Здавалка
Главная | Обратная связь

Класифікація осіб, що вчинили злочини.



На початку слід ще раз наголосити на тому, що немає істотних відмінностей між особистістю злочинця і особистістю правослухняної людини. Особистості злочинця взагалі немає. Є особистість людини, яка займається певним видом злочинної діяльності і якій притаманний певний набір якостей. Слід прийняти за аксіому резолюцію V Конгресу ООН щодо попередження злочинності та поводження з правопорушниками, яка визначає, що значної шкоди завдає широко розповсюджене, але хибне уявлення про те, що кожний правопорушник є неповноцінною особистістю і кожне скоєне кримінальне діяння є результатом якихось особистих патологічних відхилень чи неврівноваженості… Скоювати злочини може цілком нормальна людина.

Кожна особистість є індивідуальною. Але протидія злочинності не може орієнтуватися тільки на індивідуальну неповторність кожної особи, але разом з тим слід ураховувати неоднорідність контингенту злочинців. Ці проблему можна вирішити шляхом класифікації злочинців за різними підставами. Класифікація злочинців тісно пов’язана з завданнями кримінологічного прогнозування та пенітенціарного впливу на засуджених. Під класифікацією злочинців розуміють умовне розподілення їх на види за різними критеріями (підставами). Виділяють класифікацію та типологію. Ці поняття є не тотожними. Типологія має найвищий рівень узагальнення. Класифікація поділяє об’єкти на види виходячи з розповсюдження однієї чи декількох ознак. Таку класифікацію іноді називають групуванням.

Виходячи з цього злочинців можна поділити на види за:

– окремими соціально-демографічними ознаками: статтю та віком. Їх поділяють на чоловіків та жінок; на неповнолітніх – 14-17 років; молодь – 18-29 років, осіб старшого віку;

– соціальним статусом (робітники та селяни, підприємці, учні, пенсіонери);

– ознаками місця проживання та тривалості проживання (мешканці міст та сільської місцевості, постійний мешканець, переселенець, мігрант);

– ознаками громадянства (громадяни України, іноземці);

– станом особи в момент вчинення злочину (стан алкогольного або наркотичного сп’яніння);

– ознаками та формами участі у злочинній діяльності (повторність, сукупність, рецидив злочинів, вчинення злочину в складі організованої групи або злочинної організації);

– характером вчиненого злочину (вбивці, шахраї, хабарники, хулігани тощо).

На відміну від групування типологія дозволяє поділити злочинців на види за ознаками, які причинно пов’язані зі злочинною поведінкою. В кримінологічній літературі існують декілька варіантів типологізації злочинців.

За характером вчинених злочинів злочинці поділяються на:

– насильницькі (агресивні) злочинці, які посягають на життя, здоров’я, честь та гідності особи. Це вбивці, хулігани, ґвалтівники, терористи тощо;

– корисливі злочинці, які вчиняють крадіжки, інше викрадення майна ненасильницьким способом, шахраї, хабарники, контрабандисти, фальшивомонетники, торгівці наркотиками;

– корисливо-насильницькі злочинці (бандити, грабіжники, вимагачі, в тому числі і наймані вбивці);

– особи, які при вчиненні злочину проявили правовий нігілізм, громадянську неповагу, а також не виконали свої громадянські, посадові та професійні обов’язки. Це особи, які вчинили злочини проти громадського порядку, порядку управління, військові та службові злочини;

– особи, які вчинили злочини з необережності.

В залежності від глибини та стійкості антисоціальної спрямованості злочинці бувають:

– випадкові злочинці, які винні у злочинах, які не відносяться до тяжких і порушили кримінальний закон вперше, під впливом несприятливих зовнішніх обставин всупереч своїм ціннісним орієнтаціям;

– ситуативні, які є схожими з випадковими, але вчинили злочини, які відносяться до категорії тяжких, наприклад, вбивство з ревнощів;

– нестійкі злочинці, які вчинили навмисні злочини вперше, але раніше допускали різного роду асоціальну поведінку (алкоголіки, побутові хулігани, дрібні крадії тощо);

– злісні злочинці, які ведуть злочинну діяльність До них відносять професійні злочинці, рецидивісти, лідери організованих злочинних груп;

– особливо-злісні злочинці, які ведуть тривалий час злочинну діяльність. Ними є лідери злочинних організацій, а також „крадії в законі”

Використання одночасно цих двох класифікацій дозволяє виділити 25 типів злочинців: насильницькі ситуативні, корисливі злісні, корисливо-насильницькі особливо злісні.

Разом з тим А.Ф. Зелінський вважав, що є недоречним поділ злочинців на випадкових та ситуативних в залежності від тяжкості злочину. Всі вони відносяться до випадкових, тому що лише випадок вирішує, які наслідки можуть настати внаслідок вчинення цих злочинів.

Четвертий вид злочинців за першою підставою можна поділити на самостійний види: 1) службових осіб та осіб, що при вчиненні злочинів використовують свій службовий стан; 2) інших осіб, які вчиняють ненасильницькі та некорисливі злочини. Слід зазначити, що і корисливі злочинці різняться між собою. Різниця існує між крадіями та економічними злочинцями.

Існують класифікації, які мають чисто практичне значення. Так працівники установ виконання покарань поділяють злочинців на три основні категорії: 1) кримінально активних, які стійко орієнтовані на вчинення злочинів; 2) схильних до злочинної діяльності але таких, що не мають постійної установки на вчинення злочинів; 3) осіб, які випадково втягнені у вчинення злочинів. Урахування цих особливостей дозволяє більш ефективно проводити роботу по виправленню осіб, що вчинили злочини.

Окремими вченими виділяється соціальний тип криміногенної особистості, яка являє певну цілісність особистісних характеристик. Для неї характерно:

- формування особистості в умовах інтенсивної протиправної та аморальної поведінки оточуючих (сім’я, товариші);

- в минулому – система аморальних вчинків і різного роду правопорушень, які продовжували повторюватися і після застосування встановлених законом заходів впливу;

- відрив від ціннісно-нормативної системи суспільства та держави;

- звикання до негативної оцінці своєї поведінки, використання соціально-психологічних механізмів самозахисту;

- активність в ситуації вчинення злочину та , як правило, вчинення злочину без достатньо обґрунтованих зовнішніх приводів.

В цьому типі криміногенної особистості виділяються наступні підтипи: послідовно-криміногенний, ситуативно-криміногенний, ситуативний. Критерієм розмежування вказаних підтипів виступає характер взаємодії соціальної ситуації та особистості. Головним в такій взаємодії виступає або ситуація або особистість.

Послідовно-криміногенний підтип формується в мікросередовищі, в якому норми моралі та права систематично порушуються, злочин випливає із звичного стилю поведінки і обумовлюється стійкими антигромадськими поглядами, соціальними установками суб’єкту. Як правило, ситуація вчинення злочину активно створюється такими особами. Представники такого типу здатні при необхідності пристосовувати в своїх інтересах конкретну ситуації, їх злочинна поведінка є відносно автономною.

Ситуативно-криміногенний підтип характеризується порушенням моральних норм і вчиненням правопорушень незлочинного характеру, неналежним виконанням вимог суспільно сприйнятливих соціальних ролей; формується та діє в суперечливому мікросередовищі; злочин, який вони вчиняють значною мірою обумовлений несприятливою з соціально-економічної, моральної, та правової точки зору ситуацією його вчинення (перебування в злочинному середовищі, конфлікти з іншими особами тощо). В цьому випадку головним є взаємодія особистісних характеристик з характеристиками соціального середовища. До злочину таку особи приводять мікросередовище і весь попередній образ життя, закономірним розвитком якого є вчинення злочину.

Ситуативний підтип: аморальні елементи свідомості та поведінки такої особистості та її мікро середовища, якщо і наявні але виражені незначно. Більш істотними для таких осіб є дефекти механізму взаємодії соціального середовища та особистості в складній ситуації, в тому числі в результаті непідготовленості до неї особистості. Злочин вчиняється цими особами під істотним впливом ситуації, яка виникає не з вини такої особи, а внаслідок того, що іншими суб’єктами порушуються встановлені норми поведінки. Але така особа може оправдати в таких ситуаціях свою чи чужу протиправну поведінку, навіть злочинну. Така особа не знає правомірних та моральних способів вирішення конфліктів. Це і відрізняє таких осіб від випадкових злочинців.

Існують класифікації злочинців з урахуванням психології особистості. Залежно від домінуючої якості характеру викривленого типу поділяють злочинців на: поміркованих, слабовільних, імпульсивних та емоційних. Кожна з таких осіб має три рівні психологічної активності: вищий, середній та нижній.

Вищій рівень – це злочинці світового масштабу типу Гітлера. Вони є по своєму унікальними, тому їх слід виключити з класифікації і залишити лише середній та нижчий рівень.

Для поміркованих: нижній рівень – розважливі егоїсти; середній – лицеміри. Для слабовільних: нижній рівень – апатичні; середній – непристосовані. Для імпульсивних: нижній рівень – імпульсивні; середній – афективні. Для емоційних: нижній рівень – помірковано жорстокі; середній – енергійно озлоблені.

Помірковані злочинці вчиняються в основному корисливі злочини. Для нижнього рівня цих злочинців притаманні педантична акцентуація, рішучість, боягузтво, ригідність злочинної поведінки. Вони частіше вчиняють злочини самі. Злочинці середнього рівня також частіше вчиняють корисливі злочини. Але вони їх вчиняють більш професійніше та замасковано. Серед часто зустрічаються шахраї, хабарники. Їм притаманна істероїдна (демонстративна) акцентуація, брехливість, схильність до авантюризму, брехливість

Слабовільним злочинцям нижнього рівня притаманні пасивність, схильність до депресивних станів, дистимічна акцентуація, вони є невпевненими в собі. Ними вчиняються злочини під впливом ситуації, в стані алкогольного сп’яніння, внаслідок підбурювання з боку інших осіб. Середній рівень цих злочинців в основному відноситься до випадкових злочинців.

Імпульсивних злочинців нижнього рівня характеризує циклотимічна акцентуація, зловживання алкогольними напоями, неконтрольованість поведінки. Ними вчиняються насильницькі злочини, які обумовлені деградацією особистості. Середній рівень таких злочинців характеризує епіліптоїдна акцентуація, мстивість, жорстокість, схильність до статевих збочень, п’янству та наркотикам. Ними вчиняються тяжкі насильницькі злочини без попередніх роздумів та каяття.

Для емоційних злочинців першого рівня притаманними є сильне внутрішнє почуття помсти, ревнощів, бажання влади. Для них притаманна епіліптоїдна акцентуація. Серед них зустрічаються серійні вбивці, сексуальні маніяки тощо. Злочинці середнього рівня характеризуються гіпертимною акцентуацією, бажанням влади, лідерства. Серед них зустрічаються особи, які є лідерами організованих злочинних груп, особи, які ведуть тривалу злочинну діяльність.

Окремими кримінологами в основу типології кладеться такий важливий, концептуальний критерій як соціальна спрямованість особистості злочинця. Згідно з ним можна виділити п’ять основних типів злочинців.

Професійний тип є самим небезпечним типом особистості. Спрямованість особистості деформована і характеризується негативною спрямованістю. Для такої особистості притаманними є правовий нігілізм, низька загальна та моральна культура. Для цього типу характерним є бажання вчиняти повторні злочини, створенню відповідних криміногенних ситуацій. До таких злочинців відносяться професійні злочинці та рецидивісти, які займаються тривалий час злочинною діяльністю.

Звичний тип характеризується значною деформацією в структурі соціальної спрямованості, позитивний компонент виражений в них слабою соціально-психологічні якості особистості є нестійкими та суперечливими. Таких осіб характеризує низький рівень правосвідомості, відсутність чітких меж між моральним та аморальним. Від професійного типу цей тип відрізняється тим, що для вчинення злочинів переважно використовуються злочинцем різноманітні життєві ситуації; особа є не активною у створенні криміногенних ситуацій. До цього типу відносяться особи, які вчиняють повторні злочини, в тому числі і рецидивісти, але в діях яких має місце загальний рецидив злочинів.

Нестійкий тип май значні стійкі деформації в структурі спрямованості особистості. В ньому компоненти негативної та позитивної спрямованості є майже рівними, але тенденції в них суперечливі і це може призвести як до посилення, так і до послаблення криміногенності особистості. Між злочином та особистістю завжди є «привід», особистісна інтерпретація якого або призводить, або не призводить до вчинення злочину. Така особа до злочину може вчинити аморальні вчинки та правопорушення. У злочинах, що вчиняють такі особи важливе місце займає конкретна життєва ситуація та дії інших осіб, наприклад, потерпілих.

Недбалий тип має в основному позитивну соціальну спрямованість. В ньому негативна спрямованість виражена мінімально. Його поведінка характеризується легковажним відношенням до правових та інших соціальних норм. Такі особи, як правило вчиняють нетяжкі умисні злочини.

Випадковий тип характеризується позитивною соціальною спрямованістю. Він немає певний особистісних деформацій. Йому притаманний високий рівень правосвідомості. Злочини такими особами вчиняються виключно під впливом конкретної життєвої ситуації, в якій особа не змогла досягти бажаного результату не спричинивши суспільно небезпечних наслідків. Такими особами вчиняються умисні злочини в стані сильного душевного хвилювання або з перевищенням меж необхідної оборони.

Така типологія злочинців є універсальною і може бути застосована до різних злочинців: корисливих, насильницьких, рецидивних тощо.

Цікавою з позиції внутрішньої схильності до протиправної поведінки є типологія особистостей злочинців, яка дається в кримінальній психології. В її основі лежить модифіковане поняття «криміногенної особистості», згідно з яким виділяють шість типів особистості.

Перший тип характеризується стійким кримінальним потягом, спрямованим не тільки на результат, а і на процес злочину. Цей потяг актуалізується незалежно від зовнішніх умов і автоматизується за сприятливої ситуації чи приводу. Цей тип вчиняє різні за об’єктом, способом, мотивацією злочини.

Другий тип визначається первісною схильністю до злочинного способу задоволення потреби, що не обов’язково є протиправною, чи вирішення проблемної ситуації. До цього додається впевненість у «сприятливому» результаті та звичність застосування злочинного способу. Цей тип надає перевагу спеціалізованим за способом та об’єктом злочинам.

Третій тип характеризується прийняттям злочинних мети і способу її досягнення за вкрай сприятливих зовнішніх умов і максимальної особисто тої безпеки. У випадках невизначеності ситуації, наявності елементів ризику цей тип уникає вчинення злочину.

Четвертому типу притаманно внутрішнє, небезсумнівне прийняття злочинного способу дій з огляду на обставини, які змушують діяти саме так, суб’єктивною оцінкою ситуації як безвихідної, переживанням власної потреби у чомусь як непереборної. Такі особистості розглядають злочин у вигляді ризикованого але допустимого діяння.

П’ятий тип має схильність до імпульсивних, реактивних злочинних дій, які вчиняються на тлі як нормального, так і зміненого (збудження, стрес) психічного стану, а також у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп’яніння. Такими особами вчиняються агресивно-насильницькі злочини, в тому числі і так званий вандалізм.

Шостий тип відзначається конформністю, легкою навіюваністю, прийняттям злочинних мети чи способу під вирішальним впливом референтних осіб чи групи. Так особи перекладають право приймати рішення на інших осіб. Досить часто такі особи вчиняють злочини у складі злочинних груп.

Жодна з наведених кримінологічних класифікацій осіб, що вчинили злочин, не може претендувати на повноту. Але вони мають як теоретичне, так і практичне значення. Вони дозволяють виявити основні характеристики осіб, що вчинили злочини та урахувати їх при проведенні заходів індивідуальної профілактики, надання позитивної соціальної підтримки таким особам з метою їх виправлення.

 







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.