 |
|
Характеристика окремих кримінологічних досліджень та їх програм.
Кримінологічне дослідження, незалежно від того, які наукові методи планується використати, починається з розробки програми дослідження. Це – своєрідний паспорт дослідження, який відповідає на кілька питань: для чого проводиться дослідження і які завдання передбачається розв‘язати, що є об‘єктом і предметом дослідження, як інтерпретуються основні поняття, що будуть фігурувати в опитувальниках або в процесі аналізу та підготовки звіту, який, нарешті, обрано метод і пропонується інструментарій для збирання первинної кримінологічної інформації.
Програма дослідження має два розділи: методологічний і методичний. Перший – починається з опису проблемної ситуації, яка спонукає проведення дослідження. Тут також формулюється ціль дослідження, яка потім конкретизується у низці завдань, що дослідники і ставлять власне самі перед собою. Також до першої частини належать попередні гіпотези, які повинні бути перевірені в процесі дослідження і операціоналізація основних понять (розділення складних – на прості, наприклад, поняття «злочин» можна деталізувати у низці понять кримінально-правового або кримінологічного змісту). Методична частина повністю присвячена обґрунтуванню обраної методики, розробці вибіркової сукупності та інструментарію. Кримінологічний інструментарій – це методичні документи для фіксації первинної інформації у вигляді опитувальників, статистичних листків, бланків чи журналів спостережень, тестових завдань тощо.
Класичне емпіричне дослідження включає чотири етапи: 1) підготовчий етап, на якому розробляється програма дослідження, тиражується потрібний інструментарій, вирішуються фінансові та організаційні питання; 2) польовий етап, впродовж якого збирається первинна кримінологічна інформація, походять тестування, анкетування, інтерв‘ю, збирається статистичний матеріал тощо; 3) етап обробки емпіричних даних, як правило, з використанням комп‘ютерної техніки, застосуванням математичних методів аналізу соціальної статистики; 4) заключний етап, який присвячується аналізу результатів, інтерпретації даних, підготовці наукових звітів.
Розглянемо окремі кримінологічні дослідження, які проводилися та отримані результати.
Так проводилося дослідження коефіцієнтів небезпечності окремих видів злочинів. Для цього дослідження була розроблена відповідна методика. Кожному із найпоширеніших злочинів були присвоєні відповідні числові значення (коефіцієнти) ступня небезпечності. Для цього були використані три методи: 1) порівняння санкцій статей Кримінального кодексу; 2) порівняння реальних покарань, які призначаються судом за окремі види злочинів; 3) метод експертних оцінок. Також були ураховані і такі показники як рецидивність, організованість та озброєність. Таким чином, були встановлені як коефіцієнти небезпечності окремих видів злочинів, так і злочинності в цілому у певний проміжок часу. Було також експериментально доведено, що не реєстрація злочинів невеликої суспільної небезпеки призводить до збільшення коефіцієнту ступеня небезпечності злочинності в цілому, що впливає на негативну оцінку роботи правоохоронних органів з боку суспільства і є «невигідним» для останніх.
Інше кримінологічне дослідження було спрямоване на визначення кількісних та якісних характеристик рецидивної злочинності та прогнозування її в майбутньому. Воно складалося з декількох етапів На першому здійснювався аналіз рівня, динаміки та структури загальних показників рецидивної злочинності. Для цього застосовувалися статистичні методи, експертні оцінки, вивчення документі в тощо. На другому вивчалися специфічні характеристики рецидивної злочинності. Вони стосувалися вивчення особистості злочинців –рецидивістів та їх ознак, а також видів рецидиву, який мав місце в їх діях. На третьому етапі здійснювалося кримінологічне прогнозування рецидивної злочинності та ймовірності вчинення повторних злочинів особами, які вже притягалися до кримінальної відповідальності. Були встановлені основні соціально-демографічні, морально-психологічні та інші якості, що притаманні рецидивістам та основні чинники які призводять до рецидивної злочинності. Так зокрема було встановлено, що застосування амністії призводить через деякий час до збільшення рівня рецидивної злочинності. До цих наслідків призводить і бездумне (без урахування вчиненого та особистості злочинця) застосування звільнення від покарання та його відбування. Були зроблені і інші висновки, які дозволили розробити комплекс заходів запобігання рецидивній злочинності.
Дослідники економічної злочинності, застосовуючи методику комплексного дослідження, встановили п’ять груп факторів, які безпосередньо впливають на цей вид злочинності і вплив на які є першочерговим. До них вони віднесли:
1) негативні процеси в економічній та соціальній сфері (падіння виробництва, великий рівень інфляції, безробіття тощо). Для цього проводилося вивчення рівня інфляції, рівня безробіття, використовувався метод експертних оцінок тощо;
2) корупція в правоохоронних, контролюючих органах та органах державної влади (для цього вивчалися матеріали кримінальних справ, проводилося соціологічне опитування);
3) низька ефективність діяльності відповідних державних органів. Для цього вивчалися кримінальні справи, що передані до суду, які припинені та матеріали, по яким відмовлено в порушенні кримінальної справи тощо. Встановлено, що це обумовлено і низьким професійним рівнем відповідних працівників та недостатнє матеріально-технічне забезпечення);
4) недоліки в роботі відповідних контролюючих органів ( про свідчила динаміка перевірок, що вони здійснюють, кількість матеріалів перевірок, які передані до правоохоронних органів, розмір шкоди, яка виявлена ревізорами. Кількість осіб, які притягнені до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності;
5) недоліки в законтворчій діяльності (запізнення з прийняттям необхідних законів та підзаконних актів, їх декларативність, протиріччя в законодавчих актах, що регулюють економічну діяльність тощо). Для цього використовувався метод експертних оцінок і залучалися відповідні фахівці в питання законодавства, що регулює економічну діяльність, а також особи, які займаються такою діяльністю.
Існування цих факторів і їх не усунення в короткий час дозволяє зробити висновок про те, що рівень економічної злочинності в країні не тільки не зменшиться, а і має тенденцію до збільшення.
Здійснюються і дослідження латентної злочинності та рівня латентності окремих злочинів. Так використовуючи статистичний метод був встановлений рівень латентності незаконного виготовлення, придбання, зберігання, перевезення та пересилання наркотичних засобів. Для цього вивчалися статистичні дані про:
– осіб, які стоять на обліку як такі, що вживають наркотики;
– кількість зареєстрованих злочинів;
– кількість адміністративних правопорушень в цій сфері.
Було встановлено, кількість таких латентних злочинів складає майже 100%. Такий рівень латентності злочинів в цій сфері має і злочинність організованих злочинних груп, які займаються наркобізнесом. Така ситуація призводить до невтішного випадку: діяльність правоохоронних органів в цій сфері є малоефективною ( для цього є низка суб’єктивних та об’єктивних причин); у зв’язку з збільшення масштабів наркотизації населення збільшиться кількість злочинів в сфері незаконного обігу наркотиків, збільшиться і рівень латентності цього виду злочинності.
Проводяться віктимологічні дослідження. Вони пов’язані із вивченням особистості жертв злочинів, причин та умов, які призводять до вчинення злочинів відносно певних категорій осіб і спрямовані для розробки окремого напрямку протидії злочинності – віктимологічні профілактиці, об’єктом якої виступають особи, які в силу різних причин стають потенційними жертвами злочинів.
В офіційній статистиці відсутні майже дані про особистість потерпілого. Така ситуація ускладнює вивчення виктимності на соціальному рівні, бо встановлення статистичних характеристик її потребує вивчення значної кількості кримінальних справ, що в свою чергу, є складним та тривалим процесом. Для цього слід здійснити правильну вибірку з генеральної сукупності об’єктів, що досліджуються. Як це зробити ми говорили в попередніх розділах. Це обумовлює і специфіку програми віктимологічного дослідження. Але все ж таки метод вивчення документів (кримінальних справ) залишається основним для віктимологічного дослідження. Латентна віктимність може бути вивчена шляхом соціологічних опитувань, даними з бюро судово-медичних експертиз, лікарень тощо. Метод анкетування при цьому слід поєднувати з інтерв’ю. Застосовуються також і психологічні методи: опитування, тестування, експеримент. Вивчаються соціально-демографічні, морально-психологічні та інші якості осіб, що стали жертвами злочинів.
Сучасні віктимологічні дослідження дозволили розмежувати рівні віктимності, які притаманні представникам різних соціальних груп та дослідити процес віктимізації (перетворення особи в потенційну жертву злочину). Так як потенційні жертви злочинів вивчалися: державні службовці, підприємці, неповнолітні особи, жінки, працівники правоохоронних органів. На базі проведених досліджень були розроблені заходи запобігання злочинам, які були спрямовані на потенційних жертви злочину. Ці заходи носили правовий, організаційний. Технічний, медичний характер. Зараз вони закріплені у відповідних законах та підзаконних актах (наприклад, в Законі України «Про міліцію»).
Не дивлячись на велику кількість сучасних кримінологічних досліджень, які проводяться, певні кримінологічні проблеми потребують вивчення на якісно новому теоретичному рівні, з використанням нових та сучасних методик дослідження. Це проблеми впливу нових, сучасних криміногенних чинників, які обумовлені соціальним та економічним розвитком суспільства; вивчення професійної злочинності на сучасному етапі; впливу злочинної субкультури на суспільство, політичні причини сучасної злочинності, зв'язок та взаємообумовленість злочинності та науково-технічного прогресу і багато інших. Це неможливо без розробки та застосування сучасних методик наукових досліджень, що потребує від дослідника нових, комплексних знань та вмінь.
Питання для самоконтролю:
1. Основні положення методології кримінологічної науки.
2. Методика кримінологічного дослідження.
3. Етапи кримінологічного дослідження.
4. Загальна характеристика і класифікація методів кримінологічних досліджень.
5. Загальнонаукові методи кримінологічних досліджень.
6. Репрезентативність вибірки.
7. Конкретно-соціологічні методи збирання інформації.
8. Застосування в кримінології психологічних методів.
9. Наукові методи, що застосовуються при узагальненні та аналізі кримінологічної інформації.
10. Поняття та значення методу контрольної групи.
Література:
1. Фокс В. Введение в криминологию – М.: Прогресс, 1980.
2. Спиридонов Л.И. Социология уголовного права. – М.: Юрид. лит., 1986.
3. Методика оценки состояния и прогнозирования преступности. Сборник научных трудов./ Под общей ред.К.Ф. Скворцова. – М.: НИИ проблем укрепления законности и правопорядка, 1996.
4. Фролова О.Г. Основи логіко-математичних методів, що застосовуються у кримінально-правових і кримінологічних дослідженнях злочинності й системи кримінальних покарань, їх соціальних, правових і кримінологічних проблем: Учбовий посібник. – Донецьк: ДІВС, 1996.
5. Бурлаков В.Н. Криминогенная личность и индивидуальное предупреждение преступлений: проблемы моделирования. – СПб.: Санкт-Петербургская академия МВД России, 1998.
6. Кудрявцев В.Н. Генезис преступления. Опыт криминологического моделирования – М.: ФОРУМ-ИНФРА-М, 1998.
7. Литвак О.М. Державний вплив на злочинність: Кримінологічно- правове дослідження. – К.: Юрінком Інтер, 2000.
8. Организованные преступные группы в Украине: традиционное и типичное (социологический очерк) / Монография. / Под общ. ред. А.Н. Ярмыша. – Х.: НУВД, 2002.
9. Рущенко І.П. Соціологія злочинності: Монографія. – Х.: НУВС, 2001.
10. Медведєв В.С. Кримінальна психологія: Підручник. – К.: Атіка, 2004.
ТЕМА 7.
ПРОТИДІЯ ЗЛОЧИННОСТІ.
План:
1. Поняття і форми протидії злочинності.
2. Рівні протидії злочинності.
3. Суб’єкти протидії злочинності.
4. Заходи протидії злочинності.
5. Нормативно-правове забезпечення протидії злочинності.
6. Координація протидії злочинності.
7. Роль органів внутрішніх справ у протидії злочинності.
8. Методика профілактичної роботи в ОВС.
9. Взаємодія ОВС з громадськими формуваннями.
7.1. Поняття і форми протидії злочинності.
На сучасному етапі розвитку нашого суспільства, який безпосередньо пов’язаний з процесами широких перетворень у всіх сферах соціальної практики, головним напрямком діяльності держави у галузі охорони прав, свобод та інтересів громадян стає убезпечення охоронюваних цінностей від будь-яких посягань. І небезпідставно саме протидія злочинності у цьому разі є пріоритетною: злочини є найбільш соціально небезпечними діяннями, вони завдають шкоди життєво необхідним соціальним благам, заважають становленню та розвитку суспільних відносин.
Проблема протидії злочинності будь-якого характеру або спрямування пов’язана з соціальними факторами, адже вона має справу з певними соціальними групами або окремими індивідами та життєвими ситуаціями, до яких вони потрапляють. Протидія у цьому сенсі є цільовим актом, зорієнтованим на ті чи інші категорії людей. Вона також є специфічною соціальною системою, адже під час її функціонування різноманітні дії державних органів та установ, громадських формувань і окремих громадян узгоджуються за місцем і часом.
В сучасній кримінологічній теорії використовується багато термінів для позначення форм впливу на злочинність. На підставі аналізу понятійного апарату відповідної теорії зроблено однозначний вибір на користь саме терміну „протидія злочинності”, як такого, що найбільш точно відображає кримінологічну сутність та зміст діяльності, яка лежить в основі впливу на злочинність. Натомість такі терміни як „боротьба зі злочинністю”, „запобігання злочинності” „превенція” „контроль” та інші, що використовуються для позначення всього спектру методів впливу на злочинність з метою її обмеження, нейтралізації і т.д., несуть на собі виражене семантичне навантаження та мають конкретний зміст, що не дозволяє поширювати їх характеристики на всі складові елементи сукупності.
Отже, протидія злочинності − це особливий інтегрований, багаторівневий об’єкт соціального управління, який складає різноманітна за формами діяльність відповідних суб’єктів (державних, недержавних органів та установ, громадських формувань та окремих громадян), які взаємодіють у вигляді системи різнорідних заходів, спрямованих на пошук шляхів, засобів та інших можливостей ефективного впливу на злочинність з метою зниження інтенсивності процесів детермінації злочинності на усіх рівнях, нейтралізації дії її причин та умов для обмеження кількості злочинних проявів до соціально терпимого рівня.
Протидія злочинності охоплює три сфери суспільних відносин:
1. Загальна організація протидії злочинності − це сукупність організаційних (облік, реєстрація), управлінських (прогнозування, планування, координація, визначення стратегії і тактики), профілактичних (реалізація програм і планів, здійснення профілактичних заходів), контрольних (вивчення практики, встановлення тенденцій злочинності) та інших дій різноманітних органів та установ, які взаємодіють для досягнення спільних результатів.
2. Правоохоронна діяльність − система заходів з реалізації правоохоронних та/або правозастосовчих функцій державними органами, громадськими організаціями чи громадянами.
3. Попередження злочинності – це здійснення спеціальними суб’єктами передбачених законом заходів для недопущення розвитку злочинного наміру на попередніх стадіях вчинення злочину, виявлення ознак скоєних злочинів, встановлення осіб, які їх скоїли, притягненню цих осіб до відповідальності, відновлення порушених прав, свобод і законних інтересів громадян та відшкодування збитків від злочинних дій.
Залежно від ієрархії причин та умов злочинності у структурі її попередження виділяють наступні форми діяльності: загальносоціальна, спеціальна (кримінологічна) та індивідуальна профілактика злочинів.
Загальносоціальна профілактика злочинів послідовно здійснюється усім прогресивним розвитком суспільства. Вона пов’язана з найбільш тривалими та значущими видами діяльності, заходами розвитку ринкової економіки, забезпечення прав, свобод та законних інтересів громадян, підтримки культури та моралі, зміцнення законності, соціальної захищеності населення. Ці заходи мають найбільш масштабні цілі, і таким чином загальносоціальна профілактика злочинів виходить за рамки інших видів профілактики злочинів.
Спеціальна профілактика злочинів здійснюється спеціально уповноваженими на це органами та установами, на які законом покладено боротьбу зі злочинністю (органи кримінальної юстиції) серед окремих верст населення, соціальних груп. На відміну від загальносоціальної профілактики спеціальна має за мету вказати членам суспільства на неможливість злочинного варіанта поведінки і створює такі умови, щоб захистити всіх членів суспільства від протиправних дій окремих його представників за допомогою покладання на винних осіб обов’язку понести передбачене законом покарання.
Залежно від особливостей застосування заходів профілактичного впливу на різних етапах спеціальної профілактики виділяють ранню, безпосередню і посткримінологічну профілактику.
Рання профілактика охоплює: по-перше, заходи корекції моральних якостей особи, що вчинює аморальні дії, характер яких вказує на процес деморалізації особи, що може привести до вчинення злочину; по-друге, заходи оздоровлення негативного мікросередовища, під впливом якого у свідомості осіб, що потрапили в це середовище, можуть сформуватися негативні погляди і вони можуть стати на протиправний шлях.
У структурі ранньої профілактики виділяють також безпосередню профілактику. Вона відрізняється від ранньої, по-перше, відрізком часу, що відділяє особу від моменту можливого вчинення злочину, і, по-друге, ступенем соціальної шкідливості особи. Суть безпосередньої профілактики становить організація та здійснення превентивної діяльності, спрямованої конкретно на виявлення та усунення причин злочинів, умов та обставин, що сприяють їх вчиненню, на встановлення осіб, які можуть вчинити злочин, та проведення з ними роботи по недопущенню злочинної діяльності (Г.А. Аванесов, 1975).
Характер та зміст спеціальної (кримінологічної) профілактики злочинів, особливо безпосередньої, значною мірою залежать від характеру та змісту причин можливої злочинної поведінки та умов, що могли б цьому сприяти, від життєвих умов, особистих якостей людини та її соціальних зв’язків.
У посткримінологічній профілактиці, яказдійснюється відносно осіб, котрі перебувають в УВП та тих, котрі формують програми злочинної діяльності, виділяють повторну та рецидивну профілактику. При цьому має місце деталізація ранньої профілактики за етапами формування злочинного наміру та вчинення злочину, що більш повно відображає різноманіть форм та методів профілактики злочинів.
Індивідуальна профілактика злочинів на відміну від спеціальної, має цілеспрямований на недопущення злочинної поведінки характер. Вона спеціально застосовується для встановлення та усунення (блокування, нейтралізації) причин, умов, інших детермінант злочинів – це її профілююча, головна ознака. Це спеціальна діяльність, основою якої є застосування спеціальних методів та прийомів, що відповідають принципам профілактики злочинів, знань та навичок регулювання соціальних відносин виключно з метою встановлення осіб, від яких можна очікувати скоєння злочинів, та унеможливлення цього.
У структурі індивідуальної профілактики злочинів розрізняють власне профілактику, запобігання та припинення злочинів.
1. Профілактика злочинів – цілеспрямоване виявлення та усунення причин злочинів та умов, що їм сприяють.
2. Запобігання злочинам – недопущення реалізації замислених злочинів шляхом встановлення осіб, що намагаються їх вчинити, а також прийняття до них необхідних заходів, передбачених законом, поєднане з оздоровленням обстановки в мікросередовищі.
3. Припинення злочинів – перешкоджання продовженню розпочатого злочину та доведення його до завершення шляхом встановлення осіб, що намагалися його вчинити, та прийняття до них заходів, у тому числі кримінально-правових, а також створення обстановки, що виключає злочинну діяльність і надалі.
Кожна з цих стадій відрізняється своєю специфікою, на кожній з них діє комплекс різноманітних факторів, що не можна ігнорувати під час організації та проведення профілактичної роботи. На цих стадіях змінюється характер та зміст роботи, характер та зміст профілактичних заходів.
Наявність цих елементів індивідуальної профілактики злочинів обумовлена, насамперед, тим, що перед безпосереднім вчиненням злочину має місце досить тривалий процес формування особи правопорушника, його антисоціальних поглядів, інтересів, які надалі виступають причиною злочинної поведінки. У багатьох випадках вчиненню злочину передує етап формування злочинного умислу, в процесі якого особа ставить перед собою конкретну злочинну ціль, визначає шляхи її досягнення, уточнює деталі протиправної дії, а іноді навіть складає розгорнутий план вчинення злочину з різними варіантами розвитку подій. Злочинний намір уточнюється, конкретизується під час різноманітних підготовчих дій. Багато злочинів не доводяться до кінця, через незалежні від волі суб’єкта фактори, чи у зв’язку з його добровільною відмовою; деякі злочини (наприклад, розкрадання) можуть вчинятись тривалий проміжок часу.
7.2. Рівні протидії злочинності.
Протидія злочинності аж ніяк не обмежується організаційно-функціональними засадами відповідної діяльності; вона є комплексним системним утворенням, яке складають змінювані сполуки прямих та зворотних зв’язків між елементами системи на основі інтеграції різних рівнів та форм впливу на криміногенні фактори. Диференціація останніх, в свою чергу, обумовлює необхідність виділення рівнів протидії злочинності з урахуванням усталених та низки нових підходів.
У спеціальній літературі здебільшого розглядаються адміністративно-територіальні та соціальні рівні кримінологічної діяльності (А.Е. Жалинський, М.В. Костицький, 1980). Така класифікація не є повною, оскільки рівні можна визначати і за іншими критеріями, наприклад: суб’єктно-функціональним, предметно-об’єктним, цільовим призначенням, правовим, організаційним, тощо. Розглядаючи протидію злочинності як систему певного рівня узагальнення, ми неминуче стикаємося з її підрівнями, тісно пов’язаними з певними видами соціальної діяльності. Проблема дослідження базової діяльності на різних рівнях має важливе значення, і не лише теоретичне, але й практичне, оскільки кожному рівню притаманні свої завдання, суб’єкти діяльності та об’єкти кримінологічного впливу і, відповідно, – форми і засоби діяльності. При цьому варто підкреслити, що у кримінологічних дослідженнях соціальна складова об’єктно-предметної сфери протидії злочинності має домінувати.
Зміст протидії злочинності полягає в цілеспрямованому впливі різноманітних суб’єктів діяльності на відповідні об’єкти. Істотними ознаками соціальної складової цього механізму є різноманітні рівні виконання завдань із протидії злочинності, а також специфіка заходів і засобів реалізації функцій кожною з ланок системи.
Пізнання цього механізму, особливостей його функціонування, дослідження взаємодії всередині самої системи, взаємозв’язок різноманітних рівнів протидії злочинності можна здійснити лише за умови широкого застосування системного аналізу, що водночас передбачає окремий якісний аналіз компонентів цілого та їх системних функцій.
В цьому розумінні система протидії злочинності на загальносоціальному рівні охоплює усі інші системні утворення, які формуються в межах певних напрямків базової діяльності, зокрема, і профілактику злочинів, і запобігання, і припинення. Всі названі складові компоненти за своїми завданнями, метою, системоутворюючими чинниками відносно протидії злочинності – це упорядковані, відносно самостійні системи нижчого рівня, які мають автономні організаційні підструктури зі складною внутрішньою будовою, специфічними джерелами отримання та передачі інформації, формами діяльності, в межах яких реалізуються відповідні повноваження суб’єктів.
Беручи за основу момент початку профілактичної діяльності та її об’єктно-функціональні ознаки, виділяють її чотири рівні в межах системи протидії злочинності:
– усунення слабких ланок і диспропорцій системи суспільного виховання, що ускладнюють формування соціально корисних якостей та уможливлюють розвиток антигромадської позиції особи;
– протидія негативним соціальним впливам та їх ліквідація;
– припинення розпочатого формування антигромадської позиції (яка втілюється у вчинення правопорушень), щоб відвернути перетворення її в злочин (вплив на певних осіб або певні контингенти, усунення обставин, що негативно впливають на особу в мікросередовищі);
– заходи профілактики, пов’язані зі вчиненими злочинами, для запобігання нових.
В основу виділення рівнів може бути покладено й інші критерії, що дозволяють їх визначити відповідно до категорій загального, особливого та окремого, а саме, як профілактику злочинності в цілому, профілактику окремих видів або груп злочинів і профілактику конкретних злочинів (Ю.М. Антонян).
Окреслені підходи мають низку вад, основною з яких є те, що жоден не дає чіткої відповіді на запитання щодо можливості розподілу відповідних заходів за цілями та завданнями реалізації.
Системно-структурний принцип, як один зі спеціальних методів пізнання кримінологічної науки, дозволяє адаптувати пошук рівнів протидії злочинності до потреб організації відповідної діяльності. При цьому зміст останньої розкривається в наступних її рисах:
- системний характер діяльності, як спільної соціальної діяльності людей, під час якої виникають цілком нові зв’язки;
- усвідомлення кожним суб’єктом діяльності (індивідом, соціальною групою, суспільством в цілому) необхідності об’єднання зусиль і поява на цій основі колективного суб’єкту протидії злочинності;
- за умови розуміння спільноти як колективного суб’єкта діяльності з’являється реальна можливість вивчити всі її атрибути – потреби, мотиви, цілі, тощо.
Отже, з позиції виділення групового суб’єкту діяльності можна виділити три основних рівня протидії злочинності. Перший – діяльність на рівні великих соціальних груп, другий – на рівні малих, третій – на рівні окремої особи.
За суб’єктно-функціональним змістом у діяльності з протидії злочинності можна виділити такі підструктури: на рівні суспільства в цілому – діяльність всієї системи суб’єктів протидії злочинності; на рівні певних груп населення – діяльність окремих суб’єктів протидії злочинності; на рівні окремих осіб – діяльність структурних підрозділів та служб або конкретних працівників.
З об’єктно-функціональної сторони діяльність з протидії злочинності характеризується також трьома рівнями диференціації кримінологічного впливу: на загальному рівні об’єктом впливу відповідної системи є злочинна діяльність як системний прояв множинності окремих злочинних актів; на рівні спеціального – сукупність злочинних проявів певного виду або злочинна діяльність певної соціальної (маргінальної) групи; на рівні конкретного – злочинний акт конкретного індивіда як форма прояву девіантної поведінки.