими співучасниками, передбачає, що в результаті його ді­яльності (незалежно від виконуваної ним ролі) виконавцем буде вчинено злочин, і бажає цього або свідомо допускає ("спільність умислу"). Якщо один із співучасників здійснює дії. які не усвідомлюються іншими співучасниками, має місце "ексцес" виконавця, при якому відповідальність несе сам ви­конавець за скоєні ним дії (ч. 5 ст. 29). Не може бути необе­режної співучасті в умисному злочині, а також умисної спів­участі у необережному злочині.

Залежно від ролі, яку виконують співучасники, спів-

участь може бути простою (співвиконавство - кожен безпо­середньо виконує своїми діями більшою або меншою мірою об'єктивну сторону складу злочину) і складною (між співуча­сниками має місце розподіл ролей - виконавець, організатор, підбурювач, пособник). Залежно від ступеня сталості суб'єк­тивних зв'язків між співучасниками виділяються такі форми співучасті: без попередньої змови, із попередньою змовою, організована група, злочинна організація (ст. 28).

Співучасниками злочину поряд із виконавцями ви­знаються організатори, підбурювачі і пособники. Виконавець -це особа, що безпосередньо вчинила злочин. Організатором визнається особа, яка організувала вчинення злочину або ке­рувала його підготовкою чи вчиненням. Організаторами та­кож визнаються й особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, й особа, яка забезпе­чувала фінансування чи організовувала приховування зло­чинної діяльності організованої групи або злочинної органі­зації. Підбурювачем є особа, яка умовлянням, підкупом, по­грозою, примусом або іншим чином схилила іншого співуча­сника до вчинення злочину. Пособником визнається особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла пере­ховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти прихову­ванню злочин}'. Виконавець відповідає за відповідною стат­тею КК. під ознаки якої підпадає вчинене ним суспільне не­безпечне діяння; дії ж організатора, підбурювача, пособника, крім того, кваліфікуються і за ст. 27 КК. При призначенні по­карання суд повинен ураховувати ступінь і характер участі кожного із співучасників у вчиненні злочину (ст. 68 КК).

Від співучасті в злочині слід відрізняти причетність до злочину у формі заздалегідь не обіцяного приховування і неповідомлення про злочин. Заздалегідь не обіцяне прихову­вання злочинця або знарядь і засобів учинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, або при-

дбання чи здобування таких предметів не перебуває у при­чинному зв"язку зі злочином, не обумовлює його, має місце вже після того, як злочин вчинено. Тому зазначені дії не є співучастю у злочині і тягнуть за собою кримінальну відпові­дальність лише у випадках, прямо передбачених криміналь­ним законом (ст.ст. 198. 396 КК). Неповідомлення про досто­вірно відомий, підготовлюваний або вчинюваний злочин та­кож не є співучастю і тягне за собою кримінальну відповіда­льність лише у випадках, коли вчинене діяння містить ознаки іншого злочину (ч. 7 ст. 27 КК).

Покарання

 

Під покаранням розуміють встановлений криміналь­ним законом захід державного примусу, що застосовується судом у вироку до особи, винної у вчиненні злочину. Пока­рання за своїм змістом є карою за вчинений злочин, виражає від імені держави негативну оцінку злочину й особи, яка його вчинила, завжди поєднано із заподіянням засудженому перед­бачених законом певних обмежень прав і свобод (наприклад позбавлення волі). Водночас покарання - це виховний захід. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засу­джених, а також попередження вчинення нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має за ме­ту заподіяння фізичних страждань або приниження людської гідності (ст. 50 КК).

До осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані лише такі види покарань:

1) штраф;

2) позбавлення військового, спеціального звання, ран­гу, чину або кваліфікаційного класу;

3) позбавлення права обіймати певні посади або за­йматися певною діяльністю;

4) громадські роботи:

5) виправні роботи;

6) службові обмеження для військовослужбовців;

7) конфіскація майна;

8) арешт;

9) обмеження волі;

10) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;

11) позбавлення волі на певний стррк;

12) довічне позбавлення волі (ст.ст. 51, 53 - 64 КК).

Покарання поділяються на основні, додаткові та змі­шані. Основними покараннями є громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні вій­ськовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі. Додатковими покараннями є позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфіка­ційного класу та конфіскація майна. Штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльніс­тю можуть застосовуватися як основні і як додаткові пока­рання. За один злочин може бути призначено лише одне ос­новне покарання, передбачене в санкції статті Особливої час­тини КК. До основного покарання може бути приєднане одне чи кілька додаткових покарань у випадках та порядку, перед­бачених КК.

Покарання призначається в суворій відповідності до кримінального закону і в порядку, встановленому криміналь­но-процесуальним законодавством. Покарання є важливим засобом боротьби з найбільш небезпечними посяганнями, з рецидивною злочинністю.

 

 

Глава 21 ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

Судова система

 

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і сво­боди людини і громадянина захищаються судом. Кожному га­рантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездія­льності органів державної влади, органів місцевого самовря­дування, посадових і службових осіб.

Конституційне право громадян на судовий захист конк-

ретизується в галузевому законодавстві. Так, згідно зі ст. З Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), прийнятого 18 березня 2004 p., кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюва­них прав, свобод чи інтересів (зазначений Кодекс набрав чин­ності 01.09.2005 p.).

Правосуддя - це діяльність спеціально створених дер­жавних органів (судів), завдання яких - забезпечення захисту гарантованих Конституцією України та законами прав і сво­бод людини, прав і законних інтересів юридичних осіб. Від­повідно до Конституції України правосуддя в Україні здійс­нюється виключно судами. Делегування функцій судів, а та­кож привласнення цих функцій іншими органами чи посадо­вими особами не допускаються (ст. 124 Конституції). Не до­зволяється також створення надзвичайних та особливих судів. Правосуддя здійснюється від імені України Конституційним Судом України і судами загальної юрисдикції.

Конституційний Суд України - єдиний орган консти­туційної юрисдикції в Україні (ст. 147 Конституції). Порядок організації і діяльності Конституційного Суду України, про­цедура розгляду ним справ визначаються Законом України від 16.10.1996 р. "Про Конституційний Суд України". Відповідно до ст. 2 цього Закону завданням Конституційного Суду Укра­їни є гарантування верховенства Конституції України як Ос­новного Закону держави на всій території України. Діяльність Конституційного Суду України базується на принципах вер­ховенства права, незалежності, колегіальності, рівноправності суддів, гласності, повного і всебічного розгляду справ та об­ґрунтованості прийнятих ним рішень.

Згідно зі ст. 5 Закону України "Про Конституційний Суд України" Конституційний Суд України складається з 18 суддів. Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України. Суддя Конституційного Суду України призна­чається на дев'ять років без права бути обраним на повторний строк. Суддею Конституційного Суду України може бути

громадянин України, який на день призначення досяг сорока років, має вищу юридичну освіту і стаж практичної, наукової або педагогічної роботи за фахом не менше десяти років, во­лодіє державною мовою і проживає в Україні протягом останніх двадцяти років.

Правосуддя в судах загальної юрисдикції в Україні здійснюється шляхом розгляду і вирішення в судових засідан­нях цившьних, господарських, адміністративних, кримінальних та інших справ, передбачених законом.

Згідно з Конституцією України система судів загаль­ної юрисдикції в Україні будується за принципами терито-ріальності і спеціалізації (ст. 125).

Відповідно до Закону України "Про судоустрій Укра­їни" від 07.02.2002 р. систему судів загальної юрисдикції складають:

- місцеві суди;

- апеляційні суди, Апеляційний суд України (на тепе­рішній час поки ще не діє);

- вищі спеціалізовані суди;

- Верховний Суд України.

Відповідно до Конституції України в системі судів за­гальної юрисдикції створюються загальні та спеціалізовані суди окремих судових юрисдикцій. Військові суди належать до загальних судів і здійснюють правосуддя у Збройних Си­лах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до Закону.

Спеціалізованими судами є господарські, адміністра­тивні та інші суди, визначені як спеціалізовані.

Нижча ланка судової системи - місцеві суди. Місце­вими загальними судами є районні, районні у містах, міські суди, а також військові суди гарнізонів. Місцевими господар­ськими судами є господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а місцевими ад­міністративними судами є окружні суди, що створюються в округах відповідно до Указу Президента України.

Місцевий суд - це суд першої інстанції. Він розглядає справи, віднесені процесуальним законом до його підсуднос-

ті. Місцеві загальні суди розглядають цивільні, адміністратив­ні та кримінальні справи, а також справи про адміністратив­ні правопорушення. Місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а та­кож інші справи, віднесені процесуальним законом до їх під­судності. Місцеві адміністративні суди розглядають адмініст­ративні справи, пов'язані з правовідносинами у сфері держав­ного управління (справи адміністративної юрисдикції).

Друга ланка у системі судів загальної юрисдикції - це загальні та спеціалізовані апеляційні суди.

Апеляційними загальними судами є: апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеля­ційний суд автономної Республіки Крим, військові апеляційні суди регіонів та апеляційний суд Військово-Морських Сил України, а також Апеляційний суд України.

Апеляційними спеціалізованими судами є апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди, які утворюються в апеляційних округах відповідно до Указу Пре­зидента України. Апеляційний адміністративний суд починає свою діяльність після призначення (обрання) до його складу не менше семи суддів і за наявності облаштованого примі­щення, але не пізніше 1 верес. 2006 р.

В апеляційних судах утворюються судові палати. До складу загального апеляційного суду входять судова палата в цивільних справах та судова палата у кримінальних справах. У складі спеціалізованого апеляційного суду можуть утворю­ватися судові палати з розгляду окремих категорій справ за встановленою спеціалізацією в межах відповідної спеціальної судової юрисдикції.

Апеляційні суди розглядають справи в апеляційному порядку, якщо на рішення, постанову чи вирок місцевого су­ду, шо не набрали законної сили, подано апеляційну скаргу або апеляційне подання прокурора. Указані суди розглядають також справи, визначені законом, по першій інстанції (крім апеляційних господарських судів). Наприклад, апеляційний суд розглядає кримінальні справи про злочини проти основ національної безпеки України, про злочини, за вчинення яких

281Кримінальним кодексом України передбачено покарання у вигляді довічного позбавлення волі.

До системи судів загальної юрисдикції належать та­кож вищі спеціалізовані суди. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України, а також інші відповідні вищі спеціалізовані суди, що створюються Президентом Ук­раїни. Вищий спеціалізований суд розглядає в касаційному порядку справи відповідної судової юрисдикції, а також інші справи у випадках, визначених процесуальним законом.

Касаційною інстанцією у цивільних та кримінальних справах є Верховний суд України.

У касаційному порядку можуть бути перевірені постановлені судом першої інстанції судові рішення з цивіль­них й адміністративних справ після їх перегляду в апеляцій­ному порядку, а також рішення й ухвали суду апеляційної ін­станції; вироки і постанови апеляційного суду з кримінальних справ, винесені ним як судом першої інстанції або в апеляцій­ному порядку; рішення місцевих господарських судів, що набрали законної сили, та постанови апеляційних господар­ських судів.

Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Він здійснює правосуд­дя, забезпечує однакове застосування законодавства всіма су­дами загальної юрисдикції. Верховний Суд України перегля­дає цивільні справи у зв'язку з винятковими обставинами піс­ля їх перегляду в касаційному порядку; дає судам роз'яснення з питань застосування законодавства на основі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики і здійснює інші повноваження, передбачені Законом "Про судоустрій України". У складі Верховного Суду України діють: 1) Судо­ва палата у цивільних справах; 2) Судова палата у кримі­нальних справах; 3) Судова палата у господарських справах; 4) Судова палата в адміністративних справах; 5) Військова судова колегія.

Цивільні і кримінальні справи в судах першої інстанції розглядаються по суті суддею одноособове, колегією суддів

 

або суддею І народними засідателями, а у випадках, визначе­них процесуальним законом, - також судом присяжних. Усі адміністративні справи в суді першої інстанції, крім випадків, установлених Кодексом адміністративного судочинства Укра­їни, розглядаються і вирішуються суддею одноособово.

Справи у місцевих господарських судах розгляда­ються суддею одноособово. Будь-яку справу, що належить до підсудності цього суду, з урахуванням категорії і складнос­ті справи, може бути розглянуто колегіальне у складі трьох суддів.

Суддя, який розглядає справу одноособово, діє від імені суду. Розгляд справ в апеляційному порядку здійс­нюється колегією у складі трьох професійних суддів відпо­відно до закону. Цивільні й адміністративні справи в суді ка­саційної інстанції розглядаються відповідною колегією у складі не менше п'яти суддів. Перегляд у касаційному поряд­ку рішень місцевих і апеляційних господарських судів здійс­нюється Вищим господарським судом України, колегією суд­дів у складі трьох або більшої непарної кількості суддів.

Цивільні й адміністративні справи у зв'язку з винят­ковими обставинами переглядаються колегією суддів відпо­відної Судової палати Верховного Суду України за наявності не менш як двох третин її складу.

Конституція України передбачає порядок обрання суд­дів. Перше призначення на посаду професійного судді стро­ком на п'ять років здійснюється Президентом України. Усі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, оби­раються Верховною Радою України безстрокове, у порядку, встановленому законом (ст. 128 Конституції України). Судді, обрані безстрокове, перебувають на посаді судді до досягнен­ня ними 65-річного віку.

Судді всіх судів при здійсненні правосуддя є незалеж­ними і підкоряються лише закону. Конституція України за­кріпила такі основні принципи судочинства: законність і рів­ність усіх учасників процесу перед законом і судом; забезпе­чення доведеності вини; змагальність сторін і свобода в на­данні ними суду своїх доказів та в доведенні перед судом їх

переконливості; підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на за­хист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; забезпечення апеляційного та касацій­ного оскарження рішення суду; обов"язковість рішень суду.

Судочинство в Україні провадиться державною мо­вою. Застосування інших мов у судочинстві здійснюється у випадках і порядку, визначених законом. Особи, які не воло­діють або недостатньо володіють державною мовою, мають право користуватися рідною мовою та послугами перекладача в судовому процесі. У випадках, передбачених процесуаль­ним законом, це право забезпечується державою.