 |
|
Структура особистості злочинця.
Особистість людини являє собою цілісну структуру. В перекладі з латинської «структура» визначається як побудова. Традиційно в кримінологічній літературі структура особистості злочинця розглядається, виходячи з соціально-демографічної характеристики злочинців та кримінально-правової характеристики злочинів, які вони вчиняють. Але структура особистості в першу чергу, є поняттям психологічним. Тому встановлення структури особистості злочинця повинно базуватися на психологічному підґрунті.
Ще Зігмунд Фрейд виділяв в людській психіці три складові: „Я”, „Над-Я” та „Воно”. Останнє призводить до аморальних та злочинних вчинків, бо це уроджені агресивні інстинкти, які повинні контролюватися „Над-Я” (розвинута самосвідомість особи).
Розрізняють також динамічну функціональну структуру особистості. Виділяють чотири типи основних підструктур особистості, які знаходяться одна над одною. Нижньою підструктурою особистості є біологічно обумовлені якості: темперамент, рефлекси, патології психіки або обдарованість людини. На підставі біологічних особливостей у психіці людини мають свої особливості інтелектуальні, вольові та емоційні якості, які впливають на психічні процеси. Над нею знаходиться підструктура досвіду, тобто отримані упродовж життя знання, вміння, навички, вчинки. Вони істотно впливають на регулювання поведінки людини. Верхньою підструктурою особистості є спрямованість особистості. Це система установок (диспозицій), цінності орієнтації, установки на певні види діяльності, вчинків та операцій. Всі чотири підструктури особистості приймають участь у регулюванні поведінки людини. Іноді в конкретній екстремальній ситуації вищу структура замінює нижча і тому вчиняються злочини, які в науці називаються реактивними (такими, що спровоковані певною ситуацією всупереч ціннісним орієнтаціям особистості.
Слід зазначити, що не завжди поведінка особи контролюються свідомістю. Вона не контролює звички, навички особи, знання, які пішли і підсвідомість. Не можна говорити про те, що завжди біологічне в особистості є безпосередньою причиною злочинів. Вони неможливі без участі у формуванні особистості соціальних факторів. Але разом з тим не завжди людська психіка контролюється свідомістю як про це говорять більшість спеціалістів з кримінального права та кримінології.
Особистість злочинця створюють ціла низка якостей основними з яких є: соціально-психологічні особливості, особистісно-рольові якості, якості правової та моральної свідомості, психічні відхилення та аномалії. Розглянемо ці якості.
Соціально-демографічні ознаки включають в себе відомості про стать, вік, рівень освіти, сімейний стан, род занять тощо. Ці характеристики особистості не є криміногенними і не характеризують окрему особу як злочинну особистість. Але якщо вони беруться на рівні окремих видів злочинності, то вони дають необхідну наукову інформацію. Є відомим той факт, що жінки, які складають більшість населення нашої країни, вчиняють лише 15-16% всіх злочинів. Вік особи впливає на її кримінальну активність. Найбільшу мають особи у віці 25-29 років, потім йдуть 18-24-річні, потім 14-17 річні. Останнє місце в цьому займають особи 30-40 років.
Що ж стосується освіти, то дійсно злочинці мають нижчий рівень освіти порівняно з законослухняними громадянами. Самий низький рівень освіти мають особи, які вчиняють насильницькі та корисливо-насильницькі злочини.
Статистичні дані свідчать, що більшість злочинців, які не мають родини – неодружені, незаміжні або розведені. Аналіз злочинності дозволяє зробити висновок, що серед злочинців підвищується кількість осіб, які не мають певних занять, безробітних та мігрантів.
Виходячи з цього, можна зробити висновок про те, що соціально-демографічні характеристики надають важливу характеристику про осіб, що вчиняють злочини. Ці дані можуть бути використані для розробки конкретних заходів кримінологічної профілактики злочинів.
Особистісно-рольові якості характеризують соціальні позиції, які займає особа в різних сферах життєдіяльності: в родині, на виробництві, в суспільному житті. Рольові якості – це особливості усвідомлення та сприйняття (або несприйняття) особою вимог, які пред’являє до неї суспільство у певний ситуаціях. Такими ситуаціями можуть бути: 1) особа ухиляється від можливості ознайомитися з окремими соціальними та правовими нормами; 2) особа не бажає або не може виконувати вимоги, які до неї пред’являються; 3) особа займає конкретні позиції, які безпосередньо породжують злочинну поведінку (є членом або керівником злочинного угруповання); 4) особа бажає зайняти таку соціальну позицію, вимогам якої він не відповідає; 5) особа займає одні соціальні позиції, а орієнтується на інші тощо.
Для злочинних особистостей притаманне відмежування від позитивно орієнтованих соціальних груп, виконання соціально-негативних ролей та функцій, що в свою чергу, призводить до неповаги, або свідомого невиконання правових норм, трудових, сімейних та інших обов’язків. Визначення соціально-рольових позицій особи дозволяє визначити механізм здійснення злочинної поведінки.
Соціально-психологічні ознаки особистості характеризують спрямованість особистості, її мотиваційну сферу, систему потреб, уподобань та інтересів конкретної особи. Ці ознаки характеризують і особистість злочинців. Спрямованість (установка) таких осіб є асоціальною, мотивація є анархічною, егоїстичною. Потреби є викривленими, а способи їх задоволення є суспільно небезпечними. Для окремих злочинців є характерним психологічне відчуження, відсутність емоційних контактів з іншими людьми. Світ сприймається ними як негативний, ворожий для них. Це обумовлює внутрішню готовність до вчинення злочинів з метою, захисту своїх інтересів або інтересів своєї соціальної групи.
З цими характеристиками тісно пов’язані різноманітні психічні патології та відхилення, які встановлюються у осіб, що вчиняють злочини. Так результати досліджень свідчать про те, що серед осіб, які вчинили насильницькі злочини психопати складають 18,3%, особи з залишковими явищами органічний ушкоджень головного мозку – 18,7%, з травматичною енцефалопатією – 18%, хронічні алкоголіки – 16%. Тобто серед таких злочинців 71% мають психічні розлади та відхилення.
Наукові дослідження дозволяють зробити висновок про те, що криміногенними є психопатії. Вони не обумовлюють неосудності особи, але істотно впливають на вибір саме злочинної форми поведінки. Вони виникають внаслідок захворювань, травм головного мозку, інтоксикацій, психічних травм. Виділяються наступні види психопатій: збудлива, нестійка, істерична гальмівна, шизоїдна тощо.
Окрім психопатій для злочинців є притаманним хронічний алкоголізм та наркоманія. Вони обумовлюють алкогольні та наркотичні психози, які виступають підґрунтям для злочинної поведінки. Алкоголізм та наркоманія тісно пов’язані зі злочинністю та є „фоновими” для них явищами. Можна прослідити п’ять основних зв’язків наркоманії та алкоголізму:
– провокаційний, знаходячись у стані наркотичного збудження наркомани схильні до вчинення агресивних дій, в тому числі і злочинного характеру;
– мотиваційний, для отримання наркотиків для чергової дози наркомани вчиняють корисливі або корисливо-насильницькі злочини;
– віктимний, знаходячись в наркотичному стані особи стають потенційною та легкою „здобиччю” для злочинців;
– деградиційний, наркомани деградують не тільки фізично, а і соціально. Вони перестають бути членами суспільства, стають його маргіналами;
– генетичний, попит та наркотики породжує новий вид злочинності – злочини в сфері незаконного обігу наркотиків та злочини, які з ним пов’язані: насильницькі, службові, економічні. Ці зв’язки притаманні і для алкоголізму.
До психічних відхилень, які характеризують осіб, що вчинили злочин відносяться і різні форми неврозів, які характеризуються постійними змінами психічного стану, настроїв особи, їх дратівливістю тощо.
Прикордонні стани між психічною патологією та нормою виражаються в акцентуаціях особистості, які можуть бути демонстративними, педантичними, збудженими, гіпертимними тощо. Численними дослідженнями виявлено 11 основних акцентуацій. З них найбільш криміногенними є збуджувані. Для них характерними є збудженість, некерованість, мстивість, жорстокість, схильність для алкоголізму та наркотикам. Такими особами вчиняються насильницькі злочини. Для осіб з гіпертимною акцентуацією притаманні: товариськість, брехливість та авантюризм. Вони схильні до алкоголізму. Для параноідальної акцентуації характерними є такі якості як егоїзм, злопам’ятливість, афективні переживання. Для демонстративних (істероїдних) такими якостями є брехливість, схильність до ризику, театральність поведінки. Цими особами найчастіше вчиняється такий злочин, як шахрайство. Серед правопорушників поширена нестійка (лабільна) акцентуація. Для неї характерна часта зміна настрою від збудження до депресії. Особи з такою акцентуацією є слабовільними, схильними до зовнішніх впливів. Епілептоїдному типу акцентуації характеру притаманні егоїстичність, властолюбство у поєднанні з недоброзичливим ставленням до оточення. В основі недоброзичливого ставлення лежать дріб’язковість, образливість і дратівливість. Мотиваційна сфера таких осіб відзначається розгальмованістю, переважанням органічних, зокрема статевої. Та примітивних за способом задоволення потреб. Особистість із епілептоїдним типом акцентуації схильна до вчинення імпульсивних насильницьких злочинів з проявами жорстокості: вбивство з особливою жорстокістю, мордування, катування тощо. Істероїдний тип акцентуації характеру відзначається егоїзмом, демонстративністю, брехливістю, інфантилізмом (вередуванням), намаганням всіляко накинути оточенню визнання власної винятковості. Якщо це не сприймається оточенням, то у особи виникає дратівливість, нетерпимість до тих, хто її не визнає, не підтримує та не поважає. Така особистість схильна до симуляцій самовбивства, нанесення самій собі поранень демонстративно, скоєння злочинів як засобу привернути до себе увагу, висунути певні вимоги до суспільства тощо (наприклад, захоплення заручників).
Поєднання акцентуацій характеру та темпераменту призводить до появи специфічних типів особистості. Так німецький психолог К. Леонгард з численних поєднань акцентуацій характеру та темпераменту вирізнив чотири основні типи особистості: застрягаюча, демонстративна, педантична та збудлива.
Застрягаюча особистість відзначається такими особистісними рисами:
– цілеспрямованість, упертість, егоїстичність;
– яскраво виражене честолюбство, самовпевненість у поєднанні з образливістю;
– сильні, несподівано спалахуючі емоції та почуття (до рівня афекту), які переживаються тривалий час і періодично повторюються.
У разі несприятливого соціального розвитку така особистість може:
– висувати «надцінні» ідеї й пропозиції та вперто, всілякими способами домагатися їх визнання;намагатися досягти реальних, а не показових успіхів за будь-яку ціну;
– періодично впадати в стани підозрілості, ревнощів, мстивості, подавати судові позови з різних, навіть дріб’язкових, причин;
– знаходити собі кумира, котрому фанатично буде поклонятися і заради нього буде готова здійснити будь-який вчинок.
Злочини, що вчиняються такими особами характеризуються мотивами відчуження, розрядки та компенсації негативних емоцій та почуттів. Наприклад, вбивство з хуліганських мотивів, хуліганство або так званий вандалізм.
Для демонстративної особистості притаманними є наступні риси:
– висока адаптивність, схильність до перевтілень, авантюризму;
– емоційна чутливість, глибокі та яскраві емоційні переживання;
– легке витіснення зі свідомості та швидке забування неприємних ситуацій із власного життя;
– впадання у психопатоподібні стани (образливість, істерика, скандалізм);
При несприятливих соціальних обставинах така особистість:
– вдається до витонченої, переконливої брехні, причому вона сама починає в це вірити;
– перевтілюється у невинну жертву, обдаровану, геніальну людину, якій заздрять; безпорадну людину, що потребує підтримки та опіки;
– скоює авантюрні, імпульсивні вчинки, не боячись заподіяти собі шкоди.
Демонстративна особистість схильна до скоєння злочинів за мотивами ствердження, самоствердження та ризику. Такими особами вчиняються насильницькі та корисливо-насильницькі злочини.
Педантична особистість характеризується такими рисами як:
– нерішучість, боязкість, ретельне обдумування та перевірка своїх вчинків;
– нав’язливі психічні стани та ідеї (дріб’язковість, страхи, перебільшення погроз, іпохондрія –зануреність у стан власного здоров’я);
– тривале переживання неприємних подій, погане витіснення їх із свідомості;
У разі несприятливого соціального розвитку така особистість:
– всіляко намагається уникнути невизначеності, небезпеки, динамічних і мало прогнозованих ситуацій;
– є надвимогливою до себе та оточення (підлеглих, членів сім’ї тощо) щодо виконання обов’язків, порядку, акуратності;
– посилено піклується про власне здоров’я, боїться хвороб, перебільшує тяжкість наявних хвороб.
Для педантичної особистості злочин виступає наслідком відставання в чомусь від інших, пасивності, несвоєчасних і помилкових дій. Такі особи часто вчиняють необережні злочини.
Для збудливої особистості притаманним є:
– підвищена чутливість, запальність, дратівливість;
– посередній інтелект, уповільнене мислення (тупоумство), знижена моральна і правова регуляція поведінки;
– різка зміна емоційних станів (похмурість – гнів; похмурість – радість), бурхливих за силою виразу і нетривалих у часі.
За несприятливого соціального розвитку збудлива особистість:
– скоює різноманітні імпульсивні вчинки; раптове зникнення з сім’ї, вечірки з друзями; зміна професійної діяльності чи професійного оточення;
– проявляє нерозбірливість у задоволенні потреб (їжа, напої, інтимні стосунки, випадкові знайомства і компанії);
– невдоволення чимось або кимсь виражає у брутальній, агресивній формі (фізична та словесна відверта агресія).
Збудлива особистість схильна до скоєння злочинів за аморальними, збоченими мотивами та мотивами розрядки і компенсації негативних емоцій, наприклад вбивство з помсти.
Психічні відхилення у особи, з одного боку можуть спрацювати в конкретній життєвій ситуації як криміногенні, а з другого боку, перешкоджають розвитку соціально-корисних якостей особистості, послабляють механізми внутрішнього самоконтролю. Це, в свою чергу, перешкоджає соціалізації особистості та її правильному формуванню.
Особистість злочинця характеризують особливості моральної та правової свідомості. Правосвідомість відображає відношення особи до діючих норм права, їх знання та свідоме дотримання. Злочинці, вчиняючи злочини не виконують цих норм, не виконують своїх обов’язків стосовно суспільства. Злочинці вважають, що вони зможуть обійти закон, порушити його так, щоб про це не стало відомо. Правові норми є окремим видом соціальних норм. Порушуючи закон, злочинці порушують не тільки їх, а і моральні норми. Цим вони виказують своє негативне відношення до суспільства, ігнорують його вимоги, відносяться до суспільства ворожо. Особисті потреби для них є головними. Для досягнення своєї мети вони порушують права та інтереси інших осіб.
Слід зазначити, що для злочинців притаманні не тільки негативні, а і позитивні якості особистої. Встановлення всіх цих ознак дозволяє об’єктивно встановити механізм вчинення злочину, вину особи, призначити відповідно до неї кримінальне покарання та розробити заходи спеціально-кримінологічного попередження злочинності. Більшість злочинців можна виправити, здійснивши їх ресоціалізацію.
4.3. Співвідношення соціального і біологічного в особі злочинця.
Цікавою кримінологічною проблемою є співвідношення соціального та біологічного в особі злочинця. Це є важливим для встановлення причин злочинності і окремого злочину та розробки заходів індивідуального запобігання злочинам, об’єктом якого є особа, що вчинила злочин. Щодо цієї проблеми існує декілька наукових підходів.
З точки зору представників першого підходу суть відмінності злочинної поведінки від правомірної полягає в її спрямованості, цілях і системі мотивів. Злочинцям притаманні потреби, інтереси, ціннісні орієнтації, погляди зовсім іншого характеру, ніж законослухняних громадян. І тому предметом вивчення кримінології повинні стати: сфера потреб і мотивації (потреби, інтереси, мотивація); ціннісно-нормативна сфера свідомості особи (погляди, установки, переконання, ціннісні орієнтації, спрямованість особи); соціальні позиції особи з відповідними соціальними нормами; різноманітні види діяльності особи.
Представники цього напряму не заперечують можливостей впливу на злочинну поведінку психічних аномалій та розладів. Але на їх думку, власне психічні аномалії здебільшого не успадковуються, а набуваються, тобто мають соціально зумовлене походження внаслідок впливу умов у сім’ї, форм виховання, обстановки в колективі тощо. На їхню думку, у боротьбі зі злочинністю осіб, що мають психічні аномалії, необхідно вживати заходів як правового, так і медичного характеру.
Представники другого підходу стверджують, що біологічні фактори можуть самі по собі призводити до злочинної поведінки, що схильність до цього такої поведінки може передаватися на генному рівні. Психічні аномалії та розлади мають істотний вплив на вибір особою злочинної поведінки. Заходи медичного характеру, які слід проводити відносно таких осіб дозволять знизити рівень злочинності, в першу чергу, яка носить насильницький характер. Потрібна також своєчасна діагностика цих розладів та своєчасне лікування осіб з метою профілактики ймовірної їх протиправної поведінки.
На противагу антропологічним поглядам у кримінології завжди переважав підхід, який принципово заперечував біологізацію злочинної поведінки. Прибічники соціологічного підходу наголошують на тому, що не можна пояснювати мінливе соціальне явище – злочин постійними властивостями природи людини. Самі по собі біологічні якості особистості не можна вважати причинами злочинної поведінки. Найбільше вони можуть виступати умовами, які сприяють або ускладнюють правильне морально-психологічне формування особистості.
А.Ф. Зелінський, піддав критиці висновок про те, що самі по собі біологічні властивості особи не можна вважати причинами злочинної поведінки Він вважає, що неправильно розуміється співвідношення соціального й біологічного в особі людини. Соціальне – це ні що інше, як особливо організоване біологічне, а особа людини формується під впливом двох одночасно діючих потоків інформації – соціальної і генетичної. Генетично успадковується темперамент, від якого значною мірою залежить характер людини, зокрема така його особливість, як залежність поведінки від зовнішнього впливу. Саме за цією ознакою людей поділяють на екстравертів (велика залежність) та інтровертів (незначна залежність). Успадковує людина й інтелектуальні та інші здібності, талант, обдарованість. Багато людей народжуються із соматичними та психічними захворюваннями, які ускладнюють процес їх соціальної адаптації. Так, за даними судово-психіатричної експертизи, 50-70 % вбивць і осіб, що вчинили насильницькі злочини, є особами із психічними аномаліями, які вчинили злочини в „прикордонних станах”.
На вибір злочинної поведінки істотно впливає вид акцентуації особистості. Про це більш детально говорилося в попередньому параграфі, присвяченому структурі особистості злочинця. Успадковується також фізична організація індивіда, яка має велике, а іноді вирішальне значення для формування особи злочинця. Крім того, життя дає приклади природженої схильності до вчинення злочинів – це випадки вчинення злочинів неповнолітніми в ранньому віці, коли стверджувати про вплив соціального середовища недоцільно.
В цілому більшість вітчизняних кримінологів вважають, що загалом злочинна поведінка у будь-якому суспільстві має соціальний характер і соціальну обумовленість. Пояснення її тільки переважно біологічними властивостями особи суперечить усій історії злочинності, та й боротьба з нею ведеться соціально-економічними, правовими та іншими засобами, а не біологічними. Біологічна природа людини склалася задовго до виникнення самого поняття злочину і впродовж усього історичного періоду не зазнала істотних змін, тоді як у соціальному плані людина змінюється значно швидше залежно від трансформації суспільного життя. Тому біологічне виступає ніби підґрунтям у формуванні особи та її взаємин у системі суспільних відносин.
Очевидно, що і біологічні, і соціальні фактори беруть участь у детермінації злочинів. Не випадково при розслідуванні кримінальних справ проводяться судово-психологічні, судово-медичні, судово-психіатричні та інші види експертиз, об’єктом яких виступає особа, що вчинила злочин. При призначенні покарання, звільнення від відповідальності, звільнення від покарання та його відбування суд обов’язково ураховує особистість винного.
Цілісність людини, яка поряд з соціальними якостями наділена і біологічними характеристиками, ґрунтується на діалектичній взаємодії соціального і біологічного. Ці загальнотеоретичні положення повністю стосуються і особи злочинця. Тому завданням кримінологічних досліджень є визначення суті та рівня взаємодії соціального і біологічного в особі злочинця, розкриття її психофізіологічних властивостей, які проявляються саме у злочинній поведінці.