Главная | Обратная связь

Застосування в кримінології психологічних методів.

У кримінологічних дослідженнях неможливо обійтися без застосування психологічних методів. Психологія застосовує як власні методи, так і відомі вже соціологічні методи, але вкладає в них інший зміст – особливості психологічний процесів та станів людини. Це, в першу чергу, стосується злочинців, потерпілих осіб. До психологічних методів, які застосовуються в кримінології відносяться: спостереження, самоспостереження (інтроспекція), вивчення документів, опитування, експеримент, тестування, соціометричне опитування. Про спостереження ми вже говорили, коли розглядали конкретно-соціологічні методи кримінологічних досліджень. Самоспостереження дозволяє встановити закономірності людської поведінки, механізм прийняття рішення, особливості процесу мотивації поведінки людини.

Вивчення документів як психологічний метод дозволяє встановити особливості особистісного сприйняття людиною певних ситуацій, подій, визначити її установки, які можуть бути усвідомлюваними та неусвідомлюваними.

Психологічне опитування здійснюється у вигляді анкетування та інтерв’ю. Цей метод дозволяє зібрати біографічні дані про осіб, які опитуються, виявити їх ціннісні орієнтації, соціальні установки, особистісні риси та якості.

Тестування є найбільш поширеним психологічним методом. Тест – це прийом вимірювання та оцінки різноманітних психологічних якостей та станів індивіду, а також вимірювання якостей та психічних станів, які входять в склад певних малих соціальних груп.

За спрямованістю тестування виділяють три групи тестів:

– загальноособистісні, які застосовуються для дослідження всієї системи психічних якостей особистості;

– особистісні, які застосовуються для вивчення однієї характерної риси особистості;

– групові, за допомогою яких вивчається структура малих неформальних та формальних груп, особливості їх міжособистісних стосунків.

В кримінологічних дослідженнях застосовуються: тести тематичної аперцепції, методика багатобічного дослідження особистості, тести для психодіагностики мотиваційної сфери особистості, кольоровий тест Люшера тощо.

Найчастіше застосовуються методики виявлення певних криміногенних якостей особистості: агресивності, бентежності тощо.

Під агресивністю розуміється стійка особистісна риса, яка полягає у готовності, намаганні людини досягти соціального визнання, домінування через застосування деструктивного впливу. Традиційно вирізняють три групи об’єктів, на які спрямовується агресивність: 1) інша, людина, група людей, суспільство в цілому; 2) матеріальні та культурні цінності, жива та нежива природа; 3) сама людина, що є одночасно суб’єктом та об’єктом агресивної поведінки.

Агресивність як особистісна риса знаходить свій прояв в певній поведінці – агресії. Остання характеризується застосуванням фізичної сили, мовних та немовний засобів передачі інформації. Вона може носити прямий чи непрямий характер, бути комбінованою. Для виявлення агресивності у практичних цілях найчастіше застосовуються методики Г. Айзенка, А. Асінгера, А. Басса – А. Даркі.

Тест Г. Айзенка дозволяє здійснити спрощене експрес виявлення агресивності через її прояви відносно іншої людини чи групи людей. Для цього використовується шкала «Агресивність» із більш загальної методики, яка також містить шкали «Бентежність», «Фрустрація», «Ригідність». На підставі проведення тесту формулюються висновки про низький, середній чи високий, найбільш небезпечний рівень агресивності.

Тест А. Асінгера орієнтований на осіб дорослого віку (старших за 30 років), які мають роботу. Він також виявляє у осіб наявність такої якості, як агресивність у профілактичних цілях. На підставі проведеного тесту робляться висновки про рівень агресивності: знижений, при якому переважає миролюбство та нерішучість у виборі агресивної поведінки; помірна агресивність, яка призводить в основному до позитивних наслідків; надмірна агресивність, при якій переважає неврівноваженість. Поряд з цим робляться висновки про: чи має агресивність переважно руйнівний характер і схильна особа чи ні до імпульсивності та запальності; чи характеризується особистість надмірною замкненістю та схильністю до аутоагресії.

Тест А. Басса - А. Даркі дозволяє виявити рівень агресивності в цілому, а також конкретні її прояви. Автори виділяють наступні види агресії:

1. Фізична агресія – застосування фізичної сили до іншої людини.

2. Вербальна агресія – застосування погроз, лихослів’я, проклять в емоційній формі (крик, вереск тощо).

3. Непряма агресія – поширення пліток, чуток, наявність двозначного гумору та нецілеспрямованих вибухів люті (тупотіння ногами, викрики).

4. Негативізм – опозиційна манера поведінки у пасивній чи активній формі, спрямована проти осіб чи соціальних норм.

5. Роздратування – схильність до запальності, різкості, грубощів за найменших підстав.

6. Підозрілість – схильність до недовіри, обережності, які обумовлені переконанням особи у шкідливих намірах оточення.

7. Образа – заздрість, ненависть до оточення за завдані ними реальні чи надумані страждання.

8. Почуття вини – докори сумління, злість на себе за власні особистісні риси та вчинки.

Тест Ч.Д. Спілбергера на виявлення бентежності. Бентежність є характеристикою людини, що проявляється у вигляді особистісної риси (стійка бентежність) чи поточного психічного стану (ситуативна або реактивна бентежність). Бентежність обумовлює переживання неспокою, стурбованості, очікування неприємностей, хвилювання. Певний індивідуальний рівень бентежності є природною, позитивною ознакою активності людини. Підвищена особистісна бентежність робить людину схильною до підозрілості, сприйняття певний подій та обставин як загрозливих для себе. Підвищена ситуативна бентежність призводить до емоційної реакції на ситуацію, що склалася.

В цілому висока бентежність є свідченням психологічного неблагополуччя людини, ймовірним передвісником психічного зриву. Така якість є притаманною для осіб, які ведуть себе аморально чи протиправно. Злочин, який вчиняється такими особами є своєрідною емоційною розрядкою або ствердженням чи самоствердженням особи.

Тест Д. Рассела, Л. Пепло, М. Фергюсона дозволяє виявити такий психічний стан особи, як самотність. Самотність являє собою психічний стан, який обумовлений дефіцитом спілкування, ізольованістю від інших людей. Перебуваючи в такому стані, особа відчуває бентежність, власно неповноцінність, сприйняття особи іншими людьми. Такий стан досить часто призводить до вчинення злочинів з метою помститися суспільству, окремим його членам за таке відношення до особи. За середнім рівнем самотності людина потребує уваги та підтримки з боку інших. За високого рівня самотності особа потребує підвищеної уваги, підтримки й контролю. Це є важливим особливо у випадках існування такого стану у неповнолітніх осіб.

Тест В. Зунга дозволяє виявити стан депресії у особи. Депресія є небезпечним психічним станом, який виникає як реакція на неприємні, складні життєві ситуації, ймовірні або реальні захворювання. У стані депресії людина відчуває пригніченість, страх, відчай, провину. Вона може спровокувати аутоагресію та агресію, в тому числі і кримінально карану.

Тест Г. Шуберта дозволяє виявити таку якість особистості як схильність до ризику. Вона проявляється в діях, скоюючи які особа наражає себе на небезпеку, на невиправданий ризик. Як криміногенна якість схильність до ризику полягає в тому, що людина скоює протиправні дії, свідомо підпорядковуючи суспільну шкоду особистій вигоді без впевненості в можливості досягнення мети. Злочинець із низькою схильністю до ризику є обережним, передбачливим, а з високою – авантюрним та імпульсивним.

Тест Н. Ківшева, Н. Рябчикова дозволяє виявити таку стійку особистісну якість як конфліктність. Під нею розуміється схильність особи досягати власної мети через загострення стосунків з оточенням, надання цим стосункам сильного емоційного забарвлення. Потенційна небезпека цієї особистісної якості полягає в тому, що: така особа має підвищену можливість потрапляти в конфліктні ситуації; постійно намагається створити конфліктну ситуацію; має певний, відносно постійний вид власної поведінки у конфліктних ситуаціях. Конфліктність особи, яка поєднана з агресивністю створює суб’єктивні підстави для вчинення насильницьких та корисливо-насильницьких злочинів. Така особа є також потенційною жертвою злочинів.

Окремі тести виявляють стилі поведінки у конфліктних ситуаціях. Вирізняються п’ять основних стилів такої поведінки:

1. Суперництво (конкуренція). Розв’язання конфлікту на власну користь вольовим способом, через накидання свого рішення протилежній стороні без урахування її інтересів.

2. Співробітництво. Активна роль у конфлікті та захист власних інтересів з одночасним прагненням урахувати і задовольнити інтереси іншої сторони.

3. Компроміс. Часткове задоволення власних інтересів, підпорядковане задоволенню інтересів іншої сторони заради збереження (встановлення) з нею нормальних стосунків.

4. Уникнення (ухилення). Перекладання відповідальності за рішення на протилежну сторону, затягування вибору рішення, пасивна поведінка чи намагання вийти з конфліктної ситуації

5. Пристосування. Відмова від власних інтересів, підтримка і задоволення інтересів протилежної сторони. Намагання таким чином послабити конфліктну ситуацію.

Криміногенними є стилі суперництва, уникнення та пристосування. При суперництві особа з великою долею вірогідності може вчинити злочин. При уникненні та пристосуванні людина може сама перетворитися в потенційну жертву злочину.

Тест К. Леонгарда, Н. Шмішека дозволяє визначити тип акцентуації характеру особистості. Під акцентуацією розуміється загострення, надмірне вираження риси, характеристики особи, що є крайнім варіантом норми. Акцентуації істотно впливають на поведінку особи в тому числі і злочинну. Більш детально про говорилося в темі, яка була присвячена особистості злочинця та її характеристикам.

Метод соціометричного опитування – це система процедур для аналізу емоційно-психологічних зв’язків між людьми. Він дозволяє встановити їх взаємні симпатії та антипатії. Розробник цієї методики американець Д. Морено під цим методом розумів систему технічних засобів та процедур, які застосовуються для метричного та якісного аналізу соціально-емоційних зв’язків певного індивідуума з членами тієї групи, в якій особа проживає та працює. Ця методика застосовується для встановлення соціально-психологічних якостей, рис особи, для визначення структури формальних та неформальних груп, їх лідерів та аутсайдерів, особливостей зв’язків між членами цих груп.

Цей метод відрізняється від інших швидкістю та простотою процедури дослідження – це опитування членів певних соціальних груп. Таке опитування здійснюється на підставі певного набору питань, які задаються особам, що опитуються для встановлення їх взаємовідносин з іншими членами групи. Питання, які задаються повинні відповідати вимогам, що пред’являються до питань при анкетуванні та інтерв’ю. Дані соціометричного опитування обробляються та узагальнюються у відповідних таблицях та схемах. Їх аналіз дозволяє, з одного боку, виявити соціально-психологічні якості особистості та групи, з другого боку, обрати ефективні засоби впливу на особистість та групу. Цей метод отримав поширення в наукових досліджень соціологів, соціальних психологів, педагогів. В кримінології він не отримав такого поширеного застосування. Разом з цим цей метод може бути застосований для вивчення бригад та загонів засуджених, неформальних груп, в першу чергу молоді, з антисоціальною спрямованістю, кримінологічних дослідженнях сімейних стосунків, при оцінці ефективності застосування кримінального покарання тощо.

Застосування психологічних методів (як до речі і всіх інших) є складною та відповідальною справою. Їх застосування повинно відповідати наступним принципам: відповідальності; компетенції; відповідності нормам етики та права; конфіденціальності; нешкідливості для осіб, що засуджуються; їх поінформованості про дослідження; морально-позитивного ефекту дослідження.

При використанні психологічних методів дослідження в кримінології потрібно дотримуватися наступних вимог: а) отримати консультації практикуючих спеціалістів-психологів, які психологічні методи є доречним використовувати при проведенні кримінологічного дослідження; б) якщо застосування певного психологічного методу потребує глибоких знань та спеціальної підготовки необхідно залучити до цього відповідного спеціаліста; в) дотримуватися етичних норм по відношенню до осіб, які досліджуються та іншим суб’єктам; г) досягати репрезентативності дослідження, тобто його надійності та точності, відсутності теоретичних та практичних помилок. Дотримання цих вимог дозволить визнати кримінологічне дослідження науково обґрунтованим та таким, що має як теоретичне так і практичне значення.