 |
|
Взаємодія ОВС з громадськими формуваннями.
Первинне значення слова взаємодія – взаємний зв’язок явищ, взаємна підтримка. Значення взаємодії як форми взаємозв’язку та взаємної підтримки полягає у тому, що правоохоронні органи у цілому, конкретні їх служби та структурні підрозділи або працівники у взаємодії один з одним досягають значно більших результатів у менші строки із найменшими витратами сил.
Система протидії злочинності вимагає відродження та зміцнення зв’язку між правоохоронними органами і населенням на новій добровільній основі, повернення втраченої довіри з боку населення. При формуванні нового механізму антикриміногенного впливу необхідно використовувати досвід минулого, не допускаючи при цьому запозичення елементів, які себе не виправдали: зайвої централізації профілактичної діяльності; її спеціального структурного забезпечення на всіх рівнях управління суб’єктами; використання єдиних для всієї країни форм і методів; уникнення формалізму, показухи, захоплення кількісними показниками тощо. Сама система повинна будуватися з урахуванням нових соціально-економічних умов, характерних для кримінальної ситуації, нової ролі держави, а також відповідати існуючим демократичним цінностям.
Правоохоронні органи повинні підтримувати і розвивати співробітництво з представниками різноманітних політичних партій і течій, релігійних конфесій, засобами масової інформації, сприяти відродженню традиційних (добровільні народні дружини, громадські пункти охорони порядку, ради профілактики тощо) і створенню нових громадських структур профілактичної спрямованості. Водночас необхідно підтримувати зусилля щодо профілактики злочинів, які здійснюються будинковими комітетами, козачими формуваннями, різноманітними радами шкіл, піклувальними, добродійними та іншими організаціями.
При цьому не варто нав’язувати населенню готові форми участі в роботі щодо протидії злочинності, а стимулювати, заохочувати, розвивати громадську активність, засновану на природному прагненні людей об’єднатися з метою захистити себе, своїх дітей і близьких від злочинних посягань. У зв’язку з цим заслуговує на увагу досвід запобігання правопорушень локальними групами громадян, наприклад, асоціаціями батьків і вчителів з профілактики злочинів неповнолітніх і по відношенню до них; об’єднаннями представників малого бізнесу – проти вимагачів; автовласників – проти викрадачів автотранспорту.
Взаємодія працівників ОВС з населенням та різними формами її самоорганізації містить значний резерв для нарощування потенціалу протидії злочинності і профілактики злочинів. Обумовлено це не тільки необхідністю самої широкої участі громадян у цих справах, але також і тим, що всебічна підтримка правоохоронних органів у ході забезпечення правопорядку і боротьби зі злочинністю є запорукою досягнення реальних успіхів у цій справі.
Відродження діяльності різних форм самоорганізації громадськості і стимулювання громадян до участі в них спрямовані як на відновлення довіри населення до державної влади, так і на активізацію відповідних процесів інтеграції усередині громадянського суспільства.
Взаємодія ОВС і населення сьогодні повинна базуватися на нових принципах. Участь повинна бути добровільною, неформальною і служити, насамперед, інтересам громадян. Такого роду взаємодія повинна бути організована на основі двох фундаментальних принципів: урахування громадської думки і активна співпраця при вирішенні поставлених завдань.
Урахування громадської думки припускає її вивчення, постійний моніторинг, коректування пріоритетних цілей і завдань діяльності ОВС, а також періодичні звіти перед населенням. Реалізація даного принципу обумовлює широке використання засобів масової інформації з метою правової пропаганди і створення позитивного іміджу правоохоронної системи.
Співпраця ОВС і населення визначає їх спільну роботу для досягнення визначених цілей. Вона обумовлює, в першу чергу, активне залучення громадських формувань в охорону правопорядку і боротьбу зі злочинністю, інтенсифікацію пошуку нових засобів, методів і форм спільної діяльності, розробку загальної стратегії і тактики профілактики злочинів і правопорушень.
Важливим фактором взаємодії ОВС і населення є діалог їхніх представників. Про його наявність свідчать не тільки „гарячі лінії”, але й можливість будь-якої людини звернутися по допомогу і одержати її в даний конкретний момент. Здатність працівників ОВС налагодити діалог із представниками громадськості є не тільки показником їх успішної професійної діяльності, але й важливим критерієм оцінки цієї діяльності.
До числа основних завдань працівників ОВС відноситься також зміцнення контактів із громадянами та взаємодія з громадськими формуваннями.
Всі громадські формування, з якими взаємодіють органи внутрішніх справ, можна умовно розділити на дві групи: спеціально створені для протидії злочинності і охорони громадського порядку і ті, для яких охорона громадського порядку, профілактика злочинів та інших правопорушень є функціями, що супроводжують їх основну діяльність.
До першої групи відносяться добровільні народні дружини, народні гвардії і тому подібні об’єднання, основними завданнями яких є: забезпечення безпеки і охорона законних інтересів громадян, усіляке сприяння правоохоронним органам у підтриманні громадського порядку, запобіганні і припиненні злочинів; участь в охороні правопорядку і його забезпеченні в місцях концентрації населення; підтримання громадського порядку під час проведення масових заходів; боротьба з хуліганством, пияцтвом, алкоголізмом, розкраданнями державного і приватного майна, запобігання іншим злочинам.
У компетенцію відповідальних працівників ОВС входить розробка планів спеціальних заходів щодо встановлення ефективних зв’язків з населенням з метою залучення їх представників у здійснення спільних заходів щодо охорони громадського порядку, профілактики злочинів та інших правопорушень. У штатному розкладі окремих ОВС вже зараз передбачена спеціальна група співробітників, відповідальних за організацію постійної взаємодії правоохоронної структури і громадських формувань правоохоронної спрямованості.
У процесі взаємодії органів внутрішніх справ з громадськими формуваннями використовуються різні форми. До них відносяться:
– спільне патрулювання території, рейди в місця концентрації злочинного елемента;
– спільне планування заходів охорони громадського порядку і профілактики злочинів, узгодження конкретних спеціальних профілактичних заходів щодо правової пропаганди;
– інструктаж працівниками ОВС членів громадських формувань;
– спільний аналіз оперативної обстановки;
– взаємне інформування про виявлені причини і умови, що сприяють порушенням громадського порядку і вчиненню злочинів, проведення спільних нарад, семінарів і зборів;
– навчання представників громадських формувань техніці і тактиці охорони громадського порядку, прищеплювання їм спеціальних умінь і навичок профілактичної роботи і т.д.
Новою формою взаємодії ОВС з громадськими організаціями і установами є співпраця з об’єднаннями правників, а також з організаціями і фондами, діяльність яких пов’язана з наданням спонсорської, благодійної допомоги у боротьбі зі злочинністю.
Важливими напрямками співпраці ОВС з громадськими формуваннями щодо профілактики злочинів є:
– зв’язок з населенням, підвищення іміджуміліції;
– моніторинг громадської думки щодо ефективності діяльності міліції;
– впровадження „телефонів довіри” для реагування на неправомірні дії працівників;
– прес-конференції, брифінги для засобів масової інформації;
– прийом журналістів;
– інформування редакцій про реагування на публікації;
– щорічні звіти в засобах масової інформації за підсумками оперативно-службової діяльності;
– повідомлення через засоби масової інформації про реагування на звернення громадян;
– впровадження у навчальний процес дисциплін, спрямованих на формування навичок спілкування з громадянами, журналістами, взаємодії із засобами масової інформації, а також проведення з курсантами та слухачами відповідних психологічних тренінгів.
Варто визнати, що відсутність моральних стимулів залучення нових членів у такі громадські формування є досить серйозною проблемою для сучасної правоохоронної системи. Тому назріла необхідність розробки нових підходів до вирішення даної проблеми. І робота в даному напрямку вже ведеться.
Отже, протидія злочинності повинна здійснюватися органами внутрішніх справ та іншими правоохоронними органами у тісному взаємозв’язку з населенням, у співпраці з громадськими формуваннями, організаціями, установами та окремими громадянами. Досвід показує, що саме інтегрованість правоохороних органів з громадськими інститутами може сприяти збереженню стабільності та зміцненню правопорядку в країні. Не зважаючи на всі негаразди в суспільстві й державі, між правоохоронними органами і населенням повинна зростати взаємна довіра, формуватися канали зв’язків між окремими підрозділами та службами і громадськістю.
Питання для самоконтролю:
1. Поняття і значення протидії злочинності.
2. Форми протидії злочинності.
3. Рівні протидії злочинності.
4. Об’єкти протидії злочинності.
5. Суб’єкти протидії злочинності.
6. Види заходів протидії злочинності.
7. Класифікація нормативно-правових актів з питань протидії злочинності.
8. Поняття і значення координації протидії злочинності.
9. Види координації протидії злочинності.
10. Місце і роль органів внутрішніх справ у протидії злочинності.
11. Форми взаємодії ОВС з громадськими формуваннями.
Література:
1. Теоретические основы предупреждения преступности / Отв. ред. В.К. Звирбуль, В.В. Клочков, Г.М. Миньковский. – М.: Юрид. лит., 1977.
2. Жалинский А.Э., Костицкий М.В. Эффективность профилактики преступлений и криминологическая информация. – Львов: Вища школа, 1980.
3. Аванесов Г.А. Криминология и социальная профилактика. – М.: Академия МВД СССР, 1980.
4. Лихолоб В.П. Правовое и нравственное предупреждение преступности ОВД: Учебное пособие. – К.: Академия МВД Украины, 1992.
5. Голіна В.В. Попередження злочинності: Конспект лекції. – Х.: Укр. юрид. академія, 1994.
6. Харитонов А.Н. Понятие, содержание и формы государственного контроля над преступностью. – Омск: ВШ МВД России, 1995.
7. Литвак О.М. Державний вплив на злочинність: Кримінолог.-правове дослідження. – К.: Юрінком Інтер, 2000.
8. Алексеев А.И., Герасимов С.И., Сухарев А.Я. Криминологическая профилактика: теория, опыт, проблемы. Монография. – М.: Издательство НОРМА, 2001.
9. Каркач П.М., Кривобок В.В., Синчук В.Л. Координаційна діяльність правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю: Навч. посібник. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 2001.
10. Бандурка А.М., Давыденко Л.М. Преступность в Украине: причины и противодействие: Монография. – Харьков: Гос. спец. изд-во «Основа», 2003.
11. Боков А.В. Организация борьбы с преступностью: Монография. – М.: ЮНИТИ–ДАНА, Закон и право, 2003.
12. Литвинов А.Н. Предупреждение преступлений и правонарушений. Профилактическая работа с населением: Научно-практическое пособие. - М.: Юркнига, 2004.
Тема 8.
КРИМІНОЛОГІЧНЕ ПРОГНОЗУВАННЯ ТА ПЛАНУВАННЯ
План:
1. Поняття, цілі, завдання кримінологічного прогнозування.
2. Класифікація кримінологічних прогнозів
3. Методи кримінологічного прогнозування
4. Поняття та завдання кримінологічного планування заходів протидії злочинності.