 |
|
Криміногенні фактори сучасної злочинності в Україні.
Сучасна злочинність в Україні існує та відтворюються у специфічних соціально-економічних, політичних, ідеологічних, правових умовах, властивих для країн перехідного типу. Відсутність чітко виражених стратегій суспільного розвитку, що орієнтовані на довгострокову перспективу, а також численні недоліки об’єктивного та суб’єктивного характеру у реалізації державних програм тактичного порядку, накладає відбиток на розбудові вітчизняної правової системи та відповідно майже всіх соціальних інститутів. У зв’язку з цим детермінаційний комплекс сучасної злочинності в нашій державі характеризується значною розгалуженістю. Найбільше значення для належної організації системи протидії злочинності має саме сутнісна, змістовна характеристика криміногенних факторів, що передбачає їх аналіз із використанням класифікації за змістом.
До економічних факторів сучасної злочинності в Україні відносяться наступні:
– об’єктивно існуюча система протиріч між економічними інтересами і потребами кожної особи (групи осіб);
– нерівність у правовій регламентації діяльності окремих суб’єктів господарювання, дефекти системи правового регулювання господарської діяльності, високі ставки оподаткування;
– зростання розриву у рівні доходів населення, збільшення соціальної нерівності;
– нерівність економіко-соціального захисту окремих верств суспільства;
– економічна нестабільність сімей з низькими прибутками;
– нехтування економічними законними інтересами окремих громадян, порушення їх трудових прав як з боку окремих підприємницьких структур, так і з боку держави в цілому;
– занепад виробничої сфери, нестача стабільних економічних зв’язків;
– технічна відсталість основних фондів більшості підприємств країни, недостатній рівень їх оновлення;
– наявність значного за обсягом неконтрольованого грошового обігу, існування тіньового сектору економіки;
– низький рівень прямих іноземних інвестицій в економіку країни.
За даними Центру соціально-економічних досліджень «CASE Україна» вітчизняна економічна система протягом 2009 р. перебувала та продовжує перебувати у третьому кварталі 2010 р. у стані рецесії. Крім того, спостерігається значна залежність економічних процесів від політичної ситуації. Результатом такого стану справ є фінансова нестабільність, глибокі кризові явища в більшості галузей господарства, залежність національної економічної системи від іноземного капіталу тощо. Ці процеси загострюють наявні у суспільстві протиріччя майнового характеру, становлячи потужний фактор злочинності.
До політичних факторів сучасної злочинностів Україні відносять:
– недостатньо зважене ставлення до пріоритетів політики держави і забезпечення реалізації конституційного принципу рівності;
– недоліки у реалізації державної кримінальної і кримінологічної політики у сфері протидії злочинності;
– низький рівень державного регулювання суспільних процесів в умовах трансформаційних змін;
– відсутність зваженої державної політики у сфері приватизації державного майна і перерозподілу власності, низька ефективність управління приватним сектором економіки;
– нестабільність фінансової, валютної, податкової, митної, промислової, сільськогосподарської політики держави, що знижує рівень довіри населення до держави в цілому; відсутність інтегрованої стратегії розвитку пріоритетних галузей;
– високий рівень корумпованості системи державного регулювання, лобіювання протиправних інтересів окремих політичних груп.
До соціальних (соціально-психологічних) факторів сучасної злочинності в Україні можна віднести:
– урбанізація та міграційні процеси, поширення нелегальної міграції. Зокрема, спостерігається значний відтік молоді із сільської місцевості до великих міст, внаслідок чого відбуваються процеси їх перенаселення, зростання безробіття тощо;
– зменшення кількості шлюбів і збільшення числа розлучень, зростання кількості неповних сімей;
– поширення негативних рис та особливостей ціннісних орієнтацій;
– визнання корупції нормальним явищем;
– наявність асоціальних звичок та інтересів: зловживання спиртними напоями, схильність до азартних ігор тощо.
Слід зазначити, що соціальна структура сучасної України характеризується значною диференціацією за критерієм матеріальних статків громадян, а також їх світоглядом, культурою. Розбалансування економічних, соціальних та політичних чинників призвели до того, що для сучасної України бідність стала не тільки хронічним явищем, визначаючи спосіб життя більшої частини населення, але й фактором поляризації суспільства, його поділу на дуже заможних і дуже бідних при катастрофічному зменшенні середнього прошарку. За результатами досліджень, співвідношення доходів багатих українців до найбідніших складає 30:1. При цьому соціологами визнано, що соціально небезпечним є відповідне співвідношення 10:1 і більше. Гостроти ситуації додає превалювання приросту населення пенсійного віку над працездатним, зростання безробіття на фоні фінансової кризи, урбанізація та занепад села, запущеність сімейно-побутової сфери та дозвілля і т.п. Зазначені процеси, що мають місце у сучасному українському суспільстві, є джерелами численних соціальних протиріч та напруженості, детермінують учинення злочинів.
Характерним для сучасної України є кризові явища у суспільній свідомості, що супроводжуються занепадом моральності, примітивізмом потреб на основі пріоритету споживацьких цінностей. Розглядаючи світоглядні орієнтації, зокрема, як результат впливу соціальної структури, цікавим представляється виділення Е. Фроммом типології соціальних характерів – накопичувального, експлуататорського, рецептивного (пасивного) та ринкового.
В умовах трансформації пострадянських держав до ринкового суспільства, вочевидь прагнення формувати ринковий соціальний характер. „Ціль ринкового характера – найповніша адаптація, щоб бути потрібним, зберегти попит на себе за всіх умов, що складаються на ринку особистостей”. Особистості з ринковим характером не мають свого постійного „Я”, адже їх „Я” змінюється у відповідності з принципом – „я такий, який я вам потрібен”. „Вони не цікавляться (принаймні свідомо) такими питаннями як „для чого живе людина” і чому вона притримується того, а не іншого напрямку?”". У них відсутній стрижень, почуття ідентифікації. Ринковий характер свідчить про атрофію емоційного життя особистості (Е. Фромм, 1994).
Вітчизняні соціологи та кримінологи схильні пов’язувати зазначені явища із трьома типами соціально-психологічних конфліктів, властивих українському суспільству, а саме: 1) аномія, яка є результатом конфлікту різнопорядкових ціннісних систем, які співіснують у суспільстві (за концепцією Е. Дюркгейма); 2) культурне запізнення, що проявляється у відставанні матеріальної сфери від сфери духовної; 3) чужинський вплив – поширення елементів чужорідної культури на культуру автентичну, внаслідок чого відбувається еклектичне змішування їх елементів. Зазначені конфлікти є базовими для формування і загострення соціально-психологічних протиріч, які виступають детермінантами сучасної злочинності в Україні.
Крім того, слід також вказати на засилля інформаційного простору продукцією, що пропагує культ насильства та жорстокості, порнографією та паралельні недоліки в організації дозвіллєвої сфери, поширення алкоголізації в молодіжному середовищі. Зокрема, за даними Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту офіційно на обліку в медичних закладах перебувають близько 1 млн. хворих на алкоголізм. Окрім того, за даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, Україна стала лідером з-поміж 40 країн Європи за кількістю підлітків, які регулярно вживають алкоголь. Поєднання цих факторів обумовлює формування таких негативних рис особистості, як підвищена агресивність, примітивізм потреб, атрофія ціннісних орієнтацій, низька культура статевих відносин, розвиненість патосексуальних потягів. При наявності несприятливої життєвої ситуації ці якості особистості із значним ступенем імовірності здатні призвести до вчинення злочину.
Організаційно-управлінські фактори проявляються у організаційних недоліках діяльності органів державної влади, зокрема, правоохоронних органів (починаючи з етапу відбору кандидатів на службу в ОВС і закінчуючи некомпетентністю та формалізмом у процесі розслідування кримінальних справ, провадженням оперативно-розшукових справ, відсутністю взаємодії між різними підрозділами ОВС (органів внутрішніх справ) тощо), а також органів місцевого самоврядування та юридичних осіб приватного права: бюрократизм, безвідповідальність, нехтування заходами безпеки. Зокрема, згідно з дослідженням Міжнародної аудиторської компанії більше половини всіх економічних злочинів в Україні, що вчиняються в юридичних особах приватного права, є можливими через невикористання внутрішнього аудиту.
Також до організаційно-управлінських факторів злочинності можливо віднести наступне:
– недоліки функціонування механізму державного управління та формування його апарату;
– необґрунтоване намагання широко використовувати і впроваджувати зарубіжний досвід державного управління, який не завжди відповідає українським реаліям;
– відсутність належного механізму залучення громадян до здійснення соціального контролю за діяльністю органів влади і місцевого самоврядування, посадових і службових осіб;
– здійснення контрольно-розпорядчих функцій без урахування їх доцільності для суспільства і завдань попередження злочинності.
Окремим пунктом можна вказати фактори, пов’язані з недоліками правоохоронної діяльності:
– нестача досвіду, професіоналізму, невисокі моральні якості частини працівників правоохоронних органів;
– відсутність у роботі системності, тісної взаємодії, відставання реагування на динаміку злочинної діяльності та її трансформування у нові форми, зниження престижу професії правоохоронця, низький рівень матеріального забезпечення персоналу;
– перебільшення можливостей правоохоронної системи як соціального регулятора рівня злочинності;
– усунення судів від проблеми забезпечення безпеки громадян.
Правові фактори, які сприяють злочинам:
– наукова необґрунтованість багатьох нормативно-правових актів, що виявляється у недосконалості, конфліктності їх приписів, відсутністю чіткого механізму реалізації норм права;
– постійні зміни нормативної бази, загальна дезорганізація нормативної системи (показовим в цьому плані є Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції» від 11 червня 2009 р., в який двічі вносилися зміни ще до набуття ним чинності; в деяких нормативно-правових актах кількість змін та доповнень перевищує загальну кількість статей);
– недосконалість правового регулювання відповідальності правоохоронних органів;
– дефекти правосвідомості громадян (правовий нігілізм) та професійної правосвідомості у сфері протидії злочинності.
Отже, до правових детермінант злочинності відносяться різного роду криміногенно значимі хиби у всіх елементах правової системи: нормативному, організаційному та соціально-культурному. Однак слід зазначити, що нормативний компонент має специфічну криміногенно значиму якість – державно-примусовий характер дії, що не властивий ні для решти елементів правової системи, ні для будь-якого іншого соціального явища. Правові помилки та колізії, допущені в процесі позитивно-правової нормотворчості, можуть збільшити соціальну напруженість та конфліктність у суспільстві через вади у примусово-регулятивному механізмі (його змісті, формі та методах), бути, таким чином, криміногенно ризикованими та детермінувати вчинення злочинів. Особливо небезпечним у цьому плані є соціально-правові перетворення у правових системах країн, що знаходяться на перехідному етапі, коли постають якісно нові соціальні пріоритети та закріплюються інші вектори політичного розвитку. До правових систем із такими концептуальними рисами відноситься, зокрема, і вітчизняна.
На думку багатьох учених-правників, такі перетворення в Україні характеризуються певною безсистемністю та конфліктністю через відсутність чітко визначеної та сформованої єдиної політичної волі, а також недоліки у науковому забезпеченні законотворчого процесу. Ще в Давньому Римі була відома формула – ex senatusconsultis et plebiscitis crimina exercentur – злочини виникають із сенатських та народних рішень. Через це в структурі правових детермінант сучасної злочинності України доцільно виділити окрему підгрупу нормативно-правових криміногенних факторів. Вони становлять значну небезпеку, адже створюють по суті конфлікт права та закону. Серед ряду критеріїв криміногенності норм права можна виокремити наступні:
1) відставання норм права від реальних суспільних потреб, неадекватне їх випередження чи інша невідповідність правової регламентації;
2) привнесення до сфери суспільних відносин, що регулюються елементів конфліктності інтересів і поведінки різних соціальних груп;
3) наявність правових передумов для формування колізій правових інтересів у кореспондуючих суб’єктів правовідносин;
4) невідповідність норм права системі загальноприйнятих більшістю населення життєвих цінностей, культурних традицій, а також соціальним очікуванням населення, стереотипам законослухняної поведінки;
5) необґрунтована комерціалізація обігу суспільних благ;
6) фінансово-економічна, організаційно-управлінська, наукова, кадрова та інша незабезпеченість практичної реалізації положень нормативно-правого акта;
7) відсутність особистісних, професійних, освітніх чи економічних вимог, що пред’являються до учасників правовідносин;
8) відсутність вимог щодо отримання спеціальних дозволів (ліцензій) для здійснення окремих видів діяльності, які можуть спричинити шкоду приватним, суспільним чи державним інтересам, а також відсутність порядку і умов здійснення ліцензійних видів діяльності;
9) відсутність або недостатньо чіткий опис підстав чи умов виникнення, зміни чи припинення правовідносин (наявність оціночних чи погано визначених понять і словосполучень, що виступають як підстави чи умови виникнення, зміни чи припинення правовідносин);
10) дублювання функцій і повноважень державних органів і посадових осіб;
11) невизначеність підстав та умов прийняття рішень або вчинення дій державними органами чи службовими особами або наділення їх надмірними дискреційними повноваженнями;
12) невиправдано широке надання реєстраційних, дозвільних, контрольних та юрисдикційних нормотворчих повноважень державним органам і службовим особам за формулою «мають право»;
13) надмірна обтяженість контрольних процедур для підконтрольних осіб;
14) відсутність конкурсних (аукціонних) процедур при отриманні і реалізації матеріальних цінностей;
15) невиправдане використання у тексті норми права оціночних та погано визначених понять типу «у разі необхідності», «вжити усіх можливих заходів», «всебічно сприяти», «докладати зусиль» тощо.
Таким чином, детермінанти сучасної злочинності в Україні є досить різноманітними, але при цьому виявляють взаємообумовлений та взаємозалежний характер. В кожний окремий історичний період часу криміногенні фактори мають специфічне забарвлення в залежності від соціально-економічних, культурних, політичних та інших умов, що, зрештою, визначає особливості самої злочинності.
Питання для самоконтролю:
1. Поняття детермінації.
2. Види детермінаційних зв’язків.
3. Відмінність причини від умови.
4. Класифікація детермінант злочинності за різними підставами.
5. Основні економічні детермінанти сучасної злочинності в Україні.
6. Основні політичні детермінанти сучасної злочинності в Україні.
7. Основні соціально-психологічні детермінанти сучасної злочинності в Україні.
8. Основні правові детермінанти сучасної злочинності в Україні.
Література:
1. Волков Б.С. Детерминистическая природа преступного поведения. – Казань: Изд-во Казанского ун-та, 1975.
2. Кузнецова Н.Ф. Проблемы криминологической детерминации. – М., 1984.
3. Кудрявцев В. Н. Социальные отклонения. – М.: Юрид.лит., 1989.
4. Номоконов В. А. Преступное поведение: детерминизм и ответственность. – Владивосток: Изд-во Дальневост. ун-та, 1989.
5. Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности / Авт. вступ. ст. П.С. Гуревич. – М.: Республика, 1994.
6. Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. Трактат по социологии знания. – М.: Изд-во „Медум”, 1995.
7. Парсонс Т. Система современных обществ / Пер. с англ. Л. А. Седова и А. Д. Ковалёва. Под ред. М. С. Ковалёвой. – М.: Аспект Пресс, 1998.
8. Василькова В.В. Порядок и хаос в развитии социальных систем: (Синергетика и теория социальной самоорганизации). – СПб.: Издательство «Лань», 1999.
9. Бандурка А. М., Давиденко Л. М. Преступность в Украине: причины и противодействие: монография. – Х: Гос. спец. изд-во «Основа», 2003.
10. Ярмыш Н.Н. Теоретические проблемы причинно-следственной связи в уголовном праве (философско-правовой анализ). – Х.: Право, 2003.
11. Шепеленко Л.А. Преступность как система: попытка критического анализа: монография. – Луганск: РИО ЛГУВД, 2006.
12. Закалюк А. П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: у 3-х кн. Кн. 1 . – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2007.
Тема 4.