Главная | Обратная связь

Обставини, що виключають злочинність діяння

 

У деяких випадках дії (вчинки) особи можуть зовніш­ньо нагадувати злочин і бути схожими з ним. Такими діями об'єктивно заподіюється шкода охоронюваним кримінальним законом цінностям суспільства (суспільним відносинам) і не­рідко істотна. Проте за своєю соціальною сутністю та юриди­чною природою вони не є суспільно небезпечними і криміна­льно-протиправними, більше того, визнаються правомірними. Це такі дії, що не містять складу злочину і не тягнуть за со­бою кримінальної відповідальності, зокрема: необхідна обо­рона, крайня необхідність, затримання злочинця.

Під необхідною обороною розуміють дії, вчинені з ме­тою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи,

269яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтере­сів та інтересів держави від суспільне небезпечного посяган­ня шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому Не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Право на необхідну оборону має кожна особа незалежно від можливості уникнути посягання або звернутися за допомогою до інших осіб або ор­ганів влади (ст. 36 КК).

Дії, вчинені в стані необхідної оборони, вважаються правомірними, відповідають вимогам ст. 36 КК і не тягнуть кримінальної відповідальності за наявності перелічених ниж­че певних умов, які характеризують як акт посягання, так і акт захисту від нього.

1. Посягання повинно бути суспільне небезпечним, тобто містити в собі ознаки злочину, або ж бути об'єктивно суспільне небезпечним (наприклад, дії неосудних осіб, осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності). Не може бути необхідної оборони від дій, що хоча формально і мають ознаки будь-якого діяння, передбаченого КК, але через мало-значність не становлять суспільної небезпеки, тобто не запо­діяли і не могли заподіяти істотної шкоди (ч. 2 ст. 11).

2. Посягання повинно бути наявним (воно вже почало здійснюватися і ще не закінчилося чи ще не почалося, але в даній ситуації існує реальна загроза його здійснення: воно от-от почнеться; або ж посягання вже закінчилося, але за обста­винами справи для особи, яка захищалася, не був зрозумілим момент його закінчення). Немає необхідної оборони у випад­ках, коли шкода заподіюється вже після того, як посягання відвернено або закінчено й у застосуванні засобів захисту не було необхідності.

3. Посягання повинно бути реальним, тобто воно має відбуватися в об'єктивній дійсності, а не в уявленні особи, яка захищається.

Захисні дії визнаються правомірними, якщо: а) шкоду заподіяно особі, яка посягає ("протипосягання"). а не третім особам; б) ці дії спрямовані на захист інтересів особи, яка за-

хищається, прав та інтересів інших громадян, які зазнали сус-пільно небезпечного посягання, або суспільних інтересів та інтересів держави; в) захист не перевищує меж необхідності.

Відповідає вимогам необхідної оборони і не є злочи­ном застосування зброї або будь-яких інших засобів чи пред­метів незалежно від тяжкості шкоди, заподіяної тому, хто по­сягає, якщо це здійснено для захисту від нападу озброєної особи або групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення в житло чи інше приміщення (ч. 5 ст. 36 КК).

Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка через сильне душевне хвилювання, викликане суспільне не­безпечним посяганням, не могла оцінити відповідність запо­діяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці за­хисту (ч. 4 ст. 36 КК).

Необхідна оборона - важливий інститут кримінально­го права, покликаний підвищити активність громадян у боро­тьбі зі злочинністю, сприяти попередженню і припиненню злочинів.

Від необхідної оборони слід відрізняти перевищення меж необхідної оборони, під яким розуміють умисне заподі­яння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (ч. З ст. 36 КК). Перевищення меж необхідної оборони тягне за собою кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених кримінальним законом (навмисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця - ст. 118 КК; заподіяння тяжких тілесних ушкоджень при перевищенні меж необхідної оборони - ст. 124 КК).

Затримання особи, що вчинила злочин, складається з таких дій з боку потерпшого та інших осіб, якими заподіюється шкода особі, що вчинила злочин. Ці дії визнаються правомір­ними і не тягнуть за собою кримінальної відповідальності за умови, якщо вони здійснені безпосередньо після вчинення по­сягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставления її до відповідних органів влади, якщо при цьому

не було допущено перевищення заходів, необхідних для затри­мання такої особи.

При перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця, тобто при умисному заподіянні особі, яка вчинила злочин, тяжкої шкоди, що явно не відповідає небезпечності посягання або затримання злочинця, відповідальність настає у випадках, спеціально передбачених законом: ст. 118 - умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів необхідної оборони; ст. 124 КК - умис­не заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищен­ня меж необхідної оборони або у випадку перевищення захо­дів, необхідних для затримання злочинця.

Під крайньою необхідністю розуміють дії, які хоча й підпадають під ознаки злочину, але здійснені для усунення небезпеки (яка йде, наприклад, від стихійних сил природи, поводження тварин та ін.), що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж шкода відвернена (ст. 39 КК). Такі дії також є правомір­ними і не тягнуть за собою кримінальної відповідальності.

Від крайньої необхідності слід відрізняти перевищен­ня меж крайньої необхідності, під якою розуміють (ч. 2 ст. 39 КК) умисне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтере­сам, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернена. Запо­діяння шкоди за умов перевищення меж крайньої необхіднос­ті не виключає кримінальної відповідальності на загальних підставах. Однак якщо при перевищенні меж крайньої необ­хідності особа внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, що загрожувала їй, не змогла оціни­ти відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці, кримінальна відповідальність виключається (ч. З ст. 39 КК).

До обставин, що виключають злочинність діяння. КК відносить: фізичний або психічний примус (ст. 40), виконання наказу або розпорядження (ст. 41), діяння, пов"язане з ризи­ком (ст. 42), виконання спеціального завдання з попереджен-

ня чи розкриття злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації (ст. 43).

 

20.7. Закінчений та незакінчений злочини. Добровільна відмова при незакінченому злочині

 

Вчинення злочину - не одномоментний акт. У більшо­сті випадків воно, як і будь-яка усвідомлена діяльність люди­ни, проходить певні етапи, або стадії. Під стадіями вчинення злочину розуміють етапи розвитку навмисного злочину, що розрізняються між собою характером вчинюваних дій, ступе­нем здійснення злочинних намірів, обсягом виконання описа­ного в нормах Особливої частини КК складу злочину.

З урахуванням цього кримінальне законодавство виді­ляє два види злочинів: закінчений і незакінчений злочини (ст. 13 КК).

Закінчений злочин має місце у тих випадках, коли в ді­ях особи є всі ознаки складу злочину, описаного у відповідній статті Особливої частини КК. Якщо для злочину, з урахуван­ням особливостей опису його в законі, не потрібно настання суспільно небезпечних наслідків (злочини з "формальним складом"), то він визнається закінченим уже з моменту вчи­нення діяння, зазначеного в законі (наприклад, незаконне пе­ретинання державного кордону - ст. 331 КК, хуліганство -ст. 296 КК). Для визнання ж закінченими злочинів із матеріаль­ним складом потрібно не тільки вчинення суспільно небезпе­чного діяння, але й настання в результаті цього діяння суспі­льно небезпечних наслідків (наприклад, умисне вбивство -ст. 115, крадіжка - ст. 185 та ін.).

При незакінченому злочині винному не вдається вико­нати всіх дій для досягнення поставленої мети з причин, що не залежать від його волі. Видами незакінченого злочину ви­знаються готування до злочину та замах на злочин.

Готування до злочину - це підшукування або присто­сування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також ін­ше навмисне створення умов для вчинення злочинів (ст. 14 КК). Тут особа ще не чинить самого діяння, що утворює склад

злочину, але виконує інші дії, якими умисно створює умови для вчинення злочину. Готування до злочину невеликої тяж­кості кримінальної відповідальності не тягне.

Замахом на злочин визнається вчинене з прямим уми­слом діяння (дія чи бездіяльність), безпосередньо спрямоване на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не було доведе­но до кінця з причин, що не залежать від волі винного (ст. 15 КК). Готування до злочину і замах на злочин карані, тобто тя­гнуть за собою кримінальну відповідальність за конкретною статтею Особливої частини КК, що передбачає відповідаль­ність за даний (закінчений) злочин (ст. 16 КК). Проте суд при призначенні покарання враховує ступінь тяжкості вчиненого особою діяння, ступінь здійснення злочинного наміру та при­чини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця (ст. 68 КК).

Добровільна відмова при незакінченому злочині - це остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо вона при цьому усвідом­лювала можливість доведення злочину до кінця. Ознаками добровільної відмови є: добровільність, остаточність, усвідо­млення можливості доведення злочину до кінця. Добровіль­ність означає, що особа за своєю волею (а не внаслідок при­мусу) відмовляється від доведення злочину до кінця. Мотиви відмови (страх перед відповідальністю або ж співчуття потер­пілому, наприклад, при вбивстві) не мають значення. Остато­чність відмови означає, що особа відмовляється від вчинення злочину раз і назавжди. Якщо ж особа лише відстрочила заве­ршення злочину до певного часу, наприклад, до більш прида­тної ситуації (відстрочка), то добровільність відмови відсутня. Для добровільної відмови необхідно, щоб особа усвідомлю­вала наявність реальної можливості доведення злочину до кі­нця в даній конкретній ситуації. Якщо ж вона відмовляється від доведення злочину до кінця через об'єктивну неможли­вість його здійснення в даних конкретних умовах (наприклад, наявність непереборних перешкод і т.п.), то добровільної від­мови немає.

Добровільна відмова має місце лише за наявності всіх

зазначених ознак. Вона можлива на стадії незакінченого зло­чину - при готуванні до злочину і при замаху на злочин. На стадії закінченого злочину добровільна відмова неможлива.

Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, не несе кримінальної відповідальності. Як­що ж фактично вчинене нею діяння - дія чи бездіяльність при незакінченому злочині (до добровільної відмови) - міс­тить склад іншого самостійного злочину, то винний у такому діянні підлягає кримінальній відповідальності (ч. 2 ст. 17 КК) за даний злочин.