Главная | Обратная связь

Методи кримінологічного прогнозування.

Будучи частиною соціального передбачення, кримінологічне прогнозування спирається на методологію та конкретні методи соціологічних та статистичних досліджень. Найбільш використовуваними у науці і практиці є чотири методи кримінологічного прогнозування: екстраполяція, моделювання, експертні оцінки, порівняльний аналіз, експеримент.

Метод екстраполяції полягає у перенесенні динамічно-статистичних рядів показників злочинності (трендів) у майбутнє, для чого такі ряди формуються на основі даних за кілька років. Ряди отримують як на підставі абсолютних даних, так і коефіцієнтів.

Застосування екстраполяції в кримінологічному прогнозуванні базується на наступних передумовах: 1) розвиток досліджуваного фактору в цілому описується плавною кривою; 2) загальна тенденція розвитку фактору в минулому і сучасності не підлягатиме серйозним змінам, коливанням у майбутньому. У відповідності до цього надійність і точність застосування цього методу залежить від того наскільки повно і достовірно вдасться охарактеризувати виявлену в майбутньому закономірність, тенденцію (чи-то в показниках злочинності, чи-то у явищах та процесах, що містять детермінанти злочинності, є її факторами тощо). В цілому екстраполяція розглядається як початкова стадія побудови остаточних прогнозів.

Для підвищення достовірності прогнозу поряд з екстраполяцією доцільно використовувати метод моделювання. Як зазначає С.Є. Віцин, метод моделювання характеризується всезагальністю: моделювати можна будь-який об’єкт; принципова можливість моделювання об’єктів будь-якої природи рівнозначна принциповій можливості їх пізнання. Для кримінологічного ж прогнозування моделювання має кілька особливостей.

По-перше, моделювання виступає засобом зведення кримінологічно значущих соціальних об’єктів дослідження до однопорядкового значення.

По-друге, залежно від особливостей порівнюваних об’єктів моделювання може йти двома шляхами: а) операціоналізація даних у числову вісь чи багатомірний простір; б) вираз об’єктів за допомогою нечислових конструктів.

По-третє, моделювання допустиме як на початковому, так і на подальших етапах кримінолого-прогностичного дослідження. Якщо операціоналізація здійснюється на початку, то ознаки, як правило, слугують підставою для формування інструментарію збирання кримінологічної інформації (скажімо, питань в анкеті). На наступних етапах операціоналізація здійснюється за рахунок певної обробки, аналізу деяких попередньо зібраних даних. Найбільш адекватним вимірюванням на етапі аналізу даних є використання традиційних способів одномірного шкалювання – наприклад, побудова шкал Терстоуна чи Лайкерта[7], а також алгоритмів багатомірного шкалювання з відповідними матрицями ознак між порівнюваними об’ктами.

За своєю принциповою схемою та будовою зазначені якісно-кількісні матриці ознак мають відповідати таким вимогам: слугувати оцінці впливу об’єкта прогнозування на кримінологічні чинники; за наявності в об’єкта прогнозування багатьох параметрів, що підлягають врахуванню, бути здатною визначити вплив кожного параметру на кожен з чинників; бути пристосованою до того, щоб різним за змістом та характером об’єктам надавати оцінку за критеріями різних ознак, у різних показниках, але таких, які є одномірними, тобто придатними для зіставлення і обрахунку за однією системою; врахувати поліваріативний характер можливих оцінок, при цьому спектр альтернатив повинен бути якомога ширшим, але реальним (А.П. Закалюк, 2007).

Окрім екстраполяції та моделювання поширеним в кримінологічному моделюванні є метод експертних оцінок. Він полягає у з’ясуванні думок експертів з приводу проблемного питання, пов’язаного із прогнозуванням. Експертами можуть виступати науковці, практичні працівники із значним досвідом роботи тощо. Основу методу експертних оцінок заклали дельфійські оракули – жерці Стародавньої Греції, – які обнародували прогноз щодо невизначених аспекті життя грецького народу після ознайомлення всіх членів ради із обставинами справи і ретельного обговорення на раді дельфійських мудреців. Сьогодні метод колективного обговорення і узгодження різних думок отримав назву методу делфі (дельфійський метод) та є одним з основних в практиці кримінологічних досліджень у США. Його особливістю є те, що експертні оцінки збираються в кілька турів. З кожним наступним туром думки спеціалістів уточнюються, деталізуються зводяться до єдиного знаменника.

В цілому робота експертів організується у формі опитування за відповідною програмою. Доцільним також є проведення дискусії між ними. Зібрані думки систематизуються, оцінюються за відповідними шкалами та слугують, в кінцевому результаті, вихідним матеріалом для складання кримінологічного прогнозу.

Думки фахівців здатні суттєво сприяти здійсненню прогнозування в цілому. Зокрема, це стосується випадків особливої складності предмета дослідження, коли об’єктивно неможливо звести якісні соціальні кримінологічно значимі показники у кількісний вираз.

Ефективним в аспекті кримінологічного прогнозування видається застосування методу порівняльного аналізу. Він полягає у знаходженні типових, спільних рис або певних відмінних особливостей, які характеризують схожість та відмінність певних явищ, норм, подій. Цей метод дозволяє, зокрема, зробити висновок про те, як вирішуються схожі питан­ня в однорідних ситуаціях і кримінологічних обстановках.

Метод порівняльного аналізу заснований на відносній повторюваності явищ і процесів при наявності загальних причин та умов. При цьому проводиться порівняння між з тим, як розвивалося подібне явище в минулому конкретної держави, так і інших країн з подібними соціально-економічними, правовими та іншими умовами. Порівняльний метод найчастіше застосовується для дослідження правової системи суспільства та може слугувати для: тлумачення права; уніфікації чи розмежування його норм; встановлення загальновизнаних пра­вових принципів; оцінки співвідносності правових норм та ін­ститутів; виявлення позитивного та негативного правотворчого та правозастосовчого досвіду, зокрема кримінологічної неефективності норм права; передбачення можливого рішення зі спірного питання й уникнення помилкового рішення; перспективного планування законодавчої діяльності; зміни законодавства тощо (В.С. Ковальський, 2005).

У вітчизняній та зарубіжній правовій науці порівняльне дослідження, як правило, проводиться у нерозривному зв’язку з їх економічним, політичним, соціальним змістом. При такому використанні порівняльного методу можуть бути встановлені, наприклад, можливості правового регулювання у конкретній сфері, межі його кримінологічної ефективності; розкриті його оптимальні з кримінологічної точки зору форми та співвідношення зі змістом. Джерелами такого роду кримінологічної інформації можуть бути наукові розробки, матеріали міжнародних конференцій, в яких висвітлено відповідні аспекти зарубіжного досвіду з питань соціально-правового регулювання, думки фахівців та ін. Але важливо наголосити на тому, що використання вказаного методу має здійснюватись з дотриманням принципу адекватності та відповідності конкретним національним соціально-історичним умовам. Іншими словами, лише той досвід протидії злочинності заслуговує на увагу при прогностичному дослідженні, який сформований в державах з подібними Україні (за чітко визначеними соціальними критеріями) умовами розвитку, які визначаються в залежності від конкретного фактору.

Наприклад, у зв’язку із значною кількістю злочинів, що вчиняються у інвестиційній сфері, актуальним є удосконалення правового регулювання цієї сфери, зокрема перегляд положень Закону України «Про режим іноземного інвестування» від 19.03.1996 р. Зазначений закон, а також Господарський кодекс України, на відміну від законодавства Румунії, Польщі, Болгарії (де рівень злочинності у інвестиційній сфері нижчий ніж в Україні), не розрізняють прямих і так званих портфельних інвестицій. Особливістю прямих інвестицій є те, що на них поширюється особливий правовий режим, який передбачає систему пільг та інших засобів стимулювання. У зв’язку з цим виникає ризик кримінальних зловживань у сфері надання відповідними органами державної влади пільгового режиму для тих чи інших суб’єктів інвестування.

Крім того, Закон України «Про режим іноземного інвестування», на відміну від законодавства вказаних країн, не закріплює обов’язковий економічний зміст іноземних інвестицій. У ст. 1 Закону визначено, що іноземні інвестиції – цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти інвестиційної діяльності з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту. Це створює можливість легального існування однієї з найпоширеніших схем ухилення від оподаткування: іноземний інвестор, фактично уклавши за кордоном договір купівлі-продажу, який юридично не оформлюється, поставляє товар через митний кордон в Україну від власного імені вітчизняному суб’єктові господарювання із певною соціальною метою. У зв’язку з цим можливо зробити нормативний (активний) прогноз, згідно з яким виправленню ситуації (зменшенню кількості злочинів, пов’язаних з наявною прогалиною в законодавстві) сприятиме законодавче закріплення правового режиму прямих інвестицій, а також обов’язкового економічного змісту інвестиційної операції на зразок урегульованості цього питання в Румунії, Польщі та Болгарії.

Інколи виникають ситуації, коли через дуже значну кількість факторів, які потребують врахуванню, а також, коли вони не можуть бути формалізовані, здійснити кримінологічне прогнозування видається доволі проблематичним. У таких випадках вдаються до застосування методу кримінологічного експерименту. Суть зазначеного методу полягає у наступному: у тих випадках, коли дослідити об’єктивні соціальні фактори, що обумовлюють криміногенний характер тих чи інших явищ і подій в повній мірі через ряд об’єктивних причин не вдається, за останніми організовують кримінологічний моніторинг без втручання з боку управлінського суб’єкта. Таким чином, штучно створюється своєрідна модель у певному хронотопі (тобто розтягнута у часі й просторі), що буде мати місце у майбутньому. Результати «поведінки» цієї моделі і становлять в цьому випадку підстави для прогнозування. Така логіка експериментального аналізу соціальних об’єктів була обґрунтована ще у ХІХ ст. Дж. Стюартом Міллем. Його концепція зводилась до встановлення зв’язку між двома і більше рядами подій, які розглядаються як гіпотетичні причини з одного боку, і, з другого боку, подією як наслідком зазначених факторів. Це загальна формула експерименту, що має своє застосування і в кримінології.

При здійсненні кримінологічного прогнозування доцільно застосовувати якомога більше методів, що сприяє підвищенню достовірності прогнозу і забезпечує, таким чином, високу ефективність системи протидії злочинності.

Проміжним етапом між прогнозуванням та реалізацією кримінально-превентивних заходів є кримінологічне планування.

 

8.4. Поняття та завдання кримінологічного планування заходів протидії злочинності.

Протидія злочинності носить системний характер і потребує належного планування. Кримінологічне планування –цілеспрямований процес розробки плану, в якому на основі цілей і завдань протидії злочинності визначаються шляхи та засоби їх вирішення, нормативне, інформаційне, організаційне, методичне й ресурсне його забезпечення на визначений період часу.Таким чином, за своєю суттю кримінологічне планування є способом розроблення управлінського рішення у сфері протидії злочинності, а сам план – формою такого рішення. Ефективність кримінологічного планування залежить від дотримання ряду вимог. Зокрема, план повинен бути науково обґрунтованим, реальним, законним, актуальним, конкретним, несуперечливим, своєчасним, інформативним.

Наукова обґрунтованість кримінологічного плану означає відповідність його змістовних характеристик об’єктивним соціальним закономірностям, а також тенденціям, що маються місце у системі протидії злочинності. Виконання цієї умови можливе на підставі повної, своєчасної, достовірної кримінологічної інформації. Крім того, наукова обґрунтованість плану означає його комплексний характер плану, що обумовлено в цілому міждисциплінарною основою кримінологічної науки і практики. У зв’язку із зазначеним кримінологічне планування в значній мірі підпорядковане прогностичному підходу в системі протидії злочинності.

Похідною від наукової обґрунтованості є вимога реальності кримінологічного плану, адже не завжди найбільш оптимальні з наукової точки зору шляхи розв’язання проблемної ситуації можливо реалізувати на практиці у зв’язку з обмеженістю ресурсної бази, кадрового потенціалу тощо. Ще К. Маркс вказував на те, що суспільство ставить завжди тільки такі завдання, які воно може розв’язати, оскільки при найближчому розгляді завжди виявляється, що саме завдання виникає лише тоді, коли матеріальні умови його вирішення є в наявності, або, принаймні, знаходяться у процесі становлення. Таким чином, заходи, що плануються мають відповідати наявним силам та засобам, що є в розпорядженні управлінських суб’єктів, або ж, принаймні, в план мають бути включені заходи щодо нарощування ресурсного потенціалу, спрямованого на забезпечення виконання перспективних завдань.

Безумовною вимогою до кожного кримінологічного плану є законність, яка передбачає, що всі управлінські рішення, незалежно від рівня суб’єкта управління, повинні засновуватися суворо на законі і бути спрямовані на його виконання або ж на прийняття нових нормативно-правових актів, але в межах передбачених законом процедури.

Вимога актуальності означає спрямованість кримінологічного планування на розв’язання нагальних, актуальних, істотних для системи протидії злочинності проблем, вирішення яких, власне потребує комплексного підходу, залучення значної кількості суб’єктів, координації їх діяльності, проведення численних планомірних заходів.

Компетентність виражає ступінь обізнаності суб’єкта управління про об’єкт, предмет, цілі, завдання та методи управлінської діяльності в проблемній сфері кримінологічної практики.

Вимога конкретності кримінологічного плану полягає у чіткому, ясному формулюванні цілей, завдань, шляхів та засобів вирішення проблемної ситуації. Конкретність передбачає виключення можливості неоднозначного тлумачення як концептуальних основ плану, так і його окремих заходів, суб’єктів (хто є організатором виконання, хто є виконавцем, в які строки має бути виконане рішення) Чим конкретніший кримінологічний план, тим більш вірогідним є його успішна реалізації.

Близькою за значенням до вимоги конкретності є вимога несуперечливості кримінологічного плану, що означає, насамперед, внутрішню узгодженість, наступність плану. Ці характеристики виявляються у єдності, послідовності та підпорядкованості поставлених завдань, методів та засобів їх реалізації.

Крім внутрішньої узгодженості конкретний кримінологічний план має відповідати стратегії функціонування системи протидії злочинності, а також її тактичним компонентам, що знаходять своє вираження у планах вищого порядку аж до загальнодержавних та міжнародних.

Наступна вимога – своєчасність кримінологічного плану. Рішення повинно прийматися з урахуванням стану і розвитку як суб’єкта, так і об’єкта управління з урахуванням конкретних умов і бюджету часу для виконання поставлених завдань. Вимога своєчасності покликана сформувати таку якість кримінологічного планування як оперативність та гнучкість. Затягування з прийняттям рішення та плануванням його реалізації зведе нанівець ефективність запланованих заходів. Передчасність же плану (при відсутності достатньої інформації та за винятково динамічних умов) несе в собі загрозу його невідповідності об’єктивно існуючим реаліям, а також майбутньому стану кримінологічної обстановки.

Ще однією вимогою до кримінологічного плану як форми управлінського рішення у сфері протидії злочинності є його інформативність. Її суть зводить до використання балансу між змістовною характеристикою заходів, що плануються та економією мовних форм. Загальні місця, описовий матеріал, викладення відомих зведень знижують інформаційну ємність кримінологічного плану, утруднюють його сприйняття та з’ясування суті у безпосередніх виконавців.

Теоретичні основи процедурної складової кримінологічного планування базуються на знаннях про управлінські цикли, тобто повторювану сукупність послідовно здійснюваних операцій, що складають технологію процесу управління.

Управлінські цикли, що послідовно змінюють один одного, складають форму, в якій реалізується зміст діяльності по управлінню соціальними системами, в тому числі системою протидії злочинності. У своєму розгортанні управлінський цикл включає п’ять стадій:

1 стадія – цільова;

2 стадія – дескриптивна (описова);

3 стадія – прескриптивна (приписові, нормативна);

4 стадія – реалізаційна;

5 стадія – ретроспективна (узагальнення і аналіз результатів виконання управлінського рішення).

Враховуючи викладені позиції, схематично модель управлінського циклу в межах кримінологічного планування можна уявити так:

 

 

Як видно зі схеми на весь процес планування чинять безпосреденій вплив два фактори – кримінологічне прогнозування та моніторинг. Це пояснюється тим, що виявити проблему кримінологічного характеру без зазначених двох процедур неможливо. Власне кажучи кримінологічний прогноз та оперативні відомості щодо зміни кримінологічної ситуації, які надходять під час моніторингу впливають на прийняття управлінського рішення у всій його повноті, дозволяють вчасно забезпечити коригування плану.

Першою стадією кримінологічного планування є виявлення проблеми та окреслення стратегічної мети означеної процедури. На другій стадії приймається конкретне управлінське рішення, забезпечується наукове супроводження процедури розроблення кримінологічного плану (окреслення альтернатив, вибір оптимуму, аналіз його забезпеченості), та безпосереднє його складання. На третій стадії відбувається реалізація запланованих заходів із обов’язковою координацією діяльності виконавців, збирання відомостей про хід виконання плану. Четверта стадія полягає в оцінці ефективності плану та при необхідності у внесенні в нього змін, враховуючи конкретну кримінологічну обстановку.

За допомогою кримінологічного планування забезпечується поступовість у розгортанні кримінально-превентивної діяльності, адекватність її параметрів (суб’єктів, набору та інтенсивності заходів, напрямків діяльності тощо), зорієнтованість на визначену перспективу, обумовлену показниками кримінологічного прогнозу.

Метою планування діяльності щодо протидії злочинності в даний час є закріплення тенденції стабілізації злочинності, а також зниження її рівня в цілому, а також по окремих видах і груп­ах злочинів.

Враховуючи розгалуженість детермінаційного комплексу сучасної злочинності в Україні, змістовні характеристики кримінологічних планів повинні відповідати вимогам системності, наступності, впорядкованості; охоплювати заходи економічного, політичного, організаційно-управлінського, соціально-психологічного, правового характеру, що спрямовані на послаблення дії криміногенних факторів або їх нейтралізацію.

В основі правильного кримінологічного планування лежить достовірна, повна інформація відносно злочинності і процесів, що впливають на неї, в дина­міці і результативності прийнятих раніше превентивних заходів. Таку інформацію, як видно з вищенаведеної схеми, дозволяють отримати кримінологічні прогнози та моніторинги.

Кримінологічний моніторинг є сукупністю послідовних організаційних заходів, що дозволяють регулярно відслідковувати і аналізувати динаміку злочинності, її фонових явищ, а також стану системи протидії злочинності на основі оцінки інформації, що надходить, зокрема у формі статистичної звітності з територіальних підрозділів МВС, СБУ, прокуратури, судів. Ці дані, крім прогностичного значення виконують ще й роль «індикаторів» механізму кримінально-превентивної діяльності, дозволяють вчасно розробити плани щодо кадрово-структурних перебудов спеціалізованих органів протидії злочинності, а також реформування інших аспектів їх діяльності.

Розрізняють кілька видів планування. В залежності від спрямованості кримінологічне планування буває перспективним та поточним.

Перспективні плани складаються на тривалий термін і засновані на середньострокових та довгострокових кримінологічних прогнозах.

Поточні плани складаються на основі короткострокових прогнозів і мають на меті вирішення проміжних, оперативно-тактичних задач протидії злочинності. Наприклад, планування заходів щодо забезпечення громадської безпеки та охорони громадського порядку на період травневих свят або ж на конкретну дату, пов’язану зі спортивним чи іншим масовим заходом. Також поточні плани можуть бути пов’язані із проведенням цільових разових службових операцій ОВС типу «Мак», «Трал», «Канікули», «Зброя» тощо.

За строками розрізняють короткострокові, середньострокові і довгостроковіплани. Короткострокові плани розраховані на 1-2 роки. Прикладом такого планування є План заходів на 2010 рік із запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму, затверджений Постановою КМУ №1119 від 21.10.2009 р. Цей план є комплексним і передбачає залучення до означеної в назві документу діяльності органів місцевого самоврядування, Держфінмоніторингу, МВС, СБУ, ДПА, прокуратури, прикордонної служби, митних органів. На виконання цього плану в кожному із зазначених суб’єктів з урахуванням специфіки діяльності провадиться власне кримінологічне планування. У правоохоронних органах, як правило, складаються квар­тальні, піврічні та річні плани, які відносяться до короткострокових.

Другий і третій види планів розраховані на 3-5 та 10-20 років відповідно. До середньострокових планів можна віднести такі важливі документи, як: Державна програма протидії торгівлі людьми на період до 2010 р., затверджена Постановою КМУ № 410 від 07.03.2007 р.; Комплексна програма протидії злочинності і корупції в м. Харкові на 2006-2010 роки, затверджена рішенням Харківської міської ради № 438 від 09.01.2006 р.; План заходів МВС щодо протидії расизму та ксенофобії на період до 2012 р., затверджений розпорядженням МВС № 94 від 18.02.2010 р. тощо. Всі ці документи ґрунтуються на попередніх кримінологічних дослідженнях прогностичного характеру та спрямовані на запобігання кримінальним проявам як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях.

За змістом розрізняють планування комплексне та цільове.

Комплексне кримінологічне планування охоплює заходи, спрямовані на протидію злочинності на всіх (чи принаймні кількох) її рівнях, напрямках із залученням максимальної кількості суб’єктів. Такі плани мають стратегічне значення, окреслюють системні зв’язки в механізмі кримінально-превентивної діяльності та визначають її пріоритетні вектори.

Цільове кримінологічне планування спрямоване на організацію протидії конкретному виду злочинності (наприклад, злочинності неповнолітніх) чи усунення конкретного її фактору (наприклад, дитячої безпритульності).

За масштабом та функціональним навантаженням розрізняють територіальне,галузевеі відомче кримінологічне планування.

Перший вигляд планування розрахований на певну терито­рію, другий – на галузь господарювання (наприклад, на агропромисловий комплекс), третій – на певні відомства (міністерства, комітети).

Територіальні плани можуть охоплюватись як територією однієї країни, так і бути міжнародними. Важливим в цьому аспекті є План дій щодо співробітництва Ради Європи з Україною на 2008-2011 роки, який передбачає реалізацію низки заходів, зокрема, щодо реформування прокуратури України, протидії корупції, організованій злочинності, відмиванню коштів та фінансуванню тероризму, боротьби з проявами жорстокого поводження, а також захисту прав і свобод людини.

Останніми роками в багатьох регіонах країни розроблені про­грами протидії злочинності, які є або ініціативними, або спрямовані на виконання загальнодержавних програм. Вони по суті носять ха­рактер короткострокових та середньострокових територіальних планів. Їх основним завданням є об'єднання розрізнених зусиль численних суб'єктів протидії злочинності, і направити їх в єди­не русло цілеспрямованої діяльності.

Такий підхід дозволяє закласти в основу функціонування системи протидії злочинності елементи узгодженості, послідовності виконання запобіжних заходів, взаємодію і коор­динацію дії виконавців запланованих заходів.

Складовою частиною кримінологічного планування є відомчі плани органів внутрішніх справ. Ці плани орієнтовані на всю сукупність заходів, що провадяться органами внутрішніх справ у сфері протидії злочинності та охороні громадського порядку на території обслуговування. Планування в ОВС повинне відповідати прогнозованій структурі злочинності і відповідати умовам раціонального розподілу наявних сил і засобів.

З своїм змістом плани щодо протидії злочинності можуть містити найбільш різноманітні набори заходів в залежності від конкретної прогнозної ситуації та виконавчих суб’єктів. Найбільш типова структура кримінологічного плану включає в себе загальну та особливу частини. Крім іншого обов’язковою складовою кримінологічних планів є зазначення виконавчих суб’єктів та строків реалізації прийнятих рішень.

В загальній частині плану містяться в основному заходи організаційного, правового, науково-методичного характеру, а також загально-соціальні заходи протидії злочинності. Прикладом такого роду запланованих заходів є наступні положення загальної частини вже згадуваного Плану заходів МВС України щодо протидії расизму та ксенофобії на період до 2012 р.:

«1. Ураховуючи специфіку правопорушень, учинених на ґрунті расової та релігійної нетерпимості, як окремого виду кримінальної активності, а також відповідні зміни, унесені до Кримінального кодексу України, підготувати і подати керівництву Міністерства пропозиції щодо створення у складі блоків кримінальної міліції центрального апарату МВС, апаратів ГУМВС, УМВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на залізницях окремих відділів (відділень, груп) протидії злочинам на расовому, етнічному та релігійному ґрунті.

2. На підставі цього плану скорегувати плани департаментів та служб МВС України. Забезпечити регулярний розгляд на рівні МВС, ГУМВС, УМВС України стану протидії проявам расизму і ксенофобії, включити питання про стан виконання Плану до річних звітів служб та підрозділів МВС України.

3. Ініціювати проведення парламентських та громадських слухань, круглих столів, науково-практичних конференцій з питань протидії проявам ксенофобії, расової та етнічної дискримінації в українському суспільстві.

4. Періодично здійснювати аналіз відомчої нормативної бази МВС з метою виявлення та усунення положень, що можуть призводити до випадків расизму та ксенофобії в правозастосовній діяльності, а також до дискримінації представників етнічних та релігійних меншин, іноземців, біженців та осіб без громадянства.

5. Забезпечити моніторинг діяльності друкованих та електронних засобів масової інформації, телерадіокомпаній усіх форм власності щодо випадків розміщення інформації, розповсюдження літератури, виходу теле- і радіопередач, які містять ознаки розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, приниження національної честі та гідності або образу почуттів громадян у зв’язку з їхніми релігійними переконаннями…».

До загальної частини плану також можуть також включатися такі компоненти як міжнародне співробітництво, взаємодія з неурядовими організаціями, інформаційна політика тощо.

Особлива частина кримінологічного плану вибудовується за основними напрямками протидії злочинності, що входить до кола проблемних питань планування. В якості прикладу можна навести наступні положення Плану заходів щодо профілактики злочинності в Автономній Республіці Крим на 2006-2010 роки, затвердженого Постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим № 177-5/06 від 22 вересня 2006 р.:

«…Профілактика рецидивної злочинності:

1. Здійснити комплексні перевірки виконання Закону України „Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі”, за результатами прийняти заходи щодо усуненню виявлених порушень.

2. Розробити і здійснити додаткові заходи, спрямовані на працевлаштування осіб, що звільнилися з місць позбавлення волі, їх соціально-побутову адаптацію в суспільстві.

3. Забезпечити перепрофілювання учбово-консультативних пунктів установ виконання покарань в Автономній Республіці Крим у вечірні школи, створення виправного центру на базі Сімферопольської виправної колонії Управління Державного департаменту України по питаннях виконання покарань в Автономній Республіці Крим.

4. Забезпечити розширення мережі що діють і створення в регіонах, де вони відсутні, нових будинків тимчасового перебування осіб, що не мають житла, будинків-інтернатів для осіб похилого віку і інвалідів, осіб, що звільнилися з місць позбавлення волі, що втратили стійкі зв’язки з сім’ями і не мають постійного місця мешкання…».

В залежності від конкретних завдань, що ставиться перед кримінологічним плануванням комплекс заходів, що плануються може бути найбільш різноманітним, однак відповідати загальним вимогам, що висуваються до управлінських рішень.

Питання для самоконтролю:

1. Поняття кримінологічного прогнозування.

2. Мета кримінологічного прогнозування.

3. Завдання кримінологічного прогнозування.

4. Види кримінологічних прогнозів.

5. Специфіка кримінологічного прогнозування в органах внутрішніх справ.

6. Методи кримінологічного прогнозування.

7. Поняття кримінологічного планування.

8. Поточне і перспективне планування.

9. Вимоги до кримінологічного плану.

10. Типова структура кримінологічного плану.

 

Література:

1. Аванесов Г.А. Теория и методология криминологического прогнозирования. – М: Юрид.лит., 1972.

2. Вицин С.Е. Моделирование в криминологии. – М., 1973.

3. Теоретические основы предупреждения преступности / Отв. ред. В.К. Звирбуль, В.В. Клочков, Г.М. Миньковский. – М.: Юрид. лит., 1977.

4. Планирование мер борьбы с преступностью / Отв. ред. Коган В.М. – М.: Институт государства и права АН СССР, 1982.

5. Солопанов Ю.В. Криминологическое прогнозирование и планирование борьбы с преступностью. Лекция. – М.: МВШМ МВД СССР, 1983.

6. Сомин В.Н. Социальное управление предупреждением преступности: Введение в теорию. – Иркутск: Изд-во Иркутс. ун-та, 1990.

7. Бородин С.В. Борьба с преступностью: теоретическая модель. – М.: Юрид. лит., 1990.

8. Токарев А.Ф. Криминологическое прогнозирование и планирование предупреждения преступлений. Лекция.– М.: Академия МВД СССР, 1990.

9. Литвинов О.М. Сучасні проблеми управління профілактикою злочинів: Монографія. – Херсон: „Олді-плюс”, 2003.

10. Клюєв М.М. Запобігання злочинності: кримінологічні засади програмування: монографія. – К.: КИТ, 2010.

 

[1] Причинна системологія – галузь науково-практичної діяльності, що вивчає та використовує системність, організацію та самоорганізацію об’єктів, процесів і явищ як у світі природи, так і у суспільстві.

[2] Універсологія – науковий напрямок, що представляє собою еклектичне змішування методологічний категорій і принципів багатьох наук як природничого, так і гуманітарного циклу..

[3] Космософія (від грец. kosmos – Всесвіт, sophia - мудрість) – філософський напрямок пізнання Всесвіту через внутрішнє самопізнання людини як космічної одиниці.

[4] Гносеологічний релятивізм – методологічний принцип, що будується на абсолютній відносності процесу пізнання, який залежить від суб’єкта сприйняття.

[5] Редукціонізм (від лат. reductio) – методологічний принцип, відповідно до якого складні об’єкти можуть бути описані за допомогою законів, що властиві більш простим об’єктам (наприклад, соціальні явища пояснюються біологічними чи економічними законами). В дослідницькій практиці редукціонізм також означає просте розчленування явищ і предметів на складові та вивчення останніх. Надалі властивості цілого описують шляхом сумування властивостей його складових. Однак, більш обґрунтовані і плідні у відношенні соціальних явищ і процесів структурний функціоналізм та теорія систем спираються на постулат, відповідно до якого властивості цілого принципово не можуть бути зведені до суми якостей окремих його складових. Типовим прикладом є злочинність, властивості якої (в тому числі статистичний, у відомій мірі прогнозований характер) не дорівнюють властивостям всіх злочинів (кожен з яких є не прогнозованим та не виявляє жодних статистичних закономірностей), що до неї входять.

 

[6] Прогноз походить від грецького prognosis і в буквальному розумінні означає передбачення. У науковому вжитку прогноз означає обґрунтоване судження про можливий стан об’єкту в майбутньому або альтернативні шляхи і строки досягнення цих станів.

[7] Ці шкали дозволяють оцінювати вираженість і стійкість поведінкових та ціннісних установок. В основному застосовуються для зведення у статистичні форми узагальненої думки респондентів про те чи інше питання, що відноситься до кримінологічного прогнозу.